Рішення № 90859262, 23.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року Справа № 160/1533/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук-Борисенко Н. В. за участі секретаря судового засіданняДудко Ю.С. за участі: позивача представника відповідача ОСОБА_1, Савченко К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 9951 (вул. Клочківська, буд. 228 П, м. Харків, Харківська обл., 61045) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.02.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини 9951, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо невиплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року; індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку, встановленому законом, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року; компенсації за всі дні неотриманої щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за період з 01.01.2014 року по 31.12. 2019 року;

- зобов`язати військову частину 9951 здійснити розрахунки щодо визначення несплачених ОСОБА_1 сум: індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року; компенсації за всі дні неотриманої щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 01.01.2014 року по 31.12. 2019 року; винагороди за бойове чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року та сплатити їх позивачу;

- зобов`язати військову частину 9951 здійснити розрахунки та сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно та розрахувати і сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день повного розрахунку з ним у зв`язку з нерозрахунком при звільненні.

Підставою для звернення до суду з позовною заявою стало, на думку позивача, порушення відповідачем законодавства України при невиплаті йому вищевказаних грошових сум.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 позивачу поновлено пропущений процесуальний строк звернення до суду, відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 постановлено здійснювати розгляд справи №160/1533/20 за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання.

12.03.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовнузаяву, в якому відповідач позов не визнав, вважає його необґрунтованим та безпідставним, виходячи з наступного.

Що стосується індексації грошового забезпечення позивача, то індексація була нарахована та виплачена в частині отриманих бюджетних коштів. Що стосується грошової компенсації відпустки як учасника бойових дій, то грошова компенсація була виплачена за період, з моменту виникнення такого права. Також відповідно до відзиву позивачу у встановленому законодавством порядку виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. При цьому про порядок та строки такої виплати позивача було повідомлено завчасно.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 витребувано у Харківського прикордонного загону Державної прикордонної служби України наступні документи:- розрахунок невиплаченої суми винагороди за бойове чергування за період з 01.03.2018 по 01.12.2018- розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 31.12.2018- розрахунок компенсації за всі дні неотриманої щорічної додаткової відпустки передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей за період з 01.01.2014 року по 31.12. 2019 року.

30.06.2020 від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо додаткової відпустки ОСОБА_1 , відповідно до змісту яких відповідач вважає, що виплата грошової компенсації не передбачена, оскільки в особливий період надання деяких відпусток припинено відповідно до п. 17-19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У зв`язку з цим додаткова відпустка, що не надавалася в особливий період, не вважається такою, що є не використаною. Додатково відповідач зазначає про належне виконання бюджетних зобов`язань як розпорядником коштів 3 рівня. При цьому, кошти Харківському прикордонному загону для виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за відпустки, передбачені п.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не надходили, а тому виплата прикордонним загоном не проводилася.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 витребувано у військової частини 9951 документи, які підтверджують заступання ОСОБА_1 в період з 01 березня 2018 по 31 грудня 2018 року на бойове чергування (прикордонний наряд):документ, в якому є відмітка проведення із ОСОБА_1 інструктажу перед заступанням на бойове чергування (прикордонний наряд); документ, в якому є відмітка про отримання ОСОБА_1 спеціальних засобів перед заступанням на бойове чергування (прикордонний наряд); наказ щодо заступання ОСОБА_1 на бойове чергування (прикордонний наряд).

На виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відповідачем надано копії документів з відмітками про проведення з позивачем інструктажу перед заступанням на бойове чергування та копії документів з відмітками про отримання позивачем спеціальних засобів перед заступання на бойове чергування. Також надано письмові пояснення щодо інших документів, які витребовувалися судом.

У судове засідання 23.07.2020 сторони з`явились.Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Сторонами не заперечується та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Харківському прикордонному загоні (військова частина 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на посаді інспектора прикордонного контролю відділення інспекторів служби «Кривий Ріг» (тип А) відділу прикордонної служби «Дніпро» 1 категорії. Звільнений з військової служби у запас наказом начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 11.11.2019 №507-ОС за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

20.11.2019 позивач подав до військової частини 9951 рапорт про виплату йому компенсацій за бойове чергування з 01.03.2018 по 01.12.2018; індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 по 31.12.2018; компенсації за всі дні неотриманої щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 01.01.2014 року по 31.12. 2019 року.

У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив розрахунок та виплату спірного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши позовні вимоги провизнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року, а також про зобов`язання військової частини 9951 здійснити розрахунки щодо визначення несплачених ОСОБА_1 сум: індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року, суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Зазначений порядок індексації, заробітної плати передбачений п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями, яким передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) Індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (пункт 6 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, яка застосовується з 01.12.2015).

До 01.12.2015 року рішення про затвердження особливого порядку індексації не було прийнято.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме: Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. В свою чергу, відповідач не надав доказів того, що у нього гроші на індексацію заробітної плати відсутні.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17.

Відповідно до Довідки від 27.02.2020 №111 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 в сумі 503,02 грн.; за період з 01.01.2015 по 31.05.2015 в сумі 1468,90 грн.; за червень 2015 в сумі 741,76 грн.; за період 01.12.2018 була нарахована та виплачена індексація в розмірі 71,08 грн.

Отже, відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено факт виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 30.06.2015. Суд звертає увагу, що правильність обчислення зазначених сум виплат позивачем не оспорюється, а отже, не є предметом спору у цій справі.

З огляду на зазначене, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01.01.2014 по 30.06.2015; а також про зобов`язання військової частини 9951 здійснити розрахунки щодо визначення несплачених ОСОБА_1 сум: індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01.01.2014 по 30.06.2015.

Разом з тим, відповідно до Довідки від 27.02.2020 №111 ОСОБА_1 в період липень-грудень 2015, 2016, 2017, 2018 фінансування не надходило.

Однак, відсутність бюджетного фінансування індексації, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не впливає на обов`язок відповідача її нараховувати та виплачувати.

При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Однак, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Тому, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01.07.2015 по 31.12.2018 роки.

Також, суд враховує, що проведення індексації грошового забезпечення є обов`язком роботодавця, а тому належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 31.12.2018 роки.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2014 року по 31.12.2019 та стягнення зазначеної грошової компенсації, суд зазначає таке.

Ці позовні вимоги мають ознаки типової справи, перелічені у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Як встановлено судом, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки протягом 2015-2018рр.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Разом з тим, позивач отримав статус учасника бойових дій 19.01.2016, що підтверджується посвідчення учасника бойових дій від 19.01.2016 серія НОМЕР_2 . Отже, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.

Отже, позивач мав право на виплату грошової компенсації за всі дні неотриманої щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2016 по 2019 року.

Проте, відповідно до абз. 3 п.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач своє право на отримання виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки використав. Так, згідно витягу з наказу Начальника 4 прикордонного загону «по особовому складу» від 12.12.2019 №550, який був долучений до позову позивачем, вбачається, що виплата грошової компенсації за 56 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки була виплачена в сумі 21123,11 грн. На підтвердження виплати відповідачем надано копію кінцевого розрахунку при звільненні №173 від 12.12.2019 (а.с.59).

Суд звертає увагу, що правильність обчислення зазначених сум виплат позивачем не оспорюється, а отже, не є предметом спору у цій справі.

Тому, суд доходить висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2014 року по 31.12. 2019 та стягнення зазначеної грошової компенсації.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року та стягнення зазначеної винагороди, суд зазначає таке.

Сторонами не заперечується у період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року позивач неодноразово заступав у бойове чергування. Ці обставини також підтверджуються наданими відповідачем на виконання ухвали суду від 30.06.2020 документами, а саме: копіями документів з відмітками про проведення з позивачем інструктажу перед заступанням на бойове чергування та копіями документів з відмітками про отримання позивачем спеціальних засобів перед заступання на бойове чергування. Крім того, відповідач надав письмові пояснення, в яких пояснив, що надати копії наказів про заступання на бойове чергування позивача немає можливості, оскільки такі накази віддавалися в усному порядку (а.с.169).

Також відповідачем не заперечується право позивача на нарахування та виплату винагороди за бойове чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року.Натомість, відповідач зазначає, що виплати винагороди за бойове чергування не здійснювалися у зв`язку з відсутністю порядку розрахунку за посадами військовослужбовців до 31.12.2018.

Проте, суд не погоджується з такими доводами відповідача. Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову прикордонних загонахз 01 березня 2018 визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерствавнутрішніх справ України25 червня 2018 року № 558 та зареєстрована в Міністерствіюстиції України23 липня 2018 р.за № 854/32306 (далі - Інструкція №558).

Підрозділ 3 Інструкції №558 визначає, що військовослужбовцям, які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, виплачується винагорода в розмірі до 20 відсотків посадового окладу, обчисленого в установленому порядку за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704 на місяць.

Винагорода виплачується в таких розмірах: військовослужбовцям, які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, за час бойового чергування (бойової служби) - 3 відсотки посадового окладу за кожне чергування (несення служби), але не більше 20 відсотків на місяць.

Військовослужбовцям строкової військової служби, які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, екіпажів кораблів і катерів, винагорода виплачується в розмірі 2 відсотків посадового окладу за кожне чергування (несення служби), але не більше 5 відсотків на місяць.

Винагорода за бойове чергування (бойову службу) виплачується за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказів відповідного начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Підставою для видання наказу є рапорти відповідних начальників (командирів) підрозділів, у яких зазначаються посада, прізвище та ініціали військовослужбовців, які залучалися до несення бойового чергування (бойової служби), кількість чергувань (вилітів) та загальний відсоток для встановлення розміру винагороди.

Військовослужбовцям, які вибувають з органу (підрозділу) Держприкордонслужби раніше дня, установленого для виплати грошового забезпечення, сума винагороди виплачується при вибутті.

Беручи до уваги зазначене, а також враховуючи, що відповідач як суб`єкт владних не спростував наявність у позивача права на виплату зазначеної винагороди, а також не довів факт виплати належної ОСОБА_1 винагороди за бойові чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року та стягнення зазначеної винагороди, підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги зобов`язати військову частину 9951 здійснити розрахунки та сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 26 грудня 2019 року наказом Начальника 4 прикордонного загону «Про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно» №574 -ОС було виплачено 15015,82 грн. та Наказом Начальника 4 прикордонного загону «Про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно» №4 -ОС було виплачено14084,89 грн. відповідно. Виплати підтверджуються платіжними відомостями за грудень 2019 року та за лютий 2020 року.

Отже, відповідачем як суб`єктом владних повноважень доведено факт здійснення розрахунку та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно. Суд звертає увагу, що правильність обчислення зазначених сум виплат позивачем не оспорюється, а отже, не є предметом спору у цій справі.

З огляду на зазначене, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язати військову частину 9951 здійснити розрахунки та сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Стосовно позовної вимоги розрахувати і сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день повного розрахунку з ним у зв`язку з нерозрахунком при звільненні, суд зазначає наступне.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Тотожний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зазначає, що для з`ясування усіх обставин по справі та визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми - індексації грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом та видно з матеріалів справи, при звільненні з військової служби позивачу частково не було виплачено індексацію грошового забезпечення та винагороду за бойове чергування.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми, суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення та винагороди за бойові чергування.

Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату недоплаченої індексації грошового забезпечення та винагороди за бойові чергування, а тому не підлягають задоволенню.

Отже, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині розрахувати і сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день повного розрахунку з ним у зв`язку з нерозрахунком при звільненні.

Суд, приймаючи до уваги викладене вище, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволеннючастково.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З огляду на це, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження на користь позивачагрошового утримання.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 8 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, як позивач у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується та судові витрати у справі не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РГОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 9951 (вул. Клочківська, буд. 228 П, м. Харків, Харківська обл., 61045) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо невиплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період з 01 березня 2018 по 01 грудня 2018 роки, не проведенні індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01.07.2015 року по 31.12.2018 року.

Зобов`язати військову частину 9951 здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 несплачену суму індексації грошового забезпечення в розмірах та порядку встановленому законом за період з 01.07.2015 року по 31.12.2018 року, винагороду за бойове чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року.

Зобов`язати військову частину 9951 здійснити розрахунок та сплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно.

В решті позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 31.12.2018 року та винагороди за бойові чергування за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено 03.08.2020 року.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко