Рішення № 90620949, 28.07.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/751/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Чернівецькій області) від 08.04.2019 р. №Ф-21631-56 в частині сплати ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у розмірі 17138,72 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що спірна вимога прийнята з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що в період часу з 01.10.2014 р. по 17.09.2018 року був найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, що відповідає меті його сплати. Посилався на рішення Верховного Суду у справі №440/2149/19. Оскільки відповідач здійснив подвійне нарахування єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю та найманому працівнику, спірна вимога є незаконною. Тому просив задовольнити позов.

29.05.2020 року ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження (письмового провадження), та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.

23.06.2020 відповідач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що нормами чинного законодавства визначений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу та факту працевлаштування найманим працівником. Тому за 2017-2018 роки йому нараховано єдиний внесок та прийнято спірну вимогу. Окрім того вказує, що позивача звільнено з займаної посади 17.09.2018 року, тобто позивачем не сплачено єдиний внесок за ІV квартал 2018 року.

Суд дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Як свідчать інформаційні дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи - підприємця 04.08.2004 р., у період із 04.08.2004 р. по 29.05.2020 р. перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Чернівецькій області, підприємницьку діяльність припинено за власним рішенням підприємця 29.05.2020 (а.с. 18-19).

Таким чином, в період з 04.08.2004 р. по 28.05.2020 р. згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця.

Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області сформовано та направлено ФОП ОСОБА_1 , вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-21631-56 від 08.04.2019 р. на суму 18276,72 грн. (а.с. 5).

Вважаючи вимогу відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (далі - ЄВ), орган, що здійснює збір та веде облік ЄВ, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати ЄВ визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктами 1, 4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

На підставі п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464 -VI ЄВ нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Пунктом 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI передбачено, що ЄВ нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому його сума не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464 -VI ЄВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Для вирішення спору суд врахував на підставі ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19 у подібних правовідносинах щодо скасування податкової вимоги зі сплати ЄВ, який нарахований особі, як фізичній особі-підприємцю за період його працевлаштування найманим працівником.

ВС у зазначеному рішенні вказав, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи - підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою ЄВ є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування. Проте за будь-яких умов розмір ЄВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір ЄВ не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Тому метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, і фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність і доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору ЄВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

ВС у згаданому рішенні шляхом системного тлумачення наведених норм права сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

ВС підкреслив на необхідності перевірки судами обставин нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

З даних облікової картки позивача суд встановив, що недоїмка з ЄВ у розмірі 18276,72грн., яка увійшла в спірну вимогу, виникла у позивача за 2017 - 2018 роки.

Разом з тим, із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 судом встановлено, що позивач з 01.10.2014 р. по 17.09.2018 р. працював на посаді двірника в Вищому професійному училищі №3 м. Чернівці.

Дане підтверджується і довідкою Вищого професійного училища №3 Департаменту освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації від 04.06.2020 р. №120 про суми відрахувань із заробітної плати єдиного соціального внеску за 2017 - 2018 роки.

Водночас за ІV квартал 2018 р. позивачем не надано належних доказів щодо сплати ЄВ.

У 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704,00 грн, що становить 22% від мінімальної заробітної плати (3200 грн).

У 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06 грн, що становить 22% від мінімальної заробітної плати (3723 грн.).

Отже, відповідачем неправомірно нараховано позивачу суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн (704,00 х 12 міс.) та суму єдиного внеску за 2018 рік в сумі 7371,54 грн (819,06 х 9 міс.) , тобто на загальну суму 15819,54 грн.

Таким чином, оскаржувана вимога від 08.04.2019 р. № Ф-21631-56 є протиправною та підлягає скасуванню в частині визначення суми боргу платника єдиного внеску на суму 15819,54 грн.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 05.06.2020 року №ПН932 (а.с.1).

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 727,71 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 08.04.2019 р. №Ф-21631-56 в частині визначення суми боргу платника єдиного внеску на суму 15819,54 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 727,71 грн. (сімсот двадцять сім гривень 71 копійка).

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, КОД ЄДРПОУ 43143196)

Суддя І.В. Маренич