Рішення № 90747385, 29.07.2020, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/1278/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Лівочки Л.І.,

при секретарі - Дубчак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Брусилів Житомирської області цивільну справу № 275/1278/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ "Приватбанк" 12.11.2019 р. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованності за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 14.12.2015 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого банк надав йому кредит у розмірі 75000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Свої зобов`язання з передачі грошових коштів банк виконав.

В порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 10.10.2019 року заборгованість відповідача перед банком складає 98788,84 грн., яка з складається з : 75588,60 грн. -заборгованість за тілом кредиту, 18019,82 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом, 500,00 грн.- штаф (фіксована частина) та 4680,42грн. - штраф (процентна складова).

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в сумі 98788,84 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1921 грн.

Представником відповідача- ОСОБА_2 26.02.2020 р.до суду подано відзив, в якому вказано , що позов відповідачем не визнається з наступних підстав. 14.12.2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, який складається з заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів банку, на виконання якого позивач відкрив відповідачу рахунок із встановленим кредитним лімітом у розмірі 75000 грн. на кредитну карту. У заяві зазначено, що відповідач ознайомлений та згоден з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, а також надав згоду про те, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Згідно розрахунку наданого позивачем, у зв`язку з порушенням відповідачем обов`язань за вказаним договором виникла заборгованість за процентами станом на 10.10.2019 року у сумі 18019.82 грн. нарахованих на прострочену заборгованість та штрафу розмірі 4680,42 грн.

Проте, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633. 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Також, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом та договірні. У заяві позичальника від 14.12.2015 року процентна ставка та факт передання грошей та їх розмір не зазначений.

Крім того, позивач не надав підтвердження до суду того, що саме Умови та Правила надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою які додані до позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо оплати процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» не містить підпису позичальника, не датований як документ. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» не можна важати складовими частинами укладеного між сторонами кредитного договору.

Невід' ємною частиною кредитного договору згідно з пунктами 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 Витягу з Умов та Правил є Пам`ятка клієнта, яка видається позичальнику, визначає умови кредитування, вид кредитної картки. Така Пам`ятка у матеріалах справи відсутня, відповідачем не підписувалась, що підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Укладений між сторонами кредитний договір від 14.12.2015 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту користування ним та відсутні домовленості сторін щодо збільшення строку позовної ввності.

Також належним доказом того, що відповідач не сплачував зборгованість за договором кредиту, мала б бути виписка по розрахунку, або будь-які інші первинні документи. Проте, замість цього позивачем було надано у якості доказу заборгованості відповідача розрахунок заборгованості, який складений самим позивачем та не підтверджений жодними належними документами.

Окрім зазначеного, позивачем взагалі не було доведено факту отримання кредиту відповідачем. Відповідно до заяви позичальника від 14.12.2015 року, остання не містить ні суми отриманого кредиту, ні номеру відкритого картрахунку. Окрім копії заяви, позивачем не було надано суду жодного належного та остатнього доказу, який би взагалі підтверджував факт списання грошових коштів з позичкового рахунку позивача для зарахування на поточний рахунок відповідача.

Просив відмовити у задоволені позовних вимог .

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій вказав, що при укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. На підставі ч.1 ст.634 ЦК України, підписавши заяву, фізична особа приєднується до запропонованих Банком умов та Правил надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом. Тобто з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ст.634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору (умов кредитування). Відповідно до даного договору відкрито картковий рахунок, встановлено ліміт на картку, видано картку, а сума мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредиту. Дія договору пролонговується кожні 12 місяців, картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці.

Окрім цього, позивач зазначив, що з виписки з карткового рахунку, яка ним додана до відповіді на відзив видно, що відповідач користувався грошима, а саме, починаючи з 08.08.2017 року здійснював розрахунки через торговельні мережі, отримував кошти через банкомати, поповнював кредний ліміт, отже й отримав кредитну картку "Універсальна", оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором.

Щодо наданого банком розрахунку заборгованості зазначив, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.

Щодо строку позовної давності представник позивача зазначив, що відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на ліцевій стороні (місяц та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк картки до останнього дня 02.2020 року, він же звернувся до суду з позовом до відповідача 08.11.2019 року до спливу строку позовної давності, тому строк ним дотримано строк позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заперечення на відповідь на відзив, вказавши в ньому, що разом з відповідю на відзив позивач долучив докази по справі, однак ці докази не можуть бути долучені до матеріалів справи, оскільки їх строк на подання пропущений, а причини його пропуску не є поважними, тому додані позивачем докази повинні бути залишенні без розгляду судом.

Окрім того, надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обоов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до пропонованого договору.

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування -та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

До суду позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з"явився, від нього надійшла заява про розгляд справу без його участі, позов підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач та його представник , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з"явилися, від них надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, просили в задоволенні позову відмовити .

Суд, дослідившим та оцінивши надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.12.2015 року ОСОБА_1 підписав заяву про отримання кредиту та про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг й ознайомлення з Тарифами банку (а.с. 12).

За умовами вказаного договору, відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифи складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виписку про рух коштів з карткового рахунку відповідача.

Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 перед банком, яку позивач просить стягнути, станом на 10.10.2019 р. складає 98788,84 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредита - 75588,60 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом- 18019,82грн., штаф (фіксована частина) - 500,00грн. та штраф (процентна складова) - 4680,42грн. (а.с. 6-11).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

При цьому, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов ознайомився і погодився відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

На думку суду, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (14.12.2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12.11.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 року у справі №175/4576/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 .

Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.12.2015 року шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З огляду на викладене, правові підстави для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в суду відсутні.

З огляду в цій частині в задоволенні позовних вимог Банку слід відмовити.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 14.12.2015 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти, що підтверджується наданими позивачем доказами, а саме випискою по рахунку та довідкою про видачу кредитних карт, в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, розмір яких підтверджуються наданою позивачем випискою з банківського рахунку відповідача та розрахунком заборгованості (а.с. 6-11).

Таким чином, в суду наявні правові підстави для стягнення з боржника суми непогашеної заборгованості за тілом кредиту в сумі 75588,60 гривень.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1921 грн.

На підставі ст. ст. 207, 526, 549,551,626,628,633,634, 1049,1050, 1054,1056-1 ЦК України та керуючись ст. ст. 10-13, 76,81, 141, 263-265, 352,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" ( код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором б/н від 14.12.2015 року у розмірі 75588 (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень) 60 копійок та сплачений судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня, а всього 77509 (сімдесят сім тисяч) гривень 60 копійок.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду безпосередньо або через Брусилівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.І. Лівочка