Ухвала суду № 906284, 12.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

12.06.2007№К-17352/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представника відповідача МацкоК.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі№5/108-3/460

за позовом    Товариство з обмеженою відповідальністю “Парус”

до                               Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя

про                             визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від19.12.2003: №0001372302/0-698а про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та №0001382302/0-698 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, винесених на підставі Акту від18.12.2003 №74/23-22157765 по проведеній плановій документальній перевірці дотримання вимог діючого податкового законодавства ТОВ«Парус» за період з 01.07.2000 по 30.06.2003.

Визнання недійсними вказаних податкових повідомлень-рішень були предметом судового розгляду, які постановою Вищого господарського суду України від14.06.2005 по перегляду рішення Господарського суду Запорізької області від05.07.2004 та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від25.11.2004 по справі№5/108 скасовані в частині задоволення позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від19.12.2003: №001372302/0-698а в частині донарахування 210730грн. основного платежу з податку на прибуток та 210730грн. штрафних санкцій з цього податку (згідно виправленої арифметичної помилки) та №001382302/0-698 в частині донарахування 105364,44грн. основного платежу з податку на додану вартість та 105364,44грн. штрафних санкцій з цього податку.

В цій частині справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи в цій частині постановою Господарського суду Запорізької області від21.11.2005 по справі№5/108-3/460 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від19.12.2003:

№001372302/0-698а в частині донарахування 210730грн. основного платежу з податку на прибуток та 210730грн. штрафних санкцій та №001382302/0-698 в частині донарахування 105364,44грн. основного платежу з податку на додану вартість та 105364,44грн. штрафних санкцій.

Рішення суду мотивовано безпідставністю позовних вимог та визнано правомірним нарахування ТОВ 210730грн. основного платежу з податку на прибуток та 210730грн. штрафних санкцій, а також 105364,44грн. основного платежу з податку на додану вартість та 105364,44грн. штрафних санкцій.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі№5/108-3/460 суд апеляційної інстанції не підтримав висновок суду першої інстанції, змінивши постанову Господарського суду Запорізької області від21.11.2005, виклавши резолютивну частину в новій редакції, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя від19.12.2003 №0001382302/0-698 в частині донарахування ТОВ«Парус» податку на додану вартість в сумі33153,33грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку в розмірі 33153,33грн. Відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя від19.12.2003: №001372302/0-698а в частині донарахування 210730грн. основного платежу з податку на прибуток та 210730грн.. штрафних (фінансових) санкцій з цього податку; та №001382302/0-698 в частині донарахувань податку на додану вартість в сумі 72211,11грн. та застосування штрафних (фінансовим санкцій з цього податку в розмірі 72211грн.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач (далі-ДПІ) подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, якою в позові відмовлено. Скарга обґрунтовано тим, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від2.04.2000 №92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 №288/4509.

Позивач (далі-ТОВ) заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання не з’явився.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силупп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від28.12.1994 №334 «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

А згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. Відповідно п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не належать до продажу операції з передачі товарів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

Досліджуючи обґрунтування правомірності нарахування податкових зобов’язань та штрафних (фінансових) санкцій, необхідно врахувати встановлені судами обставини справи про те, що позивачем з ПП«Вікосервіс» 06.01.1999 було укладено контракт №06-01/99 по продажу електродів на загальну суму 450000грн., які накладною від13.04.1999 №68 ПП «Вікосервіс» передані позивачу на суму 433266,67грн. (в т.ч. ПДВ 72211,11грн.). При цьому ТОВ«Парус» з ПП«Вікосервіс» за поставлені електроди не розрахувалося, оскільки згідно рішення арбітражного суду м.Києва від22.12.1999 №12/629 скасовано державну реєстрацію ПП«Вікосервіс».

Таким шляхом суди прийшли до обґрунтованого висновку, що ДПІ правомірно визначилась що у ІІкварталі 2002року сума 433266,67грн. для позивача явилась безповоротною фінансовою допомогою, яка повинна бути включена до валового доходу вказаного періоду.

А оскільки сума кредиторської заборгованості ПП«Вікосервіс» по контракту №06-01/99 від06.01.1999 в розмірі 433266,67грн., повинна бути включена до валового доходу ІІкварталу 2002року, господарські суди дійшли правомірного висновку, про обґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем у ІІкварталі 2002року податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 72211,11грн. в результаті не включення до податкового зобов'язання цієї безповоротної фінансової допомоги.

Також, суд апеляційної інстанції погодився із господарським судом про те, що правомірно визнані такими, що відповідають вимогам закону, висновки відповідача про заниження позивачем скоригованого валового доходу за 4квартал 2002року в сумі 269166,67грн., в результаті не включення до складу валових доходів суми від реалізації труб ПП«Вікосервіс». Зазначивши, що в жовтні 2002року позивачем від ПП«ТФК«Альянс-Дніпро», згідно податкової накладної №28 від22.10.2002 на суму 323000грн. (в т.ч. ПДВ 53833,33грн.), отримані труби і за бухгалтерським обліком позивача вказані труби по залишках на кінець 4 кварталу2002року не обліковувалися, суди прийшли до висновку, що операції з передачі товарів в межах договорів комісії не належать до продажу і не оподатковуються ПДВ. Свою позицію суди обґрунтували п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Відповідно пославшись на пп.17.1.3. п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України від21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з урахуванням позовних вимог, які були предметом судового перегляду, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильних висновків щодо правомірності нарахуванню позивачу 210730грн. основного платежу з податку на прибуток та 210730гри штрафних санкцій та нарахування 72211,11грн. основного платежу з податку на додану вартість та 72211,11грн. - штрафних санкції.

А тому, враховуючи обґрунтування висновків судів, суд касаційної інстанції погоджується з тим, що суди прийшли до законоого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про скасування спірних податкових повідомлень-рішень від19.12.2003:

№0001372302/0-698а в частині донарахування 210730грн. основного податку з податку на прибуток та 210730грн.. штрафних санкцій,

№0001382302/0-698 в частині донарахування ПДВ в сумі 144422,22грн. (72211,11грн. –основний платіж та 72211,11грн. - штрафні санкції).

В частині правомірності донарахування позивачу податку на додану вартість в розмірі 33153,33грн. суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції, зазначивши п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» яким встановлено, що якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонд ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

А оскільки судами було встановлено, що позивач, на підставі договору купівлі-продажу №09/02 від18.09.2002 продав ТОВ «ВКФ «Терем, ЛТД» автозаправну станцію, що підтверджується актом приймання-передачі майна від18.09.2002 та видатковою накладною №ЛНА-000001 від18.09.2002 на суму 321000грн. (в т.ч. ПДВ -53500грн.), в той час як, балансова вартість цього об'єкта, яка обліковувалась на бухгалтерському рахунку №10 від становила 433266,67грн. (без ПДВ), тому різниця податку на додану вартість між фактичною сумою реалізації та сумою ПДВ, на думку суду першої інстанції повинна була нарахована на балансову вартість, становить 33153,33грн., яка і була донарахована позивачу.

Суд апеляційної інстанції таке донарахування вважає неправомірним, оскільки вищезазначені норми п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо застосування звичайних цін, але не менше балансової вартості, мають застосовуватися лише для операцій з ліквідації, безоплатної передачі чи переведення основних фондів 1 групи до складу невиробничих фондів.

Так як в даному випадку, автозаправна станція була відчужена на підставі договору купівлі-продажу, тому правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що відповідачем безпідставно донараховано позивачу податок на додану вартість в сумі 33153,33грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції з цього податку в розмірі 33153,33грн., а тому податкове повідомлення-рішення від19.12.2003 №0001382302/0-698 в цій частині визнано протиправним законно.

Відповідно враховуючи приписи зазначених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», суд касаційної інстанції погоджується із правовою позицією суду апеляційної інстанції і визнає, що постанова Запорізького апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі№5/108-3/46 не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі№5/108-3/460залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                            О.В.Карась

Судді                                                                         А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров