Ухвала суду № 90737854, 30.07.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 201/12347/15-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року суддя Печерського районного суду м. Києва Бусик О.Л.

при секретарі Диба І.Б.

за участю:

представників боржника - ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника стягувача - АТ «Альфа-Банк» - Шкурка Ю.М.

державного виконавця - Берегових В.С .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_4 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2016р. у справі № 757/49197/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , третя особа - Виробниче підприємство «Агро-Союз», про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_4 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України по цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , третя особа - ВП «Агро-Союз», про стягнення заборгованості.

На виконання ухвали судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2020 року дану заяву направлено за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва.

У липні 2020 року заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва.

В обґрунтування вимог заяви представник заявника - адвокат Сироткін С.С. посилався на те, що на виконанні у ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України (виконавче провадження № 51658513 було відкрито постановою державного виконавця цього відділу від 14.07.2016 р.) перебував виконавчий лист, виданий на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2015 р. по справі №201/12347/15-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в розмірі 78 985 831 грн. 59 коп., в розмірі 1 570 766,01 дол. США і судового збору в розмірі 3654 грн. Рішенням №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 р. було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 р. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06.12.2019 р. було замінено сторону стягувача у виконавчому листі, виданому на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2015 р. по справі №201/12347/15-ц.

Представник заявника також зазначив, що постановою старшого державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Валявського О.А. від 18.12.2019 р. було повернуто стягувачу виконавчий лист. Саме з цих підстав, а також з урахуванням добровільного часткового виконання рішення суду в межах суми 247370 грн. 59 коп. за заявою ОСОБА_4 від 08.07.2019 р.

24 липня 2020 року до суду надійшли доповнення до заяви, відповідно до яких постановою старшого державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Валявським О.А. від 11.01.2020 р. відновлено виконавче провадження.

23 березня 2020 року державним виконавцем ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Берегових В.С. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Відповідно до квитанцій від 24 березня 2020 року та 02 червня 2020 року ОСОБА_4 сплачено на рахунок виконавчої служби заборгованість в сумі 6 900 грн та 14 227 грн, відповідно.

Представник заявника - адвокат Сироткін С.С. просив скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України, яке було застосоване ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2016 р. у справі № 757/49197/16-ц в межах виконавчого провадження № 51658513.

Представники заявника в судовому засіданні заяву підтримали, просили задовольнити з викладених у заяві підстав.

Представник АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, просив у задоволенні заяви відмовити у зв`язку із необгрунтованістю.

Державний виконавець в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, зазначив, що ухвала про обмеження виїзду є обґрунтованою й заява не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та додані до неї документи, дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи №210/12347/15, між ТОВ «Виробниче підприємство «Агро-Союз» та ВАТ «УніКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 126-СВ від 03.09.2010 р. За умовами п.1.1 кредитного договору банк відповідно до умов та на термін дії цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов`язання надання (кредит) із загальною сумою кредиту 4 400 000 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро та гривні та з терміном кредиту до 03 вересня 2011 року, з урахуванням обмежень, визначених у договорі, зокрема, але не обмежуючись, у пп. 3.2. (h)-3.2 (j) Договору. Згідно із умовами п.3.2 кредитного договору банк надає кошти позичальнику однією або кількома сумами (Частка або Частки).

В подальшому до кредитного договору сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими вносилися зміни та доповнення умов кредитного договору. Зокрема, додатковою угодою №14 від 30 січня 2015року до кредитного договору термін фінансування (згідно із визначеннями термінів, погодженими сторонами у кредитному договорі, термін фінансування означає дату, не пізніше настання якої (включно) загальна сума фінансування повинна бути повернута позичальником, та яка зазначена в п.1.1 цього договору) за кредитним договором було продовжено до 28 лютого 2015року.

У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, заборгованість останнього перед банком за кредитним договором станом на 14 липня 2015 року становить 78985831 грн. 59 коп. та 1 570 766, 01 доларів США, а саме: сума заборгованості за кредитом - 35 728 900 грн. та 1 480 622, 13 доларів США; сума заборгованості за відсотками - 4 108 823 грн. 50 коп. та 90 143, 88 доларів США; розмір неустойки за несвоєчасне повернення кредиту 22 112 649 грн. 68 коп.; розмір неустойки за несвоєчасне повернення відсотків - 997 083 грн. 98 коп.; розмір інфляційних витрат за кредитом - 15 399 155 грн. 90 коп.; розмір інфляційних витрат за відсотками - 639 218 грн. 53 коп.

Факт перерахування коштів банком та їх отримання позивальником ТОВ «Виробниче підприємство «Агро-Союз» було встановлено та досліджено Господарським судом Дніпропетровської області при розгляді справ № 904/6930/15 та № 904/ 6929/15.

06 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №126-СВ/SUR-2. В подальшому до договору поруки укладалися договори про внесення змін та доповнень до нього. Згідно із п.1.1 договору поруки поручитель, як солідарний боржник, зобов`язується безвідклично та безумовно сплатити банку за його першою вимогою, всі необхідні платежі за кредитним договором, в тому числі і погасити кредит та сплатити проценти. Відповідно до п.1.2 договору поруки поручитель зобов`язується сплатити платежі, зазначені в п.1.1 договору, якщо йому надіслана банком письмова вимога протягом 2 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки банку, вказані у вимозі.

В забезпечення виконання зобов`язання по повернення кредитних коштів між Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз» та ПАТ «Укрсоцбанк» 03.09.2010 р. укладено договір іпотеки. За вказаним договором майновим поручителем було передано в іпотеку Позивачу дев`ять об`єктів нерухомого майна: комплекс, загальною площею 6571,60 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 ; комплекс, загальною площею 8303 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 ; комплекс, загальною площею 24,9 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, склад № 3 «Ж», загальною площею 2150,10 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 ; АЗС «У » , склад мастил «Т», загальною площею 41,30 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 ; мийка для автомобілів, загальною площею 541 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, склад № 4 «Д», з навісом «Е», загальною площею 1769,20 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 ; нежитлова будівля, зарядка акумуляторів з прибудовою навісом та підвалом «А», загальною площею 385,10 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 ; нежитлової будівлі, вагова «Ш», загальною площею 14,10 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 .

18 вересня 2015 р. позивачем на підставі іпотечного договору звернуто стягнення та зареєстровано право власності на всі зазначені вище об`єкти, що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2015 р. задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , третя особа - ВП «Агро-Союз», про стягнення заборгованості та стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 78 985 831 грн. 59 коп., а також у розмірі 1 570 766,01 дол. США, і судовий збір в розмірі 3654 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.01.2016 р. заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2015 р. скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою ВССУ від 13.04.2016 р. рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.01.2016 р. скасовано, а заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2015 р. залишено без змін.

07.06.2016 р. представником позивача отримано виконавчий лист.

04.07.2016 р. постановою старшого державного виконавця Кошкер І.А. ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Такі самі норми містяться в частині 1 ст. 441 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2016 р. у справі № 757/49197/16-ц в межах виконавчого провадження № 51658513 відносно ОСОБА_4 було застосовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2019 р. було замінено сторону стягувача у виконавчому листі, виданому по цивільній справі № 201/12347/15ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , третя особа - ВП «Агро-Союз», про стягнення заборгованості, з ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк», оскільки внаслідок реорганізації АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків з 15.10.2019р. є АТ «Альфа-Банк».

Постановою старшого державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Валявського О.А. від 18.12.2019 р. було повернуто стягувачу виконавчий лист.

Відповідно до постанови, згідно відповідей на запити державного виконавця реєструючими органами повідомлено, що цінних паперів, земельних ділянок, сільськогосподарської техніки та іншого будь-якого майна, належного боржнику на праві власності, - за боржником не зареєстровано. Згідно відповіді Регіонального сервісного центру за боржником було виявлено транспортний засіб Газель, державний номер НОМЕР_1 , який було реалізовано на електронних торгах в рахунок погашення боргу. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було виявлено зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 гараж АДРЕСА_5, який також реалізовано в рахунок погашення боргу. З боржника стягнуто в рахунок погашення боргу кошти в розмірі 247370 грн.59 коп. та 26164 грн.99 коп. виконавчого збору.

В постанові також зазначено, що згідно інформації з Державної фіскальної служби України у службі відсутня інформація про відкриті ОСОБА_4 рахунки в банківських установах. Посилаюсь на положення п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» постановою від 18.12.2019 р. виконавчий лист № 201/12347/15-ц було повернуто стягувачу - АТ «Альфа-банк».

Постановою старшого державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Валявським О.А. від 11.01.2020 р. відновлено виконавче провадження.

23 березня 2020 року державним виконавцем ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Берегових В.С. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Під час судового розгляду встановлено та не заперечується сторонами, що 24 березня 2020 року ОСОБА_4 сплачено на рахунок виконавчої служби заборгованість в сумі 6 900 грн та 14 227 грн сплачено 02 червня 2020 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України допускається за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Системний аналіз зазначених положень ст. 441 ЦПК України дає суду можливість дійти висновку про те, що для обмеження особи у праві виїзду за межи України необхідно встановити умисне ухилення її від виконань зобов`язань, яке включає в себе обізнаність особи про наявність в неї зобов`язань та вчинення дій по ухиленню від їх виконання, а також наявність виконавчого провадження.

Як зазначалось вище та зазначено у постанові старшого державного виконавця ВПВР ДДВС Міністерства юстиції України Валявського О.А. від 18.12.2019р. реалізація автомобіля та гаражу відбулася за заявою боржника ОСОБА_4 від 08.07.2019 р.

Крім того, 24 березня 2020 року ОСОБА_4 сплачено на рахунок виконавчої служби заборгованість в сумі 6 900 грн та 14 227 грн сплачено 02 червня 2020 року, отже можна зробити висновок, що ухилення від виконання рішення суду з боку ОСОБА_4 відсутнє.

Згідно з п. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю вчасною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах, національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав чи свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" від 26.11.2009р. Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2013 р. у справі "Хлюстов проти Росії". Згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Хлюстов проти Росії" від 11.07.2013р. ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання".

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини переборної сили, події тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (зі змінами)від 21 січня 1994 року, яким визначено випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та встановлено порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 2, 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово обмежено право на виїзд з України, зокрема, у тому випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ЦК України).

Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому, згідно ч. 3 зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».

У свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні.

Також суд вважає, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не є дієвою юридичною санкцією, яка в даному випадку зумовлює пришвидшення виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні не встановлено обставин ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов`язань згідно рішення суду, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_4 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, застосованого ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2016р. у справі № 757/49197/16.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України», п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», рішеннями ЄСПЛ від 11.07.2013р. у справі "Хлюстов проти Росії", від 26.11.2009р. у справі "Гочев проти Болгарії", ч. 2 ст.247, ст.ст. 260, 353, 441 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_4 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року у справі № 757/49197/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 , третя особа - Виробниче підприємство «Агро-Союз», про стягнення заборгованості - задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження виїзду ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року у справі № 757/49197/16.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної протягом п`ятнадцяти днів, з дня складання її повного тексту.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст ухвали виготовлений 31 липня 2020 року.

Суддя О.Л. Бусик