Рішення № 90660334, 28.07.2020, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1100/20

Номер провадження2/711/1138/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді: Казидуб О. Г.

секретаря судового засідання: Зайцевій О. І.

представника відповідача Луньової А.Г .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Черкаси в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Юлії Вадимівни, третя особа ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправним та скасування рішення державного реєстратора, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) 13.02.2020 року звернулася до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк» (м. Київ, вул.. Велика Васильківська, 100), Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Ю. В. (м. Черкаси, вул.. Гоголя, буд. 288), третя особа: ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 12.02.2020 року до приміщення ветеринарної клініки «Панда»: нежитлове приміщення - вбудовано-прибудоване приміщення аптеки №63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63-11, позначеної на плані земельної ділянки, а саме: приміщення загальною площею 76,8 кв.м., що знаходить за адресою АДРЕСА_2 та належить їй на праві власності, завітав чоловік ОСОБА_3 , який назвався представником АТ «Альфа-Банк», почав фотографувати дане приміщення та повідомив, що з 05.02.2020р. право власності на дане приміщення було переоформлено на АТ «Альфа-Банк», але підстав такого переоформлення не повідомив.

12.02.2020 року вона отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої дізналась, що 05.02.2020р. приватним нотаріусом Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Ю.В., діючої як державний реєстратор, було внесено запис №35384475 у Єдиний державний реєстр права власності про виникнення права власності на зазначена майно позивача за АТ «Альфа-Банк» згідно свого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51026127 від 07.02.2020р.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, підставою для такої реєстрації для нотаріуса був наявний у бувшого кредитора Іпотечний договір №ІД 899/06-034-661 від 22.10.2007, серія та номер: 6843, виданий 22.10.2007р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.В.

Вказаний іпотечний договір було укладено між позивачем як іпотекодателем та АКР СР «Укрсоцбанк» як іпотекодержателем в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_4 відповідно до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії №899/06-034-661 від 22.10.2007р., який позичальник уклав з АКБ СР «Укрсоцбанк».

Позивачка зазначає, що рішень судів про стягнення з неї коштів або про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь АКБ СР «Укрсоцбанк», які б набрали законної сили, не існує.

Крім того, рішенням апеляційного суду Черкаської області від 10.08.2017р. по справі №2314/3143/12 провадження №22-ц/793/1082/17 за позовом АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за договором кредиту в розмірі 972230,33 грн., було відмовлено банку в задоволенні вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення з них заборгованості. Вказане рішення вступило в законну силу та не оскаржувалось в касаційному порядку.

Так, у вказано рішення апеляційної інстанції було встановлено та остаточно вирішено, що договір кредиту та договір іпотеки припинився 11.03.2008р. відповідно до п. 4.4 кредитного договору: «у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником ( ОСОБА_4 ) обов`язків, визначених договором, в тому числі щодо сплати процентів, протягом більше ніж п`ять днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив», таким чином встановивши, що кредитор втратив право вимоги до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , про що представник ПАТ «Укрсоцбанк» не заперечував.

При розгляді вище згаданої цивільній справі № 2314/3143/12 провадження № 22-ц/793/1082/17 у 2017 році від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідач 1 АТ «Альфа-Ьанк» відмовся письмово, про що у згаданій судовій справі міститься письмова заява представника АТ «Альфа-Банк».

Таким чином, відсутність зобов`язань ОСОБА_2 за договором іпотеки визнані припиненими ріщенням_суду.

Крім того, Договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 899/06-034-661 від 22.10.2007 р. та відповідно і похідний від нього Іпотечний Договір № ІД 899/06-034- 661 від 22 10.2007 р„ яким було забезпечено виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_4 є припиненим за законом у відповідності до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки кінцевий термін погашення заборгованості по Договору кредиту до 21.10.2017 року (п. 1.1.2. Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 899/06-034-661 від 22.10.2007), що підтверджується офіційною інформацією із Єдиного Державного реєстру прав власності від 12.02,2020 р.

Згідно ухвали Слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.10.2017 р було накладено арешт на зазначене нерухоме майно позивача та з метою недопущення його незаконної реалізації як речового доказу у кримінальному провадженні № 12017251010003158 від 11.04.2017 р. було заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб відчужувати вказане майно.

Апеляційна інстанція, залишила зазначену ухвалу суду в силі.

При цьому колегія у кримінальних справах у наведеній ухвалі встановила та зазначила, що у стягненні заборгованості із ОСОБА_6 було ;відмовлено банку вище зазначеним рішенням апеляційного суду Черкаської області від 10.08.2017р.

Тобто відповідачу 1 достеменно було відомо, що у ОСОБА_6 не існує ніякої заборгованості перед ним та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом внесення запису у Єдиний Державний реєстр прав власності про виникнення у відповідача 1 права власності на предмет іпотеки згідно Іпотечного Договору є неможливим, неправомірним, необгрунтованим, є порушенням прав власності та принципів верховенства права.

Відповідачі також усвідомлювали, що вчиняють злочин проти власності позивача, тому судом у відповідності, до ст. 262 ЦПКУ повинно бути встановлено допущені порушення з боку відповідачів при здійсненні їх господарської діяльності та при здійсненні повноважень, делегованих? Державою Україна.

23.10.2019р. Придніпрровським районним судом м. Черкаси у справі №711/9176/18 провадження №2/711/771/19 виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. виданого 11.07.2018р. за номером 10729 про звернення стягнення на вказане нежитлове приміщення, що належить ОСОБА_2 , за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_4 по вказаному вище договору було визнано таким, що не підлягає виконанню і зазначене рішення суду банком не оскаржувалось.

Відповідно до довідки з Національного Банку України від 22.08.2016р. за №20-0004/70551, кредитором надано до НБУ інформацію що станом на 19.08.2016р. відсутня заборгованість позивача ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» та іншими банками України.

Позивачка вказує, що не отримувала від відповідачів жодних повідомлень щодо намірів та підстав набуття права власності на вказане нерухоме майно.

Таким чином, не існує ніякої заборгованості позивача перед банком, а у державного реєстратора не було жодних підстав для запису про виникнення права власності на нерухоме майно позивача за Банком.

Договір іпотеки не може бути підставою для набуття права власності на нерухоме майно без згоди власника майна - іпотеко держателя.

Державний реєстратор не повідомляв її, як власника нерухомо майна, про надходження заяви кредитора - третьої особи або його правонаступника - відповідача 1 щодо нерухомого майна позивача.

Позивачка вказувала, що серед переліку підстав для реєстрація права власності та інших речових прав законом не передбачено така підстава як вимога Банку або похідний від кредитного договору - Договір іпотеки.

Державний реєстратор не мав жодного рішення суду про заборгованість позивача, поручителів-власників житла перед банком.

Виконавчого провадження не існує, відомостей про наявність заборгованостей позивача та інших власників у Єдиному реєстрі боржників також не існує, що свідчить про відсутність будь-яких заборгованостей позивача та поручителів перед банком.

Також не видався такий документ, як заставна - безумовний борговий документ, тому відсутні відомості щодо наявності боргу у позивачів-іпотекодателів.

Позивач вважає, що державний реєстратор зобов`язаний був відмовити банку у проведенні нотаріальних дій, оскільки існували підстави відмови у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Дії державного реєстратора є незаконними та неправомірними.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинік (ч. 1 ст. 328 ЇЖ України), однак державна реєстрація права власнеості на нерухоме майно у даному випадку не є нотаріальною дією, передбаченою ст. 34 Закону України «Про нотаріат»

Банк не може бути власником житла позивача без згоди останнього в розумінні закону та ст ст. 319, 321 ЦКУ, оскільки банк не має правовстановлюючого документу: Договору купівлі-продажу, Свідоцтва про право власності, рішення суду, тощо, тому без набуття права власності за правочином не вважається власником - право власності набувається з правочинів, а не з вимог банку.

Таким чином, підставою для набуття права власності є укладення правочину або винесення судового рішення, про визнання права власності, а державна реєстрація права власності с лише формою фіксації його набуття чи припинення.

Банк не набував статусу суб`єкта права власності, не набував за комунальні послуги та утримання нерухомого майна, тобто не мав та не здійснював ніяких цивільних прав на нерухомість позивача.

Відповідачами було грубо порушено право власності позивача, протиправно позбавлено її права власності та вчиняються дії щодо обмеження в його здійсненні, а також вчинено злочин шляхом безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди.

В судовому порядку право власності позивачів на зазначену нерухомість не припинялось і банком не набувалось.

Примусово право власності позивачів на зазначену квартиру не припинялось і банком не набувалось.

Обмеження у праві власності, припинення права власності можливе лише за підставами та в порядку встановленого актами, що мають статус закону.

Договір Іпотеки та Вимоги банку не є документами, що відносяться до вище перелічених випадків, не мають статусу правочину як правовстановлюючого документу не припиняють право власності іпотекодателів на зазначену квартиру.

Таким чином, державний реєстратор, покладаючись виключно на слова банку без вчинення нотаріальної дії в порушення законів України, надавши перевагу одній стороні- юридичній особі банку, яка з метою заволодіння і коштами і єдиним житлом позивачів (яке не було придбане за кредитні кошти) умисно вчинив злочин проти власності, створивши злочинне угрупування.

На переконання позивача суд має прийти до висновку, що в даному випадку, умовами договору іпотеки прямо передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог кредитора, що містить застереження щодо обов`язковості письмового повідомлення іпотекодателів та отримання від них згоди на задоволені своїх вимог у позасудовому порядку (які абсолютно нічим не підтверджені), що договір іпотеки не містить посилання, що задоволення вимог кредитора можливо проводити в іншому порядку ніж той, який встановлено чинним законодавством: тобто два позасудових способи з наявною згодою власника - іпотекодателя і один в судовому порядку - примусове звернення стягнення на іпотечне майно за Рішенням суду, в якому Верховним судом банку було відмовлено.

Правова позиція Верховного Суду: Постанова ВС від 14.02.2018 р. у справі № 127/8068/16-ц, провадження 61-5164св18, Постанова ВС від 21.03.2018 р. у справі №> 760/14438/15-ц провадження 14-38цс18, які узгоджується з доводами та позовними вимогами позивачів щодо відсутності волевиявлення власників - іпотекодавців на вибуття майна з їх володіння та відносно того, що підписання іпотечного договору із застереженням про можливі позасудові способи передачі кредитору нерухомого майна навіть за згодою власників у 2008 році не є беззастережні у подальшому і залежать від ряду умов а не від Вимоги кредитора-іпотекодержателя.

У даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, вчинені без вчинення нотаріальних дій відповідачем як суб`єктом владних повноважень, а тому даний спір підлягає розгляду за правилами ЦК України.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно не є нотаріальною дією, передбаченою ст. 34 Закону Україні «Про нотаріат».

Серед переліку повноважень нотаріуса щодо вчинення нотаріальних дій з реєстрації права власності на підставі Договору іпотеки або застереження у Іпотечному договорі не існує - таких видів послуг та прав, як внесення запису про набуття права власності за Іпотечним договором, що було вчинено в даній справі, законом не передбачено, продаж нерухомого майна особою, що не мала його у власності та не була уповноважена на такі дії власником такого майна - є злочин, тобто відповідачем 2 внесено записи до державного реєстру прав власності всупереч закону, а тому є нікчемними, а рішення державного реєстратора повинно бути скасовано судом.

Крім того, реєстраційні дії з переходу прав власності вчиняються після вчинення нотаріальних дій та внесення відомостей у реєстр нотаріальних дій з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, однак ні 05.02.2020, ні 07.02.2020 нотаріальних дій не вчинялось.

Жодних інших правочинів, як б підтверджували набуття, припинення або зміну права власності позивача на вказаний об`єкт нерухомого майна не існує, що підтверджується Інформацією з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.

Право власності підлягає державній реєстрації після вчинення правочину, а без таких нотаріальних дій переходу права власності не відбувається..

Відповідач 1 не має жодного документ, який би підтверджував набуття ним права власності, на вказану нерухомість позивача та який би був законною підставою для державного нотаріуса, як державного реєстратора, на проведення реєстраційних дій.

Внесення запису відповідачем 2 про право власності за банком на підставі договору іпотеки за відсутності зобов`язань позивача перед банком - є злочин за змовою та створення злочинного угруповання, за що передбачена кримінальна відповідальність.

Крім того, відповідно до п. 27 ст. 4 Договору іпотеки квартири, особисто банком як іпотекодержателем було застережено, що про звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя у позасудовому порядку може бути здійснено виключно з обов`язковим повідомленням іпотекодавців, що було порушено як відповідачем 2- державним реєстратором, так і правонаступником банку-відповідачем 1.

Державна реєстрація драв проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину,- за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №760/14438/15-ц провадження №14-38цс18 повністю узгоджується з твердженнями позивача щодо юридичної визначеності при застосуванні Закону України «Про іпотеку» у подібних публічно-правових правовідносинах: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін.

Вона не надавала згоди па переоформлення права власності її нерухомого майна на відповідача 1 та не була повідомлена про наміри відповідача 1.

Відповідач та третя особа - банк/іпотекодержатель незаконно вчинили примусове звернення стягнення на предмет іпотеки.

Просила суд визнати незаконними та протиправними дії АТ «Альфа-Банк» та Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Ю.В. і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності а також внесений відповідний запис у Єдиний державний реєстр прав власності та речових прав на нерухоме майно, а саме: номер запису про право власності: 35384475 від 05.02.2020 р.: підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 51026127 від 07.02.2020. Також стягнути з відповідачів витрати судового збору та інші судові витрати.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року справу відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження Сторонам встановлено строк для подачі заяв відносно предмету спору.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01.04.2020 року скасовано ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.02.2020 року, якою відмовлено у задоволено заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, та задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову.

В судове засідання ОСОБА_2 подано заяву про розгляд справи без її участі .

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» Луньова А.Г. заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позов.

У відзиві на позов від 05.03.2020 року АТ «Альфа-Банк» заперечувало проти задоволення позову ОСОБА_2 посилаюсь на наступне.

22.10.2007 між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 укладений Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №899/06-034-661 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 600 000,00 грн. зі сплатою 15,00 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 21.10.2017.

У якості забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов`язань між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 22.10.2007 укладено Іпотечний договір №ІД 899/06-034-661, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А. 22.10.2007 за реєстровим №6843, відповідно до п. 1.1 якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: вбудовано-прибудоване приміщення аптеки, позначеної на плані земельної ділянки літ «А- 12-14», а саме приміщення: №№63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63- 11 загальна площа яких становить 76,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою НА. 22.10.2007 за реєстраційним номером 6821, право власності на яке зареєстроване згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16363885 від 22.10.2007 в ЧООБТІ в книзі 10 під №869 та в Реєстрі за номером 20727303 (далі - предмет іпотеки).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору Банк надав Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах платності. Пунктом 2.5 кредитного договору визначено, що Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку проценти за використання кредитом, нараховані за поточний місяць, до 30 числа наступного місяця.

Взяті за кредитним договором зобов`язання АКБ «Укрсоцбанк» виконав належним чином та у повному обсязі. Однак Позичальником умови кредитного договору не виконуються, порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з пунктом 4.1 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку» за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності (п. 4.5.3 Іпотечного договору).

Власне, п.п. 4.1, 4.5 і є відповідним застереженням в Іпотечному договорі, яке прирівняне до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, та яке є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» Банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Позивач посилається на наявність рішень судів, якими у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до неї та Позичальника відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності, як на підставі для задоволення позову.

Такі посилання є абсолютно необґрунтованими та безпідставними. Зокрема Банк просить суд врахувати правову позицію, викладену у Постанові Верховного суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14- ц, провадження № 61-1727св17.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Укладаючи Іпотечний договір сторони домовились про можливість вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Сторони визначили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя: іпотекодавці передають іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»). В разі переходу права власності на предмет іпотеки до іподекодержателя, цей договір є правоустановчим документом та правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення на предмет іпотеки (п. 4.5), зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Обрання певного способу правового захисту, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Закон також не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов`язання між сторонами.

При цьому, сплив строку позовної давності звернення до суду та наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстави пропущення позовної давності, не припинило невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припинило суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі - на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Наведене вище у сукупності спростовує посилання позивача про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Стосовно заяв Позивача, що звернення стягнення відбулось без його згоди, пояснюю наступне. Зміни до Іпотечного договору не вносились, Позивач до Кредитора з питань відкликання своєї згоди не зверталася.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Так, на відомі Кредитору адреси Позивача та на адресу Позичальника, Іпотекодержателем було направлено Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням за вих. №№ 2289 від 07.08.2019 (копії додаються).

Цінні листи були повернуті на адресу товариства з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, єдиною причиною неотримання Повідомлення Позивачем є свідома відмова від отримання кореспонденції та не може бути розцінена як порушення його прав.

Також звертали увагу на те, що пунктом 6.2 Іпотечного договору визначено, що усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Отже, АТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі виконано приписи Закону України "Про іпотеку" та умови Іпотечного договору, укладеного з позивачем, щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення вимоги про усунення порушень рекомендованим цінним листом з описом вкладення на адресу Позивача, погоджену останнім в Іпотечному договорі та зазначену ним у позові в якості постійного місця проживання. При цьому неотримання зазначеної вимоги обумовлено виключно ігноруванням рекомендованого листа та свідома відмова від отримання кур`єрського відправлення, відповідно, не може бути доказом порушення Банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наведена позиція АТ «Альфа-Банк» узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 22 травня 2019 року, справа № 490/3505/17, провадження № 61-5426св19.

Аналогічний за своїм змістом висновок міститься у Постанові Верховного суду від іч серпня 2018 року у справі № 826/26964/15.

Таким чином, Банк вважає, що товариством повністю дотримані всі вимоги чинного законодавства, вжито всіх заходів з метою повідомлення Іпотекодателя належним чином про заборгованість, і саме дії Позивача щодо свідомої відмови від отримання кореспонденції від Кредитора мали наслідком відсутність у Банка документів на підтвердження факту отримання Позивачем повідомлення Іпотекодержателя.

Жодних заперечень, пропозицій про внесення змін до Іпотечного договору в частини згоди на Іпотечне застереження або повідомлень про відкликання своєї згоди Позивач Кредитора не направляв.

Враховуючи все викладене, Реєстратору були надані документи на підтвердження спливу 30-денного строку з дня отримання повідомлення Іпотекодержателя якими є повідомлення про отримання, що повернулись із відмітками: «За закінченням терміну зберігання», датами отримання є 26.08.2019, 26.08.2019, 29.08.2019, що відповідає пункту 6.2 Іпотечного договору.

Щодо посилань на необхідність окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, то вони є також неспроможними та безпідставними, виходячи із норм чинного законодавства та сталої судової практики.

Застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в п.п. 4.5, 4.5.3 Іпотечного договору є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такої ж правової позиції дотримується ВСУ в постанові від 18.09.2012р. по справі 21-236а12.

Необґрунтованим є посилання позивача, що Іпотекодержателем не було надано суду пакет документів, на підставі якого проведена державна реєстрація.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.15 №1127, визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені. Державний реєстратор не має права вимагати інші документи, окрім тих, що передбачені п. 61 Порядку.

У позовній заяві Позивач посилається на наявність арешту, накладеного на спірне майно, на момент вчинення реєстраційної дії, як на підставу для відмови в її вчиненні.

Повноваження державного реєстратора у спірних правовідносинах урегульовано, зокрема, законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про іпотеку», постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Окрім нього, ст. 4 ЗУ «Про іпотеку» чітко встановлений пріоритет іпотеки.

Так даною нормою передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Державним нотаріусом не вчинялась нотаріальна дія при внесенні оспорюваного запису, Державний нотаріус діяв як реєстратор, і відповідно вчинив реєстраційну дію.

На підставі викладеного Банк вважає, що Позивачем не доведено факту порушення її прав з боку Відповідачів.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року по справі №760/14438/15-ц провадження № 14-38цс18.

Позивач навмисно намагається перекрутити норми чинного законодавства хибно тлумачачи їх на свою користь. А самі позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.

На підставі викладеного просили відмовити в задоволенні позову.

Відповідач державний нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. в судове засідання надала заяву з проханням справу розглянути без її участі.

Державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. було надано відзив на позов від 27.03.2020 року, в якому вона просила відмовити в задоволенні позову виходячи з наступного.

Зокрема щодо пред`явлення позову до неналежного Відповідача по справі посилалась на постанову Великої Палати ВС від 29.08.2018 року по справі № 686/17779/16-ц, в якій зазначено висновку, що: «У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа-розглядатися залежно від суб`єктного складу її учасників за правилами ЦПК України.

Пунктом 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року по справі № 823/2042/16 було зазначено: «З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язании з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Вказаної думки притримується Касаційний цивільний суд України у складі Верховного Суду у постанові по справі 607/2754/16-ц від 15.01.2020 року, постанові по справі № 705/3869/18 від 05.12.2019 року, постанові по справі № 372/359/17 від 13.11.2019 року та ряді інших.

Враховуючи вищенаведене нотаріус зазначав, що спірні правовідносини виникли саме між АТ «АЛЬФА-БАНК» та Позивачем, у зв`язку із невиконанням Позивачем, взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору, що призвело до реалізації прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки, що належав на праві власності Позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Крім того, п.п. 39-41 постанови Великої Палати Верховного Суду було визначено наступне: «39. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Зважаючи на вищенаведене, нотаріус зазначав, що судом при вирішенні справи повинно бути відмовлено повністю у позові до державного нотаріуса Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Починок Юлії Вадимівні, оскільки винесення рішення щодо такого Відповідача є порушенням чинного законодавства України та усталених позицій Верховного Суду.

Крім того, Позивач у своїй позовній заяві також посилається на те, що ПАТ «УКСОЦБАНК» у 2017 році, при розгляді справи № 2314/3143/12 у 2017, було надано письмову відмову від звернення стягнення на предмет іпотеки. Проти цього нотаріус заперечував виходячи з наступного..

У 2012 році ПАТ «УКСОЦБАНК» (правонаступником якого є АТ «АЛЬФА-БАНК») було подано позов про стягнення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

14.01.2014 року Придніпровським районним судом м. Черкаси по справі № 2314/3143/12 було винесено рішення, яким позовні вимоги ПАТ «УКСОЦБАНК» в особі Київської міської філії до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та заборгованості за кредитним договором було задоволено повністю, стягнуто солідарно з Відповідачів заборгованість за договором кредиту № 899/06-034-661 від 22.10.2007 року в сумі 972 230 грн. 03 коп.

У зв`язку зі зміною обставин, які існували на момент подання позову, 22.06.2017 ПАТ «УКСОЦБАНК» подав заяву про залишення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки по справі № 2314/3143/12 без розгляду. При цьому, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.01.2014 по справі № 2314/3143/12 в частині стягнення із боржника і поручителя заборгованості по Кредитному договору було залишено без змін.

Одночасно з цим, звертав увагу суду на той факт, що Позивач не розрізняє звернення стягнення у судовому та позасудовому порядку. Так, вказані види стягнення є незалежними від одного і не можуть бути утотожненими, як це робить Позивач. В той же час, Банк має законне право на обрання будь-якого із них для задоволення своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Так, законодавцем було визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Виходячи із фактичних обставин справи зазначаємо, що при залишенні позову без розгляду, АТ «АЛЬФА-БАНК», фактично, відмовився від звернення стягнення у судовому порядку, однак, при цьому, не втратив права на звернення стягнення у позасудовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 310/11024/15-ц від 29.05.2019 року зазначила:

«Частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса».

Касаційний цивільний суд по справі № 481/2174/14-ц по справі № 481/2174/14-ц від 03.04.2019 року також зазначив:

«Отже сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу».

Крім того, пунктом 4.1 Іпотечного договору № 899/06-034-661 від 22Л 0.2007 ро^ - Іпотечний договір), укладеного між Позивачем та ПАТ «УКСОЦБАНК» (правонаступником якого є АТ «АЛЬФА-БАНК») було передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.5 Іпотечного договору, Сторонами було погоджено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із способів, передбачених Договором.

Так серед способів п. 4.5.3 Іпотечного договору було, зокрема, передбачено звернення стягнення шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Касаційного цивільного суду по справі № 481/2174/14-ц від 03.04.2019 року було зазначено:

«Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно».

Таким чином, підписання даного Іпотечного договору, Позивачем було надано згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання нею взятих на себе зобов`язань як у судовому, так і позасудовому порядку.

Щодо аргументів Позивача про відсутність у АТ «АЛЬФА-БАНК» права на звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутності рішення суду зазначено, що Велика Палата Верховного Суду по справі № 760/14438/15-ц від 21.03.2018 року вказала:

«За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у цій справі можна зазначити, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі ст.ст.328, 335, 392 Цивільного кодексу України у контексті ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем».

Вказане підтверджується і Касаційним цивільним судом у постанові від 03.04.2019 року по справі № 481/2174/14-ц.

Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» є окремим, незалежним від судового, видом звернення на іпотечне майно, то для проведення у даному випадку державної реєстрації права власності на іпотечне майно, рішення суду законодавством не вимагається.

Таким чином, державним реєстратором на законних підставах було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Банком, а доводи позивача не підкріплені законодавчо.

Нотаріус заперечувала щодо припинення іпотечного договору , оскільки відповідно до ч 5 ст. З Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із п 1 ч 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п. 6.3. Іпотечного договору, цей Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення Основного зобов`язання.

При підписанні Кредитного договору, Сторони погодили, що вказаний Договір Забирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Сторонами було врегульовано в договорі можливість дострокового повернення кредиту у випадку, якщо боржником не виконуватимуться зобов`язання за договором.

Отже з наведеного випливає, що, оскільки боржником не було виконано взятого на себе зобов`язання, то Кредитний договір не є таким, що припинив свою дію.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 22Ш2014 року по справі № 6-153цс14 зазначив, що навіть у випадку припинення кредитного договору, дія іпотечного договору не є припиненою.

Таким чином зважаючи на той факт, що у зв`язку із невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором, дія Кредитного договору не припинилася, зазначення Позивача про припинення дії Іпотечного договору є необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

Позивач у своїй позовній заяві також вказує на той факт, що оскільки на іпотечне майно було накладено кримінальний арешт, то державний нотаріус не мала права проводити державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за АТ «АЛЬФА-БАНК». Проти цього нотаріус заперечує та зазначала наступне.

Між ОСОБА_4 та АТ «УКРСОЦБАНК» 22 жовтня 2007 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, було укладено Іпотечний договір.

В той же час, кримінальний арешт нерухомого майна, на який посилається Позивач був накладений слідчим суддею Соснівського районного суду м. Черкаси 19 жовтня 2017 року по справі № 712/12875/17. Зазначаємо, що вказаний арешт було накладено судом за заявою ОСОБА_2 у зв`язку із спробою проведенням АТ «УКРСОЦБАНК» прилюдних торгів з продажу іпотечного майна.?

Відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку . Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок), наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Крім того, Касаційним господарським судом у постанові по справі № 910/4772/17 від 10.04.2018 року було також було вказано, що:

«Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених приписів Закону України "Про іпотеку" випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно».

При цьому, жодним чинним нормативно-правовим актом України не передбачено заборони на звернення стягнення на іпотечне майно, на яке, після укладення іпотечного договору, було накладено кримінальний арешт.

Отже, оскільки чинне законодавство не лише не перешкоджає, але й прямо вказує на право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», зазначаємо, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно за АТ «АЛЬФА-БАНК» була проведена в межах законодавства України та не підлягає скасування.

Щодо неотримання Позивачем Вимоги про усунення порушень нотаріус зазначила наступне.

Позивач у своїй позовній заяві також зазначає, що рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за АТ «АЛЬФА-БАНК» підлягає скасуванню на підставі того, що Позивач не отримувала від Відповідача-1 Вимоги про усунення порушень.

08.08.2019 року у зв`язку із невиконанням Позивачем обов`язків за Основним зобов`язанням, АТ «АЛЬФА-БАНК» направив Позивачу та ОСОБА_4 , який виступає боржником за Основним зобов`язанням, Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням за вих. № 2289 від 07.08.2019 року (далі - Повідомлення).

Вказаним Повідомленням Позивача та ОСОБА_4 було попереджено про наявність заборгованості у розмірі 1 915 744, 18 грн. та зазначено, що у разі невиконання ^боржником вимоги у 30-денний строк, АТ «Альфа-Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Однак відповідно до штемпелю на поштовому відправленні та відкритим даним з офіційного сайту Укрпошти, 26.08.2019 року поштове відправлення, отримувачем за яким є ОСОБА_2 повернулося за закінченням терміну зберігання.

Постановою Верховного Суду від по справі № 755/5691/16-ц від 29.08.2018 року зазначається:

«Вимоги були відправлені поштою рекомендованим, цінним листом з повідомленням, з описом вкладення, проте не були отримані позивачем та повернуті поштою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено своїх позовних вимог, а ТОВ «ФК «Народна позика» вжито всіх заходів для повідомлення боржника належним чином про заборгованість».

Крім того 6.2 Іпотечного договору Сторонами було погоджено, що усі Повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, у спадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень^уде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Верховний Суд у постанові по справі № 640/16278/16 від 08.08.2019 року вказав на те що якщо Сторони передбачили у Договорі, що доказом отримання поштового відправлення є дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача, то таке направлення є належним направленням Вимоги боржнику. Так, Верховним Судом було зазначено:

«Доводи касаційної скарги про те, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема нотаріус не перевірив, а апеляційний суд не врахував, що позивача не було попереджено стягувачем про наявність заборгованості, докази направлення на його адресу вимоги передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку» відсутні, є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи, зокрема письмовою вимогою від 17 вересня 2015 року про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором, направленою позивачу 22 вересня 2015 року в порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про іпотеку», у якій зазначена загальна заборгованість, яку було запропоновано погасити протягом ЗО днів та одночасно попереджено, що у разі невиконання такого, банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, на підтвердження направлення вказаної вимоги (за двома адресами позивача) банком надано зворотні повідомлення поштового відправлення з відміткою поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу, що узгоджується з положеннями підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку.

Крім того, вказані поштові повідомлення містять поштові штемпелі відділення зв`язку одержувача, дата на яких вважається датою отримання надісланого повідомлення відповідно до пункту 6.2 укладеного між сторонами іпотечного договору, за змістом якого датою отримання усіх повідомлень за цим договором вважається дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача».

Отже, зважаючи на те, що Сторонами у Іпотечному договорі було передбачено, що датою отримання усіх повідомлень за цим договором вважається дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача, а також, беручи до уваги, що повернення поштових відправлень «за закінченням терміну зберігання» вважається належним повідомленням - вважаємо, що вказані доводи Позивача є безпідставними та такими, що суперечать численним правовим позиціям Верховного Суду, оскільки і Позивача, і Боржника було належним чином повідомлено про наміри АТ «АЛЬФА-БАНК» звернути стягнення на предмет іпотеки.

У позовній заяві Позивач також вказує на те, що підставою для задоволення позову є, в тому числі, те, що Іпотечний договір не може бути підставою для набуття права власності на нерухоме майно без згоди власника. Нотаріус обґрунтовує свої заперечення наступним.

Позивач зазначає: «чинним законодавством України передбачено порядок і спосіб набуття та реєстрації права власності на нерухомість і до переліку документів, що свідчать про набуття права власності особи Договір іпотеки не входить». При цьому, Позивачем на доведення власних слів не наводиться жодного нормативно- правового акту, який би регулював дане питання у вказаний Позивачем спосіб.

На противагу аргументів Позивача зазначено, що перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на іпотечне майно у випадку звернення стягнення на таке майно, регулюється п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127.

Так, відповідно до п. 61 Порядку (в редакцій чинній на момент виникнення правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі та заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, основним документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, є саме Іпотечний договір.

Даний документ, як і інші, передбачені законодавством, було надано Відповідачем-1 державному нотаріусу для проведення державної реєстрації.

Позивач у позовній заяві вказує, що державний реєстратор зобов`язаний був повідомити іпотекодателя про надходження від АТ «АЛЬФА-БАНК» заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. При наведенні даного доводу, Позивач посилається на Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» у редакції від 01.01.2017 року. В той же час, на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» у редакції від 16.01.2020 року, який по-іншому регулює дане питання.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зважаючи на той факт, що на день подання АТ «Альфа-Банк» заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки редакція Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» від 01.01.2017 року вже втратила свою чинність, то дане положення нормативно-правового акту не можна застосовувати до правовідносин, що склалися між Сторонами.

На сьогоднішній день, ч. 1 ст. 20 чинного Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» вказує на наступне: про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву, а також відповідного користувача, обтяжувача.

Пунктом 11-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження зазначено, що повідомлення власника об`єкта нерухомого майна здійснюється державним реєстратором у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв`язку шляхом надсилання на таку електронну адресу інформації в електронній формі про тип заяви, її реєстраційний номер, дату та час подання, прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові заявника з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Однак, враховуючи той факт, що електронної адреси ОСОБА_2 не значилося у Державному реєстрі прав, державний реєстратор з об`єктивних на те причин не мав змоги повідомити власника майна про надходження від АТ «Альфа-Банк» заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. В той же час, зазначаємо, що вказане не є порушенням законодавства та не можуть бути підставою для скасування рішення державного реєстратора.

Позивач також вказує на те, що державний реєстратор не з`ясував наявності у ОСОБА_7 і ОСОБА_4 заборгованості за кредитом. На доведення своїх аргументів, Позивач посилається на відсутність відомостей про наявність заборгованості у «Єдиному реєстрі боржників» та на ст. 3 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», у разі визначення в договорі про іпотечний борг вартості основного зобов`язання таке зобов`язання має включати ціну зобов`язання та дохід кредитодавця. Ціною зобов`язання у цьому разі є сума коштів, надана кредитодавцем боржнику.

Зазначаємо, що вказана стаття стосується правовідносин, як виникають при укладенні кредитного договору. До обов`язків державного реєстратора при проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно не входить перевірка дотримання Сторонами при укладенні Кредитного договору положень даної статті.

Відкриття виконавчого провадження щодо боржника, у якого є заборгованість перед Банком, є правом, а не обов`язком Банку. Зважаючи на той факт, що у «Єдиному реєстру боржників» відображається Інформація лише стосовно осіб, щодо яких є відкриті виконавчі провадження, відсутність інформації у такому реєстрі щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не може бути беззаперечним свідченням відсутності у вказаних осіб заборгованості перед Банком.

Крім того, ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» визначає перелік повноважень державного реєстратора при вчиненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Вказаний нормативно-правовий акт не передбачає такого обов`язку як перевірка наявності у боржника заборгованості.

Крім того, Касаційним адміністративним судом у постанові від 08.05.2019 року по справі № 809/1147/17 було вказано:

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

3 наведеної норми закону вбачається, що документами, які підлягають перевірці у відповідності до підпункту 5 пункту 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є саме вимога про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання, докази її направлення/отримання та невиконання».

Таким чином, під час звернення стягнення на предмет іпотеки, доказом наявності у боржника і поручителя боргу перед Банком є саме Вимога Банку, наявність якої і зобов`язаний перевірити державний реєстратор.

Так, при вчиненні реєстраційних дій, державний реєстратор покладається на добросовісність дій Заявника та на подані йому документи для проведення такої реєстрації. В той же час, державний реєстратор не несе відповідальності за інформацію, надану Банку в частині наявного розміру боржника перед Банком.

Нотаріус заперечував також і щодо доводів позивача про відсутність заставної як безумовного боргового документа зазначаючи, що Іпотечний договір, укладений між Сторонами не передбачав укладення заставної, даний аргумент Позивача є таким, що суперечить природі правовідносин, що виникли між Сторонами.

У позовній заяві Позивач зазначає, що державним реєстратором повинно було бути відмовлено у державній реєстрації з ряду підстав, передбачених статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». Нотаріус заперечував щодо такого твердження позивача виходячи з того, що заявником для проведення вказаної виступила уповноважена особа АТ «АЛЬФА- БАНК» Уніят Петро ОСОБА_8 , який діяв за нотаріально посвідченою довіреністю виданою Головою Правління Банку 15.01.2020 року за № 011960/20. Серед повноважень зазначеної особи у Довіреності містилися повноваження, зокрема, на подання заяв з метою реалізації права на позасудовий спосіб врегулювання спорів шляхом задоволення вимог іпотекодержателя в порядку ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, заяву про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було подано належною особою, яка діяла в межах повноважень наданих АТ «АЛЬФА-БАНК».

Крім того заявником було надано повний пакет документів необхідних для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Вказані документи повністю відповідають вимогам, встановленим законодавством і дозволяють у повному обсязі встановити факт набуття АТ «АЛЬФА-БАНК» права власності на іпотечне майно.

В той же час, Позивач не вказує, які саме вимоги законодавства України, на його думку, було порушено Відповідачами. Вказане дає підстави вважати такі доводи Позивача є безпідставними.

Нотаріус заперечував відносно доводів позивача про те, що заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяження під час вчинення нотаріальної дії має бути подано до нотаріуса, який вчинив таку нотаріальну дію.

Оскільки вказане стосується принципу одночасності вчинення нотаріальної дії та державної реєстрації прав. Це означає, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень повинна бути вчинена одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії тим самим нотаріусом, що вчинив нотаріальну дію.

На думку нотаріуса, ОСОБА_2 плутає поняття проведення державної реєстрації та вчинення нотаріальної дії.

Реєстраційні дії не належать до вчинення нотаріальних дій, а є діями, спрямованими на підтвердження факту їх вчинення. При цьому у разі вчинення нотаріальної дії, але не здійснення запису про неї у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, вчинена дія не набуває законної сили.

В той же час, починаючи з 13 грудня 2015 року, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26.11.205 року № 834-VIII, нотаріуси набули право здійснювати реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно без вчинення нотаріальних дій щодо такого майна.

Вказане підтверджується і постановою Верховного Суду від 14.08.2018 року по справі № 826/11388/16.

Таким чином, при проведенні державної реєстрації права власності іпотекодержателя на іпотечне майно не вчиняється жодних нотаріальних дій. Вказане дає підстави зазначити, що аргументи, які наводить Позивач не є такими, що можуть бути застосовані до правовідносин, що виникли між Сторонами.

Також оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не вчиняється нотаріальних дій, то і інформація про такі дії не вноситься до Єдиного реєстру спеціальних документів, оскільки не вчиняється нотаріальних правочинів. Це спростовує ще одну аргументацію, наведену Позивачем у позовній заяві.

Таким чином, державним реєстратором було законно проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ «АЛЬФА-БАНК», в той час як наведені вимоги Позивача є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на невідповідність нормам чинного законодавства України у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Належною правовою підставою, якою підтверджується право власності Іпотекодержателя на іпотечне майно є Іпотечний договір. А зазначення Позивача, що Іпотечний договір не є правовстановлюючим документом та не припиняє права власності Позивача на іпотечне майно є незаконним, таким, що прямо суперечить законодавству України та необгрунтованим.

Такий Іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя було укладено між ОСОБА_2 і АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «АЛЬФА-БАНК») 22.10.2007 року за № 899/06-034-661.

У відповідності із законодавством, пунктом 4.1 Іпотечного договору Сторонами було погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.2 Іпотечного договору, у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання Основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки.

Згідно п. 4.5.3 Іпотечного договору, Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Зважаючи на те, що Позивачем не було виконано зобов`язань за Кредитним договором, АТ «АЛЬФА-БАНК» скористався своїм законним правом та звернув стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Укладаючи договір іпотеки та передаючи майно у іпотеку з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, іпотекодавець добровільно визначив юридичну долю власного майна та погодився на передбачені законом наслідки невиконання основного зобов`язання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, з огляду на те, що право мирного володіння власним майном належить не лише позивачеві, а й іпотекодержателю, у якого наявні законні очікування на повернення кредитних коштів чи на їх компенсацію за рахунок іпотечного майна, у тому числі, і у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначення Позивача, що у Банку відсутнє право власності на іпотечне майно є порушенням законних прав та інтересів Іпотекодержателя та зловживанням Позивачем своїми правами.

Сторони, підписавши Іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Позивачем у жодному пункті позовної заяви не оскаржується той факт, що вона впродовж тривалого часу не здійснювала жодних дій щодо повного чи навіть часткового погашення заборгованості за кредитним договором перед Банком. Вказані дії і стали підставою для звернення стягнення на нерухоме майно на користь Банку.

Таким чином, Позивачем у позовній заяві не доведено, як саме дії Відповідача-1 та Відповідача-2, які вона наводить в якості підстав позову, негативним чином вплинули на обсяг її прав та обов`язків.

Зважаючи на вищенаведене, нотаріус вважає, що Позивач зловживає своїми правами, що порушує законні та конституційні права як АТ «АЛЬФА-БАНК», так і державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області.

Представник третьої особи ПАТ «Компанія «Укрсоцбанк» в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи та відзив на позов суду не подав.

Суд, заслухавши пояснення представника АТ «Альфа-Банк» Луньову А.Г., оголосивши заяви сторін, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

22.10.2007 між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 укладений Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №899/06-034-661 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 600 000,00 грн. зі сплатою 15,00 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 21.10.2017.

У якості забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов`язань між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 22.10.2007 укладено Іпотечний договір №ІД 899/06-034-661, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А. 22.10.2007 за реєстровим №6843, відповідно до п. 1.1 якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: вбудовано-прибудоване приміщення аптеки, позначеної на плані земельної ділянки літ «А- 12-14», а саме приміщення: №№63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63- 11 загальна площа яких становить 76,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою НА. 22.10.2007 за реєстраційним номером 6821, право власності на яке зареєстроване згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16363885 від 22.10.2007 в ЧООБТІ в книзі 10 під №869 та в Реєстрі за номером 20727303 (далі - предмет іпотеки).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору Банк надав Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах платності. Пунктом 2.5 кредитного договору визначено, що Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку проценти за використання кредитом, нараховані за поточний місяць, до 30 числа наступного місяця.

Взяті за кредитним договором зобов`язання АКБ «Укрсоцбанк» виконав належним чином та у повному обсязі. Однак Позичальником умови кредитного договору не виконуються, порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду по справі № 481/2174/14-ц від 03.04.2019 року.

22.10.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство «АЛЬФА-БАНК» (далі - Банк) та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір № ІД 899/06-034-661.

ОСОБА_2 в своєму позові посилається на відсутність у неї зобов`язань перед Банком за Іпотечним договором, оскільки вони є припиненими в силу рішень судів, а саме:

-рішення Апеляційного суду Черкаської області від 10.08.2017 року у справі №22-ц/793/1082/17, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту було відмовлено;

-ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/12875/17 від 19.10.2017, якою накладено арешт на нежитлове приміщення - вбудовано-прибудоване приміщення аптеки №63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63-11, позначеної на плані земельної ділянки, а саме: приміщення загальною площею 76,8 кв.м., що знаходить за адресою АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_2 , з метою недопущення незаконної реалізації вказаного майна з прилюдних торгів, проведення яких призначено на 20 жовтня 2017 року о 09 год. 00 хв. номер ЛОТУ 207986, заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб відчуження вказаного майна. Вказану ухвалу було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Ченркаської області від 13.11.2017 року у справі №712/12875/17;

-рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.10.2019 року у справі №711/9176/18, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Верховним судом в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14- ц, провадження № 61-1727св17 було викладено наступну правову позицію:

«Відповідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання, норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без виконання судового примусу. Зокрема суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та припиняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті З Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону та припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Зокрема порука припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Верховний суд дійшов наступного висновку.

Якщо інше, не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку».

Такі висновки узгоджуються зі сталою та численною судовою практикою, викладеною, зокрема, також і у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17. Жодних відступлень від даної правової позиції наразі немає.

Враховуючи вказану правову позицію, суд приходить до висновку про безпідставність доводів позивача про припинення зобов`язання та іпотеки у зв`язку з пропуском строку позовної давності, зокрема за наявності рішення, яким відповідачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: вбудовано-прибудоване приміщення аптеки, позначеної на плані земельної ділянки літ «А- 12-14», а саме приміщення: №№63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63- 11 загальна площа яких становить 76,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою НА. 22.10.2007 за реєстраційним номером 6821, право власності на яке зареєстроване згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16363885 від 22.10.2007 в ЧООБТІ в книзі 10 під №869 та в Реєстрі за номером 20727303 (далі - предмет іпотеки).

Пунктом 4.1 Іпотечного договору було передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.5 Іпотечного договору, Сторонами було погоджено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із способів, передбачених Договором.

Пунктом 4.5.3 Іпотечного договору було передбаченозвернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 ЗУ «Про іпотеку»).

Статтею 3 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», - у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Крім того ч. 2 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі (ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»).

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду викладеної в постанові по справі № 481/2174/14-ц від 03.04.2019 року, - «Сам договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотеко держателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно».

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що в самому Іпотечному договорі ОСОБА_2 було надано згоду на передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в разі невиконання зобов`язань за цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», - у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Пунктом 6.2 Іпотечного договору визначено, - усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

АТ «Укрсоцбанк» листом від 07.08.2019 року за вих. № 2289 було направлено на адресу ОСОБА_2 , вказану в Іпотечному договорі, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Вказаний лист було направлено рекомендованим листом з повідомленням 07.08.2019 року, який повернувся відправнику з поштовою відміткою на штемпелі від 26.08.19 «За закінченням встановленого строку зберігання».

Таким чином Банком було виконано та дотримано вимоги ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо направлення ОСОБА_2 , як іпотекодавцю, письмової вимоги про усунення порушення, відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 22.05.2019 року у справі №490/3505/17 та від 29.08.2018 року у справі №826/26964/15.

Щодо вчинення реєстраційних щодо реєстрації права власності на підставі Іпотечного договору.

Згідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2020 року, - 05.02.2020 року державним реєстратором - ОСОБА_9 , Перша черкаська державна нотаріальна контора Черкаського міського нотаріального округу було внесено запис №35384475 про реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості - вбудовано-прибудоване приміщення аптеки загальною площею 76,8 кв.м, позначеної на плані земельної ділянки літ «А-12-14», а саме : приміщення №63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63-11, що знаходить за адресою АДРЕСА_2 за АТ «Альфа-Банк». Підстава виникнення права власності - Іпотечний договір №ІД 899/06-034-661 від 22.10.2007, серія та номер: 6843, виданий 22.10.2007р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.В. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51026127 від 07.02.2020р., ОСОБА_9 , Перша черкаська державна нотаріальна контора Черкаського міського нотаріального округу

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон), - заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав;

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакцій чинній на момент виникнення правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі та заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Заяву про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було подано належною особою ОСОБА_10 , який діяв в межах повноважень наданих ш А1 «АЛЬФА-БАНК», що підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю виданою Головою Правління Банку 15.01.2020 року за № 011960/20. Серед повноважень зазначеної особи у Довіреності містилися повноваження, зокрема, на подання заяв з метою реалізації права на позасудовий спосіб врегулювання спорів шляхом задоволення вимог іпотекодержателя в порядку ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку». Нотаріусу також було надано доказ направлення іпотекодателю письмової вимоги та саму вимогу.

Таким чином Банком було надано повний пакет документів необхідних для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Вказані документи повністю відповідають вимогам, встановленим законодавством і дозволяють у повному обсязі встановити факт набуття АТ «АЛЬФА-БАНК» права власності на іпотечне майно.

Слід також зауважити, що в даному випадку при проведенні державної реєстрації права власності іпотекодержателя на іпотечне майно нотаріусом не вчинялося жодних нотаріальних дій., що підтверджується правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року по справі № 826/11388/16.

Безпідставними є твердження ОСОБА_2 і щодо порушення нотаріусом при проведенні реєстраційних дій вимог закону в зв`язку з неповідомленням її, як власника іпотечного майна, про вчинення оскаржуваних дій виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 чинного Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно», - про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву, а також відповідного користувача, обтяжувача.

Пунктом 11-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження зазначено, що повідомлення власника об`єкта нерухомого майна здійснюється державним реєстратором у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв`язку шляхом надсилання на таку електронну адресу інформації в електронній формі про тип заяви, її реєстраційний номер, дату та час подання, прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові заявника з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Однак враховуючи, що електронної адреси ОСОБА_2 не значилося у Державному реєстрі прав, державний реєстратор з об`єктивних на те причин не мав змоги повідомити власника майна про надходження від АТ «Альфа-Банк» заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказані обставини не є порушенням законодавства та не можуть бути підставою для скасування рішення державного реєстратора.

Таким чином при вчиненні реєстраційної дії щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права власності на іпотечне майно, державним нотаріусом Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Ю.В. було дотримано вимоги чинного законодавства України.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Ю.В., третя особа ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

На підставі викладеного, керуючись ст. 204, 525, 526, 626-629 ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 12-13, 81, 89, 141, 259, 264-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Юлії Вадимівни, третя особа ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання дій протиправним та скасування рішення державного реєстратора - в і д м о в и т и .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49,83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393,395,398,407,424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення виготовлено 20.07.2020 року.

Головуючий: О. Г. Казидуб