Рішення № 90724059, 03.08.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 року м. Київ № 320/3840/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі також - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому просив суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 № Ф-809-25-У.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на протиправність сформованої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 № Ф-809-25-У, якою ОСОБА_1 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29 781,71 грн. Позивач пояснив, що він, маючи дозвільні документи на право здійснювати адвокатську діяльність, починаючи з 11.04.1995 перебував на обліку в податкових органах як фізична особа-підприємець та сплачував до бюджету відповідні обов`язкові платежі.

У 28.12.2016 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність. Поряд з цим упродовж періоду з 15.01.2015 по 27.06.2017 та починаючи з 23.01.2019 позивач працював найманим працівником на посадах юрисконсульта у роботодавців - ТОВ «Київське охоронне підприємство» і ТОВ «Європейський правовий захист». За весь час перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з названими юридичними особами податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за нього сплачували роботодавці. Що стосується періоду з 28.06.2017 по 22.01.2019, тобто коли позивач не перебував у трудових відносинах з третіми особами, то він не провадив незалежну професійну (адвокатську) діяльність та жодного доходу не отримував.

У контексті з наведеними обставинами позивач зазначив, що наявність у самозайнятої особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та факт перебування такої особи на обліку в органах ДФС не є кваліфікуючими ознаками для сплати єдиного соціального внеску, якщо самозайнята особа фактично не отримує доходу від зазначеної діяльності. Позивач вважає, що з огляду на обставину не отримання ним доходу від адвокатської діяльності обов`язку з нарахуванню та сплати єдиного внеску у нього не виникало.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2019 відкрито провадження за вказаним позовом та дану справу було призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згодом від позивача через канцелярію суду надійшла заява про збільшеня розміру позовних вимог, в якій позивач додатково просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області від 04.09.2019 № Ф-809-25. В обгрунтування цієї заяви позивач зазначив, що 04.09.2019 року ГУ ДПС у Київській області прийнято нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-809-25, згідно якої станом на 31.08.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені, розраховану на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів становить вже 38 665,31 грн. (з них недоїмка - 24 703,14 грн., штраф - 1 814,62 грн., пеня - 12 147,55 грн.). Вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивач вважає протиправною з аналогічних мотивів, що й Вимогу від 08.01.2019.

Додатково позивач посилався на правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 05.11.2018 у справі №820/1538/17 (а саме про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності).

Згідно ухвали Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 дана заява прийнята до розгляду судом.

Представник відповідача подав до канцелярії суду відзиви на позовну заяву та заяву про збільшеня позовних вимог, у текстах яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що починаючи з 01.01.2018 для платників єдиного соціального внеску (фізичних осіб-підприємців, в т.ч. тих, які обрали спрошену систему, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску. Тобто, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20-го числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому, такий обов?язок у фізичної особи-підприємця (самозайнятої особи) існує навіть у тоді, коли така особа не здійснювала відповідну діяльністьу звітному періоді.

Так, за даними контролюючого органу ДФС ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, та 24.02.2005 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатсько діяльністю. В податковому органі ОСОБА_1 взятий на облік 11.04.1995, а з 20.02.2013 - як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність). Відповідно до витягу з Реєстру страхувальників позивача взято на облік платником єдиного внеску 12.04.2007 (реєстраційиий номер платника єдиного внеску 322.3110-8980). Почнаючи з 25.06.2019 ОСОБА_1 припинено (зупинено) незалежну професійну діяльність. У зв`язку з цим 30.07.2019 з позивача знято ознаку незалежної професійної діяльності.

Поряд з цим, згідно з даними інтегрованої картки платника податків у ОСОБА_1 станом на 08.01.2019 по єдиному соціальному внеску обліковувався борг по сплаті єдиного соціального внеску у сумі 29 781,71 грн., що виник наступним чином: контролюючим органом проведені нарахування сум єдиного внеску 19.04.2018 (за 1-ий квартал 2018 року) у сумі 2 457,18 грн., 02.05.2018 (за 2017 рік) - 8 448 грн., 19.07.2018 (за 2-ий квартал 2018 року) - 2 457,18 грн., 19.10.2018 (за 3-тій квартал 2018 року) - 2 457,18 грн. Крім того, 28.10.2018 контролюючим органом згідно рішення №0045915506 від 13.09.2018 визначено позивачу штраф у розмірі 1 814,62 грн. та нараховано пеню у сумі 12 147,55 грн. за несвоєчасун сплату єдиного соціального внеску.

В подальшому, контролюючим органом були проведені в інтегрвоаній картці наступні нарахування сум єдиного внеску до сплати: за 4-ий квартал 2018 року - 2 457,18 грн., за 1-ий квартал 2019 року - 2 754,18 грн., за 2-ий квартал 2019 - 2 754,18 грн.; за липень місяць 2019 року - 918,06 гри. (тобто, за період жо моменту зняття платника з обліку). Таким чипом, станом на 31.08.2019 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті єдиного соціального внеску вже склала 38 665,31 грн.

Як наслідок, у зв`язку з наявністю в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 (єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність) станом на 08.01.2019 та 31.08.2019 суми заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску були сформовані оспорюван вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Позивач подав до суду відповіді на відзиви, де повідомив суд про обставину внесення до Єдиного державного реєстру юридиничх осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про припинення його діяльності як фізичної особи-підприємця з 28.12.2016. Після припинення діяльності як фізичної-особи підприємця позивач не звертався до податкового органу для постановления на облік як платника податків та/або платника єдиного соціального внеску, як особою, що здійснює незалежну професійну діяльність. Крім того, позивач зазначив, що попередньо сформована контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) №809-25 від 22.01.2016 була повністю сплачена фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Водночас наданий відповідачем розрахунок боргу не відповідає відображеним в оспорюваній вимозі від 08.01.2019 № Ф-809-25-У сумам недоїмки, штрафу та пені.

Крім того, ухвалою від 03.08.2020 суд здійснив заміну відповідача (ГУ ДФС у Київській області) в порядку ст. 52 Кодексу адміністратвиного судочинства України на належного відповідача - Головне управління ДПС у Київській області.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) був зареєстрований з 11.04.1995 як фізична особа-підприємець. Основний вид діяльності - діяльність у сфері права. 28.12.2016 до Єдиного державного реєстру внесено запис за № 28840060006002420 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1

12.03.2013 ОСОБА_1 було видане свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_2 , за змістом якого починаючи з 01.04.2013 останній перебуває на спрощеній системі оподаткування зі ставкою єдиного податку 5%, 3-я група.

Поряд з цим, 24.02.2005 ОСОБА_1 отримав свідоцтво № 2767/10 про право на занняття адвокатською діяльінстю. Згідно даних з Єдиного реєстру адвокатів України, розміщеного на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України (за наступним посиланням: https://erau.unba.org.ua/profile/30420) право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 25.06.2019 на підставі відповідної заяви.

Як стверджує позивач в тексті позовної заяви та зафіксовано в його трудовій книжці, довідці ТОВ «Європейський правовий захист» від 25.06.2019 № 03-вих., починаючи з 23.01.2019 ОСОБА_1 працює на посаді юрисконсульта в ТОВ «Європейський правовий захист», де по день звернення до суду із цим позовом отримує заробітну плату.

Що стосується періоду з 28.06.2017 по 22.01.2019, то упродовж цього періоду позивач не провадив адвокатську діяльінсть та не отримував від такої діяльності доходів.

Однак, 08.01.2019 ГУ ДФС у Київській області сформувало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-809-25-У, відповідно до якої станом на 14.03.2019 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 29 781,71 грн. (що складається з недоїмки - 15 819,54 грн., штрафу - 1 814,62 грн. і пені - 12 147,55 грн.

Згідно текстів поданих представником відповідача до суду розрахунку боргу єдиного внеску ОСОБА_1 та інтегрованої картки (вид платежу 70, код класифікації доходів бюджету 71040000) вказана сума заборгованості софрмувалася за рахунок наступних здійсених контролюючим органом в інтегрованій картці нарахувань:

- нарахування 19.04.2018 в автоматичному режимі суми внеску за 1-ий квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн.;

- нарахування 02.05.2018 в автоматичному режимі суми внеску за 2017 рік у розмірі 8 448 грн.;

- нарахування 19.07.2018 в автоматичному режимі суми внеску за 2-ий квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн.;

- нарахування 19.10.2018 в автоматичному режимі суми внеску за 3-ій квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн.;

- нарахування 28.10.2018 до сплати сум штрафу 1 814,62 грн. та пені 12 147,55 грн., визначених в рішенні Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 13.09.2018 №0045915506 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Як вбачається з тексту роздруківки цього Рішення зазначені суми штрафу та пені були визначені ОСОБА_1 за період з 21.01.2014 по 21.05.2018.

Вказана Вимога №Ф-809-25-У від 08.01.2019 була пред?явлена органом ДФС до примусового виконання через Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Постановою головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Колісника В.В. від 13.06.2019 відкрито виконавче провадження №59349275 з примусового виконання такої Вимоги.

Згодом, 04.09.2019 ГУ ДПС у Київській області сформувало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-809-25, відповідно до якої станом на 31.08.2019 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 38 665,31 грн. (що складається з недоїмки - 24 703,14 грн., штрафу - 1 814,62 грн. і пені - 12 147,55 грн.

За змістом поданих представником відповідача до суду розрахунку боргу єдиного внеску ОСОБА_1 та інтегрованої картки суд встановив, що у 2019 році контролюючим органом були здійснені наступні нарахування в інтегрвоаній картці позивача:

- нарахування 21.01.2019 в автоматичному режимі суми внеску за 4-ий квартал 2018 року у розмірі 2 457,18 грн.;

- нарахування 19.04.2019 в автоматичному режимі суми внеску за 1-ий квартал 2019 року у розмірі 2 457,18 грн.;

- нарахування 19.07.2019 в автоматичному режимі суми внеску за 2-ий квартал 2019 року у розмірі 2 457,18 грн.;

- нарахування 21.08.2019 в автоматичному режимі суми внеску за липень 2019 року у розмірі 918,06 грн.

Вважаючи вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із цим позовом до Київського окружного адміністративного суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 1, 4 і 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

1) роботодавці:

- підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

2) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

3) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Тобто, за змістом п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI такі, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені до платників єдиного внеску.

Пунктом 2 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок зокрема, та визначено інші обов`язки платника.

Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.

Так, відповідно до абз. 1 п. 1 , абз. 1 і 2 п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції Законів України від 06.12.2016 №1774-VIII та від 03.10.2017 №2148-VIII) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

При цьому, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VI, а саме: обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті Закону, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В силу норм ч. 12 ст. 9, ч. 2 ст. 25 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №2464-VI органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платником єдиного внеску вимог цього Закону.

Аналогічно п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України визначено, що контроль за дотриманням законодавства з питань сплати єдиного внеску покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з ч. 4, 3 ст. 25 зазначеного Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

З наявних у справі матеріалів суд встановив, що у періоди, за які контролюючим органом в автоматичному режимі позивачу були нараховані до сплати спірні суми єдиного соціального внеску (тобто, за 2017 рік, 1 - 4-ий квартали 2018 року, 1 - 2-ий квартали 2019 року та липень місяць 2019 року), останній мав свідоцтво на право на заняття адвокатською діяльністю, дія якого була зупинена лише з 25.06.2019.

При цьому, станом на 1 січня 2017 року ОСОБА_2 вже немав статусу фізичної особи-підприємця, остання звітність про суми нарахованого єдиного внеску подана ним за звітний період 2016 рік.

Починаючи з 23.01.2019 ОСОБА_1 працює на посаді юрисконсульта у роботодавця (ТОВ «Європейський правовий захист», код ЄДРПОУ 33500111), про що внесено відповідний запис до трудової книжки, та отримує на зазначеному товаристві заробітну плату, з вирахуванням відповідних податків і зборів.

Крім того, за даними трудової книжки позивача у період з 15.01.2015 по 27.06.2017 він працював на посаді юрисконсульта у ТОВ "Київське охоронне підприємство".

У контексті з цим суд враховує наступні правові позиції Верховного Суду за результатами аналізу наведених вище норм Закону (постанови від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 05.11.2018 №820/1538/17, 28.03.2019 у справі № 820/6324/17, від 05.03.2020 № 824/509/19-а, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19).

Так у своїй постановах від 05.03.2020 №824/509/19-а, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 Касаційний суд дійшов висновків про те, що: «платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний».

В інших постановах Верховний Суд зазначив, що питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст. 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).

Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що коли позивач працював у юридичних осіб, як найманий працівник останній звільнявся від нарахування та сплати єдиного соціального внеску, оскільки зазначені дії за нього в силу Закону № 2464-VI мали вчиняти саме роботодовці.

В ході судового розгляду відповідач документально не довів суду обставин не нарахування та несплати работодавцями сум єдиного соціального внеску з виплачених позивачу сум доходів.

З матеріалів справи вбачається, що до оспорюваних вимог про сплату боргу (недоїмки) включені суми єдиного соціального внеску за ті періоди (а саме з 01.01.2017 по 27.06.2017, і з 23.01.2019 по 31.07.2019) коли позивач працював у третіх осіб наманим працівником та коли дія його свідотва про право на зайняття адвокатською діяльністю була зупинена. Протилежне суду доведено відповідачем не було.

Отже, наведе у свою чергу свідчить про те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 № Ф-809-25-У та від 04.09.2019 № Ф-809-25 є протиправною та підлягають скасуванню.

В частині 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наявної у матеріалах справи квитанцією від 16.07.2019 № 63747 підтверджено, що ОСОБА_1 під час звернення до Київського окружного адміністративного суду із цим позовом сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог та наявність документального підтвердження понесених судових витрат, суд вказує про присудження на користь позивача 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.01.2019 №Ф-809-25-У.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.09.2019 № Ф-809-25.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати на загальну суму 768 грн. (сімсот шістдесят вісім) 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.