Рішення № 90858960, 29.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року Справа № 160/5417/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро,49005) про визнання дій протиправними, скасування вимоги №Ф-9483-53У від 15.11.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та скасувати вимогу №Ф-9483-53У від 15.11.2019 року про сплату недоїмки на загальну суму 26539,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2001 році позивачем було здійснено державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, про що свідчить свідоцтво, видане Синельниківським міськвиконкомом від 24.08.2001 року. З моменту реєстрації позивач не здійснював підприємницької діяльності, доходів від підприємницької діяльності не отримував, звітів до органів доходів та зборів не подавав. Позивачем вказано, що з 2013 року був офіційно працевлаштованим, підприємство з яким він перебував у трудових відносинах, сплачувало внески з його заробітної плати. У травні позивачу стало відомо, що на підприємство, де він працює - ПАТ «Укрнафта», надійшла постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату позивача за виконавчим документом - податкова вимога. Позивач звернувся до Державного виконавця Синельниківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Семякіної К.О. із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №61647645. Під час ознайомлення з ВП №61647645, позивач отримав завірені копії постанов державного виконавця, а також копію виконавчого документа - податкової вимоги № Ф-9483-53У від 15.11.2019 року, в якій зазначено, що станом на 09.01.2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн. Позивачем зауважено, що в порушення норми п. 4 ст. 25 Закону України №2464-VI та норми ст. 59 ПК України, відповідач не надіслав вимогу протягом трьох робочих днів з дня її винесення за місцем проживання та реєстрації позивача. При цьому, вимога про сплату боргу містить лише одне посилання «на підставі даних інформаційної системи», проте, жодним нормативним документом не передбачена така підстава для визначення боргу як дані інформаційної системи. Також зауважено, що відповідач мав право нараховувати недоїмку, внесок, прийнявши вимогу про його сплату на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів та зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до закону нараховується внесок. Однак позивач з 2001 року не подавав звітність, органи доходів і зборів не проводили перевірку стосовно позивача.

Отже, позивач вважає, що під час прийняття рішення про сплату боргу (недоїмки) станом на 15.11.2019 року, відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України, оскільки не з`ясував, чи є позивач фізичною особою-підприємцем, чи має позивач реєстраційний номер облікової картки платника податків, чи є платниками єдиного внеску.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №160/5417/20. Зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-9483-53 від 15.11.2019 року з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 26539,26 грн. (ВП №61647645) - до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі №160/5417/20.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

18.06.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив, в якому він зазначив, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, а тому, на думку відповідача, позивач повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Також, зокрема, зазначив, сума недоїмки станом на 30.01.2019 року становила 26 539,26 грн. Відповідно до Інструкції №449, саме на цю суму було винесено вимогу №9483-53У від 15.11.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Отже, відповідач вважає, що під час прийняття вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки), Головне управління ДПС у Дніпропетровській області діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначенні чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування вимоги про сплату боргу.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.05.2020 року, свідоцтва, виданого Синельниківським міськвиконкомом від 24.08.2001 року, позивач зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою.

Відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-9483-53У від 15.11.2019 року про сплату недоїмки на загальну суму 26539,26 грн.

Судом на підставі письмових пояснень відповідача та інтегрованої картки платника податків встановлено, що згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2018 рік:

- нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені;

- 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;

- 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року', нарахування не сплачені;

- 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені.

Таким чином, недоїмка станом на 31.10.2018 року становила 15819,54 грн.

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів, в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2019 рік:

- 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування не сплачені;

- 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені;

- 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;

- 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року, нарахування не сплачені.

Сума недоїмки станом на 31.10.2019 року становила 26 539,26 грн.

Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2020 року у справі № 440/2149/19 викладена наступна правова позиція:

«Пунктом14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

Суд враховує такий висновок Верховного Суду, з огляду на що зазначає, що відомостями про роботу, внесеними до трудової книжки позивача підтверджується факт його перебування у трудових відносинах з 09.01.2013 року і по теперішній час з ПАТ «Укрнафта» у період, за який сформована вимога про стягнення боргу. Отже, позивач є застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за нього у зазначений період був роботодавець, що також підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 та копією наказу від 08.01.2013 року №40-зк про прийняття на роботу ОСОБА_1 , які долучені до матеріалів справи.

Оскільки у вказаний період позивач був застрахованою особою, фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував, то, на переконання суду, він не мав обов`язку щодо сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, адже метою сплати такого внеску є саме забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а не накопичення фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування у будь-який спосіб.

Крім того, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, зазначена норма зобов`язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.

Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.

Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.

Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9483-53У від 15.11.2019 року у сумі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро,49005) про визнання дій протиправними, скасування вимоги №Ф-9483-53У від 15.11.2019 року - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9483-53У від 15.11.2019 року у сумі 26539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову та за подання заяви про забезпечення позову, у розмірі 1471,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник