Ухвала суду № 90619707, 28.07.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

28 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2862/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №360/2862/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі – І відповідач), Офісу Генерального прокурора (далі – ІІ відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Ткаличем Євгеном Ігоровичем.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 16 липня 2020 року щодо неуспішного проходження ОСОБА_1 атестації.

В обґрунтування клопотання про забезпечення позову позивач зазначив, що він безперервно працює в органах прокуратури Луганської області з 29 серпня 2003 року, обіймаючи посади помічника прокурора району, прокурора та старшого прокурора відділу прокуратури області, заступника прокурора району, заступника начальника відділу прокуратури області, прокурора району, начальника відділу прокуратури області.

На підставі Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратур” та відповідно до вимог Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, проводиться атестація прокурорів (далі – Порядок № 221).

У зв`язку із успішним проходженням позивачем попередніх етапів атестації, які полягали у складанні іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та складанні іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, позивача допущено до співбесіди (останній етап атестації), яка відбулася 16 липня 2020 року у приміщенні Тренінгового центру прокурорів України.

До початку співбесіди позивачем успішно виконано практичне завдання з метою встановлення комісією рівня володіння практичними уміннями та навичками. У подальшому, приблизно о 12:30 год цього ж дня, відбулась співбесіда з членами комісії. Перебіг співбесіди фіксувався за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

За результатами співбесіди позивачу оголошено особисто приблизно о 16:30 год, та згідно з повідомленням, розміщеним на сайті Офісу Генерального прокурора 16 липня 2020 року, про те, що позивач не пройшов атестацію.

На думку позивача під час проведення співбесіди комісією порушено вимоги п. п. 12, 13 розділу 4 Порядку № 221, питання щодо дотримання позивачем правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного практичного завдання, практично не обговорювалися.

Дії відповідача-І прямо свідчать про суб`єктивний та упереджений підхід при прийнятті рішення стосовно позивача під час завершального етапу атестації - співбесіди, та взагалі нівелюють усю мету реформування прокуратури, визначену законодавцем як оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.

Враховуючи, що про інші відомості, що можуть свідчити про невідповідність позивача як прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, відповідачем-І не повідомлено, а також враховуючи відсутність письмового рішення, яке передбачено п. 16 розділу 4 Порядку № 221, яке відповідно до п. 12 Порядку № 233 повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття, та яке дотепер не отримано, позивач вважає, що єдиною підставою для прийняття рішення про неуспішне проходження атестації стало те, що близькі родичі мешкають на тимчасово окупованій території.

Пунктом 6 розділу 5 Порядку № 221 також встановлено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, невжиття заходів до забезпечення позову призведене до грубого порушення трудових прав позивача.

Позивач вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 16 липня 2020 року щодо неуспішного проходження атестації, захистить не тільки його права, а права безпосереднього роботодавця - прокуратуру Луганської області, оскільки в подальшому не потребуватиме вчинення дій щодо поновлення позивача на роботі та виплати бюджетних коштів.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали заяви, суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з такого.

Положеннями частини другої статті 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При цьому, заходи забезпечення позову повинні обиратися судом з урахуванням дотримання балансу між правами та інтересами позивача, за захистом яких він звернувся, та наслідками впливу таких заходів на права та свободи заінтересованих осіб.

Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 640/18007/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 640/9158/19.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, позивач її обґрунтовує очевидною небезпекою заподіяння шкоди власним правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, оскільки за наслідками очевидно протиправного рішення позивача може бути звільнено з займаної посади.

Оскільки питання правомірності оскаржуваного рішення є предметом розгляду даної справи, задоволення заяви про забезпечення позову шляхом, вказаним у заяві про забезпечення позову, фактично буде розглядом позовних вимог по суті, що не відповідає призначенню правового інституту забезпечення позову і є неприпустимим.

Позивачем до заяви про забезпечення позову не додано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити подальше виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Оцінюючи доводи позивача суд зазначає, що законодавство передбачає ефективні засоби відновлення в судовому порядку прав незаконно звільненої особи роботодавцем, зокрема: 1) рішення суду про поновлення на посаді підлягає до негайного виконання; 2) за весь час вимушеного прогулу на користь незаконно звільненої особи стягується середній заробіток; 3) у випадку затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді особа вправі позиватися про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду.

За таких підстав та враховуючи, що позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині другій статті 150 КАС України, у суду відсутні підстави стверджувати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки вирішення вказаного питання у запропонований позивачем спосіб на даній стадії фактично є свідченням розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, а тому заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у забезпеченні позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні заяви, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника.

Керуючись статтями 151, 154, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №360/2862/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяТ.В. Смішлива