Рішення № 90752389, 31.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/24258/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,доМіністерства оборони Українитретя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет споруЧернігівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримкипровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022), в якому просять суд:

визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги батьку та матері померлого ОСОБА_3 , викладене у пункті 1 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 136 від 11 жовтня 2019 року;

зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу, у зв`язку із смертю солдата ОСОБА_3 внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби, у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата у рівних частках матері - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та батьку - ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ).

В якості підстав позову позивачі зазначають, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні грошової допомоги у зв`язку із смертю сина - солдата ОСОБА_3 внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/24258/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; залучено Чернігівський обласний територіальний центру комплектування та соціальної підтримки у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

08.01.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив відповідача, у якому зазначено, що Міністерство оборони України проти задоволення позовних заперечує, мотивуючи це тим, що рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом №136 від 11 жовтня 2019 року, позивачам відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги та роз`яснено, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплата одноразової грошової допомоги передбачена: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Таким чином, законодавець чітко визначив коло суб`єктів, на яких поширюється відповідна норма права. На момент смерті ОСОБА_3 не була передбачена виплата для військовослужбовців, що були звільнені з військової служби. Разом з тим, виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 06 вересня 2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців».

Зважаючи на вищезазначені правові норми комісія Міністерства оборони України правомірно прийшла до висновку, що виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали після внесення змін до пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто з 13 жовтня 2018 року. Отже правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, в зв`язку з чим відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Позивачами подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідачем не спростовано правової позиції, викладеної у позовній заяві.

Третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, пояснень надано не було.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками померлого військовослужбовця ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 від 15.07.1989.

Солдат ОСОБА_3 в період з 15.06.2014 по 09.08.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, де 09.08.2014 отримав поранення.

Згідно із наказом командира військової частини В3137 (по стройовій частині) від 08.04.2015 № 75 ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

З довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0427147 від 22.05.2015 вбачається, що ОСОБА_3 встановлено першу групу інвалідності довічно у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 137 від 25.08.2016).

Як вбачається з витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтва № 3935 від 13.09.2016, травма солдата у відставці ОСОБА_3 «Політравма, посттравматична енцефалопатія. Набряк набухання головного мозку», яка стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 91 від 24.08.2016, - так, пов`язана з виконанням військової служби.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.10.2019 № 136, комісія дійшла висновку про відмову батьку та матері ОСОБА_3 у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що їх син ОСОБА_3 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не був військовослужбовцем, оскільки наказом командира військової частини В3137 від 08.04.2015 № 75 солдата ОСОБА_3 виключено зі списків частини з 08.04.2015, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб звільнених зі служби. Виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 06 вересня 2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності з 13.10.2018. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018.

Не погоджуючись з таким рішенням Міністерства оборони України позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону №2011-ХІІ, та означає діяльність (функцію) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 та 2 частини другої статті 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Відповідно до частини першої статті 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Розмір одноразової грошової допомоги визначений статтею 16-2 Закону №2011-XII.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (частина шоста статті 16-3 Закону).

Згідно з частиною восьмою статті 16-3 Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Норми статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду, інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.

Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Натомість, закон (на момент смерті ОСОБА_3 ) містив також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №761/18099/15-а (провадження №К/9901/3406/18), які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень пунктів 4, 5 Порядку № 975, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 2013 року одноразова грошова допомога призначається у разі смерті військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, а також внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами батькам померлого військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтва № 3935 від 13.09.2016 містить висновок, що травма і причина смерті колишнього військовослужбовця ОСОБА_3 пов`язана із захистом Батьківщини.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги батькові померлого О.М. , оскільки застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язується не з фактом звільнення з військової служби ОСОБА_3 , а з фактом встановлення останньому захворювання, що мало місце в період проходження військової служби чи пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби незалежно від наявності статусу військовослужбовця на день смерті.

Разом з тим, Законом України від 06 вересня 2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» внесено зміни до пунктів 1 та 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Зміни внесені Законом України від 06 вересня 2018 року №2522-VIII жодним чином не спростовують та не заперечують права батьків померлого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги у разі його смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи в період її проходження. Водночас, вказані норми, починаючи з 13 жовтня 2018 року, встановлюють певні часові обмеження для отримання такої допомоги, зокрема, щодо смерті особи протягом одного року після звільнення її з військової служби.

Таким чином, посилання відповідача на те, що виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали після внесення змін до пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто з 13 жовтня 2018 року, є безпідставним, оскільки вказані зміни не спростовують права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а нововведені положення будуть стосуватися правовідносин у разі коли смерть військовослужбовця настала після внесення даних змін до пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що у батьків, як членів сім`ї померлого ОСОБА_3 , наявне право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначення одноразової грошової допомоги батькам померлого ОСОБА_3 , яке викладене у витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 136 від 11.10.2019 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення і виплату позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в порядку та в розмірах, що передбачені статтями 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з пунктами 12-13 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналогічні правила викладені в Положенні про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14 серпня 2014 року №530 (далі - Положення №530), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071.

Суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтями 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В той же час, адміністративний суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити конкретні дії лише за умови, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 809/1231/16 викладено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, суд зауважує, що Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, при розгляді питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивачу не досліджувала питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов`язано з виконання останнім обов`язків військової служби.

З матеріалів справи та оскаржуваного рішення, оформленого протоколом не вбачається, що Комісія перевіряла та з`ясовувала наявність підстав для призначення одноразової грошової допомоги, надавалась оцінка документам, поданим позивачем на підтвердження наявності обставин для здійснення такої виплати.

Оскільки наявність передумов для призначення виплати позивачеві відповідачем достовірно не встановлена, суд не вбачає можливим зобов`язати відповідача прийняти рішення у спірних правовідносинах.

В зв`язку з зазначеним, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, суд вважає саме зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву про призначення і виплату позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в порядку та в розмірах, що передбачені статтями 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

До того ж суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності своїх дій.

При цьому, суд акцентує увагу, що в порядку виконання обов`язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не спростовані доводи позивачів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Враховуючи викладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги батьку та матері померлого ОСОБА_3 , викладене у пункті 1 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 136 від 11 жовтня 2019 року.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву про призначення і виплату позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в порядку та в розмірах, що передбачені статтями 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко