Рішення № 90646365, 29.07.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2020 р. справа № 300/1671/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Тимощука О.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання: Ткачук О.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "ОТП Банк", про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, боржник, ОСОБА_1 ) 13.07.2020 звернувся в суд з позовною заявою до Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (надалі, також - відповідач), Акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі, також - стягувач), про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 30.09.2019 ВП №54084101.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що головним державним виконавцем відповідача 30.09.2019 протиправно винесено постанову в межах виконавчого провадження №54084101 про стягнення виконавчого збору в розмірі 48 399 гривень 40 копійок, незважаючи на те, що виконавчий документ у вказаному виконавчому провадженні постановою від 22.11.2019 повернуто стягувачу без виконання, з підстав неможливості встановлення особи боржника, з`ясування його місце проживання або місцезнаходження. Зважаючи на те, що з моменту відкриття виконавчого провадження №54084101 та до моменту його закінчення будь-які грошові кошти ОСОБА_1 в добровільному порядку на користь стягувача - Акціонерного товариства "ОТП Банк", не перераховувалися, та в примусовому порядку виконавцем не стягувались, фактично виконавчий лист залишається невиконаним, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з боржника виконавчого збору.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, згідно із вимогами передбаченими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), судовий розгляд справи призначено на 29.07.2020 о 13:30 год (а.с.15-17).

Від позивача 24.07.2020 судом отримано заяву про залучення Акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі - АТ "ОТП Банк") до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 29.07.2020, за наслідком розгляду вказаної заяви позивача, постановлено замінити у справі №300/1671/20 відповідача - АТ "ОТП Банк" на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 29.07.2020 за №54084101/50033 від 21.07.2020. У відзиві представник відповідача щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечив, вказавши на їх беззмістовність та необґрунтованість. Стверджуючи про правомірність дій та рішень державного виконавця відповідача представник вказав на те, що стягнення з боржника виконавчого збору пов`язано з початком примусового виконання, тобто з датою прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Обставина невиконання позивачем рішення суду в добровільному порядку не є причиною для звільнення останнього від сплати виконавчого збору. Таким чином, на переконання представника відповідача, дії державного виконавця щодо винесення оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору є правомірними і відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а тому, у задоволенні даного позову слід відмовити.

На виконання пункту 7 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження, представник відповідача повідомив про відсутність доказів направлення ОСОБА_1 постанови про стягнення виконавчого збору.

Разом із відзивом на позовну заяву, представником відповідача подано клопотання про розгляд адміністративної справи №300/1671/20 без участі уповноваженого представника Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

У судове засідання 29.07.2020 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, який про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с.21-26), не з`явився, причини такої неявки суду не відомі, жодних заяв чи клопотань судом про розгляд справи за відсутності АТ "ОТП Банк" не отримано.

Правом подання пояснень щодо суті спору третя особа також не скористалась.

Відповідно до приписів частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, якою закріплені особливості розгляду окремих категорій справ, в тому числі, передбачені статтею 287 КАС України, встановлено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищенаведені приписи процесуальних норм в суду відсутні перешкоди для розгляду даної справи за такої явки сторін.

Позивач у судовому засіданні 29.07.2020 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, повторно вказав на відсутність підстав для винесення відповідачем постанови про стягнення виконавого збору у межах виконавчого провадження, відкритого 19.06.2017 за правилами редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 17.02.2017, у розмірі, встановленому, відповідно до змін, внесених у 2018 році. Просив позов задовольнити. Додатково, до матеріалів справи долучив копію листа приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області від 08.07.2020 №01-29/622, згідно зі змістом якого, на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження №61107676 з примусового виконання виконавчого листа №346/4777/16-ц, виданого 20.04.2017 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" 19 023, 13 доларів США. Станом на 08.07.2020 по вказаному виконавчому провадженню стягнуто з боржника 10 800 гривень 00 копійок основної винагороди приватного виконавця, визначеної постановою про стягнення з боржника основної винагороди ВП №61107676 від 30.01.2020.

Разом із зазначеним листом, позивачем надано суду копію листа АТ "ОТП Банк" №73-5-2/А00-4/46 від 06.07.2020 у якому зазначено про укладений між АТ "ОТП Банк" та ТОВ "Українська факторингова компанія" договору відступлення права вимоги боргу за кредитним договором №ML-0АК/237/2007 від 28.11.2007, а також, повідомлено про відсутність будь-яких майнових претензій та вимог до ОСОБА_1 .

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , розглянувши та дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов та письмові докази, наявні у матеріалах даної адміністративної справи, судом встановлено такі обставини.

Головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Косівчуком Р.Б. 19.06.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54084101 з виконання виконавчого листа №346/4777/16, виданого Коломийським міськрайонним судом 20.04.2017 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" 19 023, 13 доларів США (а.с.8).

Надалі, 30.09.2019 виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 48 399 гривень 40 копійок (а.с.9).

У зв`язку з неможливістю встановити особу боржника, з`ясувати його місце проживання або місцезнаходження, 22.11.2019 виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.10).

Вважаючи постанову державного виконавця Косівчука Р.Б. від 30.09.2019 про стягнення виконавчого збору протиправною, з огляду на повернення виконавчого документа стягувачу та бездіяльність виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа, позивач з метою захисту своїх порушених прав, звернувся із даним позовом до суду.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі, також - Закон №1404-VIII).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 за №1404-VIII у редакції від 19.01.2019 чинній, на момент винесення оскарженої постанови встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, які визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ).

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частин 1, 5 статті 26 цього ж Закону в редакції від 17.02.2017 чинній, на час відкриття виконавчого провадження, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (частина 1 статті 28 Закону №1404-VIIІ).

Частинами 1, 2, 4 статті 27 Закону №1404-VIII в редакції від 19.01.2019 встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Пунктом 5 частини 1 статті 37 цього Закону в редакції від 19.01.2019 передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника).

За правилами частини 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Водночас, приписами частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ у редакціях, чинних як на момент відкриття виконавчого провадження, так і на момент винесення оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору, встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічний перелік встановлено і пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (надалі - Інструкція), в редакціях від 05.10.2016 та 02.08.2019.

Так, аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко встановлено вичерпний перелік передбачених частиною 1 статті 37 Закону підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, що дозволяють внаслідок такого повернення чи закриття провадження, стягувати з боржника виконавчий збір. При цьому, пункт 5 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VІІІ, на підставі якого відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа, до такого переліку не віднесено.

Суд зазначає, що частина 3 статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору (у разі повернення виконавчого документа, закінчення виконавчого провадження), а тому загальні правила, встановлені частинами 1 та 2 статті 27 зазначеного Закону, застосовуватися до таких правовідносин не можуть.

Зважаючи на вказане, посилання державного виконавця у оскарженій постанові на статтю 40 є безпідставним та не відповідає чинним на момент виникнення спірних правовідносин положенням Закону № 1404-VІІІ.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на вимоги частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 17.02.2017, згідно із якою, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Таким чином, редакція Закону №1404-VІІІ, яка була чинною на момент відкриття виконавчого провадження №54084101 передбачала можливість стягнення з боржника виконавчого збору виключно у випадку повного або часткового виконання виконавчого документа у вигляді фактичного стягнення, повернення суми чи майна боржника.

Натомість, частиною 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції чинній на момент винесення оскарженої постанови, встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Суд зазначає, що за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. При цьому, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа (повністю або частково) та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

На переконання суду, стягнення з ОСОБА_1 відповідачем, у відповідності до вимог статті 27 Закону, виконавчого збору, розрахованого із суми, що тільки підлягає стягненню, за умови повернення виконавчого документа стягувачу без фактичного виконання та зважаючи на реалізоване стягувачем повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання і стягнення у межах такого виконання з ОСОБА_1 винагороди приватного виконавця, безумовно призведе до стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору та стягнення його без реального виконання рішення суду.

Такий висновок суду відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.03.2020 по справі №2540/3203/18.

Разом з цим, суд звертає увагу відповідача на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.05.2020 по справі №640/685/19, де суд вказав, що положення статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній у період до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що зміни внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання №2475-VIII від 03.07.2018 погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом суду, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

Водночас, суд відхиляє посилання представника відповідача у відзиві на позов на висновки Верховного Суду у постанові від 28.04.2020 по справі №480/3452/19, оскільки в межах спірних правовідносин, що досліджувались Судом, виконавчі провадження закрито у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду після початку його примусового виконання. При цьому, висновок Верховного Суду, який процитовано представником відповідача у відзиві на позов, вказує саме на "ймовірне стягнення відповідної суми виконавчого збору у випадку примусового виконання", що є гарантією ефективного здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження.

Наявна в оскарженій постанові вказівка виконавця на статтю 40 Закону №1404-VІІІ ("Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа"), як на підставу стягнення виконавчого збору, безумовно свідчить про наступне винесення ним постанови про повернення виконавчого документа, зважаючи на неможливість встановлення особи боржника, його місця проживання, перебування, що у свою чергу, унеможливлює "ефективне здійснення виконання рішення суду боржником" у межах такого виконавчого провадження та нівелює визначену Верховним Судом, зокрема, у зазначеній представником відповідача постанові, мету стягнення виконавчого збору.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що зважаючи на повернення відповідачем виконавчого документа стягувачу без фактичного, примусового виконання, з підстав неможливості встановити особу боржника, з`ясувати його місце проживання, перебування, що не передбачено частиною 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ, стягнення виконавчого збору виконавцем є безпідставним та необґрунтованим, а тому, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 30.09.2019 ВП №54084101 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Копією квитанції №0.0.1765356098.1 від 13.07.2020 підтверджується сплата ОСОБА_1 судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок.

Доказів, про понесення позивачем будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не подано, тому, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача лише сплачена ним сума судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 250, 255, 271, 272, 287, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати постанову, винесену головним державним виконавцем Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Косівчуком Р.Б. про стягнення виконавчого збору від 30.09.2019 ВП №54084101.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Відповідач - Коломийський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), адреса: вул. Театральна, 15, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, код ЄДРПОУ - 38367905;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "ОТП Банк", адреса: вул. Жилянська, 43, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ - 21685166;

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.