Рішення № 90839967, 31.07.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 462/5463/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2020року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого – судді Свірідової В.В.

при секретарі Шаповалової Ю.О.

з участю представника позивача

Львівської міської ради Шевченко М.І.

представника третьої особи

Управління комунальної власності

департаменту економічного розвитку

Львівської міської ради Мотова Є.Г.

справа №462/5463/18, 2/466/206/20

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в загальному провадженні цивільну справу за позовною заявою Львівської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Вишинської Ольги Мар`янівни, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності та нежитлове приміщення, -

встановив:

03.09.2018 року Львівська міська рада звернулась до Залізничного районного суду м.Львова суду з позовом, в якому просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 368,9 кв. АДРЕСА_1 . на АДРЕСА_2 та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на це нежитлове приміщення із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення за Львівською міською радою (а.с.1,27).

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що відповідно до ухвали Львівської міської ради від 04.11.2004 №1861 прийнято у власність територіальної громади м. Львова відомчий житловий будинок АДРЕСА_2 з незавершеною нежитловою АДРЕСА_3 . Порічковій від ЗАТ «Трикотажна фірма «Промінь».

Однак, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18.12.2008 встановлено факт володіння та визнано право власності за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення, загальною площею 368,9кв.м., на АДРЕСА_2 , на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на це приміщення.

В подальшому, 06.02.2009 ОСОБА_3 подарував вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, 20.03.2015 на підставі договору купівлі-продажу відчужила нежитлове приміщення відповідачу ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова Пилип`юк Г.М. від 05.09.2018 року матеріали позовної заяви передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду м. Львова (а.с.28).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2018 матеріали передано судді Свірідовій В.В.(а.с.32,33).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 28.09.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового розгляду (а.с.35).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 28.09.2018 з метою забезпечення позову накладено арешт на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення загальною площею 368,9кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна – 478811046101) (а.с.36).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30.01.2019 залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 до участі у цивільній справі (а.с.76).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 11.04.2019 зупинено провадження у цивільній справі до закінчення касаційного провадження по перегляду постанови Апеляційного суду Львівської області від 04.06.2018року по справі №2-о-192/2008 (а.с.109-111).

Постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду від 12.09.2019 ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 11.04.2019 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.135-137).

Представник відповідача ОСОБА_4 звернувся на адресу суду 28.10.2019 із зустрічним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, ПАТ "Трикотажна фірма "Промінь", з участю третіх осіб без самостійних вимог- ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, приватного нотаріуса ЛМНО Вишинської Ольги Мар`янівни про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету ЛМР № 529 від 11.12.2002 затвердження акту приймання-передачі відомчого житлового будинку АДРЕСА_2 від ЗАТ "Трикотажна фірма "Промінь" у власність територіальної громади м. Львова в частині приймання-передачі незавершеної нежитлової прибудови та визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради №1861 від 04.11.2004 про прийняття у власність територіальної громади м. Львова відомчого житлового будинку АДРЕСА_2 в частині незавершеної нежитлової прибудови (а.с.147-148).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мартиневич О.А. по первісному позову в об`єднанні в одне провадження двох позовів відмовлено (а.с.166).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 09.01.2020 підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с.176).

В судовому засіданні представник позивача Львівської міської ради – Шевченко М.І. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення, відзив відповідачем до суду подано не було, заяв та клопотань не надходило.

Відповідач приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Вишинська О.М. у судове засідання не з`явилась, подала на адресу суду заяву, в якій просила слухати справи у її відсутності (а.с.42).

В судовому засіданні представник третьої особи на стороні відповідача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради – Мотов Є.Г. позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити,.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у судове засідання не з`явились з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Повно та всебічно дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні відносини між сторонами, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено та підтверджено доказами наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що Львівська міська рада є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 та нежитлової прибудови до нього площею 400 кв.м.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.12.2002р. №529 затверджено акт приймання-передачі відомчого житлового будинку АДРЕСА_2 від ЗАТ «Трикотажна фірма «Промінь» у власність територіальної громади м. Львова. Шевченківській районній адміністрації доручено підготувати та подати на розгляд міської ради проект ухвали про прийняття у власність територіальної громади м. Львова вищезгаданого житлового будинку разом з прибудованими до будинку нежитловими приміщеннями (а.с.15).

Відповідно до ухвали міської ради від 04.11.2004р. №1861 прийнято у власність територіальної громади м. Львова відомчий житловий будинок АДРЕСА_2 з незавершеною АДРЕСА_3 . Порічковій від ЗАТ «Трикотажна фірма «Промінь» (а.с.16).

Проте, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18.12.2008р. встановлено факт володіння та визнано право власності за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення загальною площею 368,9кв.м, що знаходиться на АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» здійснити державну реєстрацію права власності нежитлового приміщення загальною площею 368,9кв.м, що знаходиться на АДРЕСА_2 та видати витяг про реєстрацію прав власності нерухомого майна. (а.с.14).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі скасованого рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18.12.2008р. в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.01.2009р. зареєстроване право власності на спірні приміщення за ОСОБА_3 (а.с.8-10).

Згодом ОСОБА_3 подарував нежитлове приміщення площею 368,9кв.м по АДРЕСА_2 а ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 06.02.2009р. №48, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Іванців М.Я(а.с.8-10).

В подальшому ОСОБА_2 відчужила спірні приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №312 від 20.03.2015р, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Вишинською О.М.(а.с.8-10)

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Пунктом 22 зазначеної постанови пленуму передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.

У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У таких відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 11.12.2012 року у справі № 65гс12 та від 29.04.2015 року у справі № 3-62гс15.

Вищевикладене свідчить, що спірне майно вибуло з володіння власника – Львівської міської ради поза його волею, що є підставою, відповідно до статей 387, 388 ЦК України, для витребування майна у набувача, у зв`язку з чим підставною є заявлення позовної вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

При розгляді справи №2-о-192/2008 Залізничним районним судом м. Львова дійсний власник спірного майна не був учасником судового процесу, в межах розгляду зазначеної справи не відбулося примусове вилучення майна у його дійсного власника, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України. Такий висновок у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15).

Отже, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18.12.2008 у справі №2-о-192/2008 не було реалізовано та не є правовою підставою для набуття права власності на спірне майно як ОСОБА_3 , так і іншими особами після нього, адже право власності територіальної громади міста Львова на це майно не припинялося, жодних заходів щодо відчуження майна не вживалося.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 (справа № 6-1цс15).

Враховуючи, що Львівська міська рада, якій належить право розпорядження спірним нерухомим майном, не була учасником судового процесу, не була стороною договорів дарування, купівлі-продажу, згоду на відчуження майна не надавала, відповідне нерухоме майно вибуло з володіння власника не з його волі, іншим шляхом, а тому її право підлягає захисту. Дана обставина підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 11.02.2015 по справі № 6-1цс15.

Застосування вказаного способу захисту порушених узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01.07.2015 по справі № 6-619цс15.

Відповідно до абз.5 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Встановлений ст.388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини, оскільки випадки та умови такого витребування обмежені національним законодавством.

Витребуванням майна у добросовісного набувача на останнього не покладається надмірний тягар, оскільки відповідно до законодавства він має засоби юридичного захисту свого цивільного права. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.661 ЦК України, покупець майна може звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Таким чином, гарантії, передбачені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушуються.

На підставі викладеного та враховуючи доведеність позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково та витребування з чужого незаконного ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 368,9кв.м. на АДРЕСА_2 та зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 368,9кв.м. на АДРЕСА_2 із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги в частині визначення порядку виконання судового рішення, до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні питання про визнання порядку виконання судового рішення, суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення. Однак, оскільки позивачем Львівською міською радою на даний час не ініційовано у встановленому порядку початок відповідного виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду, тому суд вважає, що дані позовні вимоги є передчасними.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) нежитлове приміщення, загальною площею 368,9кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна НОМЕР_2 ) та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради (ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок,1) .

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на нежитлове приміщення, загальною площею 368,9кв.м. на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна НОМЕР_2 ) із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Вишинської Ольги Мар`янівни (місцезнаходження: м. Львів, вул. Костюшка,3/3) судовий збір в розмірі 3738,00 (трьох тисяч сімсот тридцяти восьми гривень) в рівних частках з кожного по 1869,00 (одній тисячі вісімсот шістдесят дев`ять гривень).

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення складено 31 липня 2020року.

Суддя В. В. Свірідова