Рішення № 90802423, 05.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2020 р. справа № 520/7328/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження від 18.03.2020 року за №61572171, постанову про арешт коштів боржника від 18.03.2020 року за №61572171, постанову про арешт майна боржника від 18.03.2020 року за № 61572171.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2020 року № 61689710 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню оскільки приватний виконавець може прийняти до виконання виконавчий документ стосовно боржника, яким є фізична особа, тільки за місцем проживання, перебування цього боржника, у межах відповідного виконавчого округу. Отже, позивачем вказано, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а виконавчим округом приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни є місто Київ. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 19.06.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду, відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено розгляд справи в порядку ст. 287 КАС України на 24.06.2020 року.

У зв`язку з перебуванням судді Горшкової О.О. на лікарняному, розгляд справи відкладено на 15.07.2020 року.

У період з 13.07.2020 року по 31.07.2020 року суддя Горшкова О.О. перебувала у відпустці, розгляд справи відкладено на 05.08.2020 року.

Відповідачем через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявленого позову заперечував та зазначив, що оскаржувана позивачем постанова була прийнята у відповідності до норм діючого законодавства, а відтак скасуванню не підлягають. При цьому, відповідачем вказано, що відповідно до наданого разом із заявою про примусове виконання рішення, виконавчого напису № 3859 від 14.03.2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 . Відтак, відповідач мав усі законні підстави для прийняття виконавчого документу та відкриття щодо його виконання виконавчого провадження № 61572171.

Позивач або представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" звернулось до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни із заявою № б/н від 16.03.2020 року, яку зареєстровано відповідачем 17.03.2020 року (вх. № 2101/01-21).

Зі змісту вказаної заяви про примусове виконання рішення вбачається, що заявник просив відкрити, за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. № 38591 від 14.03.2020 року, про стягнення заборгованості з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 17770,79 грн., накласти арешт на все рухоме майно, грошові кошти на банківських рахунках в межах суми заборгованості та у випадку встановлення доходу боржника, яким є ОСОБА_1 , звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.

Постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 18.03.2020 року відкрито виконавче провадження № 61572171 з примусового виконання виконавчого напису №4675 від 30.03.2020 року, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінфорс" заборгованості в розмірі 17770,79 грн.

Боржником у виконавчому провадженні № 61572171 визначено ОСОБА_1 .

Матеріали справи свідчать, що в рамках здійснення виконавчого провадження № 61572171 відповідачем на підставі ст.56 Закону України “Про виконавче провадження” було винесено постанову про арешт коштів боржника від 18.03.2020 року та постанову про арешт майна боржника від 18.03.2020 року.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, правова позиція позивача ґрунтується на тому, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення спірної у даній справі постанови, оскільки виконавче провадження відкрито не за місцем реєстрації (проживання) боржника.

При цьому, як зазначено відповідачем у відзиві на позов, відкриття виконавчого провадження було здійснено з урахуванням положень Закону України “Про виконавче провадження” та з огляду на обставини того, що у наданому стягувачем до виконання виконавчому написі № 38591 від 14.03.2020 року, виданому приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., зазначено, що місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_2 .

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із положеннями п.3 ч.1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

Згідно із ч.2 ст.24 Закону України “Про виконавче провадження” приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” від 02.06.2016 року №1403 (далі - Закон №1403).

Згідно із положеннями ст.1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України “Про виконавче провадження” випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Згідно із приписами ст.25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України “Про виконавче провадження”.

Також суд зазначає, що п.1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802; далі - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Як передбачено п.4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до п.5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно із п.10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

Відповідно до положень ч.ч. 2 та 4 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

З аналізу положень Закону України “Про виконавче провадження” вбачається, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 квітня 2020 року по справі № 804/6996/17 та від 30 квітня 2020 року по справі №580/3311/19.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до приписів ч.5 ст. 24 Закону №1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ., що підтверджується копією паспорта громадянина України, довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 10.05.2019 року № 569/02-39, витягами зі щорічних декларацій ОСОБА_1 за 2018 рік та 2019 рік

Як зазначено позивачем, вона не має нерухомого майна, яке знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.

При цьому, позивач працює на посаді завідуючого відділу інформаційно - аналітичного забезпечення виконавчого апарату Дергачівської районної ради з 02 березня 2004 року, що підтверджується розпорядженням Дергачівської районної ради від 02.03.2004 року № 18-К.

З наявних в матеріалах справи доказів та наданих до суду пояснень вбачається, що відповідач, мотивуючи власну правову позицію та правомірність прийнятих ним рішень, послався на обставини того, що відповідно до заяви про примусове виконання рішення стягувачем вказано адресу проживання боржника як: АДРЕСА_3 .

Суд зазначає, що відповідно до приписів ч.3 ст. 26 Закону №1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Згідно із ч.7 ст.26 Закону №1404-VІІІ у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

З наявної в матеріалах справи копії заяви про примусове виконання рішення вбачається, що стягувачем дійсно зазначено дві адреси боржника, а саме місце реєстрації: АДРЕСА_4 та місце проживання: АДРЕСА_2 .

Вказані відомості стосовно боржника також зазначені і у поданому до примусового виконання виконавчому написі № 3859 від 14.03.2020 року приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В.

Однак, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що зазначена адреса проживання боржника є дійсною, як не містять доказів наявності у позивача майна у виконавчому окрузі м. Київ.

Крім того, відповідачем до суду надано копії договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 05.04.2018 року № 238739-А, в якому адреса позивача відповідає адресі реєстрації останньої, а саме - АДРЕСА_5 , Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, в`їзд Будьнного, буд. 37.

Доказів внесення сторонами змін до вищезазначеного договору щодо адреси фактичного проживання позичальника відповідачем та стягувачем не надано.

В той же час, матеріали виконавчого провадження ВП № 61572171 не містять в собі доказів того, що зазначена адреса місця проживання позивача була встановлена відповідачем.

Суд зазначає, що за даними Єдиного реєстру приватних виконавців приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Вищевикладене є підставою для висновку, що на момент відкриття спірного виконавчого провадження ВП № 61572171 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. не володіла повною та достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною у виконавчому написі адресою у м. Києві та не вжила жодних заходів щодо перевірки цієї інформації, оскільки у неї були наявні всі підстави для цього виходячи з документів виконавчого провадження.

Надані стягувачем документи не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не пересвідчилась про достовірність інформації про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві.

За відсутності документальних доказів фактичного місця проживання боржника на момент відкриття виконавчого провадження ВП № 61572171 за вказаною адресою у м. Києві, суд вважає необґрунтованим прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчого документа та відкриття спірного виконавчого провадження.

Суд також не приймає посилання відповідача, як на підставу для відкриття виконавчого провадження ВП № 61572171 в межах виконавчого округу м. Києва, зазначення стягувачем у своїй заяві місця проживання боржника у м. Києві, оскільки частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" не містить норми про те, що право вибору місця виконання рішення приватним виконавцем належить стягувачу.

Щодо посилання відповідача у відзиві на позов на приписи ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.

Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника ( АДРЕСА_2 ) та фактичне місце реєстрації боржника (Харківська облатсь АДРЕСА_6 Дергачі, вїзд Будьонного, буд. АДРЕСА_7 ) відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округів, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивачки у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, суд вважає, що в цьому випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.

Вказана у виконавчому написі № 3859 від 14.03.2020 р. та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, оскільки у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини, зазначена стягувачем в заяві про відкриття виконавчого провадження адреса місця перебування боржника документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.

Також, суд зазначає, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Дорошкевич В.Л. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Отже, приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не з`ясовано обставини, визначені частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" щодо встановлення місця фактичного проживання боржника чи місця його перебування.

Таким чином, враховуючи обставини відсутності в матеріалах справи доказів того, що місцем реєстрації/проживання позивача, який є боржником у виконавчому провадженні № 61572171, є місто Київ або з місцезнаходженням майна позивача є м. Київ, тобто виконавчий округ, на території якого здійснює діяльність відповідач, то суд приходить до висновку, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № № 61572171 прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи.

При цьому, суд зазначає, що доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем до суду не надано.

Вказані обставини свідчать про прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження № 61572171 від 18 березня 2020 року за відсутності на те законних підстав, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Також суд зауважує, що виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII).

Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Суд зазначає, що заробітна плата у розумінні поняття "власності" є майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях3та43 Конституції України, також знаходять своє вираження у положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України "Про оплату праці".

Принцип відплатності праці відображений в Європейській соціальній хартії (переглянутої) від 03.05.1996 (ратифікованої Україною 14.09.2006), за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, що забезпечить достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівнику унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Суд зазначає, що рахунки, що передбачені для виплати заробітної плати є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавцем відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного від 09.09.2019 у справі № 913/958/16, від 27.06.2019 у справі № 916/73/19, від 17.01.2020 у справі № 340/1018/19, від 29.01.2020 №820/5422/17.

Дослідивши зміст постанови про арешт коштів боржника від 18.03.2020 року ВП № 61572171, суд встановив, що такий арешт накладено на всі рахунки боржника (без виключення), як містяться в ПАТ "ОТП Банк", ГУ АТ Ощадбанк, АТ "Укрсиббанк", АТ "Альфа Банк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ КБ "Приватбанк", АТ "Універсал Банк" (а.с. 33).

Як встановлено судом, позивач має рахунок в АТ КБ "Приватбанк", що підтверджується довідкою банку від 09.04.2020 року, на яку отримує заробітну плату.

Таким чином, відповідачем накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунку позивача в АТ КБ "Приватбанк", на який проводиться нарахування заробітної плати, тобто на рахунок зі спеціальним режимом, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VІІІ однією з підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Суд враховує, що позивач неодноразово зверталась до відповідача як із письмовою заявою від 30.06.2020 року про зняття арешту з рахунку зі спеціальним режимом з наданням довідки АТ КБ "Приватбанк" від 09.04.2020 року, так і засобами електронного зв`язку, що підтверджується експрес - накладною від 30.06.2020 року № 59000525852287 та витягом з електронної переписки з Приватним виконавцем ОСОБА_2 .

Доказів прийняття відповідачем рішення за вказаними зверненнями позивача матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на які заборонено законом, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови від 18.03.2020 про арешт коштів боржника по ВП № 61572171, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку постанові відповідача про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 61722879 від 18.03.2020 р., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону № 1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (ч. 3 ст. 56 Закону № 1404-VІІІ).

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ч. 4 ст. 56 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону № 1404-VІІІ, у разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що постанова про накладення арешту на некоректно визначене стягувачем майно боржника приймається державним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Тобто, Законом №1404-VІІІ передбачені підстави для винесення виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника, а саме винесення її під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Частиною 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Однак, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано до суду доказів перевірки майнового стану боржника та виявлення майна боржника, що в свою чергу вказує на недотримання Приватним виконавцем Дорошкевич Л.В. порядку та процедури прийняття постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_1 від 18.03.2020 року ВП № 61572171.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що Приватний виконавець Дорошкевич Л.В. у спірних правовідносинах діяла всупереч вимог чинного законодавства, без дотримання процедури накладення арешту на майно боржника згідно Закону України «Про виконавче провадження», а також враховуючи, що в судовому порядку скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.03.2020 року ВП № 61572171, то підстави для накладення арешту на майно позивача відсутні.

Відтак, постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_1 від 18.03.2020 року ВП № 61572171 підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однак, приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. не доведено, що остання при відкритті виконавчого провадження про стягнення коштів з ОСОБА_1 та накладення арешту на кошти та майно останньої діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 1404-VІІІ.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваних постанов від 18.03.2020 р. ВП № 61572171 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України “Про виконавче провадження”, а тому, оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про скасування постанов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 18.03.2020 року за №61572171.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про арешт коштів боржника від 18.03.2020 року за №61572171.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про арешт майна боржника від 18.03.2020 року за № 61572171.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код - НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) 80 коп. з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (вул. Окіпної Раїси, буд. 4-А, оф. 71-А, м. Київ, 02002).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.О. Горшкова