Рішення № 90836774, 07.08.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 серпня 2020 року м. Рівне №460/4758/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі іменується – відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо ненадання позивачу запитуваної інформації за заявою від 04.05.2020, що є порушенням статей 19, 40, 55 Конституції України та статей 5, 6, 7, 29 Закону України «Про інформацію»; зобов`язати відповідача надати позивачу запитувану інформацію згідно заяви від 04.05.2020; встановити відповідачу десятиденний термін з дня набрання рішенням суду законної сили для надання запитуваної інформації згідно заяви від 04.05.2020 та подати до суду звіт.

Заяви по суті справи.

В обґрунтування позову зазначає, що звернувся до відповідача із заявою від 04.05.2020 про надання інформації щодо перебування у період січня-лютого 2009 року в ІТТ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області певних громадян, однак отримав відповідь про те, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом та не може бути надана. Позивач вважає, що оскаржувана бездіяльність щодо ненадання інформації є протиправною.

Відповідач подав відзив до суду відзив, в якому вказав, що розглянув подану позивачем заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», згідно переліку територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, УМВС України в Рівненській області та Рівненський МВ УМВС України в Рівненській області ліквідований, відповідно Ізолятор тимчасового тримання Рівненського МВ ліквідований та його фінансування припинено з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто з 07.11.2015. Оскільки терміни зберігання книги обліку осіб, які доставлені до Рівненського МВ України в Рівненській області минули та книги знищені у встановленому порядку, відповідач запитувану інформацію позивачу не зміг надати. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З огляду на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 №731-ІХ, та внесення ним змін до розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 04.08.2020 (надійшов до суду 07.08.2020) з дотриманням встановлених процесуальних строків.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 04 травня 2020 року звернувся до Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області із заявою про надання в порядку статей 5, 6 Закону України «Про інформацію» інформації щодо перебування в ІТТ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області в період з січня по лютий 2009 року наступні громадяни: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с.4).

Рівненський відділ поліції ГУ НП в Рівненській області 06 травня 2020 року надав відповідь на звернення позивача за №В9244/200/04-2020, в якій зазначив, що вказана ініформація з обмеженим доступом і розголошенню не підлягає (а.с.5).

Позивач вважає протиправною таку бездіяльність відповідача, тому звернувся із вказаним позовом до суду.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, а також забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, регулюються Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі іменується – Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Так, вимоги до звернення встановлені статтею 5 вказаного Закону, у якій зазначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР).

У відповідності до статті 8 Закону №393/96-ВР письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Згідно з вимогами частини першої статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Так, судом встановлено, що відповідь на заяву ОСОБА_1 від 04.05.2020 надана відповідачем 06 травня 2020 року, тобто з дотриманням строку, встановленого статтею 20 Закону №393/96-ВР.

Розглядаючи позовну заяву в межах позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити, що в рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на те, що відповідачем надано відповідь на подану заяву, тобто прийнято рішення, суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності відповідача в межах спірних правовідносин.

Таким чином, вимога позивача щодо визнання бездіяльності Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в рівненській області щодо ненадання відповіді протиправною визнається судом необгрунтованою, відтак у її задоволенні слід відмовити.

Щодо ненадання самої запитуваної позивачем інформації про перебування в ІТТ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області в період з січня по лютий 2009 року певних громадян: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої і другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Закон України «Про інформацію» визначає інформацію про фізичну особу (персональні дані) як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (частина перша статті 11).

Інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, є конфіденційною та може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини друга статті 21 Закону України «Про інформацію»).

У силу статті 1 Закону України «Про захист персональних даних» (далі іменується - Закон № 2297), цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Під обробкою персональних даних розуміється будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем (абзац восьмий статті 2 Закону № 2297).

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 2297 володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

У частині другій статті 5 Закону № 2297 закріплено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Статтею 6 Закону № 2297 передбачено, що: мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних (частина перша); склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки (частина третя); обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (частина п`ята); не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина шоста).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2297, забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних здійснюється за умови надання суб`єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних (пункт 1 частини другої статті 7 Закону № 2297).

За приписами частини другої статті 14 Закону № 2297, поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Наведеним положенням Законів України «Про інформацію» і «Про захист персональних даних» кореспондують норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі іменується - Закон № 2939), згідно з яким публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1).

За загальним правилом публічна інформація є відкритою (частина друга статті 1 Закону № 2939). Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (частина перша статті 6 Закону № 2939).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2939, конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939).

Відповідач, відмовляючи у наданні інформації щодо перебування певних осіб в ІТТ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області в період з січня по лютий 2009 року, вказав, що в силу Закону України «Про захист персональних даних» дана інформація не підлягає розголошенню, що відповідає вимогам законодавства.

При цьому, суд зазначає, що позивач подаючи заяву не вказав, хто саме ці особи, яке відношення вони мають до кримінальної справи, в якій він перебував в статусі обвинуваченого.

Крім цього, ОСОБА_1 взагалі не вказав, чи запитувана інформація є інформацією в межах певної кримінальної справи, яка перебувала у провадженні відповідача.

Позивач у своїй заяві констатував факт, що в 2009 році проводилось досудове розслідування по кримінальній справі, в якій він перебував в статусі обвинуваченого. Будь-якого логічно-наслідкового зв`язку з даним фактом і запитуваною інформацією встановити зі змісту заяви, поданої в порядку Закону України «Про звернення громадян», неможливо.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Крім того, у відзиві відповідач вказав, що ізолятор тимчасового тримання Рівненського МВ ліквідований та його фінансування припинено з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто з 07.11.2015, а терміни зберігання книг обліку осіб, які доставлені до Рівненського МВ України в Рівненській області, минули та книги знищені у встановленому порядку.

Враховуючи положення статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце перебування: Державна установа "Рівненський слідчий ізолятор" 33001, місто Рівне АДРЕСА_1 Дворецька АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця Пушкіна, 4; код ЄДРПОУ 40108761) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 07 серпня 2020 року.

Суддя К.М. Недашківська