Рішення № 90814253, 05.08.2020, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/773/20

№ провадження 2/495/1405/2020

З А О Ч Н Е р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

05 серпня 2020 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа № 495/773/20,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровський ВП ГУНП в Одеській області про зняття арешту,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до Білгород-Дністровський ВП ГУНП в Одеській області, про зняття арешту, просить суд: зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 та заборону на її відчуження.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12.03.1999 року вона є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

В 2008 році Білгород-Дністровським міським відділом ГУМВС України Одеській області була порушена кримінальна справа № 38200800101 за ознаками ч.2 ст. 186 КК України стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_2 .

По справі позивач була визнання законним представником малолітнього.

При проведенні попереднього розслідування по кримінальній справі № 38200800101 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , належної позивачу, з метою забезпечення можливої конфіскації майна був накладений арешт з забороною її відчуження.

З того часу пройшло 11 років, наразі, згідно Інформації з Єдиного реєстру боржників за вказаним параметром інформація відсутня.

Тобто, Білгород-Дністровським РВ ДВС виконавче провадження по стягненню шкоди не відкривалось.

З урахуванням того, що арешт належної позивачу 1/4 частки квартири не знятий, а вона не може на свій розсуд розпорядитись належною їй часткою, виникла необхідність звернутись до суду.

06 березня 2020 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та вона призначена до підготовчого судового розгляду.

26 червня 2020 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляд по сутті на 29 липня 2020 рік об 15.20 годині.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, надавши заяву про розгляд справи у відсутність, з проханням позовні вимоги задовольнити, на заочний розгляд справи згодна..

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату ,час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду невідома.

Зі згоди представника позивача, суд ухвалою від 05 серпня 2020 року перейшов до заочного розгляду справи, що відповідає ст. ст. 280-281 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, ретельно перевіривши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що дійсно на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного жилищного фонда ВАТ «Одеська ПМК-241» від 12.03.1999 року, ОСОБА_1 , яка змінила прізвище зі ОСОБА_1 у зв`язку з укладанням шлюбу належить на праві власності 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 180255325, постановою слідчого відділу Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області № б/н від 18.04.2008 року накладений арешт на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та оголошено заборону на його відчуження, справа № 38200800101.

Вказане обтяження зареєстровано 15.07.2018 року Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою.

Згідно листа № 59990/26-27 від 18.12.2019 року з Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області зазначено, що у Відділі перебувало виконавче провадження № 14097520 з виконання виконавчого листа № 1-483 від 04.09.2008 року, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 3657,81 грн, яке було завершено 18.06.2010 року згідно п.9 ч.1 ст 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

На даний час у Відділі відкриті виконавчі провадження відсутні на боржника

ОСОБА_1 За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку.

Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 170 КПК України, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно ОСОБА_1 було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив.

Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України.

Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13, що кореспондується з постановою ВСУ від 15.05.2019 року справі № 372/2904/17-ц.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 №6 (в редакції від 30.06.1978 №5) надані роз`яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати скасування заборон в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вищевикладене, а саме те, що позивач фактично є заручником ситуації не знятого під час досудового слідства арешту майна, що наразі перешкоджає реалізації її прав власності, прийнявши до уваги і той факт, що у Відділі ДВС відсутні відкриті виконавчі провадження на боржника ОСОБА_1 , тож суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровський ВП ГУНП в Одеській області про зняття арешту.

Керуючись ст. ст. 316-319, 321 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 280-281, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Білгород-Дністровський ВП ГУНП в Одеській області про зняття арешту - задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 та заборону на її відчуження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Білгород-Дністровський ВП ГУНП в Одеській області, адреса: Одеська область, м Білгород-Дністровський, вул. Тимірязева, 21.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: