Рішення № 90796607, 28.07.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16413/20

Провадження № 2/761/6017/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі судових засідань: Вольда М.А.,

представників учасників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третьої особи, що не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попової Олександри Валеріївни про визнання протиправним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, -

в с т а н о в и в:

В червні 2020 р. ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третьої особи, що не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попової Олександри Валеріївни (третя особа), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності №25977260 від 03.05.2018 р. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.07.2007 р. між позивачем та АТ «Укргазбанк» було укладено договір кредиту №39.29-50/819к, за яким позивачу надано кредит в розмірі 216901,00 дол. США з кінцевим терміном погашення заборгованості - до 26.06.2030 р.

26.07.2007 в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №39.29-50/819к від 26.07.2007 р. між позивачем та АТ «Укргазбанк» укладено договір іпотеки №39.29-50/498і, за умовами якого АТ «Укргазбанк» в іпотеку було передано незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 .

За договором від 12.10.2009 р. про внесення змін до іпотечного договору від 26.07.2007 р. предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1 .

В березні 2019 р. позивачу стало відомо, що 03.05.2018 р. державним реєстратором Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Поповою О.В. право власності на квартиру АДРЕСА_1 переоформлено на ПАТ «Укрсоцбанк».

Позивач вважає зазначене рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попової О.В. протиправним, оскільки сплив строк позовної давності за основним зобов`язанням, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду від 14.08.2017 р. у цивільній справі №761/37031/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім цього квартира АДРЕСА_1 підпадає під дію Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також повідомляє, що письмової вимоги про усунення порушень від іпотекодержателя позивач не отримала.

За вказаних обставин, а також посилаючись на порушення своїх прав, як власника квартири, позивач звернулась до суду з цим позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

Третя особа в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомленої третьої особи.

Ухвалою суду від 05.06.2020 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання та залучено державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попову Олександру Валеріївну в якості третьої особи до участі в справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання протиправним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності. (а.с. 27)

Протокольною ухвалою суду від 28.07.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, що з`явились, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.06.2007 р. між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено договір відновлювальної кредитної лінії №39.29-50/819к, за яким позивачу надано кредитний ліміт в сумі 216901,00 дол. США, зі сплатою 13,2 % річних, строком до 26.06.2030 р. (а.с. 6-12)

26.06.2007 р. в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №39.29-50/819к від 26.06.2007 р. між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №39.29-50/498і, за умовами якого в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк» було передано незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_2 . (а.с. 13-14)

12.10.2009 р. укладено договір про внесення змін до іпотечного договору від 26.06.2007 р., за яким предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 15)

Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 01.07.2009 р. (а.с. 16)

Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 . (а.с. 22)

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.01.2020 р. правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк». (а.с. 4-5)

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 03.05.2018 р. за відповідачем зареєстровано право власності на АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки, серії та номер:3183, виданого 26.06.2007 р., видавник: Кравченко І.С. , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; договір про внесення змін, серія та номер:2227, виданий 12.10.2009 р., видавник: Кравченко І.С. , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; письмова вимога, серія та номер: б/н, виданий 14.09.2017 р., видавник: ПАТ «Укрсоцбанк», рекомендоване поштове повідомлення, серія та номер:б/н, виданий 14.09.2017 р., видавник: ПАТ «Укрпошта». (а.с. 17)

Ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

П. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до пункту 4.5.3 договору іпотеки від 26.06.2007 р., укладеного між позивачем та АКБСР «Укрсоцбанк», іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»

ОСОБА_3 не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, а тому у відповідача, як нового кредитора (іпотекодержателя), виникло право вимагати повернення кредиту та сплати інших передбачених договором платежів, у тому числі і звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі пункту 4.5.3 Договору іпотеки від 26.06.2007 р., укладеного між позивачем та банком.

Отже, стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні Договору іпотеки від 26.06.2007 р.

Крім того, як вказано у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16 відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Позивач зазначав, що у відповідності до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті» на квартиру АДРЕСА_1 , не може бути звернене стягнення.

Так, 07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без зголи власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України від 02.10.1992 року «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України від 05.06.2003 року «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) зазначено, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно із пунктом 4 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Відтак, оскільки ані Акціонерне товариство «Альфа-банк», ані державний реєстратор Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попова Олександра Валеріївна не є органами чи посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, вони не вживали заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень, то відносини, що склалися між ними та позивачем, які є предметом розгляду в межах даної справи, не регулюються Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 645/5280/16-ц було висловлено правову позицію, згідно якої оскільки при підписанні іпотечного договору іпотекодавець надав згоду на звернення стягнення в позасудовому порядку, то Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до цих правовідносин не підлягає застосуванню.

Крім того, слід зазначити, що позивачем не надано жодного доказу, який би в даному випадку підтверджував наявність умов, необхідних для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зокрема, позивачем не доведено відсутність в нього іншого житла, оскільки витягу по наявному нерухомому майну, що у власності позивача, матеріали справи не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18) зазначено, що позивачами не надано жодних доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності в них іншого нерухомого житлового майна. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відповідність предмета іпотеки у вигляді спірної квартири вимогам статті першої Закону України № 1304-VII та необхідність його застосування у спірних правовідносинах є передчасними.

Крім того, як на підставу позовних вимог позивач вказує на сплив строку позовної давності за основним зобов`язанням.

Рішенням Шевченківського районного суду від 14.08.2017 р. у цивільній справі №761/37031/15-ц у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Зазначеним рішенням суду застосовано наслідки спливу позовної давності, оскільки встановлено, що строк виконання основного зобов`язання вважається таким, що настав 26.10.2011 р. та з цього моменту виникло право на звернення до суду щодо захисту прав. (18-21)

З цього приводу, необхідно зазначити, що згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Нормами ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання або закінчення договору не передбачено.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.03.2020 р. у справі № 556/133/18.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача про неотримання нею вимоги банку у тридцятиденний термін, оскільки таке повідомлення було винесено банком 14.09.2017 р., а право власності зареєстровано 03.05.2018 р. (а.с. 19), тобто поза межами тридцятиденного строку з часу винесення повідомлення .

Слід зазначити, що статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно частини третьої статті 10 Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Пункт 12 вказаного Порядку визначає обов`язкові дії державного реєстратора після отримання ним відповідної заяви про реєстрацію речових прав та їх обтяжень та письмових документів, а саме: розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. 2. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Тобто, прийняття рішення про державну реєстрацію прав є виключно дискреційним повноваження державного реєстратора, яке ним виконується на підставі документів, поданих йому заявником.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц, повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. Отже, державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

З огляду на доводи позивача належним способам захисту прав у спірних правовідносинах є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а не скасування запису про проведену державну реєстрацію, оскільки оспорюваний запис був винесений на підставі рішення реєстратора, законність якого у цій справі не оспорюється. Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення, та не забезпечить поновлення порушеного права.

Зважаючи на не встановлення судом обставин порушення вимог з боку реєстратора законодавства про реєстрацію права власності, підстав для скасування запису про таку реєстрацію за банком немає.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд не вбачає порушень в діях реєстратора при реєстрації права власності за банком, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 352, 354-355, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті», суд, -

в и р і ш и в:

позовні вимоги ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третьої особи, що не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попової Олександри Валеріївни про визнання протиправним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-банк», адреса м.Київ, вул.Васильківська, 100.

Третя особа: Державний реєстратор Комунального підприємства «Центр розвитку та інвестицій Васильківського району» Київської області Попова Олександра Валеріївна, адреса знаходження: м.Васильків, Київської області, вул.Соборна, 93.

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов

Повний текст виготовлено 30.07.2020 року