Рішення № 90705095, 20.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1652/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 4324, військової частини А2166 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А4324, військової частини А2166, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини А4324 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 22.11.2017;

- стягнути з військової частини А4324 на користь позивача індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 22.11.2017, з врахування березня 2009 року як базового місяця у сумі 49071,27 грн;

- визнати протиправними дії військової частини А2166 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 22.11.2017 по 21.05.2019;

- стягнути з військової частини А2166 на користь позивача індексацію грошового забезпечення у період з 22.11.2017 по 21.05.2019, з врахування березня 2009 року та березня 2018 як базового місяця у сумі 47360,2 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач покликається на те, що станом на день прийняття наказів про виключення його зі списків особових складів, військовою частиною А2166 та військовою частиною А4324 не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка гарантована чинними законодавством України, зокрема, Законом України від 06.03.2003 № 491-IV «Про індексацію грошових доходів населення», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а також численними роз`ясненнями Міністерства соціальної політики та Департаменту фінансів України та Мінооборони. У зв`язку з цим позивач звернуся до військової частини А4324 та військової частини А2166 із заявами про виплату йому індексації грошового забезпечення. У відповідь військовими частинами позивачу повідомлено про неможливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України протягом 2016-2018 років у межах наявного в Мінооборони фінансового ресурсу. При цьому, військова частина А2166 зазначила, що з 01 березня 2018 року підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців, а тому підстав для виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 немає.

Позивач вважає, що відмова відповідачів у виплаті йому індексації грошового забезпечення є протиправною та необґрунтованою, оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та її проведення у зв`язку із зростанням споживчих цін та є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи.

Позивач вказує, що відповідно до долученого ним до позовної заяви розрахунку, сума невиплаченої йому індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по травень 2019 року становить 96 413,47 грн. Разом з тим, із загальної суми 96 413,47 грн, військова частина А4324 має нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період часу з січня 2016 року до 08 листопада 2017 року (день переведення ОСОБА_1 до військової частини А2166 для подальшого проходження військової служби), яка становить 49 071, 27 грн, а військова частина А2166 зобов`язана нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 08 листопада 2017 року до 21 травня 2019 року, що становить 47 360,20 грн.

Також позивач зазначає, що попередній (орієнтований) розрахунок понесених ним витрат на правничу допомогу у даній адміністративній справі становить 7000,00 грн за дії, пов`язані з написанням позовної заяви та по 1000,00 грн. за кожне судове засідання у супроводі адвоката.

У відповідях на відзив військової частини А4324 (вх. №17621 від 31.03.2020) та відзив військової частини А2166 (вх. №17629 від 31.03.2020) представник позивача зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу для невиконання взятих на себе зобов`язань, що відповідає усталеній практиці Європейського Суду з прав людини. Крім того, на думку позивача, посилання відповідача на збільшення розмірів преміювання військовослужбовців, як на причину невиплати їм індексації грошового забезпечення є незаконними та необґрунтованими. Щодо тверджень відповідача про відсутність механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки позивач зазначає, що відсутність такого механізму не може бути підставою для позбавлення його права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та невиплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Щодо визначення відповідачем січня 2014 року базовим місяцем представник позивача зазначає, що цей місяць не може вважатися базовим, у зв`язку із збільшенням розміру грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без зміни розміру посадового окладу, оскільки виплачена в цьому місяці щомісячна грошова винагорода не мала постійного характеру, не була основною та збільшувалась з 20% до 60% місячного грошового забезпечення, а з 01 березня 2018 року взагалі скасована, а отже не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення і встановлення базового місяця.

Позивач вважає, що визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) військовослужбовця за посадою, яку він займає, що у межах спірних правовідносин відбулося у березні 2009 року. Таким чином, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яким згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” є березень 2018 року. Зазначає, що оскільки у березні 2018 року величина індексу споживчих цін становила 180,7%, а сума нарахованої індексації – 3183,93 грн, то збільшення розміру грошового забезпечення в березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року на суму 574,48 грн не перевищило суму нарахованої індексації у цьому місяці. Зазначає, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Отже, за твердженням позивача, сума фіксованої індексації у березні 2018 року становить 2609,45 грн, яка виплачується до наступної зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), а березень 2018 року буде базовим.

Відповідач, військова частини А2166, позов не визнає. Позиція військової частини А2166 викладена у відзиві на позовну заяву (вх. № 16475 від 25.05.2020). Покликаючись на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Мінсоцполітики, зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на цілі та механізм не передбачає нарахування виплати індексації працівникам за попередні періоди.

У доповненні до відзиві на позовну заяву (вх. № 35698 від 20.07.2020) представник військової частини А2166 зазначає, що позивач не наділений повноваженнями здійснювати перерахування індексації, ця сума належить до дискреційних повноважень військової частини.

Відповідач також звертає увагу, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини А2166 (по стройовій частині) від 06.08.2019 №156 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. З врахуванням наведеного, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідач, військова частина А4324, позовні вимоги не визнає. У відзиві на позовну заяву (вх. № 16025 від 23.05.2020) зазначає, що ОСОБА_1 нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.17.2017 в сумі 33497,20 грн. При цьому базовий місяць взято із розрахунково-платіжної відомості за грудень 2015 року – січень 2014 року (місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок постійних складових).

Щодо розрахунку індексації, долученого позивачем до позову, відповідач зазначає, що такий виготовлений на основі електронної версії, не підписаний, не завірений належним чином, тому не є документом первинного бухгалтерського обліку.

У заяві від 20.07.2020 вх. № 35699 представник відповідача військової частини А4324 зазначає, що слід критично ставитись до розрахунку суми індексації грошового забезпечення, яка має бути виплачена, на думку позивача, оскільки здійснення індексації грошового забезпечення відповідно до ст. ст. 5, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» віднесено до повноважень військової частини.

Стосовно процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 02.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.

У судове засідання представники сторін не прибули, подали клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з матеріалами справи, позивач, ОСОБА_1 , з 03.06.2011 по 22.11.2017 проходив військову службу у військовій частині А4324, а з 23.11.2017 по 21.05.2019 – у військовій частині А2166.

Наказом командира військової частини 2166 (по стройовій частині) від 21.05.2019 № 101 старшого прапорщика Жакунця ОСОБА_2 Олександровича, начальника зміни відділення інформаційних систем центру інформаційних систем батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А2166, звільненого наказом командира військової частини А2166 (по особовому складу) від 19.04.2019 № 20-РС у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «к», з 21 травня 2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а.с. 11).

Покликаючись на те, що на день прийняття наказів про виключення ОСОБА_1 зі списків особових складів, жодною із військових частин не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до військової частини А4324 та військової частини А2166 із заявами про виплату йому індексації грошового забезпечення.

У відповідь на заяву позивача військова частина А4324 листом від 05.11.2019 № 350/486/25/547 (а.с. 15) повідомила, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січня 2016 – лютому 2018 року не було. У зв`язку з зазначеним військова частина А4324 не має відомостей про нараховану індексацію, так і про базовий місяць із січня 2016 року по листопад 2017 року, оскільки нарахування не проводилось. Поряд з цим зазначено, що за період з січня 2015 року по грудень 2015 року нарахована та виплачена індексація грошових доходів на загальну суму 8037,37 грн (за базовим місяцем січень 2014 року).

Листом від 18.11.2019 № 350/490/46/2046пс (а.с. 17-18) військова частина А2166 повідомила позивача, що для виплати індексації у 2016 – 2018 роках фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було та фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений. Окрім цього, відповідач вказує на те, що з 01 березня 2018 року підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців. У зв`язку з тим, що величина індексу споживчих цін у квітні-серпні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за цей період не проводилась.

Вважаючи протиправним не нарахування та невиплату йому індексації грошового забезпечення протягом січня 2016 року – листопада 2017 року військовою частиною А4324 та протягом листопада 2017 року – травня 2019 року військовою частиною А2166, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених законних прав та інтересів.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі – підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі – Закон України №108/95-ВР).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 33 Закону України №108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі ст. 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ст. 12 Закону №2011-XII. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно зі ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За правилами п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Враховуючи положення Порядку №1078 місяць, в якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є «базовим». У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил затверджено Додатком 25 до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294.

Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008.

У подальшому після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.

Оскільки величина індексу споживчих цін у квітні-травні 2019 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, суд доходить висновку, що періодом нарахування позивачу індексації грошового забезпечення військовою частиною А4324 є з 01.01.2016 по 22.11.2017, військовою частиною А2166 – з 23.11.2017 по 28.02.2018. При цьому, суд враховує, що оскільки позивач службу у військовій частині А2166 проходив з 23.11.2017, то саме з цієї дати ця військова частина повинна була нарахувати індексацію, а не з 22.11.2017, як зазначає позивач.

Суд встановив, що всупереч наведеним правовим нормам, на день прийняття наказів про виключення позивача зі списків особових складів, військовою частиною А2166 та військовою частиною А4324 не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2016 року.

Обґрунтовуючи правомірність не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірний період, відповідачі посилаються на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у 2016 – 2018 роках у Міноборони не було.

Суд вважає безпідставними такі доводи відповідачів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та не закладення до бюджету коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність не нарахування та невиплату позивачу індексації грошового забезпечення військовою частиною А4324 у період з 01.01.2016 по 22.11.2017 та військової частини А2166 у період з 23.11.2017 по 28.02.2018

Щодо позовних вимог: визнати протиправними дії військової частини А4324 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 22.11.2017 та визнати протиправними дії військової частини А2166 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 22.11.2017 по 21.05.2019, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень – це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.

Поняття ж бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 у справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 у справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентовано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, не здійснення відповідачами нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у встановлений законом строк, всупереч передбаченому законом обов`язку здійснити таке нарахування та виплату, суд кваліфікує як протиправну бездіяльність, а не як дії, як визначає позивач.

Тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності військової частини А4324 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 22.11.2017, та визнання протиправною бездіяльності військової частини А2166 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини індексації грошового забезпечення у період з 23.11.2017 по 28.02.2018.

Поряд з цим, під час судового розгляду справи встановлено, що військовою частиною А4324 ОСОБА_1 нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.17.2017 в сумі 33497,20 грн, на підтвердження чого представник відповідача долучив до відзиву на позовну заяву довідку-розрахунок (а.с. 39). При цьому базовий місяць взято із розрахунково-платіжної відомості за грудень 2015 року – січень 2014 року.

З розрахунку індексації за 2017-2018 ОСОБА_1 , долученого військовою частиною А2166 до відзиву на позовну заяву (а.с. 63), вбачається що останньою здійснено нарахування індексації за листопад 2017 – лютий 2018 року у сумі 7041,25 грн.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та позовних вимог, позивач визначає інший, ніж визначений військовими частинами, базовий місяць, період нарахування йому індексації та відповідно суму, яка за його твердженням, підлягає стягненню на його користь.

Втім, не погоджуючись з проведеними військовими частинами розрахунками індексації грошового забезпечення, позивач у межах цих спірних правовідносин не просить здійснити перерахунок індексації, а просить стягнути на його користь суму індексації, згідно з розрахунком, здійсненим ним самостійно. При цьому слід зауважити, що позивач не володіє спеціальними знаннями у сфері фінансів та бухгалтерського обліку.

Разом з цим варто зазначити, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації грошового забезпечення в конкретній сумі з врахуванням визначеного позивачем «базового місяця» не підлягають до задоволення, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Натомість, враховуючи, що виплату нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення військовими частинами не проведено, суд вважає, що в цьому випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати військову частину А4324 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.11.2017 у сумі 33 497 (тридцять три тисячі чотириста дев`яносто сім) гривень 20 коп, та зобов`язати військову частину А2166 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 23.11.2017 по 28.02.2018 у сумі 7041 (сім тисяч сорок одна) гривня 25 коп.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо покликання представника відповідача військової частини А2166 про пропущення позивачем строк звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №340/184/19, вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.

Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн, суд зазначає таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.

Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- договір про надання правової допомоги № 85 від 15.10.2019, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським Об`єднанням “Мицик і Парнери”;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1016659 від 18.02.2020;

- акт виконаних робіт від 18.02.2020;

- меморіальний ордер від 18.02.2020.

Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Як вбачається з акту виконаних робіт від 18.02.2020, адвокатом надано наступні послуги: надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення – 1 год; пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного суду України, а також Європейського суду з прав людини, які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців – 1 год; оформлення заяви від імені клієнта до військової частини А4324 та військової частини А2166 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення – 1 год; здійснення математичних розрахунків невиплаченої індексації грошового забезпечення клієнта – 1 год; складання позовної заяви – 2 год.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год – 1000 грн. Сторони домовились, що вартість виконаних робіт згідно з умовами договору становить 7000 грн.

Відповідно до меморіального ордеру від 18.02.2020 за надання правової допомоги в адміністративній справі згідно з договору про надання правової допомоги № 85 від 15.10.2020 ОСОБА_1 сплатив 7000 грн.

Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Більше того, Адвокатське Об`єднання “Мицик і Парнери”, з яким позивач уклав договір про надання правової допомоги, представляє інтереси багатьох військовослужбовців по аналогічних справах, що, на думку суду, свідчить про те, що підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 1500,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI , пп. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Військової частини А4324, Військової частини А2166 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4324 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.11.2017.

Зобов`язати Військову частину А4324 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.11.2017 у сумі 33 497 (тридцять три тисячі чотириста дев`яносто сім) гривень 20 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2166 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу частини індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2017 по 28.02.2018.

Зобов`язати Військову частину А2166 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 23.11.2017 по 28.02.2018 у сумі 7041 (сім тисяч сорок одна) гривня 25 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Стягнути солідарно на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А4324, Військової частини А2166 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 коп.

У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач-1 – Військова частина А4324 (81134, Львівська область, Пустомитівський район, с. Липники; код ЄДРПОУ: 07928969).

Відповідач-2 – Військова частина А2166 (81134, Львівська область, Пустомитівський район, с. Липники; код ЄДРПОУ: 08137796).

Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2020.

Суддя Сидор Н.Т.