Рішення № 9078769, 01.03.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" березня 2010 р.Справа № 16-4-34/165-08-3704 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Федорчук Р.В. за дов. №229 від 17.12.2009р.;

Від відповідача: не з’явився;

Від прокурора: Уразовський С.І. за дов. №5725 від 24.09.2009р.;

Від третьої особи: Федорчук Р.В. за дов. №220/143/д від 28.01.2010р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом концерну „Військторгсервіс”, за участю військового прокурора Одеського гарнізону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства оборони України, до товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Юридична фірма „БОНУМ” про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання звільнити приміщення, а також за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Юридична фірма „БОНУМ” до концерну „Військторгсервіс” про застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним рішення та свідоцтва про право власності, визнання недійсною реєстрацію права власності, визнання права на приватизацію та заборону чинити перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2008р. голова ліквідаційної комісії державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Юридична фірма „БОНУМ” (далі по тексту ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ”) про визнання припиненим внаслідок закінчення строку на якій його було укладено, договору оренди державного майна №10-ор від 01.08.2003р., укладеного між ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” та зобов’язання повернути нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі, яке є об’єктом оренди за договором №10-ор від 01.08.2003р. Свої вимоги позивач обґрунтовував припиненням між сторонами договірних відносин та відмовою відповідача у добровільному порядку повернути об’єкт оренди.

Відповідач повністю заперечував проти заявлених вимог та згідно відзиву на позов, який надійшов до суду 15.10.2008р. заявив клопотання про припинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 15.10.2008р. провадження по даній справі було припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2008р. ухвалу господарського суду Одеської області було скасовано та справу надіслано до суду першої інстанції для розгляду по суті. Постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2009р. за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2008р. було залишено без змін, касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою суду 01.04.2009р, у зв’язку з реорганізацією підприємства була здійснена заміна позивача по справі –державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” його правонаступником - концерном „Військторгсервіс”.

Ухвалою колегії суддів від 03.09.2009р. була повернута зустрічна позовна заява ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ”. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. ухвалу господарського суду Одеської області від 03.09.2009р. було скасовано та справу надіслано до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до приписів ст.ст.60, 61-63 ГПК України.

Ухвалою від 30.11.2009р. про прийняття справи до провадження зустрічна позовна заява ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” була прийнята до розгляду та зустрічні позовні вимоги об’єднані зі справою №16-4-34/165-08-3704 в одне провадження.

У зустрічному позові ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” просить визнати право товариства на приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі та заборонити концерну „Військторгсервіс” чинити перешкоди ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” у користуванні зазначеним нежитловим приміщенням.

При розгляді справи в новому складі суду 11.01.2010р. надійшла заява концерну „Військторгсервіс” про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати недійсним договір оренди державного майна, укладений 01.06.2004р. між ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” та зобов’язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні концерном „Військторгсервіс” права господарського відання шляхом звільнення відповідачем нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі.

13.01.2010р. до канцелярії суду надійшли доповнення до зустрічної позовної заяви, відповідно до яких ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” просить застосувати наслідки недійсного правочину та визнати недійсним рішення і свідоцтво про право власності на нерухоме майно по вул.. Великій Арнаутській 80 у м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підставі акту прийому-передачі від 28.02.2007р., складеного державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” і державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”, а також визнати недійсною реєстрацію права власності. Крім того, позивач за зустрічним позовом просить визнати право ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” на приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі та заборонити концерну „Військторгсервіс” чинити перешкоди ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” у користуванні зазначеним нежитловим приміщенням.

Одночасно у доповненнях до зустрічного позову відповідачем було викладено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом Одеську міську раду та Міністерство оборони України.

Розглянувши зазначене клопотання у судовому засіданні 27.01.2010р., заслухавши думку з цього приводу представників концерну „Військторгсервіс” та прокурора, судом клопотання ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” було задоволено частково та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Міністерство оборони України. Клопотання в частині залучення до участі у справі в якості третьої особи Одеської міської ради судом було відхилено з огляду на відсутність будь-якого обґрунтування необхідності та можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів зазначеної особи.

17.02.2010р. до суду надійшло клопотання ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” про витребування в комунальному підприємстві „ОМБТІ та РОН” інвентаризаційної та реєстраційної справи об’єкта нерухомого майна –будівлі №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі; в концерні „Військторгсервіс” –рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вулиці Великій Арнаутській 80 в м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підстав акту прийому-передачі від 28.02.2007р. складеного державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” і державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” без нотаріального посвідчення та реєстрації.

З огляду на те, що заявником не було надано жодного обґрунтування необхідності витребування в комунальному підприємстві „ОМБТІ та РОН” інвентаризаційної та реєстраційної справи об’єкта нерухомого майна –будівлі №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, судом в задоволенні клопотання в цій частині було відмовлено. Щодо клопотання відповідача про витребування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вулиці Великій Арнаутській 80 в м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою, суд зазначає наступне. За поясненнями прокурора, Міністерства оборони України та концерну „Військторгсервіс” жодних рішень з приводу видачі свідоцтва Одеською міською радою не приймалося, крім того, у матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, видане концерну „Військторгсервіс”, 20.08.2009р. виконавчим комітетом Одеської міської ради. Жодних інших свідоцтв концерну „Військторгсервіс” на цю будівлю не видавалося. З урахуванням викладеного, судом було відхилено клопотання відповідача і в частині витребування у концерну „Військторгсервіс” –рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вулиці Великій Арнаутській 80 в м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підстав акту прийому-передачі від 28.02.2007р.

Позовні вимоги концерну „Військторгсервіс” обґрунтовані невідповідністю договору оренди державного майна від 01.06.2004р. вимогам діючого на той час законодавства, що тягне за собою необхідність визнання його недійсним. Як наслідок, позивач наголошує на відсутності у відповідача правових підстав для користування спірним приміщенням, у зв’язку з чим, просить зобов’язати ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” звільнити нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі.

Військовим прокурором Одеського гарнізону та Міністерством оборони України позовні вимоги концерну „Військторгсервіс” були повністю підтримані.

Правова позиція відповідача як з приводу заявлених до нього вимог так і з приводу заявлених ним зустрічних вимог взагалі останнім чітко не визначена та обґрунтування зустрічних вимог представляє собою лише посилання на деякі законодавчі норми без визначення підстав їх застосування. При цьому, слід зазначити, що відповідач жодного разу у судові засідання не з’явився, подаючи кожен раз перед початком судового засідання чергові клопотання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд встановив наступне.

Згідно з рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 р. „Про відновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та післявоєнний періоди для потреб Одеського військового округу” /т.с. 1 а.с. 129-133/ до складу власних будівель Одеського воєнного округу увійшла і будівля №80 по вулиці Великій Арнаутській (колишня Чкалова) в м. Одесі. Вказана будівля є частиною військового містечка № 125. Наведене також підтверджується довідкою Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління за № 303/22/1/588 від 07.09.2006р., а також іншими довідками, наявними у матеріалах справи.

Після розпаду СРСР військові організації України безперервно володіють будівлею по вулиці Великій Арнаутській, 80 в м. Одесі, яка належить до державної власності, і перебуває на балансі позивача в порядку правонаступництва.

Так, згідно з наказом заступника Міністра оборони по тилу –начальника тилу Збройних Сил України за № 73 від 12.10.1994р. було створено Одеський державний госпрозрахунковий комбінат по ремонту речового майна, за яким було закріплено і будівлю №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі. В подальшому, наказом Міністра оборони України за № 249 від 18.07.2001р. Одеський державний госпрозрахунковий комбінат по ремонту речового майна було перейменовано у державне підприємство Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна”, у зв’язку з чим у новій редакції було затверджено статут цього підприємства.

В подальшому, згідно з наказом Міністра оборони України за № 648 від 07.11.2006р. „Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” державне підприємство Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” було реорганізовано шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат побутового обслуговування”. При цьому, основні фонди реорганізованого підприємства були закріплені за державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат побутового обслуговування” на праві господарського відання.

Слід зазначити, що за клопотанням державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат побутового обслуговування” /т.с. 1 а.с. 140/ та клопотанням державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”, згідно з наказом державного господарського об’єднання концерну „Військторгсервіс” за № 6 від 22.02.2007р. /т.с. 1 а.с. 17/ на баланс державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” було передано будівлю №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, що підтверджується актом приймання-передачі з балансу (із статутного фонду) державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” на баланс ( до статутного фонду) державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” від 28.02.2007р.

Як вбачається з матеріалів справи, державне підприємство Міністерства оборони України „Одеський комбінат побутового обслуговування” та державне підприємство Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” входили до складу державного господарського об’єднання концерну „Військторгсервіс”.

Згідно з наказом Міністра оборони України № 125 від 05.04.2007р. діяльність державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” було припинено, у зв’язку з його реорганізацією шляхом приєднання до концерну „Військторгсервіс”, за яким і було закріплено на праві господарського відання усе майно реорганізованого підприємства.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю концерну „Військторгсервіс”, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 20.08.2009р. будівля №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі належить Державі Україна, в особі Міністерства оборони Україна на праві державної власності.

01.08.2003р. між державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” (Орендодавець) та ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” (Орендар) було укладено договір оренди державного майна № 10- ор, відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове (01.08.2008р.) платне володіння та користування нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул.. Велика Арнаутська, 80, яке знаходилося на балансі Орендодавця.

У той же день вказане майно було передано у фактичне володіння та користування відповідача згідно з актом приймання-передачі майна від 01.08.2003р.

В подальшому, як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, зокрема, листа державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” за вих.№ 180 від 09.09.2003р. під час проведення прокурорської перевірки військовою прокуратурою Південного регіону України у зв’язку з виявленими порушеннями при укладенні вказаного договору був виданий припис.

З метою усунення виявлених порушень 01.06.2004р. між державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” (Оредодавець), правонаступником якого у спірних правовідносинах є концерн „Військторгсервіс”, та ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” (Орендар) було укладено у новій редакції договір оренди державного майна, відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове (01.06.2009р.) платне володіння та користування нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул.. Велика Арнаутська, 80, яке знаходилося на балансі Орендодавця.

Відповідно до п. 1.1. договору оренди державного майна від 01.06.2004р., даний договір укладений у відповідності до дозволу тимчасово виконуючого обов’язки начальника Головного управління тилу Міністерства оборони України на здачу в оренду ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” нежитлових приміщень за адресою: м. Одеса, вул.. В. Арнаутська, 80, з метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства договору оренди державного майна №10-ор від 01.08.2003р. Крім того, відповідно до п. 2.1. сторонами було вказано, що об'єкт оренди знаходиться у володінні та користуванні Орендаря, про що складений акт прийому - передачі майна від 01.08.2003р., який є додатком до договору оренди державного майна №10-ор від 01.08.2003р.

Відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Фактично наведені умови договору оренди державного майна від 01.06.2004р. дозволяють суду дійти висновку, що зобов’язання за договором оренди державного майна № 10- ор від 01.08.2003р. припинені за домовленістю сторін внаслідок укладення договору оренди державного майна від 01.06.2004р.

Посилаючись на невідповідність договору оренди державного майна від 01.06.2004р. вимогам діючого на той час законодавства, позивач просить визнати недійсним договір оренди державного майна, укладений 01.06.2004р. між ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” та зобов’язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні концерном „Військторгсервіс” права господарського відання шляхом звільнення відповідачем нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд (п. 1 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”) повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”).

При цьому, слід зауважити, що в обґрунтування заявлених вимог концерн „Військторгсервіс” посилається, передусім, на приписи Цивільного кодексу України, в редакції чинній на час укладення спірного договору, яким передбачалося обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів оренди, укладених строком на один рік і більше.

В свою чергу, досліджуючи питання щодо відповідності спірної угоди актам цивільного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 13. Постанови Пленум Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-XII відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. При цьому, у відповідності до ст. 1 загаданого Закону відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Згідно із ст. 1 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1076-XIV господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. У відповідності до ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1076-XIV військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

В свою чергу, у відповідності до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 793 ЦК України в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, передбачалося, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. При цьому, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи, що договір оренди державного майна від 01.06.2004р., предметом оренди за яким визначено нерухоме майно - нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, було укладено строком на 5 років з 01.06.2004р. по 01.06.2009р. (п.10.1 договору), суд доходить висновку, що вказаний договір підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню в силу приписів ст. 793 ЦК України.

Однак, зі змісту зазначеного договору вбачається, що у порушення наведених законодавчих приписів даний договір посвідчений у нотаріальному порядку не був.

Згідно з частиною 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. В свою чергу, у відповідності до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В свою чергу, згідно із ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зважаючи на викладені вимоги закону слід зазначити наступне. Відповідно до п. п. 4, 5 Постанови Пленум Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9 нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Враховуючи, що між сторонами по справі існує спір стосовно недійсності договору оренди державного майна від 01.06.2004р., суд доходить висновку, що в даному випадку вимоги позивача про визнання договору оренди державного майна від 01.06.2004р. недійсним підлягають розгляду.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність визнання договору оренди державного майна від 01.06.2004р. нікчемним, у зв’язку з недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення, та, як наслідок, про наявність правових підстав для задоволення позову концерн „Військторгсервіс” в частині позовних вимог про визнання договору державного майна від 01.06.2004р. недійсним.

Водночас судом критично оцінюються доводи позивача про те, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 228 ЦК України, оскільки порушує публічний порядок. При цьому, в обґрунтування наведених доводів позивач наполягає на відсутності у державного підприємства Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” повноважень на передачу в оренду державного майна - нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі, з огляду на вимоги ст. 287 ГК України, вважаючи, що особами які мали право укласти таку угоду є Фонд державного майна України або його регіональні відділення.

З цього приводу, суд звертає увагу позивача на положення ст. 228 ЦК України, у якій приводиться перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, а саме: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленум Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9 правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, в даному випадку приведені позивачем доводи, по-перше, самі по собі не можуть вважатися підставою для визнання договору оренди державного майна від 01.06.2004р. таким, що порушує публічний порядок, по-друге, помилкові з огляду на наведені по тексту рішення вище положення ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року N 1076-XIV, якою передбачено право військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого військового майна в оренду юридичним і фізичним особам.

З урахуванням викладеного, суду не вбачається правомірним при оцінці спірного договору застосовування приписів ст. 228 ЦК України.

Таким чином, суд, керуючись ч. 4 ст. 203, ч. 2 ст. 215, 220 ЦК України, визнає договір оренди державного майна від 01.06.2004р., укладений між ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” недійсним, у зв’язку з недодержанням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договорів оренди, укладених строком більше ніж один рік.

При цьому, враховуючи, що позивачем в межах даної справи висуваються також вимоги про зобов’язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні концерном „Військторгсервіс” права господарського відання шляхом звільнення відповідачем нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі, а також зважаючи на зміст зустрічного позову, яким фактично оспорюються правовстановлюючи документи концерну „Військторгсервіс” на зазначене майно, суд вважає за доцільне надати передусім правову оцінку зустрічному позову.

Так, відповідно до доповнень до зустрічної позовної заяви, які надійшли до канцелярії суду 13.01.2010р., ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” просить застосувати наслідки недійсного правочину та визнати недійсним рішення і свідоцтво про право власності на нерухоме майно по вул.. Великій Арнаутській 80 у м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підставі акту прийому-передачі від 28.02.2007р., складеного державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” і державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”, а також визнати недійсною реєстрацію права власності. Крім того, позивач за зустрічним позовом просить визнати право ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” на приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі та заборонити концерну „Військторгсервіс” чинити перешкоди ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” у користуванні зазначеним нежитловим приміщенням.

При цьому, в обґрунтування наведених вимог відповідачем висуваються доводи про належність будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі до комунальної та приватної власності.

Однак, наявні у матеріалах даної справи документи, спростовують вказані доводи відповідача, у зв’язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З приведених по тексту рішення вище документів вбачається, що як до, так і після розпаду СРСР військові організації України безперервно володіють будівлею, загальною площею 1178,6 кв.м., по вулиці Великій Арнаутській, 80 в м. Одесі, до складу якої входить і спірне приміщення, на яке претендує відповідач. Вказана будівля належить до державної власності і перебуває на балансі позивача в порядку правонаступництва.

Крім того, слід зазначити, що судом критично оцінюються доводи відповідача про необхідність визнання нікчемним правочином акту від 28.02.2007р. приймання-передачі з балансу (із статутного фонду) державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” на баланс ( до статутного фонду) державного підприємста Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” будівлі №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі.

Стосовно зазначених доводів суд вказує наступне. Згідно з даним актом від 28.02.2007р. державне підприємство Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” передало на баланс державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” будівлю №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, проте, вказаний акт не можна вважати правочином, оскільки акт приймання-передачі є документом, що засвідчує факт передачі майна, тобто, в даному випадку факт виконання акту державного органу. Документом, на підставі якого виникають права та обов'язки є наказ державного господарського об’єднання концерну „Військторгсервіс” за № 6 від 22.02.2007р. /т.с. 1 а.с. 17/ про передачу на баланс державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” будівлі №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі.

За змістом Узагальнень практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховного Суду України від 24.11.2008р., за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

З огляду на викладене, суду не вбачається правомірним оцінювати акт від 28.02.2007р. приймання-передачі з балансу (із статутного фонду) державного підприємства Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” на баланс ( до статутного фонду) державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування” будівлі №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі як нікчемний правочин, що, в свою чергу, виключає можливість застосування в даному випадку будь-яких наслідків недійсності правочину.

Більш того, у доповненнях до зустрічного позову, фактично в якості наслідків недійсності правочину відповідач просить визнати недійсним рішення і свідоцтво про право власності на нерухоме майно по вул.. Великій Арнаутській 80 у м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підставі акту прийому-передачі від 28.02.2007р., складеного державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” і державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”.

Однак, зі змісту наведених вимог суду взагалі не зрозуміло яке саме рішення Одеської міської ради оскаржується відповідачем. Більш того, як вбачається з пояснень позивача та Міністерства оборони України та власне зі змісту оскаржуваного свідоцтва про право власності, жодного рішення Одеською міською радою з приводу видачі цього свідоцтва не приймалося. Свідоцтво було видано виконавчим комітетом Одеської міської ради. При цьому, підставою для його видачі був не, як стверджує відповідач, акт прийому-передачі від 28.02.2007р., а наказ Міністра оборони України № 125 від 05.04.2007р. „Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”, передавальний акт, затверджений заступником Міністра оборони України від 19.01.2009р., а також статут, зареєстрований у виконавчому комітеті Одеської міської ради від 28.04.2007р. № 10731050002005056.

          Крім того, суд звертає увагу відповідача, що згідно приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Факт порушення прав особи кореспондується з однозначним порушенням конкретної законодавчої норми, якою особі таке право надано. ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” не послалося на жодну законодавчу норму, яка дозволяла б суду встановити конкретні права відповідача, які були порушені при видачі вказаного свідоцтва.

При цьому, ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” не є ані особою, переліченою у статті 1 ГПК України, права та інтереси якої порушені, ані стороною у спірних правовідносинах, що фактично свідчить про неправомірність звернення позивача за зустрічним позовом до суду з даними вимогами.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що ним висуваються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вул.. Великій Арнаутській 80 у м. Одесі загальною площею 1223 кв.м. В той час, як згідно зі свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю, виданого концерну „Військторгсервіс” виконавчим комітетом Одеської міської ради 20.08.2009р., Державі Україна, в особі Міністерства оборони Україна на праві державної власності належить будівля №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, загальною площею 1178,6 кв.м. З урахуванням викладеного суду взагалі не зрозуміло про визнання недійсним якого саме свідоцтва висуваються вимоги відповідачем.

Підсумовуючи все вище наведене, суд доходить висновку про недоведеність та безпідставність зустрічних позовних вимог ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” про застосування наслідків недійсного правочину та визнання недійсним рішення і свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вул.. Великій Арнаутській 80 у м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підставі акту прийому-передачі від 28.02.2007р., складеного державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” і державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на некоректність з юридичної точки зору зустрічних позовних вимог про визнання недійсною реєстрації права власності, адже реєстрація права власності являє собою технічне внесення відповідного запису до державного реєстру відомостей щодо суб’єктного складу власників та об’єктного складу майна на підставі правовстановлюючих документів. Наведене свідчить про неправомірність пред’явлення таких вимог з огляду на неможливість віднесення реєстрації права власності до правочинів, у зв’язку з чим, суд доходить висновку про незаконність вимоги про визнання недійсною реєстрації права власності.

Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про визнання права ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” на приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається законами, зокрема Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та Законом України „Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 року N 2163-XII.

Частиною першою статті 7 Закону„Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року N 2171-XII передбачено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом, а також викупу. Зі змісту цієї норми випливає, що саме Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради є органами, які здійснюють функції відповідно, щодо розпорядження державною власністю, майном Автономної Республіки Крим і комунальною власністю. Способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації.

При цьому, враховуючи, що нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі належить до державної власності, суд доходить висновку, що органом приватизації в даному випадку є Фонд державного майна України.

Однак, рішення про включення нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі до переліку об'єктів, які підлягають приватизації Фондом державного майна України не приймалось.

Більш того, відповідач навіть не звертався до належного органу приватизації із заявою про приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі. При цьому, судом не приймається до уваги наявна у матеріалах справи копія листа відповідача про включення даного об’єкту до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, адресованого Одеській міські раді, адже зазначене майно не перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, а відтак даний орган не є здійснює відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року N 2171-XII з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.

Крім того, враховуючи, що в обґрунтування зазначених вимог відповідач посилається на умови п.6.6 договору оренди державного майна від 01.06.2004р., якими передбачено право орендаря на приватизацію вказаного майна в порядку, визначеному законодавством, суд знов звертає увагу відповідача, що вказана угода є нікчемною та, як наслідок, не породжує жодних правових наслідків, окрім тих, які пов’язані із її недійсністю.

Враховуючи, що рішення про приватизацію об'єкта не приймалось, суд доходить висновку, що відповідач не має права на приватизацію цього об'єкта без згоди власника на його відчуження.

З огляду на викладене, суд вважає за правомірне у задоволенні зустрічної вимоги про визнання права ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” на приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі відмовити.

Розглядаючи вимоги позивача про зобов’язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні концерном „Військторгсервіс” права господарського відання шляхом звільнення відповідачем нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” (із змінами і доповненнями) від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

За змістом ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” (із змінами і доповненнями) від 21 вересня 1999 року N 1075-XIVвійськове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 20.08.2009р., будівля №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі належить Державі Україна, в особі Міністерства оборони Україна на праві державної власності та належить на праві господарського відання концерну „Військторгсервіс” згідно з наказом Міністра оборони України № 125 від 05.04.2007р. „Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”.

Конституцією України та статтею 319 ЦК України гарантується право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, за переконанням суду, підприємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на господарського відання, має такі ж права на захист свого права, як і сам власник. Зокрема, такий володілець майна може витребувати його з чужого незаконного володіння з тих же підстав і в такому ж порядку, як і сам власник. Наведені міркування суду знайшли своє відображення у положеннях п. 8 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. N 01-8/98 „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом”. З огляду на викладене, судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на звернення до господарського суду з позовними вимогами про витребування спірного майна.

Договір оренди державного майна від 01.06.2004р., укладений між ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна” є недійсним, а відтак не породжує жодних правових наслідків відповідно до приписів ст. 216 ЦК України, згідно з якими недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” самовільно без правових підстав займає нежитлове приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі.

В свою чергу, суд звертає увагу сторін, що спірне майно є об’єктом державної власності та належить позивачеві на праві господарського відання.

Відповідно до ст. 387 ЦК України від 16.01.2003р. №435-ІV власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підсумовуючи наведене, суд оцінює позовні вимоги ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” про зобов’язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні концерном „Військторгсервіс” права господарського відання шляхом звільнення відповідачем нежитлового приміщення, загальною площею 42 кв.м. в будинку №80 по вул.. Великій Арнаутській у м. Одесі обґрунтованими та такими, що містяться на законних підставах, у зв’язку з чим, підлягаючими задоволенню відповідно до ст.ст. 386, 387 ЦК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV.

Стосовно зустрічних вимог ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” про заборону концерну „Військторгсервіс” чинити перешкоди ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” у користуванні зазначеним нежитловим приміщенням, суд звертає увагу відповідача на наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, згідно із приписами ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

На думку суду, вимоги щодо заборони позивачу вчиняти перешкоди у користуванні спірним нежитловим приміщенням носять превентивний характер. В свою чергу, вжиття превентивних заходів у вигляді встановлення заборони передбачено діючим законодавством України виключно в якості застосування уповноваженими на те органами адміністративно - запобіжних заходів або заходів до забезпечення позовних вимог. Існує певний порядок реалізації прав суб’єктів господарювання, та способи захисту порушених прав. Звернення до суду з відповідними вимогами є одним із способів захисту прав суб’єктів господарювання. Однак, на думку суду, ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” невірно обраний спосіб захисту своїх прав, що, у сукупності із наведеними висновками суду про відсутність правових підстав у ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” для володіння та користування нежитловим приміщенням першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі, тягне за собою необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову і в цій частині вимог.

Підсумовуючи наведене, суд вважає за правомірне позовні вимоги військової частини концерну „Військторгсервіс” задовольнити повністю, у зв’язку з чим визнати недійсним договір оренди державного майна від 01.06.2004р., укладений між ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна”, а також виселити відповідача з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м в будинку №80 по вул. Великій Арнаутській у м. Одесі. У задоволенні зустрічного позову ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” до концерну „Військторгсервіс” про застосування наслідків недійсного правочину та визнання недійсним рішення і свідоцтва про право власності на нерухоме майно по вул.. Великій Арнаутській 80 у м. Одесі загальною площею 1223 кв.м., які видані Одеською міською радою на підставі акту прийому-передачі від 28.02.2007р., складеного державним підприємством Міністерства оборони України „Одеській комбінат з ремонту речового майна” і державним підприємством Міністерства оборони України „Управління торгівлі Південного оперативного командування”, а також визнати недійсною реєстрацію права власності, а також визнання права ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” на приватизацію нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м. у будинку №80 по вулиці Великій Арнаутській в м. Одесі та заборону концерну „Військторгсервіс” чинити перешкоди ТОВ „Юридична фірма „БОНУМ” у користуванні зазначеним нежитловим приміщенням, - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним договір оренди державного майна від 01.06.2004р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „БОНУМ” та державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський комбінат з ремонту речового майна”.

3.          Виселити товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „БОНУМ” /65074, м. Одеса, вул.. Малиновського, 71, кв. 23, код ЄДРПОУ 31431880/ з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 42 кв.м в будинку №80 по вул. Великій Арнаутській у м. Одесі. Наказ видати.

4.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „БОНУМ” /65074, м. Одеса, вул.. Малиновського, 71, кв. 23, код ЄДРПОУ 31431880/ на користь концерна „Військторгсервіс” /03151, м. Київ, вул.. Молодогвардейська, 28 –а, код ЄДРПОУ 33689922 / 85грн. 00 коп. / вісімдесят п’ять грн. 00 коп./ - держмита; 118 грн. 00 коп./ сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

5.          У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 17.03.2010р.

Суддя