Рішення № 90722877, 03.08.2020, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" серпня 2020 р. Справа № 924/724/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлусти У.О., розглянувши справу у залі судового засідання № 206

за позовом публічного акціонерного товариства "Проскурів", м. Хмельницький

до агрофірми "Проскурів", с. Розсоша Хмельницький району, Хмельницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан" "Жовтневий", м. Хмельницький

про визнання недійсним договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., укладеного між публічним акціонерним товариством "Проскурів" та агрофірмою "Проскурів",

представники сторін:

позивач: Сергійчук Ю.В. - представник згідно ордера (присутній 27.07.2020 р.) ;

відповідач: не з`явився;

третьої особи: не з`явився.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 15.06.2020р. відкрито провадження у даній справі в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан" "Жовтневий".

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 15.07.2020р. закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

В обґрунтування свої позовних вимог позивач вказує на те, що публічному акціонерному товариству "Проскурів" із тексту договору оренди від 23.08.2019р. стало відомо про те, що публічним акціонерним товариством "Проскурів" укладено договір безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р. На підставі договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р. агрофірма "Проскурів" незаконно передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Жовтневий" приміщення ресторану, об`єкт нежитлової нерухомості, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 2014430, яке розташоване у м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44, загальною площею 951,1 кв.м, в тому числі літній майданчик загальною площею 109,3 кв.м. Крім того, як стверджує позивач, приміщення ресторану, яке розташоване у м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44, загальною площею 951,1 кв.м, складовою частиною якого є літній майданчик загальною площею 109,3 кв.м, знаходиться у приватній власності відкритого акціонерного товариства "Проскурів" (код ЄДРПОУ 30593842), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Проскурів". Як зазначає представник позивача, публічне акціонерне товариство "Проскурів" жодних договорів щодо приміщення ресторану, яке розташоване у м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44, загальною площею 951,1 кв.м, у тому числі договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р. із агрофірмою "Проскурів" не укладало та не підписувало.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав, причин неподання доказів не повідомив, в тому числі щодо витребованого судом договору безоплатного користування (позички) майном від 20.08.2019р.

Однак, 27.07.2020р. та 03.08.2020 р. представником відповідача надано суду клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку розповсюдженням коронавірусу COVID-19.

Стосовно вищевказаного клопотання відповідача судом зауважується, що представник відповідача в підготовчі засідання 30.06.2020р., 15.07.2020р. та судове засідання 27.07.2020 р. не з`явився, будь-яких клопотань про необхідність подання додаткових доказів по справі, вчинення інших дій не заявлено. За змістом п. 3 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі № 922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі № 914/6968/16. З огляду на викладене, суд не вбачає підстав, а відповідачем не обґрунтовано, необхідності продовження розгляду справи та відкладення судового засідання.

Повноважний представник третьої особи в судове засідання не з`явився, письмових пояснень щодо позову не надав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча дата наступного засідання з останнім погоджувалась 27.07.2020 р. Разом з тим, позивач надав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, обгрунтовуючи вказане клопотання нормами ГПК України (п.4 Прикінцевих Положень) в редакції до внесення змін Законом України 18.06.2020 р. та запровадження в Україні карантинних заходів, при цьому позивачем не вказано про необхідність подання додаткових доказів чи вчинення інших дій які можна вчинити саме при розгляді справи по суті. Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання, оскільки позивачем не наведено жодних підстав для відкладення розгляду справи як це передбачено ст. 202 ГПК України, неможливості прибути в дане судове засідання, як не наведено поважності пропуску строку для розгляду справи по суті (ст. 195 ГПК України), зокрема такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Враховуючи вищевикладене, належного повідомлення відповідача та позивача, суд приходить до висновку про розгляд справи без участі сторін та за наявними в матеріалах справи доказами.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

23.08.2019р. між агрофірмою "Проскурів" (орендодавець) в особі Голови правління Рудика Івана Леонтійовича, який діє на підставі Статуту та договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р. та товариством з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Жовтневий" (орендар) укладено договір оренди, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати за плату орендареві у строкове користування, а орендар зобов`язується прийняти у строкове користування нежитлове приміщення, що визначене у цьому договорі (об`єкт, що орендується), та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п. 1.2. договору об`єкт, що орендується - приміщення ресторану, об`єкт житлової нерухомості, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 2014430, яке розташоване у м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44, загальною площею 951,1 кв.м, в тому числі літній майданчик загальною площею 109,3 кв.м.

Мета оренди - використання під обслуговування ресторану (п. 2.1. договору).

Як передбачено п. 4.1. договору, строк оренди складає 2 роки 11 місяців з дати прийняття об`єкта, що орендується, за актом приймання-передачі, за підписом сторін.

Умовами п. 5.1. договору сторони погодили, що розмір орендної плати за весь об`єкт, що орендується, встановлюється додатковими угодами до цього договору, які складаються сторонами, за результатами кожного календарного місяця протягом строку дії договору.

Пунктами 10.1., 10.2., 10.3. визначено, що цей договір підписується сторонами, скріплюється їх печатками. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.2 цього договору та закінчується 01 липня 2022 року.

Договір підписано та засвідчено відбитками печаток сторін.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 204670879 від 18.03.2020р. об`єкт нерухомого майна, а саме приміщення ресторану, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 951,1 кв.м, у тому числі складова частина об`єкта нерухомого майна - літній майданчик, загальною площею 109,3 кв.м, що розташований за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 44, належить відкритому акціонерному товариству "Проскурів", ідентифікаційний код 30593842 на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.1999р.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006634384 від 14.05.2020р. публічне акціонерне товариство "Проскурів" зареєстровано за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. В. Глушенкова, 11, ідентифікаційний код 30593842.

20.05.2020р. адвокатське об`єднання "Сергійчук та партнери" зверталося із адвокатськими запитами (№№ 20/05/2020, 20-1/05/2020) до агрофірми "Проскурів" із проханням надати належним чином завірену копію договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., укладеного публічним акціонерним товариством "Проскурів" та агрофірмою "Проскурів", оскільки факт укладення даного договору став відомий публічному акціонерному товариству "Проскурів" з тексту договору оренди від 23.08.2019р.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006746112 від 11.06.2020р. агрофірма "Проскурів" зареєстрована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Розсоша, ідентифікаційний код 03788891.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позовну вимогу публічне акціонерне товариство "Проскурів" обґрунтовує з посиланням на положення законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

У частинах 1, 3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України). Перелік способів здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Наведені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, нерухоме майно (приміщення ресторану у тому числі літній майданчик), яке перебуває у власності позивача, що підтверджується інформацією № 204670879 від 18.03.2020р., незаконно було передане агрофірмі "Проскурів" на підставі договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., який публічним акціонерним товариством "Проскурів" із відповідачем не укладався, а в подальшому на праві користування - товариству з обмеженою відповідальністю "Ресторан" "Жовтневий" згідно договору оренди від 23.08.2019р. Тобто позивач вважає порушеним майнове право і таке порушення пов`язане з позбавленням позивача володіння майном через ланцюг передач майна у тому числі за оспорюваним договором безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., а інтерес позивача фактично полягає у поверненні такого майна. У такому випадку належним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Однак, право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Крім того, віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Із наданих матеріалів справи вбачається, що між власником майна (позивачем) та володільцем майна, яким є товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан" "Жовтневий", немає жодних договірних відносин, при цьому приміщення ресторану перебуває у останнього на підставі договору оренди від 23.08.2019р., який укладався не з публічним акціонерним товариством "Проскурів" (власником майна), а з агрофірмою "Проскурів". Вказаний договір оренди є чинним та не визнавався недійсним в судовому порядку. Доказів протилежного матеріали справи не місять. Тому, зважаючи на висновки Верховного Суду України, викладені у справі № 6-2407цс15, публічне акціонерне товариство "Проскурів" не позбавлене права захистити своє майнове право шляхом звернення до суду із віндикаційним позовом до добросовісного набувача, яким є товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан" "Жовтневий", із вимогою про витребування у останнього майна з чужого незаконного володіння.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2019р. по справі № 48/340, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Разом з тим, як встановлено судом, матеріали даної справи не містять тексту договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р. (як оригіналу, так і належним чином завіреної копії), який позивач просить визнати недійсним. При цьому, за клопотанням позивача, суд для повного та всебічного розгляду даної справи ухвалою від 15.06.2020р. витребовував у відповідача, агрофірми "Проскурів", належним чином завірену копію оспорюваного договору. Однак, на час ухвалення рішення тексту вищевказаного договору відповідач ані позивачу (на виконання адвокатських запитів), ані суду (на виконання ухвали від 15.06.2020р.) не надав. Вказане, в свою чергу, також позбавляє можливості суду дослідити та надати належну оцінку спірним правовідносинам. Більше того, саме лише посилання у преамбулі договору оренди від 23.08.2019р. на договір безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р. не свідчить про безумовну наявність такого договору.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, на підставі викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи тексту договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., беручи до уваги, що в даному випадку публічним акціонерним товариством "Проскурів" обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., укладеного між публічним акціонерним товариством "Проскурів" та агрофірмою "Проскурів", підлягають залишенню без задоволення.

Посилання публічного акціонерного товариства "Проскурів" у позовній заяві на постанови Верховного Суду, прийняті в інших справах, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки ці постанови, зважаючи на обраний позивачем у даних справах спосіб захисту, прийнято за іншої, ніж у даній справі, фактично-доказової бази, за інших обставин і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідні судові рішення.

Судом враховується, що з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Зокрема, у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

В зв`язку з відмовою у задоволені позовних вимог в повному обсязі, судовий збір та витрати на оплату правової допомоги не підлягають стягненню з відповідача, а покладаються на позивача по справі.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

у позові публічного акціонерного товариства "Проскурів", м. Хмельницький до агрофірми "Проскурів", с. Розсоша Хмельницький району, Хмельницької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан" "Жовтневий", м. Хмельницький про визнання недійсним договору безоплатного користування (позички) майна від 20.08.2019р., укладений між публічним акціонерним товариством "Проскурів" та агрофірмою "Проскурів", відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 4 розділу Х "Прикінцеві положення". Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.08.2020 року.

Суддя С.В. Заверуха

Віддрук. 6 прим. :

1 - до справи;

2, 3 - позивачу (29021, м. Хмельницький, вул. В. Глушенкова, б. 11; 29013, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5, офіс 308);

4, 5 - відповідачу (31362, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Розсоша; 29000, м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, б. 257).

6 - третій особі (29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, б. 44)

Всім рекомендованим з повідомленням.