Рішення № 90859008, 10.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року Справа № 160/5071/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у відмові оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року на ім`я позивача відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 №2503 та з урахуванням підпункту 1 пункту 45 та підпунктів 54, 63, 66, 67, 75 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2015 №302;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України на ім`я позивача у формі паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 №2503;

- визнати дію відповідача протиправною стосовно оформлення безконтактного електронного носія у формі пластикової картки ID-1 на ім`я позивача та внесення та використання будь-яких засобів до ЄДДР, а також формування (присвоєння) УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо), що не передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 №2503;

- зобов`язати відповідача скасувати оформлений паспорт громадянина України виготовлений у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій на ім`я позивача та унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР), присвоєний позивачу при внесенні інформації до електронної бази даних під час оформлення паспорту громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після втрати паспорта громадянина України в формі книжечки, позивачем подано заяву та в 2018 році отримано безконтактний електронний носій у формі ID-картки. В подальшому, в березні 2020 року, позивач звернувся до відповідача із заявою про відмову від безконтактного електронного носія та просив останнього видати паспорт громадянина України у формі книжечки. За результатами розгляду заяви, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для оформлення та видачі йому паспорта у формі книжечки. Своє бажання в оформленні паспорта у формі книжечки позивач обґрунтовує виключно посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17, якою визначено право особи на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правила спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від відповідача 24.06.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що безконтактний електронний носій у формі ID-картки був оформлений та виданий позивачу на підставі особисто поданої ним заяви - анкети, а тому, на думку відповідача, його дії не можуть бути визнані протиправними.

Щодо вимоги позивача про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, то відповідач вказує на те, що подана позивачем заява у довільній формі не може вважатись заявою про видачу паспорта, оскільки для оформлення такого документу необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи визначені закодавством.

Від позивача 16.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує доводи, викладені в позові.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем 26.07.2018 подано заяву - анкету №2108413 про оформлення паспорта громадянина України та внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру. Як зазначено в заяві, причина оформлення: замість втраченого. В заяві зазначено, що позивач дає згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців своїх рук та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців рук. На заяві міститься зразок підпису позивача та інформація про відбитки пальців лівої та правої руки.

Як вбачається з матеріалів справи, безконтактний електронний носій у формі ID-картки отримано особисто позивачем 03.08.2018 без будь-яких зауважень.

В подальшому, 27.03.2020 (майже через два роки) позивач звернувся до відповідача із заявою про відмову від безконтактного електронного носія, в якій він просив оформити та видати новий паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та скасувати унікальний номер запису в реєстрі, присвоєний йому, при введенні інформації про нього до електронної бази даних.

Як вбачається із заяви, відмова від безконтактного електронного носія обґрунтована тим, що на час його отримання позивач не був обізнаний про своє право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки та у своїй заяві посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 806/3265/17 від 19.09.2018.

За результатами розгляду заяви, відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні відносити, які виникли між сторонами у даній справі, врегульовано нормами Конституції України та положеннями Законів України «Про адміністративні послуги», «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про захист персональних даних».

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з ч.2 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Нормами ч.2 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про адміністративні послуги» передбачено, що адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону.

Правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначаються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон), ч.1 ст.1 якого передбачено, що суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону - Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Нормами ч.2 та 3 ст.4 Закону передбачено, що визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Внесення інформації до Реєстру, відповідно до ч.1 ст.10 Закону, здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних», у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Аналіз положень ст.13 Закону дає можливість зробити висновок про те, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, і одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України (пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 13), який містить безконтактний електронний носій (ч. 3 ст. 13).

Так відповідно до ч.1 ст.16 Закону оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Головний обчислювальний центр, відповідно до положень ч.4 та 5 ст.16 Закону, здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів, та за фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб`єктом.

Положеннями ч.7 ст.16 Закону визначено підстави, за яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа.

Аналіз положень ст.21 Закону дає можливість зробити висновок про те, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, такий паспорт, який виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, зобов`язаний отримати кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку. При цьому, оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також необхідно зазначити, що перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено ч.7 ст.21 Закону, і цей перелік складається зокрема з такої інформації: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи, і поряд із цим ст. 7 цього ж Закону визначає перелік інформації про особу, яка вноситься до Реєстру, в якій, крім зазначеного, передбачено, що у разі оформлення паспорта громадянина України до Реєстру за згодою особи вносяться також відцифровані відбитки пальців рук особи (п. 13 ч.1 ст. 7).

Положеннями ч.6 ст.7 Закону встановлено заборону вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом, а також визначено, що забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя.

На виконання положень ст.ст. 14, 15, 21 Закону, Кабінетом Міністрів України 25.03.2015 прийнято постанову №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) якою, серед іншого затверджено:

- зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;

- зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;

- порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Так, положеннями п. 2 зазначеної постанови передбачено, що із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №302 передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Пунктом 5 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, який затверджено Постановою №302, передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Положеннями п.6 цього ж Порядку визначено, що обмін паспорта здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);

3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;

4) закінчення строку дії паспорта;

5) непридатності паспорта для подальшого використання;

6) якщо особа досягла 25 - чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;

7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2235 прийнято на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 08.10.1991 №1636 (який втратив чинність згідно із Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235).

Відповідно до пунктів 12, 13 даного Положення видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина, вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін, для одержання паспорта громадянин подає:

- заяву за встановленою формою;

- свідоцтво про народження;

- дві фотокартки розміром 35 x 45 мм;

- у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Суд звертає увагу позивача на те, що його особиста необізнаність про право на отримання паспорта у формі книжечки не свідчить про протиправність дій відповідача щодо видачі паспорта у вигляді ID-картки, оскільки останній був оформлений на підставі заяви позивача щодо видачі паспорта саме у вигляді ID-картки у зв`язку із втратою попереднього паспорта та отриманий останнім без будь-яких зауважень.

Також, суд зазначає, що той факт, що майже через 2 роки позивач дізнався про своє право на отримання паспорта у формі книжечки, не може свідчити про протиправність дій відповідача щодо раніше виданого паспорта у вигляді ID-картки.

Позивач помилково вважає, що після втрати паспорта у формі книжечки відповідач повинен був видати позивачу паспорт виключно у формі книжечки, оскільки, як перебачено п.5 Постанови №302, у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт. Проте, отримувати паспорт у формі книжечки чи у вигляді ID-картки, це є правом позивача.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень позивача, що відповідач зобов`язаний був повідомити його про можливість отримання паспорта у формі книжечки, оскільки жодним нормативним актом такого обов`язку за відповідачем не визначено.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та враховуючи, що замість втраченого паспорта позивачем вже отримано паспорт у вигляді ID-картки, суд вважає, що позивач фактично просить здійснити заміну (обмін) раніше отриманого паспорта у вигляді ID-картки на паспорт у формі книжечки.

Проте, п.6 Постанови №302 визначені конкретні випадки в разі яких здійснюється обмін паспорта, який є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає. Лише при настанні обставин, визначених п.6 Постанови №302 у відповідача виникає обов`язок заміни паспорта.

Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку у відповідача відсутні підстави для видачі паспорта у формі книжечки, оскільки позивач має дійсний та придатний для подальшого використання паспорт у вигляді ID-картки, який ним не втрачався та не був викрадений, при цьому позивачем під час розгляду справи не було надано суду належних письмових доказів наявності підстав для отримання нового паспорту або обміну.

Крім того, суд не враховує твердження позивача про те, що паспорт у вигляді ID-картки може видаватись лише тим громадянам, які погоджуються на збір і обробку персональних даних, оскільки останнім не надано до суду жодного доказу того, що при зверненні за отриманням паспорту у вигляді ID-картки та підписуючи заяву-анкету, позивач висловлював свою незгоду на збір та обробку персональних даних.

У зв`язку з чим, суд також вважає помилковим посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17, оскільки, як зазначено в постанові, ознаками цієї типової справи є, зокрема, предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503.

Крім того, суд зазначає, що предмет спору у справі №806/3265/17 та даній адміністративній справі є різними, оскільки у справі №806/3265/17 особа, якій відмовлено в отриманні паспорта у формі книжечки, не отримувала паспорт у вигляді ID-картки, а заява, з якою особа звернулась до відповідача, мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивачка відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Натомість, в даній адміністративній справі, позивач отримав паспорт у вигляді ID-картки та заповнив заяву-анкету для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, а також надав згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців, а тому підстави для застосування висновків Верховного Суду у справі №806/3265/17 у суду відсутні.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваних рішень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Оскільки в період з 06.07.2020 по 07.08.2020 суддя Маковська О.В. перебувала у відпустці, рішення у справі приймається в перший робочий день - 10.08.2020.

На підставі викладеного, керуючись статтями 77, 241-246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська