Ухвала суду № 90761123, 27.07.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6176/20 2-о/335/80/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Калюжна В.В., розглянувши заяву Керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області - Михаліка Олександра Ігоровича, який діє в інтересах держави, в особі Запорізької міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Керівник ЗМП №2 Запорізької області Михалік О.І., який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Перевіривши матеріали заяви судом встановлено, що вона не відповідає вимогам встановленим ЦПК України у зв`язку з наступним.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з ч. 4 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

В порушення вимог ЦПК України, заявником не зазначеного жодної зацікавленої особи, на інтереси, права та обов`язки якої може вплинути рішення суду.

Крім того, статтею 335 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, заявником не зазначені обставини прийняття чи не прийняття спадщини ОСОБА_1 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 з 21.05.1998 по 25.01.2013 року, і помер у 2018 році в зазначеній квартирі, також не зазначено про наявність спадкоємців після його смерті. Заявник посилається лише на не прийняття іншими спадкоємцями спадщини після померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Заявник у своїй заяві посилається на кримінальне провадження №42019081060000022 від 19.04.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, яке було закрито слідчим Вознесенівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області 07.05.2020 року за закінченням строку досудового розслідування.

Однак, в порушення вимог ЦПК України, заявником до заяви не додано вищевказаного доказу на який він посилається і який містить данні про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, заявником не надано та не зазначено у заяві жодної підстави для представництва прокурором інтересів держави, тобто не зазначені підстави щоб вважати, що ЗМР неналежним чином здійснює захист інтересів держави, та не обґрунтовано в чому саме полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Так, згідно до ст.6 та ст.19 Конституції України визначено, що всі державні органи діють в межах наданих їм повноважень і у спосіб, встановлений законом.

Тобто для здійснення певної дії державний орган, посадова особа, в тому числі прокурор, повинні мати чітко визначене повноваження на вчинення такої дії.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом здійснює прокуратура.

Згідно з частинами 3, 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз ч. 3 ст. 56 ЦПК України та ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі стає можливою за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Таким чином, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

Так, у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), 5447/03 § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02§ 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які підстави для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18 у справі №923/129/17 від 05 грудня 2018 року).

Сам лише факт відсутності звернення суб`єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності(рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що така практика не є намаганням обмежити функції прокуратури сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, а є лише наслідком системного тлумачення положень законодавства, якими встановлена необхідність підтвердження судом підстав для представництва прокуратурою інтересів держави, оскільки право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб`єкта, не може презюмуватися, як безспірне.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, а також копіями документів отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Отже, прокурор представляє інтереси держави тільки у виключних випадках і ці випадки визначені Законом України «Про прокуратуру».

При пред`явленні заяви - прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень, тобто прокурор повинен надати докази, що він звертався до органу, який представляє інтереси держави та цей орган погодився на таке представництво.

Крім того, саме лише посилання в заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону, а саме: докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17, а також у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 926/03/18.

Одночасно Верховний Суд наголошує, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.

У даній справі суд вважає, що прокурором належним чином не підтверджено обґрунтування щодо наявності підстав для представництва в інтересах держави.

На підтвердження обґрунтування наявності підстав представництва прокурором до заяви надано лист ВК ЗМР від 18.06.2020 року, з якого вбачається що територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради не зверталася до суду з будь-якою заявою щодо визнання спадщини відумерлою, оскільки була відсутня інформація, що вказана квартира має ознаки відумерлої спадщини.

Крім того, заявником до заяви надано лист від 15.07.2020 року, адресований Запорізькій міській раді, в якому повідомлено про вжиття заходів представництва щодо порушених інтересів держави, в якому зазначено про те, що на виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою прийнято рішення про пред`явлення позовної заяви в інтересах держави.

Однак, зазначені листи не можуть бути підставою для представництва за даною заявою, оскільки поняття «не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів Держави» має полягати в умисному невиконанні своїх обов`язків посадовими особами Запорізької міської ради, а сам лише факт відсутності звернення суб`єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів. Не наведені докази невиконання чи неналежного виконання Запорізькою міської радою своїх повноважень, що тягне за собою порушення інтересів держави.

Крім того, всупереч вимогам ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» заявником не надано доказів отримання згоди від органу та таке представництво до подання заяви до суду, з огляду на те, що зазначене повідомлення згідно вихідного номеру прокурором направлено до Запорізької міської ради за п`ять днів до подання заяви до суду.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Також, заявник в заяві про визнання спадщини відумерлою просить суд не лише визнати спадщину відумерлою, але й передати квартиру у власність територіальної громади м. Запоріжжя, тобто заява містить вимоги, які підлягають розгляду за різними правилами цивільного судочинства, а саме: щодо визнання спадщини відумерлою (окреме провадження) та передачі нерухомого майна у власність територіальної громади (позовне провадження).

Згідно з вимогами ч. 2 п. 8 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України суд лише визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних прав про спадкування» зазначає, що у заяві про визнання спадщини відумерлою не можуть ставитись вимоги позовного характеру, зокрема, вимоги про передачу спадкового майна у власність територіальної громади. Суди повинні враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК суд лише визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Отже, у заяві про визнання спадщини відумерлою не можуть ставитись вимоги позовного характеру, зокрема, вимоги щодо передачі квартири у власність територіальної громади.

Крім того, у відповідності до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, згідно п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду заяви у справах окремого провадження, яка подана юридичною особою, складає 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, судовий збір у справах окремого провадження складає 1051,00 гривень.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік суб`єктів, які мають пільги та звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Так, відповідно п.п. 15-1 п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються органи місцевого самоврядування - за подання заяви про визнання спадщини відумерлою.

Разом з тим до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою звернувся прокурор в інтересах держави в особі Запорізької міської ради.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачена можливість звільнення від сплати судового збору окремим категоріям сторін, однак до переліку таких категорій сторін органи прокуратури не відносяться.

Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1051 грн. та відповідно до вимог ч.4 ст.177 ЦПК України надати суду документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч.2 ст.185 ЦПК України).

Отже, спосіб усунення недоліків заяви полягає в поданні заяви у вигляді окремого документу з виправленими недоліками, зазначеними в ухвалі суду та з наданням копій заяви з доданими матеріалами у кількості примірників для вручення заінтересованим особам, та долучення квитанції про сплату судового збору.

Враховуючи наведене, суд вважає, що провадження у справі неможливо відкрити до усунення вказаних недоліків, а тому заяву слід залишити без руху, а заявнику надати строк для їх усунення.

Керуючись ст. ст. 175-177, 185, 318 ЦПК України, суддя-

УХВАЛИВ:

Заяву Керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області - Михаліка Олександра Ігоровича, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради - залишити без руху.

Надати заявнику строк для усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити заявнику, що у випадку невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Калюжна