Рішення № 90619754, 20.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006297

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,

представника позивача Дегтяренка О.О.,

представника відповідача Козоріз О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

до суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 39508247, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, буд. 35 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0088122-5113-1305 від 13.05.2019.

Ухвалою від 02.12.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 22.12.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 10.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нежитлової будівлі (деревообробний цех), яка Державним класифікатором віднесена до класу «Будівлі промислові», а тому відповідач безпідставно не застосував підпункт «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

09.01.2020 представник відповідача подала до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Вказала, що у разі коли промислова будівля належить не промисловому підприємству, то у такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах.

У додаткових поясненнях від 20.07.2020 представник відповідача зазначила, що позивач не є фізичною особою-підприємцем, не здійснює промислової діяльності (виробництва), а тому відсутні підстави для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із свідоцтвом про право власності від 12.06.2015 № 38980835 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.06.2015 № 38982285 позивач є власником будівлі, деревообробного цеху загальною площею 1600,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2.

Головне управління ДФС у Львівській області 13.05.2019 прийняло податкове повідомлення-рішення №0088122-5113-1305 (далі - оскаржене податкове повідомлення-рішення), яким визначило позивачу податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 59582,89 грн.

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 15.10.2019, в якій просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.05.2019 №0088122-5113-1305.

Листом від 06.11.2019 № 9530/10/13-01-54-05-20 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2019 №0088122-5113-1305. Вказав, що об`єкти нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у тому числі тих, хто здійснює підприємницьку діяльність, не визначено підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України як об`єкти нерухомості, що не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 13.05.2019 №0088122-5113-1305 протиправним, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 вказаної статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Таким чином, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може у подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

Як вже встановив суд, позивач є власницею будівлі, деревообробного цеху загальною площею 1600,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2.

Суд зазначає, що позивач не зареєстрована у встановленому законом порядку фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з ІТС «Податковий блок» щодо реєстраційних даних платника податків.

Крім цього, позивач згідно з витягом з інтегрованої картки платника податків є лише платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Вказані обставини позивач не оспорює.

Суд звертає увагу на те, що позивач не декларувала не та сплачувала податок на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності з виготовлення промислової продукції.

Позивач також не надала доказів використання найманої праці для виготовлення промислової продукції.

З огляду на вказане, суд вважає, що договір оренди обладнання від 02.01.2018 №1, згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю «Руді.Інт» передало позивачу в строкове платне користування деревообробне обладнання, не підтверджує використання будівлі, деревообробного цеху загальною площею 1600,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 для промислового виробництва.

Суд не бере до уваги посилання позивача на договір оренди транспортного засобу від 03.06.2019 № 1, акт приймання-передачі від 03.06.2019, довідку 02.07.2020 про використання транспортного засобу для деревообробної діяльності, оскільки оскарженим податковим повідомленням-рішенням визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, а не за 2019 рік.

Суд також не бере до уваги договір купівлі-продажу необробленої деревини від 02.01.2020 № 2 та довідку позивача від 01.06.2020 про наявність станом на 01.06.2020 5кубічних метрів необробленої деревини діаметром 40 сантиметрів, оскільки такі не підтверджують здійснення діяльності з виготовлення промислової продукції у спірному періоді.

Виходячи з наведеного, суд погоджується із аргументами представника відповідача про те, що позивач не використовує належну їй на праві приватної власності будівлю (деревообробний цех) за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказане дає змогу дійти висновку про відсутність підстав для застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Вирішуючи в межах цієї справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень ПК України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 28 липня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик