Рішення № 90736802, 03.08.2020, Черкаський районний суд Черкаської області

712/372/19

2/707/71/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2020 року Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої-судді Соколишиної Л.Б.

при секретарі Хандусь І.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шапошникова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Мегабанк» в особі Черкаського ЦРВ АТ «Мегабанк» про захист прав споживача,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07 липня 2016 року між ним та відповідачем в особі директора Черкаського ЦРВ ПАТ «Мегабанк» було укладено Кредитний договір № 37-007-821-2-16-І. Відповідно до п. 1.1 указаного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 10000 грн. під 15,00 % річних за користування кредитом, зі сплатою комісійних винагород та виконати всі інші зобов`язання згідно з договором. Кредит надається на споживчі цілі. Термін повернення кредиту визначено до 16 год. 00 хв. 05 липня 2019 року. Пунктом 4.4 даного договору визначено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,00% від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У п. 6.2 договору зазначено, що позичальник сплачує штраф у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми. Пунктом 6.3 догорову встановлено штраф у розмірі 45,00 % за прострочення строків сплати ануїтетного платежу та комісійної винагороди на строк понад 90 днів. Згідно з додатком № 1 до договору за весь час користування кредитом у розмірі 10000 грн. позичальник має сплатити 2611 грн. 21 коп. - проценти за користування кредитом та 11000 грн. - погашення суми комісійної винагороди. Крім того, зазначає, що ним було сплачено одноразовий платіж на користь банку у розмірі 1000 грн., як одноразову комерційну винагороду. Станом на 14 лютого 2019 року він сплатив 20397 грн. 75 коп. за Кредитним договором. Посилаючись на положення ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, вважає зазначені умови кредитного договору незаконними та такими, що порушують його права і підлягають визнанню недійсними. На його думку, надання грошових коштів позичальнику в розумінні вимог ст. 1056 ЦК України, вважається послугою яку надає банк для споживача. Крім того, посилається на п. 3.6 Постанови Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», яким визначено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або, що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Отже, на його думку, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, тому вважає це підставою для визнання таких положень недійсними. З урахуванням наведеного, вважає, що встановлення в кредитному договорі сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредиту та незазначення відповідачем, які саме послуги за вказану комісію надаються, тягне за собою визнання таких умов кредитного договору недійсними. Просить визнати недійсними п. 4.4 кредитного договору № 37-007-821-2-16-І від 07 липня 2016 року, укладеного між ним та ПАТ «Мегабанк» в особі директора Черкаського ЦРВ ПАТ «Мегабанк» Ковтуна Ю.О., а також інші умови цього договору в частині покладення на позичальника обов`язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату, недійсними з моменту укладення договору. А також просить стягнути з ПАТ «Мегабанк» на його користь суму сплаченої за період з липня 2016 року по січень 2019 року комісійної винагороди в розмірі 38492 грн. 80 коп. Крім того, просить призупинити дію кредитного договору № 37-007-821-2-16-І від 07 липня 2016 року, укладеного між ним та ПАТ «Мегабанк».

27 травня 2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав та пояснив, що 07 липня 2016 року між АТ «Мегабанк» та позивачем було укладено кредитний договір № 37-007-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами). Згідно з п. 1.1, 1.2 та 1.3 Кредитного договору відповідач надав позивачу грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 10000 грн. на строк з 07 липня 2016 року по 05 липня 2019 року включно зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитом, а позивач зобов`язався на умовах, передбачених договором, повернути кредит, сплатити проценти, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов`язання згідно з договором. Відповідачем на виконання умов пп. 3.1.1, 3.1.2 Кредитного договору були відкриті наступні рахунки: для обліку кредиту - позичковий рахунок № НОМЕР_1 ; для обліку нарахованих процентів - особовий рахунок № НОМЕР_3. Відповідно до п. 4.4 Кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,0000 % від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Пунктом 4.5. Кредитного договору зазначено, що розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу, (крім першого та останнього) та щомісячної комісійної винагороди складає 648 грн. 84 коп. Вважає доводи позивача необгрунтованими та такими, що не містять правових підстав, оскільки, на його думку, твердження позивача про незаконність умов пунктів 4.4, 6.2, 6.3 Кредитного договору, що порушують його права, грунтуються на власних довільних судженнях позивача і не підтверджуються жодним доказом. Посилається на ст. 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Наголошує, що Кредитний договір був укладений з урахуванням вільного волевиявлення позивача, оскільки підпис у договорі, який він не оспорює, є доказом того, що сторони погодилися з його умовами. При цьому, посилання позивача на те, що п.п. 4.4, 6.2, 6.3 Кредитного договору про нарахування комісії, (так само і штрафів), є несправедливими, не є підставою звільнення від виконання зобов`язань або відповідальності за їх порушення, оскільки позивач сам уклав кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи свій підпис, вважав такі умови справедливими. Також звертає увагу, що зазначені штрафи відповідно до п.п. 6.2, 6.3 Кредитного договору є штрафами за два різні можливі порушення умов Кредитного договору, а саме: штраф відповідно до п. 6.2 Кредитного договору, який сплачує позичальник у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми, застосовується у разі, якщо прострочка складає до 90 днів; штраф відповідно до п. 6.3 Кредитного договору у розмірі 45 % від суми кредиту, який сплачує позичальник у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди, застосовується у разі, якщо прострочка складає понад 90 днів. Зокрема, відповідно до довідки №37/08 від 15 березня 2019 року позивачем за Кредитним договором сплачувався штраф згідно з п. 6.2 Кредитного договору у розмірі 667 грн. 24 коп., що є, на його думку, законним і не порушує прав позивача. Підкреслює, що до підписання Кредитного договору позивачем особисто було підписано Інформаційний лист та додаток до нього, а саме: розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, у змісті якого останньому було роз`яснено умови кредитування. Таким чином, позивач знав про всі умови договору та приймав їх як справедливі. Крім того, на підтвердження своєї обізнаності про умови кредитування позивач поставив свій підпис під п.п. 5.6 та 5.7 Кредитного договору, відповідно до яких він підтвердив, що з Правилами, які розміщені на офіційному сайті банку, а також з умовами договору ознайомлений і згідний. Відповідно до п. 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відповідач надав позивачу у письмовому вигляді повну інформацію щодо цільового призначення кредиту, орієнтовної сукупної вартості кредиту і вартості послуг з оформлення договору, його обслуговування та повернення. Позивач своїми підписами під додатком № 1 до Кредитного договору та Інформаційним листом, який був підписаний до укладення кредитного договору 06 липня 2016 pоку, підтвердив, що банк ознайомив його з можливістю надання кредиту в межах 54154 грн. 19 коп. на 36 місяців та орієнтованим прикладом використання кредитного ліміту у розмірі 10000 грн. та розрахунком платежів із зазначенням сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Посилається на п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відповідно до якого банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо. Отже, на його думку, Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» встановлена можливість включення комісій (тарифів) банку, що пов 'язані з наданням та обслуговуванням і погашенням кредиту, в тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо. Таким чином, наголошує, що укладаючи Кредитний договір № 37-007-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами) від 07 липня 2016 року позивач погодився з умовами Кредитного договору, а саме з розміром кредиту, строком дії, розміром та обов`язковістю щомісячних платежів та відповідальністю за невиконання його умов тощо. Крім того, вважає необгрунованою позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченої за період з липня 2016 року по січень 2019 року комісійної винагороди у розмірі 38492 грн. 80 коп., оскільки відповідно до вже зазначеної довідки № 37/08 станом на 15 березня 2019 року позивачем було сплачено за весь період кредитування, починаючи з 07 липня 2016 року, 21046 грн. 75 коп., з них комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості - 9600,00 грн. Стосовно позовної вимоги щодо призупинення дії Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами) від 07 липня 2016 року, укладеного між відповідачем та позивачем, вважає, що така вимога суперечить чинному законодавству України, імперативна можливість призупинення дії договору законодавством, на його думку, не передбачена. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

30 травня 2019 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він пояснив, що згідно з додатком № 1 до Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г за весь час користування кредитом у розмірі 10000 грн. він має сплатити 2611 грн. 21 коп. - проценти за користування кредитом та 11000 грн. - погашення суми комісійної винагороди. Зазначені умови Кредитного договору, а саме п.п. 4.3, 4.4, 6.2 вважає несправедливими та незаконними, такими що порушують його права, оскільки п. 4.3 даного договору визначено, що за розрахункове-касове обслуговування позичальник сплачує в день надання кредиту комісійну винагороду у розмірі 10% від суми кредиту. Тобто, ним у день отримання кредиту було сплачено одноразовий платіж на користь банку у розмірі 1000 грн., як одноразову комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування та відповідно до п. 3.2.4 Кредитного договору - 200,00 грн. за договором страхування здоров`я. Таким чином, фактично ним було отримано кредит у розмірі 8800 грн. Зазначає, що у додатку № 1 платіж відповідно до п. 4.3 договору зазначений як платіж, наданий на користь банку, а в Інформаційному листі, як комісія за відкриття договору. Наголошує, що відповідно до п. 3.6 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Що стосується п.п. 4.4, 6.2 Кредитного договору, відповідно до яких за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,00% від суми кредиту та сплачує штраф у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми, зазначає, що згідно з п. 3.1 указаних Правил банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача. Відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. На його думку, встановлення в Кредитному договорі сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, та незазначення відповідачем, які саме послуги за вказану комісію надаються, повинно мати наслідком визнання таких умов Кредитного договору недійсними. Станом на 08 травня 2019 року позивачем сплачено за період від 07 липня 2016 року по 08 травня 2019 року 23544 грн., з яких: за п. 4.3 Кредитного договору комісійна винагорода у розмірі 10 % від суми кредиту - 1000 грн.; за п.4.4 Кредитного договору комісійна винагорода у розмірі 3 % від суми кредиту - 10200 грн.; за п.6.2 Кредитного договору штраф у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми - 667 грн. 24 коп., а всього 11867 грн. 24 коп. Просить визнати недійсними п.п. 4.3, 4.4 кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року, укладеного між ним та відповідачем, а також інші умови цього договору в частині покладення на позичальника обов`язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату недійсними з моменту укладення договору, застосувати наслідки недійсності правочину, а також стягнути з АТ «Мегабанк» на його користь суму сплаченої за період з липня 2016 року по травень 2019 року комісійної винагороди та штрафу у розмірі 11867 грн. 24 коп.

20 липня 2020 року від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення, в яких він позовні вимоги не визнав та, крім викладеного у відзиві, зазначив, що посилання позивача на несправедливість нарахування комісії та штрафів не є підставою звільнення його від виконання зобов`язань або відповідальності за їх порушення, оскільки позивач уклав кредитний договір з відповідачем на підставі вільного волевиявлення. Разом з тим, вважає, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, була передбачена законодавством України, як на момент укладення Кредитного договору, так і продовжує існувати на даний час, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Відтак, на його думку, передбачена п. 4.4 Кредитного договору плата за обслуговування кредитної заборгованості є законною. Стосовно сплати штрафу, наголошує, що впродовж дії Кредитного договору позивач систематично порушував умови п. 4.2 Кредитного договору, згідно якого сплата ануїтетних платежів здійснюється позичальником щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У зв`язку з несвоєчасною сплатою платежів за Кредитним договором, відповідно до довідки № 37/08 від 15 березня 2019 року ним сплачувався штраф згідно з п. 6.2 Кредитного договору у розмірі 667 грн. 24 коп. Заборгованість було перенесено на рахунки простроченої заборгованості. Звертає увагу, що з моменту укладення Кредитного договору позивачем сплачувалися кредитні платежі, а отже останній впродовж тривалого періоду визнавав та повністю погоджувався з умовами Кредитного договору та не мав ніяких заперечень щодо його виконання. У свою чергу, позивач мав право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Крім того, на його думку, нічим не обгрунованою є позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченої комісійної винагороди та штрафу. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та пояснив, що 07 липня 2016 року між ним та відповідачем в особі директора Черкаського ЦРВ ПАТ «Мегабанк» було укладено кредитний договір № 37-007-821-2-16-Г. Відповідно до п. 1.1 указаного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 10000 грн. під 15,00 % річних за користування кредитом, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов`язання згідно з договором. Кредит надається на споживчі цілі. Пунктом 4.3. Договору визначено, що за розрахунково-касове обслуговування позичальник сплачує в день надання кредиту комісійну винагороду у розмірі 10 % від суми кредиту, у зв`язку з чим ним було сплачено одноразовий платіж на користь банку у розмірі 1000 грн., як одноразову комерційну винагороду та сплачено 200 грн. за договором добровільного страхування здоров`я. У підсумку він отримав кредит готівкою у розмірі 8800 грн. Пунктом 4.4 даного договору визначено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,00% від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У п. 6.2. договору зазначено, що позичальник сплачує штраф у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати аутентичних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми. Зазначені умови кредитного договору позивач вважає несправедливими та незаконними, такими що порушують його права та підлягають визнанню недійсними. Просить визнати недійсними п.п. 4.3, 4.4 кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року, укладеного між ним та відповідачем, а також інші умови цього договору в частині покладення на позичальника обов`язку сплати комісійної винагороди та відповідальності за таку несплату недійсними з моменту укладення договору, застосувати наслідки недійсності правочину, а також стягнути з АТ «Мегабанк» на його користь суму сплаченої за період з липня 2016 року по травень 2019 року комісійної винагороди та штрафу у розмірі 11867 грн. 24 коп.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що 07 липня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 37-007-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами) терміном на 36 місяців. Позивач посилається на те, що при підписанні Кредитного договору відповідачем не було дотримано всіх вимог Закону України «Про захист прав споживача», зокрема ст.ст. 11, 18 цього Закону та Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», яке регулювало порядок надання інформації про сукупну вартість кредиту, однак до підписання Кредитного договору позивачем було підписано Інформаційний лист, що містив попередню інформацію і всі параметри кредитування, які були запитані ним при зверненні до банку за кредитом. Вся інформація про кредитний продукт була йому надана. Додаток № 1 до Кредитного договору містить розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки. Позивач поставив свій підпис, як у Кредитному договорі, так і у додатку № 1 до нього, тобто він був ознайомлений з усіма умовами договору. Позивач обмежився взяттям кредиту у розмірі 10000 грн. і безпосередньо на дану суму в указаних документах було викладено приклад використання кредитного ліміту у розмірі 10000 грн. та розрахунок платежів із зазначенням сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. А також було зазначено орієнтовний приклад використання ліміту та розрахунок платежів із зазначенням сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Тобто, відповідно до попередньо узгодженого запиту позивача на надання кредитних коштів його було детально і прискіпливо проінформовано про межі кредитування та реальну відсоткову ставку платежів з дотриманням положень Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Крім того, звертає увагу, що ці Правила втратили чинність з 10 червня 2017 року. Нове законодавство, що прийшло на зміну цим Правилам, доводить, що банки, виконуючи Постанову № 168, надавали більший об`єм інформації, ніж вимагається зараз. Також зазначив, що відповідачем було виконано всі вимоги щодо попереднього узгодження з позивачем об`єму кредитування і тих обсягів платежів та всіх санкцій, які встановлені за невиконання умов Кредитного договору. Крім того, не погоджується з доводами позивача, що комісія по обслуговуванню кредитної заборгованості не є справедливою і її потрібно визнати недійсною. При ознайомленні з умовами кредитування та після отримання кредиту позивач мав 14-денний термін для того, щоб відмовитися від умов кредитування, але цього ним зроблено не було, як за загальними умовами кредитування, так і за комісіями. Що стосується комісійної винагороди, то і Постанова № 168, як і нині діюче законодавство, а саме Постанова Правління Національного банку України № 49 "Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит" від 08 червня 2017 року підтверджують і надають право банкам в індивідуальному порядку встановлювати комісію за обслуговування кредиту. У даному випадку Кредитний договір, який виконувався позивачем, містить безпосередньо зазначення мінімум двох рахунків, які були відкриті для обслуговування кредитної заборгованості. Відповідачем на виконання умов пп. 3.1.1, 3.1.2 Кредитного договору були відкриті наступні рахунки: для обліку кредиту - позичковий рахунок № НОМЕР_1 ; для обліку нарахованих процентів - особовий рахунок № НОМЕР_3. Взаємодія позивача з банком зі слів представника відділення, в якому він проходив обслуговування, проходила без нарікань, кредит обслуговувався нормально і приблизно 05 липня 2018 року, (точно не пам`ятає дату), кредит позивачем було погашено. Наразі заборгованості у позивача по кредиту немає. Комісійна винагорода за розрахунково-касове обслуговування та обслуговування кредитної заборгованості є стандартною. Відповідає принципу ділового обороту. У нових Правилах від 08 червня 2017 року формульно закладено процедуру встановлення і отримання банками коштів за комісію. Що стосується штрафів, які були сплачені безпосередньо позивачем, то підкреслює, що у письмових поясненнях ним було надано таблицю розрахунку нарахованого штрафу, у зв`язку з простроченнями платежів. Указані прострочення платежів були невеликі, їх було в загальній кількості - 21. Штрафи були погашені позивачем. Парадигма ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає 14 днів, щоб відмовитися від послуг. Оскільки позивач погодився зі змістом договору та підписав його, вважає, що тим самим він отримав, як права, так і обов`язки за таким договором. Посилання позивача, що він був необізнанним, не підтверджується жодними доказами. Навпаки, Кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача, оскільки підпис на договорі, який він не оспорює, є доказом того, що сторони погодилися з його умовами. Зважаючи на те, що позивач виконував свої обов`язки за цим договором за весь час кредитування, на жодному з етапів не заявляв щодо своєї необізнаності стосовно комісії банку та штрафів, погасив зазначені платежі, вважає це підтвердженням того, що позивач з умовами договору погодився. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

07 липня 2016 року між позивачем та ПАТ «Мегабанк» в особі директора Черкаського ЦРВ ПАТ «Мегабанк» Ковтуна Ю.О. було укладено кредитний договір № 37-007-821-2-16-Г.

Як вбачається зі Статуту АТ «Мегабанк», затвердженого Позачерговими Загальними зборами акціонерів 25 вересня 2018 року, рішенням указаних зборів змінено тип акціонерного товариства з публічного на приватне та змінено найменування Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на Акціонерне товариство «Мегабанк». АТ «Мегабанк» є правонаступником ПАТ «Мегабанк».

Відповідно до п.п. 1.1 - 1.3 Кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 10000 грн., позичальник зобов`язується на умовах, передбачених договором, повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 15,00 % річних за користування кредитом, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов`язання згідно з договором. Кредит надається на споживчі цілі строком з 07 липня 2016 року до 05 липня 2019 року включно.

Згідно з п. 1.4 даного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами, передбаченими договором.

Відповідно до п. 4.2 указаного договору погашення кредитної заборгованості та сплату процентів за договором позичальник здійснює ануїтетними платежами, сплата яких здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Пунктом 4.3. Договору визначено, що за розрахункове-касове обслуговування позичальник сплачує в день надання кредиту комісійну винагороду у розмірі 10% від суми кредиту.

Пунктом 4.4 даного договору визначено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3,0000 % від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Тобто, розмір комісійної винагороди 3,00 % від суми кредиту 10000 грн. складає щомісячно 300 грн.

На момент надходження заяви позивача про уточнення позовних вимог від 30 травня 2019 року ним було сплачено на користь відповідача за Кредитним договором № 37-007-821-2-16-Г згідно з квитанціями про сплату за період з 07 липня 2016 року по 26 квітня 2019 року кредитну заборгованість у загальному розмірі 23544 грн.

Таким чином, загальна кількість місяців, за які позивач сплатив на користь відповідача комісійну винагороду у розмірі 300 грн. складає 34 місяці, що становить 10200 грн.

Згідно з п. 4.5 договору розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу, (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди, складає 648 грн. 84 коп.

У п. 6.2. договору зазначено, що позичальник сплачує кредитодавцеві штраф, зокрема, у випадку невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди у розмірі 10,00 % від несвоєчасно сплаченої суми.

Пунктом 6.3 договору встановлено штраф у розмірі 45,00 % за прострочення строків сплати аутентичного платежу та комісійної винагороди на строк понад 90 днів.

Згідно з додатком № 1 до договору за весь час користування кредитом у розмірі 10000 грн. позичальник має сплатити 2611 грн. 21 коп. - проценти за користування кредитом та 11100 грн. - погашення суми комісійної винагороди. Крім того, супутні витрати позичальника склали: одноразова комерційна винагорода у розмірі 1000 грн. та договір добровільного страхування здоров`я у розмірі 200 грн. на рік.

Як встановлено у судовому засіданні позивачем було повністю виконано зобов`язання за Кредитним договором № 37-007-821-2-16-Г у липні 2019 року.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до абз. 3 ч. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Пунктами 4.3, 4.4 Кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту в день його надання у розмірі 10,00 % та щомісяця у період сплати у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц та від 13 лютого 2019 року у справі № 2-884/10.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що умови пунктів 4.3, 4.4 Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року є несправедливими, суперечать положенням частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору, а тому вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у частині визнання недійсними пунктів 4.3 та 4.4 указаного Кредитного договору, укладеного між ПАТ «Мегабанк» та позивачем, з моменту укладення Договору та стягнути з АТ «Мегабанк» на користь позивача 11200 грн. сплаченої комісійної винагороди, яка складається з винагороди за надання кредиту в день його надання у розмірі 1000 грн. та щомісячної винагороди у період сплати з липня 2016 року по травень 2019 року у розмірі 10200 грн.

Що стосується позовної вимоги щодо визнання недійсним п. 6.2 Кредитного договору №37-007-821-2-16-Г, відповідно до якого позичальник сплачує кредитодавцевцеві штраф у випадку, зокрема, невиконання прийнятих на себе зобов`язань по сплаті ануїтетних платежів та комісійної винагороди від несвоєчасно сплаченої суми, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.2.3 Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року позивач зобов`язався своєчасно та в повній мірі сплачувати щомісячні платежі за договором на передбачених ним умовах.

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, упродовж дії Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року позивач порушував умови п. 4.2 Кредитного договору, згідно якого сплата ануїтетних платежів здійснюється позичальником щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Зокрема, відповідно до довідки № 37/08 від 15 березня 2019 року позивачем за Кредитним договором сплачувався штраф згідно з п. 6.2 Кредитного договору у розмірі 667 грн. 24 коп. за 21 прострочення платежів за Кредитним договором.

Права та інтереси відповідача у даному випадку забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки позивач належним чином зобов`язання за Кредитним договором від 07 липня 2016 року не виконував, то нарахування штрафу відповідачем здійснювалося правомірно.

А тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним п. 6.2 Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого штрафу у розмірі 667 грн. 24 коп.

Cтосовно позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного Кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки пункти 4.3 та 4.4 указаного Кредитного договору, укладеного між ПАТ «Мегабанк» та позивачем, були визнані недійсними з моменту укладення Договору, тому суд приходить до висновку про необхідність застосування наслідків їх недійсності, що полягає у поверненні на користь позивача сплаченої ним відповідачу комісійної винагороди у розмірі 11200 грн., що складається з комісійної винагороди за надання кредиту в день його видачі у розмірі 1000 грн. та щомісячної комісійної винагороди у період сплати з липня 2016 року по травень 2019 року у розмірі 10200 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 526, 638, 1054 ЦК України керуючись ст.ст. 76-89, 263-265, ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 4.3 та 4.4 Кредитного договору № 37-007-821-2-16-Г від 07 липня 2016 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_1 , з моменту укладення Договору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Мегабанк» на користь ОСОБА_1 11200 грн. сплаченої комісійної винагороди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду безпосередньо, або до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи через Черкаський районний суд шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення - апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.

Повне судове рішення складено 03 серпня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Мегабанк», м. Харків, вул. Алчевських, 30 ЄДРПОУ 09804119.

Суддя: Л. Б. Соколишина