Рішення № 90671783, 30.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4140/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо затримки виплати ОСОБА_1 належним сум при звільненні; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на його користь середній заробіток у розмірі 116 358,32 гривень за весь час затримки розрахунку при звільненні його з посади завідувача юридичного сектору Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області по день фактичного розрахунку, тобто з 13.06.2019 року по 15.04.2020 року включно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 12.06.2019 року він був звільнений з посади завідувача юридичного сектору Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Водночас при звільненні Саратське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області) неправомірно не виплатило позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки, що слугувало підставою звернення до суду. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області та стягнуто з відповідача на його користь невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року, за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі середньомісячної заробітної плати з відрахуванням відповідних податків. Вищезазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 15.04.2020 року. Відтак, позивач, посилаючись на приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з державної служби.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

23.06.2020 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що положення статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть, оскільки виплата позивачеві грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки відбулась на підставі рішення суду після його звільнення. Також відповідач зазначає, що Законом України «Про державну службу» не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення державним службовцям за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 у період з 31.08.2012 року по 12.06.2019 року проходив державну службу в органах Пенсійного фонду України.

12.06.2019 року позивача відповідно до наказу Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 12.06.2019 року №66-ос було звільнено з посади завідувача юридичного сектору Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Водночас при звільненні його зі служби Саратське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області не виплатило позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки, що слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року по справі №420/4230/19 було задоволено адміністративний позов позивача. Стягнуто з Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь ОСОБА_1 невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9312,88 грн.

Водночас постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року було змінено. Викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції «Адміністративний позов ОСОБА_1 до Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року, за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі середньомісячної заробітної плати з відрахуванням відповідних податків».

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» відбулася реорганізація Саратського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

15.04.2020 року Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 було нараховано та виплачено позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки у розмірі 9430,03 грн.

Водночас, як зазначає позивач, відповідачем, у порушення приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, не було виплачено йому середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та існуючу судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі-Закон №889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 року №268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці: надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Статтею 116 Кодексу Законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу (КЗпП - прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічну правову позицію було також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17, та від 13.05.2020 року по справі №810/451/17 відповідно до яких ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідного обов`язку роботодавця. А тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Такої ж правової позиції дотримується і П`ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 17 червня 2020 року по справі № 400/4222/19, від 03 червня 2020 року по справі №400/4047/19.

За таких умов суд не приймає до уваги посилання відповідача, що дія статті 117 КЗпП не розповсюджується на суми виплат, які були визначені судовим рішенням.

Як вже було встановлено судом, 15.04.2020 року на підставі рішення П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №420/4230/19 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувало та виплатило позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки у розмірі 9430,03 грн.

Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача з державної служби (12.06.2019 року), відповідачем не було проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки, позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині адміністративного позову підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому при ухваленні рішення суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що період вимушеного прогулу позивача складає 212 робочих днів та обраховується з 13.06.2019 року (перший день після звільнення позивача) по 14.04.2020 року включно (останній день затримки перед днем виплати грошової допомоги).

Як вбачається з довідки про заробітну плату від 16.06.2020 року №64-Ф, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, сума заробітної плати ОСОБА_1 за квітень 2019 року - травень 2019 року (2 місяці, що передують події, з якої пов`язана виплата) складає 21954,55 грн. (а.с.63).

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем робочих днів за квітень 2019 року та травень 2019 року складає 40 робочих днів.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 548,86 грн. (11500, 00 грн. + 10454,55 грн. = 21954,55 грн./40 днів) за 1 календарний день.

У зв`язку із чим, розрахований розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який позивач бажає стягнути на свою користь з відповідача, складає 116 358,32 грн.

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Також, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так судом встановлено, що при розмірі невчасно виплаченої грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки у розмірі 9430, 03 грн. позивач просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 116 358,32 грн., що в 12 раз перевищує розмір невчасно виплаченої суми за судовим рішенням.

При цьому істотність частки складової грошової допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9430,03 грн. / 116 358, 33 грн. (сума грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки виплаченої за рішенням суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 8,10%.

За таких умов, із застосуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню сума у розмірі 9425,02 гривень із розрахунку 548,86 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 8,10% (істотності частки недоплаченої суми) х 212 (робочих днів затримки розрахунку).

Також, суд зазначає, що при стягненні з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, не є обов`язком суду, а тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюється утримання необхідних податків та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція з цього приводу зазначена в п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а, та відповідно до ч.5 ст.242 КАС України також повинна бути врахована судом про розгляді справи №420/4140/20.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотної частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги позивача шляхом стягнення на його користь з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 року по 14.04.2020 року включно у сумі 9425,02 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додана квитанція від 14.05.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у сумі 1163,60 грн.

З урахуванням висновків суду про необхідність часткового задоволення адміністративного позову майнового характеру ОСОБА_1 у розмірі, що становить 8,10 % від суми заявлених позовних вимог майнового характеру, суд вважає, що розмір судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, становить 94,25 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправними дій та стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо затримки проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні у період з 13.06.2019 року по 14.04.2020 року включно.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 року по 14.04.2020 року включно у сумі 9425,02 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 94,25 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.