Рішення № 90817666, 21.07.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4256/20

Справа №754/2479/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника відповідача Стовбун С.В .

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» структурний підрозділ «Енергозбут», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» структурний підрозділ «Енергозбут» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 , на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Позивач є споживачем житлово-комунальної послуги з централізованого опалення, а відповідач є виконавцем зазначеної послуги. Оплата за централізоване опалення проводилась за показниками засобу обліку теплової енергії. Однак, починаючи з листопада 2019 року відповідач почав безпідставно нараховувати вартість за централізоване опалення не відповідне до показників лічильника. Вже станом на 01.12.2019 року за централізоване опалення відповідачем нарахована плата в розмірі 1182,57 грн. З рахунку-повідомлення не вбачається можливим з`ясувати, яка саме сума за опалення місць загального користування, а яка нарахована за опалення саме квартири позивача. Так, само за грудень 2019 року та за січень 2020 року відповідач неправомірно нараховує до сплати грошові кошти за централізоване опалення. Позивач зазначає, що 12.09.2018 компанія «Аква Україна» встановила у квартирі лічильник системи опалення у відповідності з проектом, затвердженими 17.08.2018 року СП «Енергозбут» дозвільними документами та проведено відповідну реєстрацію лічильника. З того часу по листопад 2019 року нарахування за централізоване опалення відбувалось виключно за місця загального користування, а з листопада 2019 року відповідач почав нараховувати за опалення у повному обсязі незважаючи на те, що позивач не є споживачем даної послуги та не зважаючи на те, що у квартирі позивача встановлено засіб обліку теплової енергії. Робочий проект обладнання квартирного вузла обліку теплової енергії у квартирі АДРЕСА_1 розглянуто відповідачем та затверджено керівником департаменту 18.08.2018 року, про що свідчить відповідна відмітка на титульному аркуші робочого проекту. У грудні 2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням сторнування (виправлення помилок у розрахунках та нарахуванні плати) необргунтовано нарахованої суми та у подальшому виключення нарахування оплати (крім місць загального користування) за централізоване опалення. Відповідач у своєму листі позивачу вказує, що з набуттям чинності Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 року змінено підходи до обліку комунальних послуг, а також до встановлення та обслуговування засобів обліку теплової енергії. Частиною 4 ст. 7 Закону передбачено, що вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються. Технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається згідно із Порядком визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 року №829, організацією, яка має відповідну ліцензію. Такі посилання відповідача не відповідають дійсності, адже позивач встановлював відповідні засоби обліку теплової енергії вже після набрання законної сили вказаним вище законом, на який посилається відповідач. Акт обстеження можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії у квартирі проводився у 2018 році, згідно з висновком якого можливо встановлювати зазначені вузли. Крім того, відповідач особисто проводив відповідну реєстрацію засобу обліку теплової енергії та затвержував робочий проект обладнання квартирного вузла обліку теплової енергії. ПАТ «Київенерго», як виконавець послуги з централізованого опалення, ніяким чином у поінформувало мешканців будинку, у тому числі і позивача, про факти які вказує відповідач у своєму листі від 13.01.2020 року, чим порушило свої обов`язки, як виконавець послуги. Відповідач, приймаючи рішення зняти з обліку вузол розподільного обліку у квартирі позивача не надав жодного документа, згідно якого вбачалось би, що вузол розподільног обліку теплової енергії було визнано незаконним, а свідоцтво про повірку законодавчо закльованого засобу вимірювальної техніки скасовано, у відповідності до якого нормативного акту це було зроблено тощо. Відповідач не наділений правами скасовувати, анулювати або і взнавати недійсними вже встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії, Нормативні акти, на які посилається відповідач не містять таких приписів та процедур. На підставі викладеного, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати неправоміпними дії відповідача по нарахуванню плати за послуги з централізованого опалення; зобов`язати відповідача поставити на облік у програмному комплексі КП «Київтеплоенерго» вузол розподільного обліку теплової енергії; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за теплову енергію; зобов`язати відповідача не нараховувати у подальшому плату за теплову енергію.

13.05.2020 року від представника відповідача до суду надійшов Відзив на позов. Заперечуючи проти задоволення позову, представник вказує про те, що з 01.05.2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги, ст. 5 якого передбачено, що комунальною послугою є зокрема постачання теплової енергії.При цьому відповідно до ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що діяв 01.05.2019 року комунальною визначалась послуга з централізованого опалення.У відповідності з п. 3 прикінцевих та перехідних положень Закону договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.Відповідач не надає послуги з постачання теплової енергії позивачу.Таким чином, наразі діють договори про надання послуг з централізованого опалення (ЦО).Стосовно нарахувань за послуги з ЦО за адресою позивача представник зазначає наступне.Питання надання послуг з ЦО регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної за гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила), Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг.Житловий будинок за вказаною адресою обладнано будинковим засобам обліку теплової енергії, діапазон розповсюдження - всі квартири будинку. Будинковий засіб обліку теплової оргії встановлено на загальному вводі будинку. Відповідно до п. 3 Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 № 829 (Порядок №829), передбачено, що розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлю. Однак, у Позивача відсутній єдиний тепловий ввід в квартиру, що унеможливлює встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії. Представник зауважує, що у грудні 2019 року позивачем надано акт обстеження щодо технічної жливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (Акт). В Акті зазначено, що забудовником передбачено встановлення теплолічильника на зворотному трубопроводі. Зазначене суперечить Порядку №829, що передбачає можливість встановлення вузлів тільки на вводі трубопроводів в окреме приміщення. Актом встановлено, що можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації, відсутня. Отже, внутрішньобудинкова система опалення не відповідає всім критеріям, визначеним 6 Порядку №829, а тому вузли розподільного обліку на такій системі не можуть встановлюватись. Подальше врахування КП «Київтеплоенерго» показань вузла розподільного обліку, за якими проводився комерційний розрахунок, неможливе з огляду на відсутність належного підтвердження відповідності встановлених вузлів розподільчого обліку нормативним вимогам, що, як наслідок, призвело до некоректного обліку спожитої теплової енергії по відношенню до мешканців квартир без індивідуальних засобів обліку теплової енергії. На підставі викладеного представник КП «Київтеплоенерго» просить суд відмовити в задоволенні позову.

Позивач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності позивача, за наявних у справі матеріалів.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи - ТОВ «Житлобуд-1» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 17.12.1998 року.

20.08.2018 року згідно Договору-акту виконаних робіт №П-3310 та акту виконаних монтажних робіт виконавцем за замовленням позивача був проведений монтаж вузла обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 .

12.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою з проханням сторнування необґрунтовано нарахованої суми та в подальшому виключення нарахування оплати за централізоване опалення.

13.01.2020 року на звернення позивача відповідачем була надана відповідь, згідно якої повідомлено, що у будинку за адресою: АДРЕСА_3 функціонує система опалення, в якій поєднані властивості вертикальної та горизонтальної схеми підключення опалювальних пристроїв. З набуттям чинності Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 року змінено підходи до обліку комунальних послуг, а також до становлення та обслуговування засобів обліку теплової енергії. Частиною 4 ст. 7 Закону передбачено, що вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються. Технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається згідно із Порядком визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 №829, організацією, яка має відповідну ліцензію. Власник квартири встановлює слот розподільного обліку теплової енергії лише у випадку відповідності внутрішьнобудинкової системи 4 (чотирьом) нормативно-визначеним критеріям відповідно до п. 6 Порядку. Оскільки з наданого акту обстеження щодо технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії вбачається, що в будинку позивача всі подавальні стояки вертикального типу, тому вузом розподільного обліку встановлено без дотримання вимог Порядку. Відповідач вказав, що у програмному комплексі КП «Київтеплоенерго» знято з обліку вузли розподільного обліку, що встановлено у будинках з внутрішньобудинковою вертикальною системою подачі теплоносія, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.

Відносини між Виконавцем послуг з ЦО, яким є «Київтеплоенерго», та споживачами таких послуг, яким, зокрема, є Позивач, врегульовуються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630.

Згідно з п.8 Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Пунктами 4-6 статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено, що вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом; вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності) ; вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.

В свою чергу ч. 7 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачає, що вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються.

Відповідно до п. 4. Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 року № 829, технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається під час обстеження внутрішньобудинкової системи опалення суб`єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками, з обов`язковим переліком робіт з монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання шляхом встановлення відповідності кожному з критеріїв у форматі так/ні, визначених у пункті 6 цього Порядку, про що складається акт обстеження у довільній формі, у якому зазначається висновок за результатами обстеження, прізвище, ім`я, по батькові виконавця обстеження. Якщо у висновку зазначено, що технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії відсутня, зазначається критерій з переліку згідно з пунктом 6 цього Порядку, якому не відповідає внутрішньобудинкова система опалення, а також можуть зазначатися заходи, здійснення яких дозволить встановити вузли розподільного обліку.

Згідно п. 3 Порядку, розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах.

В Акті обстеження щодо технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , зазначено, що забудовником передбачено встановлення тепло лічильника на зворотному трубопроводі, можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації відсутня.

Отже, внутрішньо будинкова система опалення не відповідає всім критеріям, визначеним п. 6 Порядку № 829.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або бережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені обставини, КП «Київтеплоенерго» не вчиняло жодних неправомірних дій по відношенню до позивача, а тому відповідач не може нести відповідальність.

Згідно ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона обов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що КП «Київтеплоенерго» діяло в межах своїх повноважень і відповідно до діючого законодавства, підстави для визнання дій КП «Київтеплоенерго» неправомірними відсутні.

Позивачем не представлено будь-яких належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх тверджень, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст. 15, 16 ЦК України, Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Порядком визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 року № 829, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» структурний підрозділ «Енергозбут», третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1», про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», ЄДРПОУ 40538421, адреса: м. Київ, вул. І. Франка, 5.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-1», ЄДРПОУ 30044995, адреса: м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 16-Д.

Повний текст рішення виготовлений 31 липня 2020 року.

Суддя О.В.Лісовська