Ухвала суду № 906277, 15.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

15.05.2007№К-17378/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

представники сторін в судове засідання не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської області від24.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від17.01.2006 по справі№5/1717-12/302

за позовом  Львівського комунального підприємства “Добробут-401”

до                              Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від25.02.2005 №0001162320/0.

Постановою Господарського суду Львівської області від24.10.2005, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від17.01.2006 по справі№5/1717-12/302 – позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від25.02.2005 №0001162320/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6926,56грн. (в т.ч. основний платіж-4617,71грн. та штрафні санкції – 2308,84грн.).

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова (далі-ДПІ) подала касаційну на зазначені судові рішення, оскільки на думку скаржника, при винесенні оскаржуваної ухвали та постанови судами порушено пп.7.2.1, пп.7.2.4, пп.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки встановлює заборону віднесення до складу податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними.

І зазначаючи фактичні обставини справи, скаржник вказує, що витрати, підтверджені податковими накладними, складеними з порушенням законодавства, Позивач до податкового кредиту включив неправомірно. Також скаржник зазначив, що в червні 2002року позивачем не включено до складу валового доходу 796грн. нарахованої квартплати (б/р703), чим порушено п.3.1 ст.3, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому неправомірно не включено до складу податкового зобов'язання з ПДВ валові доходи в сумі 569,51грн. А тому враховуючи все зазначене в касаційній скарзі, ДПІ просить скасувати судові рішення і в позові відмовити.

Позивач в своєму запереченні на касаційну скаргу зазначив, що як підтверджують матеріали справи, усі суми ПДВ, сплаченого позивачем і віднесеного до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними; копії накладних є в матеріалах справи, оригінали було представлено до огляду в судовому засіданні. Критично оцінені скаржником податкові накладні складені на паперових носіях інформації, наявні в оригіналах, підписи посадових осіб організацій-продавців засвідчені печатками цих організацій. Податкові накладні містять усі передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону реквізити і повністю відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також позивач зазначив, що скаржником жодним чином не спростовані мотиви, з яких Господарський суд Львівської області визнав спірне податкове повідомлення-рішення недійсним з підстав порушення податковим органом вимог пп.15.1.1. п.15.1. ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

А тому враховуючи наведене, позивач вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення.

Таким чином за встановленими судами фактичними обставинами справи у відповідності до ст.231 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно значити наступне:

податковим повідомленням-рішенням від25.02.2005 №0001162320/0 визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 8039,30грн. ( в т.ч.основний платіж – 5359,53грн. та штрафні санкції – 2679,77грн.), яке прийняте на підставі Акту від24.02.2005 №1040/23-2/22333400 де зазначено про порушення пп.7.4.1 та пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого було безпідставно включено до податкового кредиту суму ПДВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення послався на п.п.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та мотивував своє рішення, зокрема тим, що матеріалами справи та поданими позивачем податковими накладними підтверджується право платника податку на включення ПДВ в розмірі 1903,91грн. по накладних до податкового кредиту, а тому ДПІ безпідставно донараховано позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в цій частині.

Суд першої інстанції також встановив, що ДПІ зроблено безпідставний висновок про донарахування позивачу ПДВ за листопад-грудень2001року по податкових накладних за серпень – листопад2001року, оскільки податкові зобов'язання за цей період визначенні із закінчення строку позовної давності в 1095днів, що суперечить п. п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З аналогічних підстав та з підстав відсутності в акті перевірки чіткого обґрунтування виявленого порушення та його документального підтвердження судом зроблено висновок про безпідставність донарахування позивачу податкових зобов'язань з поставки товарів робіт, послуг), а саме по нарахованих доходах за центральне опалення та квартплату.

В частині визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від15.02.2005 №0001162320/0 в частині донарахування податкового зобов'язання з ПДВ сумі 741,82грн. в позові відмовлено, оскільки на податковій накладній №529 від30.12.2001 відсутня печатка.

Із зазначеним обґрунтуванням суд апеляційної інстанції погоджується повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силуч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Тобто органи державної податкової служби мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом, тобто у відповідності із Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно розглядаючи обґрунтування судів щодо правомірного віднесення позивачем сум до податкового кредиту, необхідно погодитись із наступними міркуваннями:

згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від03.04.1998 №168 «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. А згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суди прийшли до правильного висновку, що податкові накладні, по яких до податкового кредиту віднесено 1903,91грн., оформлені належним чином, заповнені у відповідності з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», містять усі необхідні реквізити і що підтверджується фактом включення сум по спірних накладних до податкових зобов'язань контрагентами позивача та фактом сплати ними ПДВ до бюджету.

Щодо податкових накладних, по яких до податкового кредиту віднесено 2144,29грн., то спірне податкове повідомлення - рішення в цій частині правомірно судами визнано недійсним, оскільки ДПІ не враховано вимог пп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якою встановлено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли гака податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Щодо невключення позивачем до податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) по нарахованих доходах за центральне опалення, а також заниження в червні2002року внаслідок арифметичної помилки валового доходу по нарахованій квартплаті, судами встановлено, що ДПІ в Акті перевірки не описано зазначене порушення як це передбачає Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від17.03.2001 №110 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 №268/5459) та Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від16.09.2002 №429 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 №1023/7311).

З наведеного встановлено, що рішення судів щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від25.02.2005 №0001162320/0 в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 6926,56грн., в тому числі основний платіж - 4617,71грн. та штрафні санкції - 2308,84грн. є правомірним, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту в березні2002року суми ПДВ по податковій накладній від30.12.2001 №529, виданій ПП«Абіо», то він ґрунтується на правомірному доказі, що зазначена податкова накладна не скріплена печаткою, тобто оформлена з порушенням пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином доводи скаржника спростовано судами на підставі досліджених обставин справи, а тому правомірно податкове повідомлення рішення визнано частково нечинним. Відповідно аналізуючи наведені норми Закону України «Про податок на додану вартість», які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, встановлено, що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли постанову та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від24.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від17.01.2006 по справі№5/1717-12/302 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                        А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров