Ухвала суду № 90775029, 05.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні адміністративного позову

м. Вінниця

05 серпня 2020 р. Справа № 120/3833/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову у справі за позовом громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення

УСТАНОВИВ

03 серпня 2020 року у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов поданий адвокатом Семенчук О.А. в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі – відповідач, Управління ДМС у Вінницькій області). У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № 05031500010954 від 13.07.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги сторона позивача зазначає, що 26.02.2020 відповідачем видано ОСОБА_2 посвідку на тимчасове проживання за № 800131257 строком дії до 25.02.2021.

В подальшому, відповідачем прийнято спірне рішення № 05031500010954 від 13.07.2020 про скасування посвідки на тимчасове проживання, виданої громадянину республіки Азербайджан ОСОБА_3 . Нормативною підставою для прийняття рішення вказано п.п. 5 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322.

Представник позивача зіслалася на те, що згідно п.п. 5 п. 63 Порядку від 25 квітня 2018 р. № 322, посвідка скасовується коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну. Однак, про прийняття щодо позивача одного із вказаних рішень їй не відомо. Тому, представник вважає рішення № 05031500010954 від 13.07.2020 протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Разом із позовною заявою адвокатом подано заяву про забезпечення позову у справі. У заяві висловлено прохання зупинити дію оскаржуваного рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № 05031500010954 від 13.07.2020.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову представник позивача зазначила, що відповідно до спірного рішення, позивач повинен здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення. Копію рішення позивач отримав 30.07.2020. Таким чином, позивач змушений в строк до 06.08.2020 виїхати за межі України, зважаючи на що, для нього може істотно ускладнитися ефективний захист та поновлення його порушених прав.

Також у заяві представник позивача просить врахувати, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22.07.2020 на всій території України продовжено карантин, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. У зв`язку із запровадженим карантином, транспортне сполучення між Україною та Республікою Азербайджан не відновлене, що також ускладнить виконання рішення у справі та ефективний захист прав та інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Беручи до уваги те, що матеріалів заяви достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Визначаючись щодо заяви про забезпечення позову, суд керується такими мотивами.

Із матеріалів позовної заяви встановлено, що ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином Республіки Азербайджан.

26.02.2020 позивачу видано посвідку на тимчасове проживання за № 800131257 строком дії до 25.02.2021.

13.07.2020 Відділом у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС у Вінницькій області прийнято рішення № 05031500010954 «про скасування посвідки на тимчасове проживання» виданої громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_3 .

Із тексту рішення від 13.07.2020 № 05031500010954 яке стало предметом оскарження встановлено, що відповідач як підставу його прийняття зазначив підпункт 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р № 322 (далі – Порядок від 25.04.2018 № 322).

Відповідно до п.п. 5 п. 63 Порядку від 25.04.2018 № 322, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

З метою зупинення дії рішення від 13.07.2020 № 05031500010954, представник позивача звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150 -153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

За своєю правовою природою інститут забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися в суд, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом (правовий висновок викладено у п. 30 постанови Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України).

Надаючи оцінку аргументам заяви про забезпечення позову щодо ймовірних наслідків для позивача, які зумовлені оскаржуваним рішенням, а саме зняття з реєстрації місця проживання та виїзд за межі України суд керується такими мотивами.

Як передбачено п. 68 Порядку від 25 квітня 2018 р № 322, іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 6 пункту 63 цього Порядку).

Однак суд зазначає, що безумовно, рішення суб`єктів владних повноважень справляють певний несприятливий вплив на учасників правовідносин у яких такі рішення прийняті. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не у кожному випадку є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18). В іншому разі, застосування заходів забезпечення адміністративного позову стане можливим у кожному спорі, де предметом оскарження є акти індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, а зупинення таких рішення матиме правові наслідки близькі за своїм змістом до тих, які настають у випадку задоволення позовних вимог, скасування оскаржуваного рішення та набрання позитивним для позивача судовим рішенням законної сили.

Тому, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень про зупинення дії якого просить позивач і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.

Наслідки про які зазначає представник позивача у заяві про забезпечення позову відповідно до п. 68 Порядку від 25 квітня 2018 р № 322 можуть мати місце, однак за своїм характером вони не покладають на позивача надмірний тягар.

Щодо процедури реєстрації місця проживання або зняття з реєстрації місця проживання особи, то згідно Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р № 207, реєстрація відбувається в день звернення особи, відтак не потребує значних затрат часу чи докладання інших зусиль.

Щодо аргументів представника позивача про обов`язок ОСОБА_1 виїхати за межі України на підставі оскаржуваного рішення, то оцінюючи їх суд керується такими мотивами.

Порядок в`їзду іноземців на територію України та виїзду із території України, врегульований Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Законом України «Про прикордонний контроль», та іншими нормативно правовими актами. Суд зазначає, що іноземцям гарантується право як виїзду так і в`їзду на територію України за наявності для цього законних підстав, відтак аргументи заяви про істотне ускладнення ефективного захисту та відновлення прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову є безпідставними.

Суд погоджується та вважає безспірними твердження позивача про продовження до 31.08.2020 дії карантину на території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Однак аналізуючи норми Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із подальшими змінами), Постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із подальшими змінами) суд вважає безпідставними аргументи заявника про те, що обмежувальні заходи пов`язані із встановленням суттєвих утруднень для іноземців, які на законних підставах здійснюють в`їзд на територію України чи виїзд із території України.

При цьому, слід звернути увагу, що оскаржуване рішення від 13.07.2020 № 05031500010954 прийняте на підставі п.п. 5 п. 63 Порядку від 25.04.2018 № 322, яким передбачено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

Відтак рішення від 13.07.2020 № 05031500010954 є похідним від одного із вказаних у п.п. 5 п. 63 Порядку від 25.04.2018 № 322 рішень, а саме: рішення уповноваженого органу про примусове повернення позивача; рішення про примусове видворення за межі України, або рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну.

Порядок та підстави прийняття рішення про примусове повернення іноземця, рішення про примусове видворення іноземця за межі України та рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну врегульовані ст. ст. 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI, у рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду (ч. 4 ст. 26).

В силу ч. 5 ст. 26 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні (ч. 7 ст. 26 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI).

Аналіз норм ст. 30 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI вказує на те, що наслідком рішення про примусове видворення іноземців також є залишення території України, при цьому рішення про примусове видворення іноземця, теж може бути оскаржене у встановленому порядку.

Системний аналіз норм ст. 26 та ст. 30 Закону від 22 вересня 2011 року № 3773-VI дає підстави для висновку, що спільним для зазначених у п.п. 5 п. 63 Порядку від 25.04.2018 № 322 рішень є правовий наслідок кожного із них у вигляді обов`язку іноземця (позивача) виїхати за межі території України. Однак, кожне із вказаних рішень може бути оскаржене у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Тому суд вважає, що задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову про зупинення дії похідного рішення від 13.07.2020 № 05031500010954 призведе до наслідків, які за своїм змістом є близькими до тих, про недопустимість яких зазначено у п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, адже у такий спосіб буде зупинене і дія одного із рішень, яке в силу п.п. 5 п. 63 Порядку від 25.04.2018 № 322 стало підставою для прийняття оскаржуваного у цій справі рішення (дія основного рішення проявляється у виникненні обов`язку іноземця (позивача) виїхати за межі території України).

Однак, відповідно до абз. 4 п. 10 розділу 1 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/15, оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб`єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що позивач вправі оскаржити індивідуальний акт, наслідком якого стало прийняття спірного у цій справі рішення від 13.07.2020 № 05031500010954 «про скасування посвідки на тимчасове проживання», а результатом такого оскарження стане зупинення їх дії без окремого застосування заходів забезпечення адміністративного позову. При цьому аргументи представника позивача про необізнаність із рішеннями, які могли стати підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання судом не беруться до уваги, оскільки як Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI так і Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI надає стороні позивача право отримати необхідну інформацію.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд доходить висновку, що подана представником позивача заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 241, 242, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України

УХВАЛИВ

У задоволенні заяви адвоката Семенчук Оксани Антонівни про забезпечення позову у справі № 120/3833/20-а відмовити.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Богоніс Михайло Богданович