Рішення № 9081087, 31.03.2010, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

____________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                                  Тел. 698-166, факс 77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

24 березня 2010 року                                         Справа № 19/33 (15/181/33)

Позивач:          Відкрите акціонерне товариство „Рокитнівська пересувна механізована колона № 180”, 34200, смт. Рокитне, Рівненської області, вул. Меліораторів, 6.

Відповідач:          Відкрите акціонерне товариство „Свемон-Київ”, м. Київ, вул. Братиславська, 6 а,

в особі           Чернігівської філії Відкритого акціонерного товариства „Свемон-Київ”, 14007, м. Чернігів, вул. Кільцева, 9.

Про:                              стягнення 61442,0 грн.

                                                   Суддя Л.Р.Кочергіна

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Даценко В.Ф.- голова правління, Чорнобривий В.П., дов. від 02.02.09 № 15.

від відповідача: Шамрук С.П., дов. від 05.01.09.

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні 18.03.2010 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відкритим акціонерним товариством „Рокитнівська пересувна механізована колона № 180” (далі - ВАТ „Рокитнівська колона”) подано позов про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Свемон-Київ” в особі Чернігівської філії ВАТ „Свемон Київ” (далі - ЧФ ВАТ „Свемон-Київ”) заборгованості в розмірі 61442,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.28 ГПК України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Право Чернігівської філії на здійснення повноважень від імені ВАТ „Свемон Київ” підтверджується п.3.1.6 Положення про Чернігівську філію ВАТ „Свемон Київ”, довіреністю № 1 від 08.10.08 на ім’я директора Чернігівської філії.

04.02.2009 року, на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог. В поданій заяві позивач просить стягнути з відповідача 41003,0 грн. основного боргу, 14432,0 грн. інфляційних нарахувань та 7483,0 грн. пені.

02.03.2009 року, на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог. В поданій заяві позивач просить стягнути з відповідача 41003,0 грн. основної заборгованості, 15621,0 грн. інфляційних нарахувань, 7483,0 грн. пені та 2359,0 грн. процентів річних. Крім того, в поданому клопотанні позивач просить стягнути з відповідача 1649,32 грн. витрат понесених у зв’язку з розглядом справи (витрати на пальне, проживання в готелі, добові і т. д. ) та 5000,0 грн. витрати на надання правової допомоги.

24.03.2010 року, представник позивача надав заяву про уточнення сум штрафних санкцій. В поданій заяві позивач просить стягнути з відповідача 41003,0 грн. боргу, 7483,0 грн. пені, 2359,0 грн. процентів річних та 15621,0 грн. інфляційних нарахувань.

Судом подана заява прийнята до розгляду.

Відповідач надав відзив на позов в якому позовні вимоги визнає частково в розмірі 36202,52 грн., за товарно –транспортними накладними:

-          № б/н від 30 вересня 2006 року на суму 6400,32 грн.;

-          № б/н від 23 серпня 2006 року на суму 3840,20 грн.;

-          №68 від 02.10. - 13.10.2006 року на суму 3200,16 грн.;

-          № 69 від 16.10. - 31.10.2006 року на суму 3840,19 грн.;

-          №34 від 01.11.-17.11.2006 року на суму 6400,32 грн.;

-          № 35 від 27.11.-30.11.2006 року на суму 2560,12 грн.;

-          № 36 від 25.11.2006 року на суму 4480,22 грн.;

-          № 49 від 01.12.- 09.12.2006 року на суму 2560,12 грн.;

-          №69 від 11.12. –14.12.2006 року на суму 2560,12 грн.;

-          № б/н від 18.12. - 23.12.2006 року на суму 3840,19 грн.;

-          № б/н від 10.01. - 13.01.2007 року на суму 2560,12 грн.;

-          № б/н від 16.01.- 21.01.2007 року на суму 3840,19 грн.;

-          № б/н від 24.01.- 27.01.2007 року на суму 2560,13 грн.;

-          № 36 від 06.03. - 9.03.2007 року на суму 2560,12 грн.

Відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 4801,0 грн. за товарно - транспортними накладними № 82 від 16.10.- 31.10.2006 року на суму 3840,0 грн. та від 23 серпня 2009 року на суму 960,48 грн. та На думку відповідача, товарно –транспортна накладна №82 від 16.10.- 31.10.2006 року на суму 3840,0 грн. дублює товарно - транспортну накладну № 69 від 16.10.- 31.10.2006 року на суму 3840,19 грн. Також, позивач посилається на ту обставину, що виконані роботи по перевезенню трактора згідно товарно - транспортної накладної від 23 серпня 2009 року, на суму 960,48, не можуть бути предметом заявлених позовних вимог на підставі умов договору, оскільки мали місце до укладення такого договору.

Крім того, відповідач, на підставі ст. 613 Цивільного кодексу України, заперечує проти накладення штрафних санкцій, посилаючись на порушення позивачем термінів виставлення рахунків та інших документів, як то передбачено договором.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, господарський суд встановив наступне:

11.09.2006 року між ВАТ „Рокитнівська колона” (Замовник) та ЧФ ВАТ „Свемон-Київ” (Виконавець) укладено договір про надання послуг (далі –Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору предметом даного договору є надання послуг бульдозером Т-130.

Згідно п.2 Договору Виконавець зобов’язався в дводенний термін після підписання договору надати Замовнику для використання бульдозер з машиністом для механічної прокладки кабелю в грунті по трасі ВОЛЗ смт. Рокитне–м. Сарни.

В свою чергу Замовник зобов’язався сплачувати за виконані роботи щомісячно по ціні 1 машино/години 80 грн. без вартості паливно –мастильних матеріалів.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано товарно–транспортні накладні, а саме:

- № б/н від 30.09.2006 року на суму 6400,32 грн.;

-          № б/н від 23.08.2006 року на суму 3840,20 грн.;

-          №68 від 02.10. - 13.10.2006 року на суму 3200,16 грн.;

-          № 69 від 16.10. - 31.10.2006 року на суму 3840,19 грн.;

-          №34 від 01.11.-17.11.2006 року на суму 6400,32 грн.;

-          № 35 від 27.11.-30.11.2006 року на суму 2560,12 грн.;

-          № 36 від 25.11.2006 року на суму 4480,22 грн.;

-          № 49 від 01.12.- 09.12.2006 року на суму 2560,12 грн.;

-          №69 від 11.12. –14.12.2006 року на суму 2560,12 грн.;

-          № б/н від 18.12. - 23.12.2006 року на суму 3840,19 грн.;

-          № б/н від 10.01. - 13.01.2007 року на суму 2560,12 грн.;

-          № б/н від 16.01.- 21.01.2007 року на суму 3840,19 грн.;

-          № б/н від 24.01.- 27.01.2007 року на суму 2560,13 грн.;

-          № 36 від 06.03. - 9.03.2007 року на суму 2560,12 грн.;

-          № 82 від 16.10.- 31.10.2006 року на суму 3840,0 грн.;

-          № б/н від 23.08.2009 року на суму 960,48 грн.

На загальну суму 56003,0 грн.

Судом встановлено, що відповідач часткова оплатив надані послуги, на суму 5000,0 грн. Оскільки вказана оплата здійснена 21.08.2006 року, тобто до моменту укладення договору, то є правомірним зарахування вказаної суми як оплата робіт за товарно–транспортними накладними № б/н від 23.08.2006 року на суму 3840,20 грн. та № б/н від 23.08.2009 року на суму 960,48 грн., а решту сплаченої суми в оплату виконаних робіт за договором.

Також, судом встановлено, що відповідачем проведено часткову оплату по договору на суму 10000,0 грн., що підтверджується банківською випискою від 26.12.2006 року.

Судом не приймається, як належний доказ надання послуг, товарно-транспортна накладна № 82 від 16.10.- 31.10.2006 року на суму 3840,0 грн., оскільки в порушення ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»первинний обліковий документ не має такого обов’язкового реквізиту як посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, на момент розгляду справи, борг відповідача перед позивачем за надані послуги складає 37163,0 грн.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до п.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки сторонами не визначено строк виконання зобов’язань, позивачем було направлено відповідачу претензії про сплату вартості наданих послуг № 244 від 14.11.07, №391 від 27.12.07 та № 42 від 06.03.07.

Відтак, враховуючи вимоги п.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд встановив, що з 21.11.2007 року відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язання по договору щодо оплати 37163,0 грн. за отримані послуги.

Доказів оплати боргу відповідач суду не надав, а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу на суму 37163,0 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 7483,00 грн. пені, 15621,0 грн. інфляційних нарахувань та 2359,0 грн. процентів річних.

Відповідач заперечує проти стягнення штрафних санкцій посилаючись на ту обставину, що в порушення п.2.3 Договору позивач своєчасно не передав рахунки, податкові накладні, акти виконаних робіт, необхідні для здійснення оплати по договору.

Суд не приймає заперечення відповідача з тих підстав, що умовами договору не обумовлено виконання Замовником свого обов’язку по оплаті отриманих послуг в залежності від отримання рахунків, накладних та актів виконаних робіт від Виконавця.

Крім того, відповідно до ч.1 п.1 ст. 537 Цивільного кодексу України у разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса.

Зазначених дій, спрямованих на належне та своєчасне виконання свого договірного зобов’язання, відповідач не вчинив.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Виходячи із наведеної норми закону, а також здійснивши перерахунок заявлених позивачем процентів річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 15621,0 грн. інфляційних нарахувань, розрахованих на суму 37163,0 грн., за період з 21.11.2007 року (прострочення виконання зобов’язання) по 30.01.2010 року (дата, заявлена позивачем у доданому до матеріалів справи розрахунку) та процентів річних у розмірі 1417,28 грн., розрахованих на суму 37163,0 грн., за період з 21.11.2007 року (прострочення виконання зобов’язання) по 28.02.2009 року (дата, заявлена позивачем у доданому до матеріалів справи розрахунку а.с. 206).

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно п. 4.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати за виконані роботи Замовник сплачує штраф у розмірі 0,05 % за кожен день прострочення своїх зобов’язань.

Виходячи із наведеного пункту договору, а також аналізу ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку що штрафні санкції, передбачені п. 4.2. Договору, за видом простроченого зобов’язання та порядком нарахування, є пенею.

При розрахунку пені, позивачем не враховано вимоги п.6 ст. 232 Господарського кодексу України відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Крім того, при розрахунку пені, позивач не врахував вимоги Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” щодо обмеження розміру пені, яка підлягає стягненню, подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період за який стягується пеня.

Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимов щодо стягнення пені в розмірі 3624,66 грн. за період шість місяців з 21.11.2007 року (прострочення виконання зобов’язання) по 21.05.2008 року.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 1649,32 грн. судових витрат та 5000,0 грн. витрат на послуги адвоката.

Розглянувши зазначені вимоги суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до вимог ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Іншими витратами, пов’язаними із розглядом справи, є витрати понесені у зв’язку із необхідністю з’явитися до господарського суду на його виклик, посадовими особами та іншими працівниками підприємства, установ, організацій та інших органів, згідно ст. 30 Господарського процесуального кодексу України.

Такі витрати можуть включати в себе: витрати пов’язані із переміщенням до іншого населеного пункту, найманням житла, добові та компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Аналогічна позиція закріплена у ст.91 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 85 Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами господарського суду від 15.01.2009 року, зобов’язано позивача направити представника в судове засідання, що відбудеться 04.02.2009 року на 10 год. 30 хв.

Враховуючи наведене, а також дослідивши наявні в матеріалах докази понесених позивачем витрат на переміщення з Рівненської області до м. Чернігова, витрат на проживання та добові (а.с.96-104), на загальну суму 1649,32 грн., суд дійшов висновку про покладення їх на сторони разом з іншими судовими витратами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Судом також встановлено, що 02.02.2009 року, між позивачем та адвокатом Чорнобривим В.П. укладено договір –доручення про надання правової допомоги, предметом якого є пред’явлення позову до суду про стягнення боргу за договором від 11.09.2006 року та представництво інтересів позивача у господарському суді Чернігівської області.

На виконання вказаного договору позивачем сплачено адвокату 5000,0 грн., що підтверджується копією платіжної відомості за лютий 2009 року.

Частина 5 ст. 49 Господарсько процесуального кодексу України відносить до числа судових витрат суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката.

У пункті 12 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу УІ ГПК України” ( з наступними доповненнями та змінами ) зазначено: вирішуючи питання про розподіл судових витрат господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи наведене, а також розмір заборгованості, що підлягає стягненню, суд вважає необхідним обмежити розмір адвокатських послуг до 3000,0 грн.

Вказані судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 193, 230-232 Господарського кодексу України, ст. 525, 526, 530, 537, 613, 625 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ст.ст. 30, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Свемон-Київ”, м. Київ, вул. Братиславська, 6 а, код 01190416 (р/р 26001301300090 у Старокиївському ПІБ м. Києва, МФО 322227, код 01190416) на користь Відкритого акціонерного товариства „Рокитнівська пересувна механізована колона № 180”, смт. Рокитне, Рівненської області, вул. Меліораторів, 6, код 01037399 (р/р 260003012208 в ОПРВ Ощадбанк, МФО 333368) 37163,0 грн. боргу, 3624,66 грн. пені, 15621,0 грн. інфляційних нарахувань, 1417,28 грн. процентів річних, 578,24 грн. державного мита, 102,66 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, 2610,02 грн. витрат на послуги адвоката та 1434,92 грн. витрат на відрядження.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          Суддя Л.Р. Кочергіна

31.03.10