Рішення № 90774060, 27.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2020Справа № 910/4369/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"

до Акціонерного товариства "Банк "Український капітал"

про визнання Договорів купівлі-продажу недійсними.

Представники сторін:

від позивача: Деруга Н.О., довіреність № 511-02/20 від 18.05.2020;

від відповідача: Мельник М.М., довіреність № 08/19-171 від 04.11.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Банк «Український капітал» про визнання Договорів купівлі-продажу недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір купівлі-продажу цінних паперів № 1-Е/2017 від 07.04.2017 та Договір купівлі-продажу цінних паперів № 03 від 18.05.2016 поставки від 08.12.2016 укладені від імені позивача особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2020 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

08.04.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.05.2020.

05.05.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, до якого долучено заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про витребування доказів, яке в подальшому у судовому засідання 09.06.2020 відповідачем не підтримано, в зв`язку з чим, означене клопотання залишено судом без розгляду.

12.05.2020 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 12.05.2020 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 09.06.2020.

18.05.2020 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 09.06.2020 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 22.06.2020.

09.06.2020 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 22.06.2020 представники сторін з`явились, представник відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 27.07.2020 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 27.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» № 364 від 22.04.2013 утворено Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» (далі - позивач) із статутним капіталом 5 000 000 000 грн., 100% якого належить державі та визначено, що Міністерство аграрної політики та продовольства здійснює функції з управління корпоративними правами, що належатимуть державі у статутному капіталі товариства.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Статуту публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» затверджено Статут Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд».

Згідно з п. 7 Статуту єдиним акціонером товариства є держава в особі Мінагрополітики.

У відповідності до п. 9 Статуту товариство має у власності відокремлене майно (в тому числі нерухоме), може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі укладати угоди (договори, контракти), вчиняти інші правочини.

Товариство має право бути засновником, співзасновником та учасником інших юридичних осіб, відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (п. 15 Статуту).

Відповідно до п. 17 Статуту метою діяльності товариства є створення сприятливих умов для розвитку сільського господарства, функціонування ринку сільськогосподарської продукції, підтримки вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника, а також одержання прибутку від провадження господарської діяльності відповідно до законодавства.

Пунктом 18 Статуту визначено, що предметом діяльності товариства, зокрема є інвестиційна діяльність.

Згідно з п. 34 Статуту вищим органом товариства є загальні збори.

До повноважень загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства (пп. 20 п. 35 Статуту).

Відповідно до пп. 1 п. 36 Статуту на період коли єдиним засновником та акціонером товариства є держава, повноваження загальних зборів здійснюються Мінагрополітики без скликання загальних зборів.

У відповідності до п. 37 Статуту наглядова рада є органом товариства, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах повноважень, визначених статутом та законодавством, контролює та регулює діяльність правління.

Рішення про утворення наглядової ради та затвердження складу наглядової ради (обрання членів наглядової ради, в тому числі голови наглядової ради) товариства приймаються Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики.

Згідно з пп. 7 п. 41 Статуту до повноважень наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення правочину у разі, коли ринкова вартість майна або послуг становить від 10 до 25 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності.

18 травня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Український капітал» (далі - продавець, відповідач), в особі Голови правління Тіхомірова Олександра Валентиновича, який діє на підставі Статуту, та Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (далі - покупець, позивач), в особі Швеця Олега Станіславовича , який діє на підставі довіреності № 116/-11/16 від 29.04.2016 укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № 03 (далі - Договір 1), за умовами якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступні цінні папери:

Вид/тип/форма випуску/форма існування ЦПАкції прості іменні бездокументарніЕмітентПАТ «Банк «Український капітал»Ідентифікаційний код Емітента в ЄДР22868414Код цінних паперів ISINUA4000088595Номінальна вартість 1 ЦП1,08 грн.Загальна кількість ЦП3 233 726 шт.Загальна номінальна вартість ЦП3 492 424,08 грн.Договірна вартість одного ЦП1,08 грн.Місце виконання ДоговоруПоза фондовою біржею

Загальна сума Договору складає 3 492 424,08 грн. без ПДВ (п. 1.2 Договору 1).

Відповідно до п. 2.1 Договору 1 покупець зобов`язаний сплатити загальну суму Договору протягом трьох банківських днів з дати підписання Договору. Оплата здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківських рахунок продавця.

Згідно з п. 3.1 Договору 1 передача права власності на ЦП здійснюється в межах депозитарної системи України. Підтвердженням факту переходу прав власності на ЦП є зарахування ЦП на рахунок у цінних паперах покупця, що підтверджує виписка з його особового рахунку в цінних паперах.

Цей Договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно Договору зобов`язань (п. 9.5 Договору 1).

07 квітня 2017 року між Публічним акціонерним товариством Аграрний фонд» (далі - перший власник), в особі Голови правління Тіхомірова Олександра Валентиновича, який діє на підставі Статуту, та Публічним акціонерним товариством «Банк «Український капітал» (далі - емітент), в особі Голови правління Радченка Андрія Анатолійовича, який діє на підставі Статуту, укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № 1-Е/2017 (далі - Договір 2), предметом якого є купівля/продаж нижчезазначених цінних паперів. Сторони домовились про те, що емітент, на виконання умов приватного розміщення додатково випущених акцій щодо яких першим власником подавались необхідні заяви, в порядку передбаченому умовами розміщення на умовах визначених цим Договором та чинним законодавством України, зобов`язується передати у власність першого власника, а перший власник зобов`язується прийняти та оплатити наступні цінні папери:

Вид, тип та форма випуску ЦПАкції прості іменні ЕмітентПАТ «Банк «Український капітал»Код ЄДРПОУ Емітента22868414Форма існування акційбездокументарнаКод ISINUA4000088595Номінальна вартість однієї акції, грн..1,08 грн.Кількість акцій, шт.15 266 380 штукЦіна за одну акцію, грн.1,08 грн.Загальна номінальна вартість акцій, грн.16 487 690,40 грн.

Загальна сума Договору складає 16 487 690,40 грн. без ПДВ (п. 1.2 Договору 2).

Відповідно до п. 2.1 та п.2.2 Договору 2 перший власник у відповідності до проспекту емісії, зобов`язаний здійснити повну оплату ЦП, вказану в п. 1.2 цього Договору, у строк до 18 квітня 2017 року включно. Оплата ЦП, що розміщуються, здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів (можлива оплата частинами) з рахунку першого власника на рахунок емітента .

Цей Договір є письмовим зобов`язанням емітента продати, а першого власника придбати відповідну кількість акцій та набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно Договору зобов`язань (п. 7.1 Договору 2).

Як зазначає позивач, Радченко А.А. , як голова правління позивача та член наглядової ради відповідача брав участь у вчиненні правочину із заінтересованістю та не дотримався порядку укладення правочинів, а отже такі правочину підлягають визнанню недійсними.

Відповідач в свою чергу заперечуючи проти позову зазначає, що позивач не є акціонером ПАТ «Аграрний фонд», що свідчить про відсутність у нього права на оскарження правочинів укладених з недодержанням вимог статті 71 «Про акціонерні товариства», адже недодержання вказаних вимог порушують виключно права акціонерів та не порушують прав інших осіб, відмінних від акціонерів. Відповідач зазначає, що позивач не надав документів, які підтверджують проведення оцінки правочинів, щодо яких є заінтересованість, на відповідність їх умов звичайним ринковим умовам незалежним аудитором (аудиторською фірмою), суб`єктом оціночної діяльності або іншої особи, яка має відповідну кваліфікацію.

Відповідач також зазначає, що твердження позивача про наявність заінтересованості у діях представника позивача щодо укладення Договору 1 не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_3 не є заінтересованою особою в розумінні статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства». Крім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності щодо вимог про визнання недійсним Договору 1.

В свою чергу, як зазначає відповідач, під час укладення Договору 2, представнику відповідача пред`являвся лист Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37-27-13/5862 від 03.03.2017 за підписом Першого заступника міністра Максима Мартинюка, зі змісту якого вбачається, що Міністерство аграрної політики та продовольства України розглянуто Лист ПАТ «Аграрний фонд» від 13.12.2016 № 11.1-41/3/2517 щодо збільшення частки ПАТ «Аграрний фонд» в ПАТ «Банк «Український капітал» та повідомлено, що Мінагрополітики не заперечує щодо збільшення частки ПАТ «Аграрний фонд» в ПАТ «Банк «Український капітал» до 9,99% в межах чинного законодавства. Відповідач зазначає, що достатність повноважень у Першого заступника міністра Мартинюка Максима Петровича на підписання листа Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37-27-13/5862 від 03.03.2017 станом на дату підписання листа підтверджується Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 528 від 22.07.2016 про його призначення та Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про розподіл функціональних повноважень між Міністром та заступниками Міністра» № 413 від 0.11.2015.

Крім того, відповідач зазначає, що 13.09.2019 відповідачем отримано Лист ПАТ «Аграрний фонд» № 04-02/3/1698 від 12.09.2019, яким повідомлено про продаж позивачем та передачу у власність ТОВ «ФК «Фінцентр» акцій ПАТ «Банк «Український капітал» у кількості 18 500 106 штук, що складає 9,99% за суму 22 242 787,30 грн., а отже за результатами такого продажу позивачем отримано прибуток в сумі 2 262 672,80 грн., що свідчить про не відповідність дійсним обставинам тверджень позивача про виникнення несприятливих наслідків за результатами вчинення оспорюваних правочинів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як зазначає позивач, Радченко А.А. , як голова правління позивача та член наглядової ради відповідача брав участь у вчиненні правочину із заінтересованістю та не дотримався порядку укладення правочинів, а отже такі правочину підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" (тут і надалі в редакції станом на 18.05.2016 та станом на 07.04.2017) кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на участь в управлінні акціонерним товариством.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.

Згідно зі ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), приймається відповідним органом акціонерного товариства згідно із цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує сто мінімальних заробітних плат виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня поточного року. Статутом акціонерного товариства може бути встановлене нижче граничне значення, а також можуть встановлюватися додаткові випадки віднесення правочину до правочину із заінтересованістю. Таке рішення може містити перелік умов проекту правочину, які можуть змінюватися за рішенням виконавчого органу акціонерного товариства під час вчинення правочину із заінтересованістю. У разі відсутності такого переліку умови правочину не можуть відрізнятися від умов проекту, наданого відповідно до частини четвертої цієї статті.

Особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути будь-яка з таких осіб:

1) посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи;

2) акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками акцій такого акціонерного товариства);

3) юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою;

4) інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.

Особа, визначена у частині другій цієї статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона:

1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

3) внаслідок такого правочину набуває майно;

4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов`язана заздалегідь поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості, направивши таку інформацію:

1) ознаки заінтересованості особи у вчиненні правочину;

2) проект правочину.

Виконавчий орган акціонерного товариства протягом п`яти робочих днів з дня отримання такої інформації зобов`язаний надати проект правочину і пояснення щодо ознаки заінтересованості наглядовій раді акціонерного товариства (у разі відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально).

Наглядова рада (а в разі якщо створення наглядової ради не передбачено законом та статутом акціонерного товариства, - виконавчий орган акціонерного товариства) з метою проведення оцінки правочину, щодо якого є заінтересованість, на відповідність його умов звичайним ринковим умовам залучає незалежного аудитора, суб`єкта оціночної діяльності або іншу особу, яка має відповідну кваліфікацію. Вимоги цієї частини не застосовуються до приватного акціонерного товариства, якщо інше не встановлено його статутом.

Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради акціонерного товариства, вона не має права голосу з питання вчинення такого правочину.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається більшістю голосів членів наглядової ради, які не є заінтересованими у вчиненні правочину (далі - незаінтересовані члени наглядової ради), присутніх на засіданні наглядової ради. Якщо на такому засіданні присутній лише один незаінтересований член наглядової ради, рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю приймається таким членом одноосібно.

Статутом акціонерного товариства може встановлюватися вимога про присутність усіх або більшості незаінтересованих членів наглядової ради на засіданні наглядової ради, на якому розглядається питання про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю виноситься на розгляд загальних зборів акціонерів, якщо:

1) в акціонерному товаристві не створена наглядова рада;

2) всі члени наглядової ради є заінтересованими у вчиненні правочину;

3) ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є його предметом, перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства.

Якщо наглядова рада прийняла рішення про відхилення правочину із заінтересованістю або не прийняла жодного рішення протягом 30 днів з дня отримання необхідної інформації, питання про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю може бути винесене на розгляд загальних зборів акціонерів. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено менший строк у зв`язку з незастосовуванням вимог частини п`ятої цієї статті.

У голосуванні про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю акціонери, заінтересовані у вчиненні правочину, не мають права голосу, а рішення з цього питання приймається більшістю голосів незаінтересованих акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах та яким належать голосуючі з цього питання акції.

Загальні збори публічного акціонерного товариства не можуть приймати рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, щодо яких є заінтересованість.

Після прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, акціонерне товариство зобов`язане оприлюднити його істотні умови в передбаченому законом порядку.

Вимоги цієї частини не застосовуються до приватного акціонерного товариства, якщо інше не встановлено його статутом.

Положення цієї статті не застосовуються у разі:

1) реалізації акціонерами переважного права відповідно до статті 27 цього Закону;

2) викупу товариством в акціонерів розміщених ним акцій відповідно до статті 66 цього Закону;

3) виділу та припинення акціонерного товариства;

4) надання посадовою особою органів товариства або акціонером, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, на безоплатній основі гарантії, поруки (у тому числі майнової поруки), застави або іпотеки особам, які надають товариству позику.

Відповідальність за шкоду, заподіяну акціонерному товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.

Стаття 72 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.

Як визнається сторонами, Радченко А.А. , укладав Договір 2 як голова правління позивача, перебуваючи станом на дату укладення такого Договору на посаді члена наглядової ради відповідача, натомість Договір 1 укладений від імені Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» в особі Швеця Олега Станіславовича.

Таким чином, укладаючи Договір 2 Радченко А.А. уклав Договір 2 в розумінні ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» із заінтересованістю, в свою чергу, позивачем доказів укладення Договору 1 в розумінні ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» із заінтересованістю не надано, як і не обґрунтовано наявність заінтересованості у ОСОБА_3 при укладенні Договору 1.

Враховуючи наведене, суд відхиляє посилання позивача на укладення Договору 1 із заінтересованістю у розумінні ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства».

В свою чергу, відповідно до пп. 1 п. 36 Статуту на період коли єдиним засновником та акціонером товариства є держава, повноваження загальних зборів здійснюються Мінагрополітики без скликання загальних зборів.

Як вбачається з матеріалів справи, Голова правління ПАТ «Аграрний фонд» Листом № 11.1-41/3/2517 від 13.12.2016 звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України, у якому зазначив, що станом на 01.12.2016 ПАТ «Аграрний фонд» придбало частку у розмірі 3,33% від статутного капіталу ПАТ «Банк «Український капітал» на суму 3,49 млн. та має намір збільшити величину частки до 9,99%, що складає 10,48 млн., в зв`язку з чим просило погодити розмір збільшення частки ПАТ «Аграрний фонд» в статутному капіталі ПАТ «Банк «Український капітал» з 3,33% до 9,99%.

Листом від 03.03.2017 за № 37-27-13/5862 Міністерство аграрної політики та продовольства України зазначило, що не заперечує щодо збільшення частки ПАТ «Аграрний фон» в ПАТ «Банк «Український капітал» до 9,99% в межах чинного законодавства.

Також Листом № 11.3-03/3/719 від 10.04.2017 Голова правління ПАТ «Аграрний фонд» звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України із проханням схвалити правочин, укладений між ПАТ «Аграрний фонд» та ПАТ «Банк «Український капітал».

Листом № 37-27-13/15269 від 22.06.2017, Міністерство аграрної політики та продовольства України зазначило, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, приймається відповідним органом акціонерного товариства згідно з цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства.

Жодних заперечень щодо схвалення означеного правочину, означений Лист не містить.

Разом з тим, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже відповідно до норм закону наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом саме на момент його вчинення.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/11650/16, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

Обґрунтовуючи наявність порушеного права, позивач зазначає, що зазначені правочини не спричинили виникнення прибутку та пов`язані зі збитками позивача через неможливість користуватись грошовими коштами задля досягнення статутних цілей.

Водночас в підтвердження наведених доводів позивачем не наведено та не додано жодного доказу, який би підтверджував означені твердження позивача.

Відповідно до п. 17 Статуту метою діяльності товариства є створення сприятливих умов для розвитку сільського господарства, функціонування ринку сільськогосподарської продукції, підтримки вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника, а також одержання прибутку від провадження господарської діяльності відповідно до законодавства.

Пунктом 18 Статуту визначено, що предметом діяльності товариства, зокрема є інвестиційна діяльність.

В свою чергу, як зазначає відповідач та підтверджується матеріалами справи, 13.09.2019 відповідачем отримано Лист ПАТ «Аграрний фонд» № 04-02/3/1698 від 12.09.2019, яким повідомлено про продаж позивачем та передачу у власність ТОВ «ФК «Фінцентр» акцій ПАТ «Банк «Український капітал» у кількості 18 500 106 штук, що складає 9,99% за суму 22 242 787,30 грн.

Таким чином, різниця що позивачем реалізовано отримані за Договором 1 та 2 акції на суму 2 262 672,80 грн. більшу, аніж витрачено коштів на їх придбання (22 242 787,30 грн. - 19 980 114,48 грн. = 2 262 672,80 грн.)

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Приписи статті 15 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про визнання недійсними Договорів задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі, відсутність порушення оспорюваними Договорами прав та інтересів якого є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Також, відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності щодо вимоги про визнання Договору 1 недійсним.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 05.08.2020

Суддя О.А. Грєхова