Рішення № 90703869, 29.07.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6516/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ковальчука В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Ткачук І.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Мартіросяна А.Г.,

представника відповідача Міщук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2020 року №68-ос "Про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації", поновлення на посаді першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 25.03.2020 №56-ос ОСОБА_1 , призначено на посаду першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України та Офісом Президента України.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 27.04.2020 №68-ос, ОСОБА_1 , звільнено із займаної посади за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП).

Вищезазначене розпорядження позивач вважає, протиправним та таким, яке прийнято з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на наступне.

Позивач заявляє, що підставою його звільнення з займаної посади стала написана ним заява про звільнення за угодою сторін. Проте, ця заява була написано позивачем під тиском з боку керівництва в день прийняття його на посаду, оскільки йому було повідомлено, що без написання такої заяви прийняття його на роботу є неможливим. Вказану заяву позивачем було написано без дати підписання та дати з якої він мав намір звільнитися, з огляду на що, заява не відповідала дійсному волевиявленню позивача на припинення державної служби.

Позивач вказує, що на звільнення його з посади першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації на підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2020 року №68- ос не було волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про його звільнення, не було досягнуто взаємної домовленості щодо дати звільнення позивача, звільнення позивача проведено без згоди Кабінету Міністрів України. У зв`язку з зазначеним позивач вважає своє звільнення незаконним, а відтак просить поновити його на посаді та зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено у даній справі судове засідання.

У відзиві від 22.05.2010 №3425/54/2-20 (а.с.34-44) відповідач просить в задоволенні позову відмовити з огляду на те, що звільнення позивача відбулося на підставі поданої ним заяви, де було узгоджено дату звільнення, а погодження Кабінету Міністрів України на звільнення позивача не потрібне.

У відповіді на відзив (а.с.60-64) позивач вказує, що з наданої відповідачем копії заяви від 27.04.2020 жодних штрих-кодів або QR-кодів, які були б присвоєні системою електронного документообігу на документі не міститься. Зазначене свідчить, що така заява до канцелярії Волинської ОДА не направлялася.

У запереченні (а.с.83-92) відповідач вбачає із заяви позивача від 27.04.2020 та оскаржуваного розпорядження, що сторони дійшли згоди щодо припинення трудових відносин за угодою сторін з 28.04.2020

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 25.03.2020 №56-ос ОСОБА_1 , призначено на посаду першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України та Офісом Президента України.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 27.04.2020 №68-ос, ОСОБА_1 , звільнено із займаної посади за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП).

Підставою для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є заява позивача від 27.04.2020 про звільнення його з займаної посади за угодою сторін з 28.04.2020. На заяві стоїть віза голови облдержадміністрації з його підписом та написом "Для роботи". При цьому жодних штрих-кодів або QR-кодів, які були б присвоєні системою електронного документообігу на документі не міститься.

Позивач стверджує, що заяви про звільнення за угодою сторін він не подавав, відповідач заявляє, що звільнення позивача відбулося на підставі поданої ним заяви.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 21 КЗпП, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пункт 1 статті 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору за угодою сторін. Потреба у використанні п. 1 ст. 36 КЗпП з`являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. З ініціативи власника такий трудовий договір може бути розірваний тільки за наявності підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір тільки за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли в кожної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк. Однак практична потреба в цьому незначна. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, власник може погодитися на це. Але в такому разі звільнення здійснюється з ініціативи працівника, а не за угодою сторін (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів"). Викладене обумовило вкрай обмежене застосування п. 1 ст. 36 КЗпП, як підстави припинення трудового договору.

В п. 8 постанови від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів Пленум Верховного суду України роз`яснив, що при домовлекості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 Кодексу законів про працю У країни).

Відтак, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін, та строк, з якого договір припиняється. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін.

Як пояснив позивач в судовому засіданні, заява про звільнення була складена ним при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадових осіб відповідача під впливом психологічного тиску при прийнятті на посаду, а перед прийняттям розпорядження про його звільнення він заяви не писав та наміру звільнятися з посади не мав.

Віза на заяві голови облдержадміністрації з його підписом та написом "Для роботи" також свідчить про відсутність погодження голови облдержадміністрації на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Відсутність на заяві штрих-кодів або QR-кодів, які були б присвоєні системою електронного документообігу на документі на думку суду може свідчити про те, що заява ОСОБА_1 про звільнення його з займаної посади перед його звільненням в облдержадміністрацію не подавалася.

Не могла з цього приводу в судовому засіданні надати пояснення представник відповідача, а саме, коли і кому подавалася заява ОСОБА_1 на звільнення з займаної посади.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення позивача, так і погодження відповідача на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Щодо погодження облдержадміністрації з Кабінетом Міністрів України звільнення ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", перший заступник та заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду та звільняються з посади головою обласної державної адміністрації за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Хоча, як заявив представник відповідача, 23.02.2014 року за № 763-VII Верховною Радою України прийнято Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України", згідно з яким визнано таким, що втратив чинність, Закон України від 07.10.2010 року № 2592-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України", а також встановлено, що норми законів України, до яких вносилися зміни Законом України від 07.10.2010 року № 2592-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України", які втратили чинність згідно з пунктом 1 цього Закону, діють у редакції, чинній станом на 7 жовтня 2010 року, з урахуванням змін, внесених законами України після 7 жовтня 2010 року, у частинах, що відповідають нормам Конституції України, які діють станом на дату набрання чинності цим Законом, а тому необхідно тільки погодження Кабінету Міністрів України на призначення першого заступника на посаду, такі зміни в частину 2 статті 10 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" не вносилися.

Відповідно до пункту 16 Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України (Порядок визначає процедуру розгляду подання щодо погодження призначення на посаду перших заступників, заступників голів та заступників голів - керівників апарату обласних і Севастопольської міської держадміністрацій), визначено, що на підставі рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження призначення на посаду або звільнення з посади першого заступника, заступника голови, заступника голови - керівника апарату обласної і Севастопольської міської держадміністрацій, заступників голови та заступника голови - керівника апарату Київської міської держадміністрації, повноваження, яких стосуються сфери виконавчої влади, голова відповідної держадміністрації, Київський міський голова у триденний строк після його отримання в установленому порядку видає розпорядження.

Зазначений підзаконний нормативний акт не скасований, обов`язковий на всій території держави, а тому суд не бере до уваги твердження представника відповідача, що він не повинен застосовуватися при звільненні ОСОБА_1 .

Як встановлено в судовому засіданні звільнення ОСОБА_1 проведено без погодження із Кабінетом Міністрів України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі “Волков проти України”, звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що правової підстави для розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України не було, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження з необхідністю його скасування та поновлення позивача на посаді першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації з 28 квітня 2020 року, та задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З довідки про середню заробітну плату від 21 травня 2020 року №12.34/81 слідує, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за березень та квітень 2020 року, нарахована заробітна плата на загальну суму 35493,33 грн. за фактично відпрацьовані 23 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 35493,33 грн. /23 робочих дні = 1543,19 грн.

При цьому кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 29 квітня 2020 року (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення – 29 липня 2020 року становить 61 день.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 29 квітня 2020 року по 29 липня 2020 року становить: 1543,19 грн. х 61 = 94134,59 грн.

Разом з тим, відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30863,80 грн. слід звернути до негайного виконання.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Позивач просить стягнути з Волинської обласної державної адміністрації витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 16 000 грн.

Волинська обласна державна адміністрація у відзиві не погоджується із клопотанням про відшкодування судових витрат, вважає, що позивачем не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які поніс позивач у зв`язку з розглядом даної справи.

Перевіряючи доводи сторін та докази, якими позивач підтверджує понесені витрати, суд встановив, що на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано суду договір про надання правової допомоги від 30 квітня 2020 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Мартіросяном А.Г., квитанцію № 0.0.1695240363.1 від 05 травня 2020 року про сплату коштів в сумі 16000,00, грн., акт виконаних робіт від 05 травня 2020 року. З загального опису робіт виконаних адвокатом у справі не вбачається кількість затрачено часу у справі.

На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною. Зокрема в описі виконаних робіт адвокатом вказано надання усної консультації, підготовка адвокатського запиту, суд, уважає ці витрати не пов`язані з розглядом справи. Адвокатом необґрунтовано кількість часу, який був потрачений на надання вказаних в акті робіт та послуг. Враховуючи зазначене, та виходячи з незначної складності справи, виконаними адвокатом роботами, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правову допомогу до 3000 грн.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що на користь позивача необхідно стягнути з Волинської обласної державної адміністрації судові витрати на загальну суму 3000 грн.

Крім цього суд стягує з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 840,80 грн. надміру сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 9, 243-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2020 року №68-ос "Про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації".

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації з 28 квітня 2020 року.

Стягнути з Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 9, код ЄДРПОУ 13366926) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 94134,59 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 30863,80 грн. підлягає до негайного виконання.

Стягнути з Волинської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 3000 грн. понесених витрат на правову допомогу адвоката.

Стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 840,80 грн. надміру сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 липня 2020 року.

Головуючий - суддя В.Д. Ковальчук