Рішення № 90752385, 31.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/14649/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної

державної адміністрації

про стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційній номер - НОМЕР_1 ) (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації (адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 25880775) (по тексту - відповідач), у якому просить суд стягнути зі Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належної ОСОБА_1 частини заробітної плати у порядку ч. 1 ст. 117 КЗпП України, що складає 71 768,58 грн.

В якості підстав позову позивач зазначив, що у порушення вимог статей 39, 46, 50, 52 Закону України «Про державну службу» відповідальними працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації не було зараховано до стажу державної служби період навчання під час проходження служби в органах внутрішніх справ (5 років 8 місяців) та не було проведено співвідношення між рангом державного службовця і спеціальним званням, яке було наявне на час призначення на посаду державної служби, що призвело до присвоєння нижчого рангу державного службовця - 9, замість належного 7 рангу, а також неправильного обрахунку стажу державної служби ОСОБА_1 - 5 років 2 місяці 9 днів, замість належних 10 років 10 місяців та 9 днів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/14649/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

08.11.2019 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позов, у якому вказано на обставини, що визнаються відповідачем, а саме: Службою у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації листом від 28.05.2019 № 961/01-12 повідомлено позивача про розмір належної йому компенсації у сумі 71768,58 грн. (без податків та зборів), сплата якої є предметом спору у даній справі. Разом з тим, згідно з висновком, викладеним у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13, відповідачем зазначено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає виплаті, без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає у резолютивній частині рішення. Отже, відповідач просить суд задовольнити позов частково та визначити суму компенсації без утримання податків та інших обов`язкових платежів у розмірі 57773,71 грн. (71768,58 грн. - 12918,34 грн. (18% податку на доходи фізичних осіб) - 1076,53 грн. (1,5% військового збору).

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що сума компенсації в розмірі середнього заробітку за весь час виплати заробітної плати з 28.02.2018 по 21.05.2019 складає 92005,95 грн. виходячи з заробітку за один робочий день у розмірі 303,65 грн. за 303 фактично відпрацьовані робочі дні. Водночас, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач подав до суду заперечення з зазначенням помилковості розрахунку позивача, вказано, що у довідці на виконання рішення суду у справі № 826/8314/18 від 28.03.2019 розрахована сума компенсації виходячи з сукупного доходу за 12 місяців на день звільнення - 57773,71 грн. з урахуванням утриманих податків.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 15.08.2016 по 28.02.2018 обіймав посаду державної служби категорії "В" у Службі у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації.

Наказом від 15.08.2016 №56-к ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу у справах дітей Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної адміністрації, як такого, що пройшов конкурс на зміщення вакантної, присвоєно 9 ранг державного службовця, про що внесений відповідний запис до трудової книжки, а також встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу.

Наказом начальника Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної адміністрації від 30.09.2016 №72-к позивача переведено на посаду головного спеціаліста сектору інформаційно-аналітичного забезпечення з 03.10.2016.

Як зазначає позивач, при видачі наказу від 15.08.2016 №56-к, відповідачем не враховано положення ст.ст.39, 46, 50, 52 Закону України "Про державну службу", а саме до трудового стажу державної служби не додано періоди навчання під час проходження служби в органах внутрішніх справ (5 років 8 місяців) та не проведено співвідношення між рангом державного службовця і спеціальним званням.

В результаті невірного присвоєння рангу та не вірного обрахунку стажу державної служби не вірно нараховувалась та виплачувались надбавки за ранг та стаж державної служби.

В подальшому Київською обласною державною адміністрацією на виконання вимог Закону України "Про державну службу", постанови Кабінету Міністрів України "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями", витягу послужного списку, трудової книжки та роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 02.02.2018 №825/13-18 видано наказ від 02.02.2018 №18-к "Про присвоєння рангу та встановлення надбавки за вислугу років державної служби", яким присвоєно головному спеціалісту сектору інформаційно-аналітичного забезпечення служби у справах дітей та сім`ї КОДА ОСОБА_1 з 02.02.2018 в межах категорії "В" 7 ранг державного службовця; встановлено головному спеціалісту сектору інформаційно-аналітичного забезпечення служби у справах дітей та сім`ї КОДА ОСОБА_1 з 02.02.2018 надбавку зв вислугу років на державній службі (13 років 1 місяць 14 днів) у розмірі 39 % посадового окладу.

Позивач, вважаючи протиправним обчислення стажу державної служби та нарахування частини заробітної плати, звернувся з позовом до суду у адміністративній справі № 826/8314/18.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 у справі № 826/8314/18 позов ОСОБА_1 задоволено повністю:

визнано бездіяльність Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації, що полягає у відмові здійснити перерахунок виплати належної частини заробітної плати за період роботи з 15.08.2016 по 07.08.2017 згідно з поданою заявою ОСОБА_1 від 22.02.2018, протиправною;

зобов`язано Службу у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації провести перерахунок виплати належної ОСОБА_1 заробітної плати за період роботи з 15.08.2016 по 07.08.2017 включно, в частині надбавок за ранг державної служби, за стаж державної служби, в сумі 9516,25 грн. (дев`ять тисяч п`ятсот шістнадцять гривень двадцять п`ять копійок);

стягнуто з служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 частину заробітної плати за період роботи з 15.08.2016 по 07.08.2017 включно у сумі 9516,25грн. (дев`ять тисяч п`ятсот шістнадцять гривень двадцять п`ять копійок) та суму компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належної ОСОБА_1 частини заробітної плати у порядку частини 1 статті 117 КЗпП України.

Рішення у справі № 640/14649/19 набрало законної сили, видано виконавчі листи.

27.05.2019 позивач звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації з проханням здійснити та надати розрахунок належної компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті ОСОБА_1 заробітної плати у порядку ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

28.05.2019 Служба у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації листом № 961/01-12 повідомила, що середній заробіток ОСОБА_1 за один робочий день на момент звільнення зі служби - 28.02.2019 становить 236,86 грн. Враховуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 у справі № 826/8314/18 щодо перерахунку виплати належної позивачу заробітної плати за період роботи з 15.08.2016 по 07.08.2017 у сумі 9516,25 грн., компенсація в розмірі середнього заробітку за весь час затримки з 28.02.2018 по 21.05.2019 становить 71768,58 грн.

Позивач з огляду на невирішення питання про стягнення належної йому компенсації у розмірі середнього заробітку за час затримки виплати частини заробітної плати звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначена позиція щодо застосування норм КЗпП України висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 у справі № 826/8314/18 встановлено протиправність бездіяльності Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації щодо здійснення перерахунку та виплати належної частини заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з 15.08.2016 по 07.08.2017 у розмірі 9516,25 грн.

Вказаним рішенням стягнуто з служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 частину заробітної плати за період роботи з 15.08.2016 по 07.08.2017 включно у сумі 9516,25 грн. та суму компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належної ОСОБА_1 частини заробітної плати у порядку частини 1 статті 117 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду позивач звернувся 27.05.2019 до відповідача з заявою з проханням здійснити та надати розрахунок суми належної компенсації в розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті частини заробітної плати у порядку частини 1 ст. 117 КЗпП України. При цьому, надано копію виконавчого листа № 826/8314/18 від 07.05.2019.

Як було зазначено раніше, 28.05.2019 Служба у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації листом № 961/01-12 повідомила, що компенсація в розмірі середнього заробітку за весь час затримки з 28.02.2018 по 21.05.2019 становить 71768,58 грн.

Разом з цим, докази фактичного виконання рішення у справі № 826/8314/18 на момент розгляду даної справи відповідачем надано не було, що вказує на невиконання рішення суду в частині виплати компенсації та на непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки, що, в свою чергу, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати позивачу компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті частини заробітної плати на підставі статті 117 КЗпП України.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідачем у відзиві вказано про визнання відповідачем наявності у позивача права на компенсацію, водночас спірним є встановлення суми відповідної компенсації, визначеної у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), у частині утримання податків.

Суд відмічає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виплат, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України.

Таким чином, якщо особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи моральну шкоду, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.

Зазначений висновок щодо застосування відповідних правових положень висловлено у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц.

При цьому, положенням п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що сума компенсації у розмірі 71768,58 грн., що обчислена позивачем та відповідачем у відповідності до Порядку № 100, зазначена у листі від 28.05.2019 № 961/01-12 та у прохальній частині позову є правильною, тобто такою, що не включає суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки останні будуть утримані внаслідок виконання рішення під час нарахування виплат.

Таким чином, вимога відповідача задовольнити позов частково, зазначивши, що сума компенсації з урахуванням виплати податків становить 57773,71 грн., не впливає на предмет позову щодо стягнення 71768,58 грн., проте перекладає обов`язок з визначення сум утриманих податків позивача на суд замість податкового агента у відповідності до вимог Податкового кодексу України, яким у контексті спірних правовідносин є Служба у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05 квітня 2005 року «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Суд враховує, що в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати у даній справі відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути зі Служби у справах дітей та сім`ї Київської обласної державної адміністрації (адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код - 25880775) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційній номер - НОМЕР_1 ) суму компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належної частини заробітної плати у порядку ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, що складає 71 768,58 грн. (сімдесят одну тисячу сімсот шістдесят вісім гривень 58 коп.).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко