Рішення № 90695547, 30.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2020Справа № 910/4327/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" вул.Іллінська,8, м. Київ, 04070

до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" вул.Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04053

про стягнення 67 264,26 грн.

Представники сторін (не викликались)

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна" 26.03.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про стягнення 67264,26 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Генеральним договором добровільного страхування наземного транспорту № 002 від 01.01.2016 року, в зв`язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу Renault Magnum державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "ПЗУ Україна", позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 67 264,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача № L25426 від 08.04.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4327/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/4327/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу АК № 5222401.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року у справі № 910/4327/20 через відділ діловодства суду 12.03.2020 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/14804 від 15.05.2020 року щодо Полісу АК № 5222401, яка судом долучена до матеріалів справи.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року про відкриття провадження у справі № 917/4327/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04053, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Факт отримання відповідачем зазначеної ухвали суду 12.05.2020 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105471652586.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/4327/20 та розгляд справи судом відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.05.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Так, через канцелярію суду 13.07.2020 року від відповідача надійшов відзив № 990/13 від 06.07.2020 року на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що транспортні засоби, які було пошкоджено під час ДТП 23.02.2017 року, належать ТОВ «Саноіл», а отже у Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" не виникло обов`язку з відшкодування шкоди перед третьою особою у відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Окрім цього у відзиві міститься клопотання про поновлення строку на подачу відзиву в зв`язку з встановленням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 січня 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Колоннейд Україна» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ" (страхувальник за договором) укладено Генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту № 002 (далі - Договір страхування), згідно п.1.1 якого страховик бере на себе зобов`язання при настанні страхового випадку відшкодувати страхувальнику/вигодонабувачу нанесену матеріальну шкоду відповідно до умов цього Договору та в межах страхової суми ,а страхувальник зобов`язується сплачувати страхову премію у визначеному розмірі та в узгоджені сторонами цього договору строки.

Предметом страхування за вказаним Договором страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третій особі або її майну, з життям, здоров`ям та працездатністю осіб, які знаходяться у застрахованому транспортному засобі (п.2 Договору страхування).

Відповідно до Додаткової угоди № 7 від 11.04.2016 року до Договору страхування застраховано транспортний засіб марки DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб).

Страхова сума становить 500000,00 грн. (Додаткова угода № 7 від 11.04.2016 року до Договору страхування).

Відповідно до п. 5.1 Договору страхування безумовна франшиза по всім ризикам за виключенням "кражідка" - 0,75% від страхової суми, що становить 3750,00 грн.

За умовами п.16.2.2 Договору страхове покриття не діє стосовно втрат експлуатаційних якостей без фізичного пошкодження безпосередньо внаслідок страхових випадків, амортизації, зносу, механічних та електричних поломок, збоїв або виведення з ладу, іржі чи корозії.

Строк дії Договору страхування згідно п.8.1 останнього відносно застрахованих транспортних засобів зазначається у кожній окремій додатковій угоді та складає 12 календарних місяців, якщо інше не погоджено сторонами і не зазначено в окремій угоді.

Зокрема, згідно Додаткової угоди № 7 від 11.04.2016 року до Договору страхування строк дії останнього з 27.04.2016 року по 26.04.2017 року включно.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно п. 15.1.1 розділу 15 Договору страхування страховим ризиком за розділом "Повне КАСКО" є втрата, знищення або пошкодження застрахованого транспортного засобу, його частин, деталей, приладів, обладнання внаслідок будь - якої зовнішньої, випадкової та непередбачуваної події.

Згідно довідки Національної поліції України № 3017055362672312 про ДТП від 23.02.2017 року, копія якої наявна в матеріалах справи, 23.02.2017 року о 19 год. 15 хв. по вул. Лозівська у м. Дергачі, Дергачівський район, Харківська область, сталася ДТП, під час якої гр. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Renault Magnum, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не переконався, що це буде безпечним та допустив наїзд на автомобіль марки DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в ч.ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

За умовами п. 10.1.10 Договору страхування страхувальник зобов`язаний протягом 14 робочих днів з моменту настання страхового випадку подати у письмовому вигляді заву про настання страхового випадку встановленого зразка.

Так, страхувальник - ТОВ "САНОІЛ" 24.07.2017 року звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування на відшкодування по страхуванню автомобіля та відповідальності автовласників, копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно п. 9.4 Договору страхування страховик протягом 14 календарних днів після одержання всіх необхідних та належним чином оформлених документів повинен прийняти рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у такій виплаті та оформити страховий акт (у разі прийняття рішення про виплату).

Відповідно до п.7.1 Договору страхування основу розрахунку страхового відшкодування для транспортних засобів становить вартість відновлювального ремонту, визначена згідно з призначеним страховиком автотоварознавчим дослідженням.

Як встановлено судом за матеріалами справи, з метою визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді, Пиватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Колоннейд Україна» було замовлено Звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, проведення якого доручено суб`єкту оціночної діяльності Тітохіну Артему Валерійовичу (виданий Фондом державного майна України сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 1143/17 від 28.11.2017 року) (оцінювач Сорокін К.Є., свідоцтво ФДМУ про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 02.10.2006 року № 4902, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №МФ № 4523 від 16.09.2006 р.).

Так, відповідно до складеного суб`єктом оціночної діяльності Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу № 174/17 від 27.03.2017 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , становить 71014,26 грн. з ПДВ, вартість (розмір) збитків становить 28751,98 грн. з ПДВ, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу 0,7.

Крім того, в матеріалах справи міститься ремонтна калькуляція № 174/17 від 27.03.2017 року, складена на основі комп`ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, яка містить деталізований розрахунок вартості відновлювального ремонту та згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів становить 71014,26 грн., в тому числі ПДВ 11 835,71 грн.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою від 24.02.2017 року про настання страхового випадку, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 23.02.2017 року страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 1500018194 від 30.03.2017 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , склала 67264,26 грн., яка становить вартість заподіяних збитків (відновлювального ремонту) в сумі 71014,26 грн. за вирахуванням франшизи в сумі 3750,00 грн. (0,75%).

В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту, заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування та звіту про оцінку збитків ремонтної калькуляції, сума страхового відшкодування в розмірі 67264,26 грн. була виплачена безпосередньо страхувальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "САНОІЛ", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 000049095 від 04.04.2017 року на вказану суму.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Генеральним добровільного страхування наземного транспорту № 002 від 01.01.2016 року, а також перебування отриманих автомобілем марки DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 23.02.2017 року, відповідачем суду не надано.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу № 174/17 від 27.03.2017 року та платіжного доручення № 000049095 від 04.04.2017 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 23.02.2017 року за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування, при цьому постановою Дергачівського районного суду Харківської області (суддя Остропілець Є.Р.) від 17.03.2017 року (справа № 619/683/17), винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні п.10.9 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 року у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 23.02.2017 року цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки Renault Magnum, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "ПЗУ Україна" відповідно до договору (полісу) АК № 5222401 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0,00 грн.; ліміт відповідальності по майну - 100000,00 грн., Поліс станом на момент скоєння ДТП 23.02.2017 року був чинний.

З огляду на вищевикладене, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ України» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки Renault Magnum, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку відповідно до постанови Дергачівського районного суду Харківської області від 17.03.2017 року у справі № 619/683/17.

Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія «Колоннейд Україна», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія автомобіля Renault Magnum, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.

При цьому з урахуванням наявності полісу АК № 5222401 відповідача, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», до якого правомірно заявлено позов.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 3750,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір визначеної Договором страхування франшизи.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги № R/L22605 від 12.10.2017 року до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на виплату страхового відшкодування в сумі 67264,26,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому в якості додатків до вказаної вимоги зазначено такі документи в кількості 10 штук: копія Договору страхування, копія довідки про обставини ДТП; копія повідомлення про страховий випадок, копія постанови суду, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копія звіту про оцінку вартості розміру збитків, копія страхового акту, копія платіжного доручення, копія довіреності та договору доручення.

Факт отримання вимоги відповідачем 20.10.2017 року підтверджується копією наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303113787115.

Оскільки в порушення п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач у визначений законодавством строк відшкодування не здійснив, залишивши вимогу позивача без відповіді та задоволення, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 67264,26 грн. в порядку суброгації.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Генерального договору добровільного страхування наземного транспорту № 002 від 01.01.2016 року та Полісу АК № 5222401 та/або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Винятком стосовно використання зазначених вимог є, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Таким чином, положеннями статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018 року, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018 року, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018 року, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року, по справі №910/171/17 від 02.10.2018 року.

Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов`язковим.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики).

Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Е з - коефіцієнт фізичного зносу.

Згідно положень пунктів 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика), значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю, строк експлуатації транспортних засобів яких не перевищує визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

З наданого позивачем звіту про оцінку та ремонтної калькуляції до нього вбачається, що ремонт пошкодженого автомобіля має здійснюватись, як методом відновлення, так і заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові.

При цьому згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 910/5001/17, якщо для відновлення пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, відшкодуванню підлягає не повна вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспорту.

В свою чергу судом з`ясовано згідно експертного Звіту № 174/17 від 27.03.2017 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді 23.02.2017 року, що значення коефіцієнту фізичного зносу (Ез) застрахованого позивачем автомобіля засобу DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2007, приймається таким, що дорівнює 0,7, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (23.02.2017 року) строк експлуатації вказаного транспортного засобу перевищував 10 років (строк, визначений пунктом 7.38 Методики); вартість складових, що підлягають заміні, становить 60374,68 грн. з ПДВ та, відповідно, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу (1-0,7), визначено розмір збитків (відновлювального ремонту) у сумі 28751,98 грн. з ПДВ.

Суд звертає увагу на те, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України "Про страхування" та умовами договору добровільного страхування, яким позивач з страхувальником узгодили не враховувати експлуатаційний знос при визначенні суми страхового відшкодування, а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Аналіз положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині , яка є предметом спору в цій справі, та яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов`язаний.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс14 від 04.06.2014р. та №6-691цс15 від 02.12.2015р.

Сама по собі виплата позивачем страхового відшкодування за договором добровільного страхування без урахування фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу не має наслідком автоматичного виникнення у страховика за договором обов`язкового страхування обов`язку відшкодувати виплачену суму, якщо така розрахована без урахування фізичного зносу транспортного засобу.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи та наданих доказів, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,7 з огляду на наявність доказів щодо наявності передбачених п.7.39 Методики підстав щодо застосування коефіцієнту зносу до складників автомобіля, пошкоджених вищевказаною ДТП, та які підлягали заміні.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування на підставі результатів саме звіту суб`єкта оціночної діяльності Тіхоніна А. В. про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу № 174/17 від 27.03.2017 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки DAF FT 95XF 430, державний номер НОМЕР_2 , з урахуванням ПДВ без урахування коефіцієнту фізичного зносу його складників, що дорівнює 0,7, складає 71014,26 грн., та саме виходячи з вказаної суми позивач визначив свої вимоги в сумі 67264,26 грн. (71014,26 грн.-3750,00 грн. франшизи).

Тобто, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що відповідно до ремонтної калькуляції, яка є додатком до звіту від 27.03.2017 року № 174/17, вартість ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин, та які бралися за основу при визначені страхового відшкодування (без ПДВ), розраховані в розмірі 59178,55 грн., з них: вартість запасних частин - 50312,23 грн.; вартість малоцінних деталей - 1006,24 грн.; вартість робіт - 5300,69 грн.; вартість фарбування - 2559,39 грн.

За приписами Закону України «Про страхування» страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є, зокрема, фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно з п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов`язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування ПДВ, в зв`язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Отже, виходячи з даних вказаного звіту, як правової підстави позовних вимог позивача, та враховуючи відсутність доказів виконання фактичного відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та безпосередньої оплати послуг виконавця ремонту, суму ПДВ підлягає виокремленню з вартості відновлювального ремонту та розмір страхового відшкодування визначається за її вирахуванням.

Таким чином, розмір шкоди у спірних правовідносинах у даній справі, який підлягає стягненню з відповідача, має визначатися виходячи з вартості запасних частин, які підлягають заміні під час відновлювального ремонту автомобіля, без урахування ПДВ але з урахуванням коефіцієнту їх зносу, з додаванням до визначеної суми вартості ремонтно-відновлювальних робіт та витратних матеріалів та за вирахуванням з отриманого значення суми, яка була сплачена відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 67264,26 грн. страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню задоволенню в сумі, встановленій судом 44084,88 грн.

При цьому факт перебування обох пошкоджених у ДТП 23.02.2017 року транспортних засобів у власності ТОВ «Саноіл», яким обґрунтовує відповідач свої заперечення проти позову, жодним чином не спростовує передбачений законодавством та умовами укладеного відповідачем Полісу обов`язок Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" як страхувальника за останнім у здійсненні виплати страхового відшкодування (регламентної виплати), в зв`язку з чим заперечення відповідача проти позову судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" (вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 20782312) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (вул.Іллінська,8, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 25395057) 44084,88 грн. (сорок чотири тисячі вісімдесят чотири грн. 88 коп.) страхового відшкодування та 1377,65 грн. (одну тисячу триста сімдесят сім грн. 65 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 30 липня 2020 року.

Суддя А.М.Селівон