Рішення № 90799642, 31.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2020Справа № 910/18164/19

За позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" визнання договору недійсним Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін: від позивача:не з`явився;від відповідача:Ананійчук О.А. - представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" (надалі - позивач, ТОВ "Сантех Мастер") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016, що був укладений між сторонами.

Позов мотивований тим, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - ПАТ КБ "Приватбанк"), як недобросовісна сторона правочину, навмисно та з метою виконання трансформації (реструктуризації) власного кредитного портфеля, ініційованої Національним банком України, ввело в оману позивача щодо того, що кредитні зобов`язання "старих" боржників, за кредитними договорами, які були укладені раніше з ПАТ КБ "Приватбанк", забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше і отримані позивачем від ПАТ КБ "Приватбанк" грошові кошти мали бути направлені на погашення зобов`язань "старих" боржників ПАТ КБ "Приватбанк" в рамках зазначеного Плану реалізації "трансформації" кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованого Національним банком України, у зв`язку із чим між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено пов`язані між собою кредитний договір № 4С16110Г, та договір поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/18164/19, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07.02.2020.

21.02.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, з огляду на те, що укладення кредитного договору № 4С16110Г та договору поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016 було вчинене позивачем з метою фінансування поточної діяльності та дана обставин знайшла своє відображення у відповідних документах, а також в самому кредитному договорі № 4С16110Г, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. При цьому відповідач зауважує, що жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки. Також у відзиві містилася вимога про витребування у позивача доказів/документів на підтвердження мети та обставин укладення договору поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016, зокрема, але не виключно та відповідних рішень органів управління ТОВ "Сантех Мастер", що були підставою для укладення оспорюваного договору.

В підготовчому судовому засіданні, що відбулось 07.02.2020 вирішено задовольнити клопотання відповідача про витребування доказів заявлене у відзиві, а також продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 13.03.2020, у зв`язку із чим винесено відповідну ухвалу суду.

Між тим, підготовче судове засідання призначене ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2020 на 13.03.2020 не відбулося у зв`язку з великим навантаженням у суді, а наступне судове засідання призначене відповідною ухвалою на 18.03.2020.

10.03.2020 позивачем через автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) надано клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме - належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, оригіналів договорів №4М13560И від 13.09.2013, №4М13559 від 12.09.2013, №4М 13693 від 29.10.2013, №4М 15057 від 20.02.2015 та №4М14191 від 19.02.2014 із додатками, укладених між TOB "Мелос-Сіті" та ПАТ КБ "Приватбанк" (для огляду), посвідчених копій документів на переказ за вказаними кредитними договорами, у тому числі, але не обмежуючись, копій меморіальних ордерів, інформації по вказаним кредитним договорам про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше), інформації про наявність або відсутність заборгованості за вказаними кредитними договорами станом на 10.11.2016; на 20.02.2020, з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше), у разі наявності заборгованості за вказаними договорами - надати розрахунок заборгованості станом на 20.02.2020, інформацію про бухгалтерський облік за вказаними кредитними договорами станом на 10.11.2016 року, на 20.02.2020, інформацію, чи наявна за вказаними кредитними договорами заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США, - у разі наявності за вказаними кредитними договорами заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США - надати розрахунок заборгованості за кожним вказаним кредитним договором, станом на 20.02.2020, копію рішення кредитного комітету ПАТ КБ "Приватбанк" від 30.11.2016 відносно винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, у відповідності до курсу гривні відносно долару США та інформацію, чи подавав AT КБ "Приватбанк" позови про визнання вказаних кредитних договорів недійсними повністю або в частині, коли саме, результати розгляду справ;

Підготовче судове засідання призначене ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 на 18.03.2020 о 10:10 год не відбулося з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

07.04.2020 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) про призначення справи до розгляду в судовому засіданні 29.04.2020.

29.04.2020 від позивача та відповідача до суду надійшли клопотання про відкладення підготовчого засідання призначеного на 29.04.2020.

У судове засідання 29.04.2020 представники сторін не з`явилися. З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача та відповідача про відкладення підготовчого судового засідання та переніс розгляд справи на 03.06.2020.

В підготовчому судовому засіданні 03.06.2020 було вирішено задовольнити клопотання позивача про витребування доказів у відповідача, що надійшло до суду 10.03.2020, а також повторно витребувано у позивача докази/документи на підтвердження мети та обставин укладення договору поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ "Сантех Мастер", що були підставою для укладення оспорюваного договору та відкладено судове засідання на 03.07.2020.

Поряд із тим, розглядаючи дану справу судом прийнято до уваги, що відповідно до п. п. 3 п. 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ X Господарського процесуального кодексу України "Прикінцеві положення" доповнено п. 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Так, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 за № 239, від 22.04.2020 за № 291 та від 04.05.2020 за № 343 вносилися відповідні зміни до означеної постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за №211 та продовжувався термін карантину.

Згодом, постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19)", з 22.05.2020 до 22.06.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061). Установлено, що: у регіонах, в яких встановлено карантин, застосовуються протиепідемічні заходи, що визначаються цією постановою, а також заходи, що додатково встановлені органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах компетенції; заходи, запроваджені актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, продовжують діяти на період, встановлений цією постановою; Головним державним санітарним лікарем України розробляються та затверджуються протиепідемічні заходи, які визначають особливості провадження діяльності суб`єктами господарювання на період карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 за №500 були внесені зміни до означеної постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 за № 392 та продовжено дію карантину до 31.07.2020.

Разом із тим, приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог до закінчення запровадженого карантину.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 31.07.2020.

В судове засідання, що відбулось 31.07.2020, а також у підготовчі засідання, що відбулись 03.06.2020 та 03.07.2020, представник позивача не з`явився, про причини неявки в судове засідання, що відбулось 31.07.2020 суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою позивача яка міститься у позовній заяві та у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, оскільки позивача було належним чином повідомлено про розгляд справи та призначені судові засідання, а останнім, натомість, не повідомлено про причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 31.07.2020 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ПАТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ "Сантех Мастер" та усвідомлюючи економічні показники його діяльності, висунув пропозицію, щодо можливості участі у процедурі "трансформації" кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", що була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 за №323/БТ і за ким ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля та згаданий план заходів, зі слів співробітників ПАТ КБ "Приватбанк", передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів та на думку ПАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Сантех Мастер" повністю відповідало необхідним критеріям для переведення на ТОВ "Сантех Мастер" кредитного боргу "старих боржників" і поряд із тим, ПАТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання "старих" боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим та при цьому ліквідність забезпечення зобов`язань "старих" боржників також свідчила дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)" та пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ "Приватбанк", у яких, в розділах "Кредити та аванси клієнтам", наведено аналіз кредитів за кредитною якістю станом на 31.12.2015 та на 31.12.2016, де вказано, що станом на 31.12.2015 та 2016 року у ПАТ КБ "Приватбанк" були відсутні прострочені та знецінені кредити, які надавалися юридичним особам (на суму як менше 1 мільйона грн, так і на суму від 1 до 100 мільйонів грн).

З урахуванням вищевикладеного, позивач вказує на те, що дії ТОВ "Сантех Мастер" із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4С16110Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників ПАТ КБ "Приватбанк" в рамках згаданого вище плану реалізації "трансформації" кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованого Національним Банком України та на виконання такого плану представники ПАТ КБ "Приватбанк" та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір № 4С16110Г та договір поруки №4М13559И/П.

При цьому позивач вказує на те, що така діяльність кореспондувалася із діяльністю, передбаченою Статутом ТОВ "Сантех Мастер" та була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них, так як зі слів представників ПАТ КБ "Приватбанк", сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань ПАТ КБ "Приватбанк" у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед ПАТ КБ "Приватбанк".

Так, між ПАТ КБ "Приватбанк" (надалі також - Банк) та ТОВ "Сантех Мастер" (надалі також - позичальник) укладено кредитний договір № 4С16110Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 500 000 000,00 грн.

Предметом оспорюваного договору поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016 (надалі по тексту - договір поруки), що був укладений між ТОВ "Сантех Мастер", як поручителем та ПАТ КБ "Приватбанк", як кредитором, є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Мелос-Сіті", як боржника, своїх зобов`язань за:

- кредитним договором від 13.09.2013 року №4М13560И (далі - Кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 1;

- кредитним договором від 12.09.2013 року №4М13559И (далі - Кредитний договір 2), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 2.

- кредитним договором від 29.10.2013 року №4М13693И (далі - Кредитний договір 3), а саме: кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3.

- кредитним договором від 20.02.2015 року №4М15057И (далі - Кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 4.

- кредитним договором від 19.02.2014 року №4М14191 (далі - Кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 5.

Надалі за текстом: Кредитний договір 1,2,3,4,5 - Кредитний договір/Кредитні договори.

Поряд із тим, відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п.5 договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із п. 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п. 14 договору поруки).

Так, за приписами 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зокрема, приписами статті 627 Цивільного кодексу України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Так, відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 03.11.2016, що були надані ТОВ "Сантех Мастер" на адресу ПАТ КБ "Приватбанк", копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що метою кредитування за кредитним договором № 4С16110Г зазначено: "фінансування поточної діяльності".

При цьому, жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16106Г від 31.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено: "фінансування поточної діяльності".

Тобто, зазначений кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача та при цьому жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. роз`яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Разом із тим, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, оскільки кредитний договір № 4С16110Г та договір поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016 не містять посилань щодо їх укладення з огляду на трансформацію кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк" і необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову, слід дійти висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

При цьому матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові.

Згідно з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих боржників" та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих боржників" та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

З огляду на вищенаведене, доводи позивача про те, що кредитний договір № 4С16110Г та оспорюваний договір поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016 були укладені з метою забезпечення зобов`язань за кредитними договорами старих боржників - не підтверджуються матеріалами справи.

Відтак, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору поруки № 4М13559И/П від 10.11.2016 є необґрунтованими, у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2. ч. 5. ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Зазначені строки обчислюються з урахуванням ч. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.08.2020 року.

Суддя Ю.О. Підченко