Рішення № 90775128, 04.08.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/8698/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 05 березня 2020 року №Ф-3466-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 26539,26 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в травні 2020 року на адресу військової частини, в якій він проходить військову службу, надійшла постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №61596579 з примусового виконання вимоги про сплату боргу в сумі 26539,26 грн. 03 червня 2020 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження йому стало відомо про наявність боргу зі сплати єдиного внеску на підставі вимоги від 05 березня 2020 року №Ф-3466-55У. На думку ОСОБА_1 , оскільки від ГУ ДПС у Волинській області на його адресу спірна вимога не надходила, то у відповідача не було підстав вважати її узгодженою.

Позивач також зазначив, що 18 квітня 2005 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, однак з 2014 року не здійснює підприємницьку діяльність, не подає декларацій та звітності, а з 16 червня 2016 року і донині проходить військову службу в Збройних Силах України у військовій частині А3186; єдиний внесок утримується військовою частиною з його грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI). Зауважив, що під час військової служби позбавлений права займатись підприємницькою діяльністю, оскільки є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції". Крім того, відповідно до частини третьої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за громадинами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам-підприємцям не здійснюється.

Вважає, що за таких обставин повторне нарахування єдиного соціального внеску є незаконним.

У свою чергу, відомості з інтегрованої картки платника внеску не підтверджують суми виплат (доходу), а є лише підставою для призначення перевірки. Проте перед формуванням спірної вимоги відповідач не проводив жодні перевірки щодо нього як суб`єкта підприємницької діяльності.

Посилаючись на вимоги розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), ОСОБА_1 вважає, що ГУ ДПС у Волинській області порушений строк обчислення боргу зі сплати єдиного соціального внеску.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.23-26). В обґрунтування цієї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн, а з 01 січня 2019 року - 918,06 грн. Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС у Волинській області як фізична особа-підприємець з 18 квітня 2005 року по 25 травня 2020 року, однак передбачений статтею 6 Закону №2464-VI обов`язок щодо сплати єдиного внеску у строк, встановлений частиною восьмою статті 9 цього Закону, не виконував. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідач зазначив, що вимогу про сплату боргу сформовано та надіслано позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції №449, та на підставі даних інформаційної системи податкового органу. При цьому нарахування єдиного внеску за кодом платежу "71040000" здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена у вимозі від 05 березня 2020 року №3466-55У у сумі 26539,26 грн, нарахована за 2017-2019 роки. У свою чергу, у зв`язку із тим, що станом на 31 жовтня 2019 року згідно з даними АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці позивача рахувався борг з єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, ГУ ДПС у Волинській області сформовано та направлено на податкову адресу платника податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-3466 на суму 26539,26 грн, проте остання була повернута на адресу податкового органу за закінченням терміну зберігання. Цією вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов`язання з єдиного внеску, натомість вона лише містить вимогу до платника сплатити загальну суму боргу з єдиного внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника. В порядку, визначеному розділом VI вказаної вище Інструкції, уже узгоджену вимогу від 05 березня 2020 року №Ф-3466-55У про сплату боргу (недоїмки) контролюючий орган надіслав до органу державної виконавчої служби.

Не погоджується відповідач і з аргументами позивача щодо звільнення його від обов`язку зі сплати єдиного внеску у зв`язку з проходженням військової служби. Відповідач вважає, що звільняються від своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску та подання звітності до органу доходів і зборів мобілізовані підприємці на період мобілізації (пункт 9-2 розділу VIII Закону №2464-VI). Водночас, фізичні особи-підприємці, які не є роботодавцями та проходять військову службу за контрактом, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність.

Також відповідач додатково наголосив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку контролюючого органу щодо надсилання податкової вимоги протягом певного граничного строку, а несвоєчасне направлення вимоги про сплату недоїмки не може бути самостійною підставою для визнання її протиправною.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 18 квітня 2005 року по 25 травня 2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис від 18 квітня 2005 року №21980000000002368 та запис від 25 травня 2020 року №21980060003002368 відповідно, а.с.15).

Відповідно до довідки військової частини А3186 від 12 червня 2020 року №31 капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України з 16 червня 2016 року і донині (а.с.9).

11 листопада 2019 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-3466-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 жовтня 2019 року у сумі 26539,26 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.32).

05 березня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 05 березня 2020 року №Ф-53466-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 26539,26 грн, яка набрала законної сили 05 березня 2020 року, скерувавши її до органу державної виконавчої служби (а.с.7, 30).

Як видно із наведеного у відзиві на позов розрахунку, відомостей з інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 стосовно ОСОБА_1 , нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09 лютого 2018 року у сумі 8448,00 грн за 2017 рік (704,00 грн х 12 місяців); 19 квітня 2018 року у сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) за перший квартал 2018 року та по стільки ж 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року та 21 січня 2019 року за другий - четвертий квартали 2018 року (всього 9828,72 грн за 2018 рік); 19 квітня 2019 року у сумі 2754,18 грн (918,06 грн х 3 місяці) за перший квартал 2019 року та по стільки ж 19 липня 2019 року, 19 жовтня 2019 року за другий - третій квартали 2019 року (всього 8262,54 грн за 2019 рік).

Незгода позивача із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 05 березня 2020 року №Ф-53466-55У стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI). Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (Інструкція №449; наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

10 червня 2016 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Порядок №422).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу (пункт 1 розділу ІІ Порядку №422).

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI). Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом №2464-VI і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Перевіряючи доводи сторін стосовно безумовного обов`язку позивача сплачувати єдиний внесок, суд зазначає, що спірним у даному випадку є питання щодо поширення на позивача як фізичну особу-підприємця пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 9-2 частини другої розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як уже зазначено вище, капітан ОСОБА_1 з 16 червня 2016 року і донині перебуває на військовій службі в Збройних Силах України.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною першою статті 19 цього Закону передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Згідно з пунктом 9-2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи-підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до податкового органу фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа - підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв`язку з виконанням обов`язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).

Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації", яким внесено зміни в розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI та доповнено пунктом 9-2, передбачено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", та протягом усього особливого періоду.

Вказані норми кореспондуються з пунктом 7 розділу ІV Інструкції №449, якою зокрема визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

При цьому суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2018 року в справі №805/930/16-а висловлена правова позиція, що ненадання позивачем заяви про звільнення від відповідальності за невиконання обов`язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі та в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення.

Також відповідно до норм частини третьої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону України від 15 січня 2015 року №116-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду") за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам-підприємцям не здійснюється.

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, слід дійти висновку, що норми пункту 9-2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI, які звільняють фізичних-осіб підприємців, призваних в порядку мобілізації, на особливий період від сплати єдиного внеску на весь строк служби, поширюють свою дію і на фізичних-осіб підприємців, прийнятих на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації чи настання особливого періоду.

Окрім того, відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з абзацами другим, третім пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи; нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Як встановлено судом із відомостей про застраховану особу (форма ОК-7), наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання вимог ухвали суду від 18 червня 2020 року про витребування доказів, роботодавець (військова частина А3186, ідентифікаційний код юридичної особи 24980724; військова частина А0989 ідентифікаційний код юридичної особи 26615223) упродовж 2017 - 2019 років сплачував за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством (а.с.22).

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період, за який сформована спірна вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає стягнення цього внеску з позивача як з фізичної особи-підприємця, який підприємницькою діяльністю у цей період не займався, доходів не отримував (доказів протилежного суду відповідачем не надано).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №260/117/19.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, суд дійшов висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Волинській області від 05 березня 2020 року №Ф-3466-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 26539,26 грн, а тому позов належить задовольнити повністю шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування цієї вимоги.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 840,40 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3100,00 грн.

У відзиві на позов відповідач не погоджується із заявленою до відшкодування сумою судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає, їх неспівмірними зі складністю справи; на думку відповідача, вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію договору від 10 червня 2020 року №027 про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатським об`єднанням "Правовий Стандарт" (далі -об`єднання) та ОСОБА_1 (замовник) (а.с.10); попередній (орієнтовний) розрахунок робіт (послуг) з надання правничої допомоги згідно з договором про надання правничої допомоги від 10 червня 2020 року №027 (а.с.11); квитанцію від 11 червня 2020 року №29 на суму 3100,00 грн (а.с.5).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське Об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.1 договору від 10 червня 2020 року №027 про надання правничої допомоги розмір оплати за правову допомогу визначається Об`єднанням, погоджується із замовником і становить 3100,00 грн. 3а надання послуг замовник зобов`язується оплатити їх вартість згідно з пунктом 3.1 договору протягом двох днів після підписання договору, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Об`єднання коштів (пункт 3.2 Договору).

З попереднього (орієнтовного) розрахунку робіт (послуг) з надання правничої допомоги вбачається, що Об`єднанням надаються позивачу такі види правової допомоги (послуги): зустріч з клієнтом, вивчення наданих ним матеріалів (1 год - 500,00 грн/год); консультація клієнта щодо правомірності вимоги про сплату єдиного внеску та підстав її скасування (2 год - 550,00 грн/год - 1100,00 грн); підготовка позову (3 год - 600,00 грн/год - 1500,00 грн).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, а такі послуги як консультація клієнта щодо правомірності вимоги про сплату єдиного внеску та підстав її скасування та зустріч з клієнтом, вивчення наданих ним матеріалів фактично дублюють одна одну.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3100,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг. На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2600,00 грн.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 11 червня 2020 року №28, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.4, 38).

З урахуванням наведеного, оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3440,80 грн, з них: судовий збір - 840,80 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 2600,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 05 березня 2020 року №Ф-3466-55У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 3440,80 грн (три тисячі чотириста сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк