Рішення № 90724058, 03.08.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 року № 320/2770/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату від 10.05.2019 № Ф-236483-55.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 06.06.2007 зареєстрований як фізична особа - підприємець та з 07.07.2007 взятий на облік ДПІ у Богуславському районі, основним видом діяльності є діяльність у сфері права. З 01.01.2012 по березень 2018 перебував на 2 групі платників єдиного податку, а з березня 2018 по даний час перебуває на 3 групі платників єдиного податку.

Позивач вказав, що за весь період своєї діяльності він сплачує податки і збори вчасно і в повному обсязі як фізична особа - підприємець, однак контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам податкового законодавства пред`явлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-236483-55, якою зобов`язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить незалежну професійну діяльність, у розмірі 14514, 89 грн., що призвело до подвійного оподаткування його діяльності.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 закрито підготовче провадження та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.06.2007, перебуває на обліку у ГУ ДФС у Київській області (Обухівське управління Богуславська податкова інспекція) з 07.06.2007 як фізична особа-підприємець.

Основним видом діяльності є КВЕД : 69.10 - діяльність у сфері права.

З 07.06.2007 по 31.12.2011 позивач, як суб`єкт господарської діяльності перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

З 01.01.2012 по 31.03.2018 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності 2 групи.

З 01.04.2018 по даний час перебуває на 3 групі спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 є адвокатом з 25.11.2010 (свідоцтво від 25.11.2010 № 4370/10).

Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-236483-55 на суму 14514, 89 грн.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 22 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення.

Згідно частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховним Судом розглянуто зразкову справу №520/3939/19 за позовом особи до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Харківській області від 04.03.2019 №Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04.03.2019 №Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 залишено без змін постанову Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19.

Як слідує зі змісту постанови Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19, типовими ознаками зразкової справи, є: 1) перебування позивача на обліку контролюючого органу як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність; 2) встановлення контролюючим органом за власною ініціативою платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності, що обумовило виникнення в останнього обов`язку сформувати та подати до органів доходів і зборів окремий звіт; 3) визначення статусу "фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності" на рівні підзаконних нормативно-правових актів; 4) можливість подвійного нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами здійснення одного й того ж виду господарської діяльності: як підприємницької, так і незалежної професійної діяльності.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Київській області як фізична особа-підприємець та особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат.

Зі змісту відзиву на позов вбачається, що контролюючим органом 09.02.2018 позивача взято на облік як фізичну особу-підприємця з ознакою незалежної професійної діяльності та внесено відповідні відомості до ІТС "Податковий блок". При цьому позивач перебуває на обліку в контролюючих органах з 01.01.2012 як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 3 групи).

З доданих відповідачем до відзиву на позов облікових карток платника єдиного внеску ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) вбачається нарахування контролюючим органом єдиного внеску у подвійному розмірі.

Позивачем як фізичною особою-підприємцем сплачено єдиний внесок за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року, що підтверджується даними облікових карток по єдиному внеску та доданими до позовної заяви копіями квитанцій про сплату єдиного внеску в розмірах, встановлених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.

Будь-яких доказів на підтвердження подання позивачем, як самозайнятою особою, заяви за формою №1-ЄСВ про взяття його на облік платником єдиного внеску, відповідачем не надано, у матеріалах справи такі докази відсутні.

Отже, з огляду на встановлені обставини та предмет спору, адміністративна справа №320/5319/19 є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №520/3939/19.

Верховний Суд у постанові від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19 дійшов таких висновків:

- Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску;

- взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою №1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за №1553/26330, не передбачає;

- у контролюючого органу відсутні повноваження за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність;

- статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.

Верховний Суд вказав, що контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією. Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновків, що: 1) за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено; 2) взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами; 3) підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI; 4) зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування; аналіз поданих на розгляд Суду типових справ вказує на наявність інших ознак та особливостей, які впливають на елементи бази нарахування єдиного внеску (наявність інвалідності платника внеску, перебування у трудових правовідносинах, отримання пенсії за віком тощо), вирішення цих справ з особливостями перебуває за межами зразкової справи.

В зв`язку з встановленими обставинами Верховний Суд визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Харківській області від 04.03.2019 № Ф-141392-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8024,60 грн.

З огляду на висновки Верховного Суду в зразковій справі №520/3939/19 та встановлені судом обставини даної справи, вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-236483-55 на суму 14514, 89 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн за подання адміністративного позову , судовий збір у розмірі 1921, 00 грн за подання апеляційної скарги (квитанції від 04.06.2019 №39 та від 26.09.2019 № 0.0.1477417175.1). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правничої допомоги від 05.06.2019, акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.01.2020, розрахунок витрат наданих юридичних послуг професійної правничої допомоги від 29.01.2020, квитанцію від 28.01.2020 №0.0.1598323878.1 на суму 15000,00 грн., призначення платежу " за надані юридичні послуги зг дог 05.06.2019".

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: підготовка та складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 - 12 годин вартістю 9600,00 грн; підготовка та складання клопотання про витребування доказів від 05.06.2019 - 3 години вартістю 2400,00 грн; підготовка та складання апеляційної скарги від 27.09.2019 - 8 годин вартістю 6400 грн, підготовка та складання клопотання про приєднання (долучення) доказів до матеріалів судової справи від 28.01.2019 - 3 години вартістю 2400,00 грн Разом - 18 годин загальною вартістю 14400,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Позовна заява позивача викладена на 17 аркушах, втім в більшій мірі містить відомості щодо листування позивача з контролюючим органом з відповідним копіюванням змісту листів та відповідей, що не впливає на розгляд судом справи по суті.

Клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та надані докази також не стосуються предмету розгляду в даній справі та не впливають на розгляд справи по суті.

На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони.

З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви і поданих у справі клопотань суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 2000 грн. за підготовку позову та його подання в суд, підготовку клопотання про витребування доказів.

Відтак на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн та 1921, 00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, разом - 4689, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-236483-55 на суму 14514,89 грн.

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судові витрати у розмірі 4689 (чотири тисячі шістсот вісімдесят девять) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.