Рішення № 90813228, 24.07.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Провадження № 2/331/748/2020

Справа № 331/473/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2020 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

за участю : секретаря Постарнак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Хілька Антона Сергійовича до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Козача 5», третя особа – Запорізька міська рада, про визнання права власності на житлове приміщення – квартиру за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

04.02.2020 р. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Козача 5» (далі - ОСББ «Козача 5») про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 працював у Запорізькому Міськпромторзі з 17.08.1976 р. по 20.10.1976 р.; з 12.01.1977 р. по 10.08.1977 р.

18 липня 1978 р. знову прийнятий на роботу до Запорізького Міськпромторгу, яке 30.12.1982 р. ліквідовано та на його базі створено Запорізьке міське об`єднання «Промтовари.

04.06.1991 р. Запорізьке міське об`єднання «Промтовари» ліквідовано та на його базі створено Орендне підприємство Запорізьке міське об`єднання «Промтовари».

11.02.1993 р. Орендне підприємство Запорізьке міське об`єднання «Промтовари» ліквідовано та на його базі створено Акціонерну торговельно-виробничу компанію «Ритм».

17.02.1994 р. АТВК «Ритм» перетворено на Відкрите Акціонерне Товариство «АТВК «Ритм».

За даними Єдиного державного реєстру підприємств та організації України державну реєстрацію ВАТ «АТВК «Ритм» (ЄДРПОУ 01558201) припинено, а його правонаступником є ЗАТ «Акціонерна компанія Ритм» (ЄДРПОУ 32740576). У свою чергу державну реєстрацію ЗАТ «АК Ритм» також припинено.

20 червня 1994 році між ВАТ «АТВК «Ритм» та ОСОБА_1 укладено договір тимчасового найма житлового приміщення у малосімейному гуртожитку та 20.06.1995 року йому був виданий ордер на поселення у квартиру АДРЕСА_1 .

09.01.1996 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 зареєстрував за зазначеною адресою постійне місце проживання (прописка).

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за Акціонерною Торговельно-виробничою компанією «Ритм» на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 366/16 від 31.08.1995., про що зазначається у технічному паспорті на квартиру

АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 був звільнений. Проте, починаючи з дати звільнення та до цього часу ВАТ «АТВК «Ритм» не пред`явив вимог про повернення наданої ОСОБА_1 житлової площі.

Протягом терміну володіння спірною квартирою ОСОБА_1 належним чином користувався наданою житловою площею, своєчасно та в повній мірі здійснював оплату за комунальні послуги та не має по ним заборгованостей.

Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перереєстрація даної квартири не здійснювалась.

Між тим, 24 квітня 2015 року Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради №166/4 будинок № 5 по вулиці Козача було передано на баланс Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Козача 5».

На підставі вказаних обставин, позивач просить суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності на підставі ст. 344ЦК України та 1216 ЦК України.

Позиція відповідача.

Представник відповідача листом № 06/2020 позов визнав повністю (а.с. 64).

Позиція третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Представник Запорізької міської ради Ященко О.В. надала суду пояснення про те, що Запорізька міська рада не є третьою особою по цій категорії справ, однак зазначила, що позовні вимоги вважає необґрунтованими з огляду на те, що позивач є титульним володільцем, а володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю (а.с. 98-99).

Процесуальні дії суду.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2020 року зазначену справу прийнято та відкрито провадження. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 58-59).

Ухвалою суду від 30 квітня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 81).

Ухвалою суду від 20 травня 2020 року Запорізьку міську раду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Явка сторін.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги позивачів підтримує та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, листом № 06/2020 просив розглядати справу за відсутності представника відповідача (а.с. 64).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Запорізької міської ради у судове засідання не з`явився, однак, надала пояснення, в яких стверджує, що Запорізька міська рада не є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, однак зазначила, що позовні вимоги вважає необґрунтованими з огляду на те, що позивач є титульним володільцем, а володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю (а.с. .

Статтею 210ЦПК України визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об`єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України, наведених рішень Європейського суду з прав людини, взявши до уваги заяву представника позивача, а також з урахуванням того, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з`явився в судове засідання без поважних причин, суд у відповідності до статті 280 ЦПК України приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача по справі та ухвалою суду від 02 квітня 2019 року вирішено проводити заочний розгляд справи та ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказах.

Позиція суду.

Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши інші докази, наявні в матеріалах справи, приходить до такого.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зіст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимогст.. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 20.06.1994 році між ВАТ «АТВК «Ритм» та ОСОБА_1 , як працівником, що потребує поліпшення житлових умов, укладено договір тимчасового найму житлового приміщення в малосімейному гуртожитку, а саме: квартири АДРЕСА_1 (а.с. 32)

ОСОБА_1 зареєстрований в зазначеній квартирі з 09.01.1996 року (а.с. 30).

За даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України державну реєстрацію ВАТ «АТВК «Ритм» (ЄДРПОУ 01558201) припинено, а його правонаступником є ЗАТ «Акціонерна компанія Ритм» (ЄДРПОУ 32740576). Державну реєстрацію ЗАТ «АК Ритм» також припинено (а.с. 36-42).

24 квітня 2015 року Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 166/4 будинок № 5 було передано на баланс ОСББ «Козача 5» (а.с. 35).

Відповідно дост. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

З огляду на дану норму закону, суд вважає Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Козача 5» належним відповідачем у даній справі.

Згідно з ч. 1ст. 344 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 3ст. 344 ЦК України, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

У відповідності до п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила ст. 344 про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Така правова позиція міститься і в ухвалі Верховного Суду України від 20 лютого 2008 р. у справі №6-27245св07.

ОСОБА_1 укладав договори з уповноваженими організаціями щодо надання комунальних послуг, сплачував за користування такими послугами та у такий спосіб, а також у інші способи відкрито, безперервно володів квартирою АДРЕСА_1 протягом більше 20 років.

Перебіг п`ятнадцятирічного строку володіння позивачем квартири для цілей набувальної давності розпочався 01.01.2001 р, - за три роки до набрання чинності ЦК України.

Згідно роз`яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, умовами набуття права власності за набувальною давністю є: добросовісне заволодіння чужим майном, володіння чужим нерухомим майном протягом певного строку (10 років для нерухомості), відкритість володіння чужим майном, безперервність володіння чужим майном. Добросовісне заволодіння майном на законних підставах означає, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим житлом.

У свою чергу, в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року«Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», встановлено, що факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Така правова позиція міститься і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 10 грудня 2014 по справі № 6-24756св14, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 17 грудня 2014 по справі № 6-33320св14.

Таким чином, той факт, що ОСОБА_1 не заволодів вказаною квартирою в результаті вчинення злочинів свідчить про добросовісність такого заволодіння.

Відповідно правової позиції Великої палати Верховного Суду викладеної в Постанові від 14.05.2019 № 910/17274/17 на яку посилається третя особа, встановлено, що: «добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.»

Таким чином, позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору спростовується тим, що позивач не є титульним володільцем, оскільки на момент заволодіння чужим майном у позивача були правові підстави для заволодіння чужим майном (договір найму), проте в подальшому вони відпали, оскільки дія договору найму була припинена, тобто володіння стало безтитульним.

Однак, на момент заволодіння майном позивач діяв добросовісно та законно, оскільки договір найму в розумінні ст.204 ЦК України не визнано не дійсним (нікчемним), що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.

Наказом Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012 року «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна» визначено, що одним із документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно, є рішення суду про визнання права власності.

Відповідно дост.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. При цьому, одним із способів захисту цивільного права є визнання права власності.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, в разі відсутності правовстановлюючого документа юридичний факт набуття нерухомості у власність за зверненням зацікавлених осіб може бути визнаний, а невизнані державою права спадкоємців - захищені в судовому порядку.

Згідно роз`яснення Міністерства юстиції України №19/32-319 від 21.02.2005 року, у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника повинно вирішуватися в судовому порядку.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності дост.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із вищенаведеного та враховуючи, що ОСОБА_1 добросовісно (не вчиняючи будь-яких правопорушень) заволодів квартирою АДРЕСА_1 та володів нею відкрито та безперервно протягом більше п`ятнадцяти років, а відтак набуває право власності на це майно за набувальною давністю.

Керуючись статтями 12,13,259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Хілька Антона Сергійовича задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою : АДРЕСА_3 , ІПН : НОМЕР_1 , право власності на житлове приміщення – квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 03 серпня 2020 року.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

24.07.2020