Ухвала суду № 90725848, 03.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

03 серпня 2020 року м. Київ № 640/13582/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправними та скасування розпоряджень,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 3, код ЄДР: 38062828), в якому просить суд:

1) визнати протиправним розпорядження № 405 від 20.05.2010 про анулювання свідоцтва Кредитної спілки «Спілка пенсіонерів України», як фінансової установи, і виключення її з Держаного реєстру фінансових установи, та його скасувати;

2) визнати протиправним розпорядження № 897 від 25.11.2010 про анулювання свідоцтва Кредитної спілки «Добробут», як фінансової установи, і виключення її з Держаного реєстру фінансових установи, та його скасувати;

3) зобов`язати поновити свідоцтво кредитної спілки «Спілка пенсіонерів України» і кредитної спілки «Добробут», як фінансових установ, та поновити їх в Державному реєстрі фінансових установ;

4) зобов`язати відповідача негайно приступити до виконання своїх державних повноважень по регулюванню діяльності цих кредитних спілок, та захисту членів кредитної спілок як споживачів фінансових послуг.

До суду з даним позовом позивач звернулася 18.06.2020, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду, проставлено на позовній заяві.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує, що є членом Кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд», які із-за сумнівних фінансових операцій їх керівництва, ще з 2008 року так і не повернули їй, і іншим їх членам, залучені депозитні внески (вклади).

Пояснює, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), яка до прийняття Закону України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України» іменувалась як Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) розпорядженням по Кредитній спілці «Спілка пенсіонерів України» від 20 05 2010 № 405 та розпорядженням від 25 11 2010 № 897 по Кредитній спілці «Добробуд» незаконно анулювала свідоцтва цих фінансових установ і незаконно виключила їх з Державного реєстру фінансових установ «за систематичне невиконання ними заходів впливу».

Позивач наголошує, що відповідач самоусунувся від покладених на нього державною регулювання діяльності обох Кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд» і державного ним захисту, оскільки, за словами позивача, відповідач увесь час надає їй та іншим їх членам, свої усні і письмові пояснення, що з моменту прийняття спірних розпоряджень, діяльність Кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд» ним, як Уповноваженим органом, не регулюється, а їх члени, ніби то втратили право на державний захист, і як члени цих кредитних спілок, і як споживачів фінансових послуг.

Позивач наполягає на незаконності оскаржуваних нею розпоряджень, оскільки останні суперечать засадам статті 92 Конституції України та нормам Закону України «Про кредитні спілки» і Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».

У позовній заяві зазначається, що ні Законом України «Про кредитні спілки», ні Законом України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» не передбачено право відповідача, як уповноваженого органу, «виклювати» кредитні спілки з Державного реєстру фінансових установ і позбавляти цих фінансових установ свідоцтв за систематичне невиконання кредитними спілками заходів впливу.

Повторно зазначає, що Відповідач порушив і статтю 92 Конституції України, статті 28 та 40 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» - коли він своїми розпорядженнями від 20 05 2010 № 405 та від 25 11 2010 № 897 відповідно, анулював свідоцтва її кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд», та виключив їх з Державного реєстру фінансових установ «за систематичне невиконання ними його заходів впливу».

Зазначає, що для того, щоб відповідач, як уповноважений орган, міг здійснювати ефективне державне регулювання діяльністю проблемних кредитних спілок і державний ним захист їх членів, як споживачів фінансових послуг для нього в Законі Україні «Про фінансові послуг і державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено достатньо законних повноважень і заходів впливу у вигляді: скликання позачергових Загальних зборів членів проблемних кредитних спілок; відсторонення від посад Керівництва проблемних кредитних спілок і введення в них тимчасової адміністрації; повідомлення правоохоронних органам про систематичне порушення керівництвом таких проблемних кредитних спілок фінансової дисципліни і невиконання заходів його впливу; та звернення до суду з позовом до керівництва таких проблемних кредитних спілок за порушення ними фінансової дисципліни і систематичне невиконання його заходів впливу.

При цьому позивача наголошує, що в обох її кредитних спілках «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд» відповідачем чомусь так і не були застосовані заходи випливу, передбачені Законом Україні «Про фінансові послуг і державне регулювання ринків фінансових послуг».

На думку позивача, відповідач також порушив ще й статті 14 і 9 Закону України «Про кредитні спілки» - коли анулював свідоцтва її Кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд», та виключив їх з Державного реєстру фінансових установ: без рішення їх загальних зборів про припинення їх діяльності; без затвердження їх ліквідаційного балансу, якого в обох цих кредитних спілка не було і не могло аж ніяк бути, так як обидві ці її кредитні спілки ніколи не проходили жодної процедури ліквідації; і ніколи це питання навіть не ставили на своїх загальних зборах, виключно тільки які одні уповноважені приймати рішення про будь яке припинення діяльності кредитної спілки.

Підсумовуючи викладене позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та було запропоновано надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

При цьому, залишаючи позовну заяву без руху, суддею було запропоновано позивачці надати суду:

1) уточнену позовну заяву із приведенням позовної заяви у відповідність до вимог п.п.4, 5 та 9 ч. 5 ст. 160 КАС України із викладом обставин та обґрунтуванням щодо протиправності окремо щодо кожного з розпоряджень (із зазначенням - у чому полягає незаконність рішень; із наведенням відомостей, що ідентифікують вказані кредитні спілки (код ЄДР, адреса), із зазначенням та конкретизацією - до яких конкретно державних повноважень має приступити відповідач за судовим рішенням ?), з урахуванням висновків суду, викладених у даній ухвалі, із зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків - ОСОБА_1 та із зазначенням власного письмового підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

2) оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду у розмірі 1681,60 грн.

3) заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску;

4) оригіналів або належним чином засвідчених копій доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, зокрема, щодо членства позивача у зазначених спілках, доказів порушення відповідачем вимог законодавства у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень.

09.07.2020 до суду від позивача надійшли документи щодо виправлення помилок у уточнення позовних вимог, в яких позивач зменшує позовні вимоги та просить суд:

1) визнати протиправним розпорядження № 405 від 20.05.2010 про анулювання свідоцтва Кредитної спілки «Спілка пенсіонерів України», як фінансової установи, і виключення її з Держаного реєстру фінансових установи, та його скасувати;

2) зобов`язати відповідача поновити інформацію про кредитну спілку «Спілка пенсіонерів України» в Державному реєстрі фінансових установ та її Свідоцтво фінансової установи.

Позивач також на виконання вимог ухвали суду зазначила реєстраційний номер облікової картки платника податків - ОСОБА_1 та зазначила власне письмового підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відносно сплати судового збору, то позивач зазначила, що вона звільнена від сплати судового збору відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, позивач додала, що вона також звільнена від сплати судового збору як потерпіла в кримінальному проваджені, зареєстрованому в ЄРДР за № 42012110000000087 від 27.11.2012, яке відкрито за заявами членів кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України», «Добробут» та ін. проти посадових осіб Держфінпослуг і Нацкомфінпослуг.

Щодо строку звернення до суду, то позивач зазначила, що вона не пропустила ніякий шестимісячний строк звернення до суду, і додає - якщо в Єдиному державному реєстрі судових рішень суд знайшов інформацію про її в 2011 році позов до відповідача, то чому суд не знайшов інформацію про її позов до відповідача від 15.01.2020 по якій він виніс свою ухвалу від 31.01.2020, де період між ухвалою від 31.01.2020 і ухвалою від 23.06.2020 складає менше шести місяців.

Позивачка наголошує, що вона як потерпіла в кримінальному провадженні за ЄРДР № 42012110000000087 від 27.11.2012, яке відкрите проти посадових осіб Держфінпослуг і Нацфінпослуг, і провадження по якому триває, як зазначено у поясненнях, «з 201 року» ще і по сьогоднішній день, де таке тривале кримінальне розслідування, викликає незадоволення членів наших Кредитних спілок і з приводу такого затягування слідства проти посадових осіб Держфінпослуг і Нацфінпослуг, вони і скаржилися до Президента України, Генерального прокурора та інших, і вимагають від них створення Фонду гарантування вкладів для ошуканих вкладників кредитних спілок, а відтак, позивачка акцентує увагу суду, що має право на самостійне звернення до суду з позовом до відповідача за захистом своїх порушених ним її прав та інтересів протягом усього часу цього кримінального провадження, в якому факт протиправного виключення відповідачем його розпорядженнями кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України», «Добробуд», «Тринадцята зарплатня», «Бізнеспартнерство» та «Профіт центр» з Державного реєстру фінансових установ і позбавлення їх свідоцтв фінансових установ, за систематичне ними невиконання його заходів впливу, теж фігурує і якщо вона вважає, що розпорядження відповідача № 405 від 20 05 2010 і № 897 від 25 11 2010 про виключення її кредитних спілок «Спілка пенсіонерів України» і «Добробуд» з Державного реєстру фінансових установ та позбавлення їх свідоцтв фінансових установ є протиправними, то за словами позивача, вона має законне право на захист своїх порушених прав та інтересів і в органах державної влади, і в правоохоронних органах, і у суді.

При цьому, позивач у своїх поясненнях зауважила, що стосується не правосудної постанови Окружного адміністративного суду м. Києва, яку суд виніс у 2011 році, то після того, як суд нагадав їй про неї у своїй ухвалі від 23.06.2020, вона звернеться до Державного бюро розслідувань з відповідною заявою про злочин, вчинений суддями при розгляді її позову у 2011 році до відповідача.

За словами позивача, якщо у суду і є сумнів щодо нібито пропуску нею шестимісячного терміну, то вона мусить навести ще декілька доказів, що вона його не пропустила, так як:

1) відповідач, Нацкомфінпослуг, на колективне звернення в листопаді 2019 року членів Громадської організації «Кияни за справедливість» (членом якої є і вона), до Офісу Президента і Кабінету Міністрів України, свою відповідь її Голові ОСОБА_2 підготував 26 12 2019 року і відправив її поштою звичайним листом 31 12 2019, як про це свідчить штемпель на конверті, і яку ОСОБА_2 отримала на пошті в січні 2020 року вже після новорічних свят - і будучи не задоволеними цією черговою ні про що відпискою відповідачем, вони, тобто, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , вирішили вступити з відповідачем у правовідносини вже через суд і вже в суді відстоювати свої порушенні ним законні права та інтереси, подавши 15.01.2020 в Окружний адміністративний суд м. Києва до нього позов, по якому суд і виніс свою ухвалу від 31 01 2020, з якої видно і хто є позивачі, і хто відповідач, і який предмет нашого до відповідача позову, і які до нього наші позовні вимоги, і строки наших контактів з відповідачем, які менше шести місяців;

2) Офіс Президента України своїм повідомленням від 05 06 2020 на колективне звернення Громадських організацій «Асоціація захисту прав вкладників», «Порятунок» та «Кияни за справедливість», яку підписала і вона і в якому вони закликали Президента, як гаранта Конституції забезпечити їм, ошуканим вкладникам, захист і в державних органах виконавчої влади, до яких відноситься Нацфінпослуг, і в правоохоронних органах, і в судах. Офіс Президента проінформував Голову ГО «Кияни за справедливість» Апреленко З.С. про направлення їхнього колективного звернення до Офісу Генерального прокурора

Відтак, позивач наголошує на дотримання нею строків звернення до суду та просить відкрити провадження у даній справі.

Зважаючи на те, що на час подання заяви від 09.07.2020 на усунення недоліків позовної заяви суддя Кармазін О.А. перебував у щорічній основній запланованій відпустці, телефонограмою від 10.07.2020 секретарем судового засідання о 09 год 48 хв. повідомлено позивача - ОСОБА_1 про такі обставини.

Ознайомлюючись з заявою позивача та доданими до неї документами, наданих суду 09.07.2020 на усунення недоліків позовної заяви суд зазначає про те, що на виконання вимог ухвали суду від 23.06.2020 на усунення недоліків позовної заяви позивачем так і не надано суду доказів сплати судового збору, не дивлячись на те, що після уточнення позовних вимог, позивачем заявлено 1 (одну) вимогу немайнового характеру, а відтак, у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає, що за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивач зобов`язана була надати докази сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.

Посилання позивача у такій заяві на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та рішення Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 № 14-57, як підставі звільнення її від сплати судового збору є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Так, частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

В той же час, відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

При цьому, відповідно до п. 3 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Пунктом 4 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виробник - суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар;

Відповідно до п. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відтак, проаналізувавши вказані норми у їх взаємозв`язку, можна дійти висновку, що Закон України «Про захист прав споживачів» поширюються на відносини, що виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

В той же час, позивачем оскаржується розпорядження суб`єкта вкладних повноважень - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Так, відповідно до п. 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, витвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 1070/2011 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

При цьому, відповідно до п. 3 вказаного положення Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг здійснює відповідно до законодавства державне регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ.

Тобто, у даному випадку є очевидним, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг не є суб`єктом господарювання, не є: ні виробником, ні продавцем товарів, ні виконавцем робіт, а також не є надавачем послуг та в рамках профільного законодавства визначений як суб`єкт владних повноважень, зокрема, у публічно-правових відносинах щодо здійснення державного регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ.

При цьому, суд потворно звертає увагу позивача, що її посилання, як у позовній заяві так і у заяві від 09.07.2020 на рішення Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 по справі № 761/24881/16-ц є помилковим, оскільки в межах справи № 761/24881/16-ц вирішувалися цивільні відносини, які до адміністративної юрисдикції не мають жодного відношення.

Також не є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору і посилання останньої у заяві від 09.07.2020 на ту обставину, що вона є потерпілою в кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за № 42012110000000087 від 27.11.2012, яке відкрите проти посадових осіб Держфінпослуг і Нацфінпослуг, і провадження по якому триває по сьогоднішній день, оскільки, по-перше, обставини щодо кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 42012110000000087 від 27.11.2012 знаходяться поза межами дослідження адміністративним судом, по-друге, статус потерпілої в межах кримінального провадження № 42012110000000087 від 27.11.2012, жодним чином не звільняє ОСОБА_1 від сплати судового збору в межах адміністративного судочинства.

Таким чином, зважаючи на викладене позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 23.06.2020 про залишення позовної заяви без руху в частині надання доказів сплати судового збору.

Щодо строків звернення до суду, то суд зазначає про наступне.

По-перше, незважаючи на те, що позивач оскаржує розпорядження № 405 від 20.05.2010 про анулювання свідоцтва Кредитної спілки «Спілка пенсіонерів України», тоді як до суду з даним позовом звернувся лише 18.06.2020, тобто більше ніж через 10 (десять) років, позивачем так і не надано заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказами поважності причин такого пропуску.

По-друге, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування щодо звернення до суду в межах шестимісячного строку, є помилковими, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Тобто, суд звертає уваг позивача на те, що шестимісячний строк звернення до суду починає свій перебіг саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, зокрема, з дня прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, яке впливає на права та обов`язки такої особи.

При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.

Так суд зазначає, що як видно з копій самих розпоряджень, які наявні у позивача та надані позивачем, їх посвідчено 07.03.2014, що свідчить про те, що такі розпорядження були отримані позивачем ще у 2014 році.

Більш того, з постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2011 по справі № 2а-8960/10/2610, яка розміщена в Єдиного державного реєстру судових рішень та предметом оскарження якого було у тому числі розпорядження № 405 від 20.05.2010 вбачається, що позивач ( ОСОБА_1 ) в межах адміністративної справи № 2а-8960/10/2610 виступала в якості позивача, що свідчить про те, що про існування розпорядження № 405 від 20.05.2010 позивачу було відомо ще у 2011 році.

Крім того, відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2011 по справі № 2а-9826/11/2670 позовну заяву, зокрема, ОСОБА_1 , яка в межах адміністративної справи № 2а-9826/11/2670 виступала одним з позивачів, повернуто позивачам. При цьому, предметом адміністративної справи № 2а-9826/11/2670 було скасування розпоряджень та зобов`язання відповідача (на той час Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України) вчинити дії з поновлення кредитних спілок, зокрема, Кредитної спілки «Спілка пенсіонерів України» та Кредитної спілки «Добробут» в Держаного реєстру фінансових установи.

Тобто, зазначене дає суду підстави дійти висновку, що про існування спірних розпоряджень позивачу було відомо ще у 2011 році, натомість до суду з даною позовною заявою позивач звернулася лише 18.06.2020, що свідчить про значний пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого КАС України.

Однак, як вже було зазначено вище судом, позивачем так і не надано заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду, а також доказів на підтвердження поважності причин такого значного пропуску строку суду також не надано.

Посилання позивача у позовній заяві на ту обставину, що вона є потерпілою за кримінальним провадженням за ЄРДР № 42012110000000087 від 27.11.2012, яке тримає по сьогоднішній день, судом не береться до уваги, оскільки вказані обставини жодним чином не свідчать про дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Безпідставним також є коментар позивача відносно того, що начебто постанова Окружного адміністративного суду м. Києва, яку суд виніс у 2011 році по справі № 2а-8960/10/2670 є неправосудною, оскільки таке не встановлено компетентним судом.

Більш того, як вбачається з ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2013 у справі 2а-8960/10/2610 (номер рішення в ЄДРСР 35822806) постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 року, якою відмовлено у задоволенні позову, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2013 року.

Щодо посилання позивача на обставини того, що в січні 2020 року будучи не задоволеними відпискою відповідача, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , вирішили вступити з відповідачем у правовідносини вже через суд, то суд наголошує на безпідставності вказаних доводів позивача та вкотре звертає увагу позивача, що перебіг процесуальних строків звернення до суду обраховується виключно з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вже було зазначено судом, зважаючи на те, що про обставини прийняття зазначеного рішення та порушення, на думку позивача, її прав позивачу було відомо ще у 2011 році, перебіг процесуальних строків звернення до адміністративного суду починає свій відлік саме у (з) 2011 році (року).

Суд також акцентує увагу суду на те, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з п. 1 п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Позовна заява також повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищевказане, а також зважаючи на тривалий пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до суду, а також не виконано вимоги ухвали суду в частині надання доказів сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом, суд приходить до висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, яку залишено без руху

Відтак, позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. 123, ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.

Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін