Рішення № 90619478, 27.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2020 року м. Київ Справа № 320/3397/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області провизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача, що виявились у призначенні позивачу пенсії з 21.01.2019, а не з моменту звернення його із заявою про її призначення, а саме: 09.02.2017;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років на пільгових умовах з моменту отримання права на пенсію, а саме: з дати звернення з відповідною заявою - 09.02.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що він як особа, яка проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, має право відповідно до положень статті 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII на призначення пенсії за вислугу років з дня звернення із заявою про її призначення, а саме: з 09.02.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 відкрито провадження в даній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Копії зазначеної ухвали направлено сторонам рекомендованими поштовими відправленнями.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (а.с. 40, 43).

Представник відповідача своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів поважності причин його неподання суду не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 20.07.1995 по 18.06.2016 ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально - виконавчої служби України.

Наказом Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально - виконавчої служби України від 02.02.2017 № ДЗД/16-1/179-17 позивача звільнено з посади начальника відділу обслуговування мереж передачі даних і зв`язку внутрішніх систем безпеки Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України на підставі пункту 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

09.02.2017 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України із заявою про підготовку необхідних для призначення пенсії документів та їх направлення до територіального органу Пенсійного фонду України.

Листом Департаменту забезпечення діяльності Держаної кримінально-виконавчої служби України від 15.02.2017 № ДЗД/16-15/173-17 позивачу відмовлено у направленні документів до територіального органу Пенсійного фонду України з метою призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим він звернувся до суду.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21.12.2017 в адміністративній справі № 367/2613/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною відмову Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України у направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язано Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України направити документи, перелік яких визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

За результатами розгляду отриманих від Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області відмовлено у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 в адміністративній справі № 810/3838/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019, позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладену у формі листа від 27.06.2018 № 1956/03; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти пакет документів для призначення ОСОБА_1 пенсії та призначити йому пенсію за вислугу років.

З огляду на відсутність у наведеному вище судовому рішенні дати, з якої у позивача виникло право на отримання пенсії за вислугу років, територіальним органом Пенсійного фонду України на виконання судового рішення в адміністративній справі № 810/3838/18 призначено позивачу пенсію за вислугу років з дати набрання ним законної сили, а саме: з 29.01.2019.

Вказані обставини підтверджуються відомостями, наведеними у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.06.2019, копія якого наявна в матеріалах даної справи (а.с. 19).

Не погоджуючись з діями відповідача, що виявились у призначенні позивачу пенсії за вислугу років з 21.01.2019, а не з моменту звернення його із заявою про її призначення, а саме: з 09.02.2017, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон України № 2262-XII, в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби).

Відповідно до положень пункту "б" статті 12 Закону України № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Пунктом "а" статті 12 Закону України № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

- по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

- з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

У свою чергу строки призначення пенсій наведеним вище особам встановлено статтею 50 Закону України № 2262-XII.

Так, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, пенсії відповідно до цього Закону призначаються з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.

Таким чином, особам начальницького і рядового складу, які проходили службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, за умови наявності достатнього страхового стажу, пенсія за вислугу років призначається з наступного дня після звільнення зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

В силу положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому в силу приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже зазначалось судом вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 в адміністративній справі № 810/3838/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019, позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладену у формі листа від 27.06.2018 № 1956/03; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняти пакет документів для призначення ОСОБА_1 пенсії та призначити йому пенсію за вислугу років.

З огляду на відсутність у вказаному вище судовому рішенні дати, з якої у позивача виникло право на пенсійне забезпечення відповідно до положень статті 12 Закону України № 2262-XII, відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугу років з моменту набрання ним законної сили, а саме: з 29.01.2019.

Разом з тим під час розгляду адміністративної справи № 367/2613/17 судом встановлено, що з посади начальника відділу обслуговування мереж передачі даних і зв`язку внутрішніх систем безпеки Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України Онищенка Олександра Михайловича звільнено 02.02.2017 (наказ Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально - виконавчої служби України від 02.02.2017 № ДЗД/16-1/179-17) (рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21.12.2017 в адміністративній справі № 367/2613/17, яке набрало законної сили 22.05.2018).

Враховуючи викладене, суд вважає доведеними обставини звільнення позивача зі служби в органах Державної кримінально - виконавчої служби України 02.02.2017.

Водночас інформація щодо дати, по яку позивачу сплачено грошове забезпечення, в матеріалах даної справи відсутня.

З огляду на викладене суд, з метою офіційного з`ясування всіх обставин у справі, зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Київській надіслати на адресу суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (ухвала Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019).

Цією ж ухвалою відповідачу було запропоновано подати суду відзив на позовну заяву та попереджено про наслідки такого неподання, передбачені частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим наведених вище документальних свідоцтв від відповідача до суду не надходило. При цьому матеріали справи не містять обґрунтованих причин неможливості їх подання відповідачем у визначений судом строк.

Крім того, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, жодних доказів поважності причин його неподання суду не надав.

Враховуючи неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, з огляду на те, що відповідачем проігноровано вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що звільнення позивача зі служби і виплата йому грошового забезпечення відбулись у різні дати, суд дійшов висновку, що право на призначення пенсії за вислугу років позивач набув на наступний день за днем звільнення зі служби, а саме: 03.02.2017.

Таким чином, внаслідок протиправних дій суб`єктів владних повноважень - Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, позивача позбавлено можливості отримання належного пенсійного забезпечення у визначений пенсійним законодавством строк.

За наведених обставин, керуючись положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача, що виявились у призначенні позивачу пенсії з 21.01.2019, а не з наступного дня після звільнення зі служби, а саме: з 03.02.2017.

Відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, що виявились у призначенні позивачу пенсії з 21.01.2019, а не з моменту звернення його із заявою про її призначення, а саме: 09.02.2017, підлягають задоволенню частково.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років на пільгових умовах з моменту отримання права на пенсію, а саме: з дати звернення з відповідною заявою - 09.02.2017, суд враховує наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

У свою чергу ознакою дискреційних повноважень є право суб`єкта владних повноважень приймаючи рішення, вчиняючи дії чи утримуючись від їх вчинення, діяти з певною свободою розсуду, тобто можливістю обрати одне з кількох юридично допустимих рішень.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що алгоритм дій територіальних органів Пенсійного фонду України під час призначення пенсій відповідно до положень Закону України № 2262-XII чітко визначений чинним пенсійним законодавством, суд вважає, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача вчинити вказані дії не є втручанням у компетенцію суб`єкта владних повноважень.

За наведених обставин суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з моменту отримання права на пенсію - з наступного дня після звільнення зі служби, а саме: з 03.02.2017.

При цьому вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років з дати звернення з відповідною заявою - 09.02.2017 - є похідною від позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача, що виявились у призначенні позивачу пенсії з 21.01.2019, а не з моменту його звернення із заявою про її призначення, а саме: з 09.02.2017, а тому відмова у задоволенні первинної вимоги є підставою для відмови у задоволенні і похідної від неї вимоги.

Стосовно клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.

При цьому на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу стороною надаються:

1) договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

2) документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 06.02.2020 в адміністративній справі № 826/16219/16.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги представником ОСОБА_1 приєднано до матеріалів позовної заяви копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 492 від 01.12.1994, ордер про надання правової допомоги серії КВ № 184781 від 22.07.2019 та договір про надання правової допомоги від 15.07.2019, укладений між позивачем та Колодій Є.В. , відповідно до умов якого остання представляє інтереси довірителя в судах першої інстанції та складає відповідні процесуальні документи.

Водночас оформлених у встановленому законодавством порядку документів, що свідчать про отримання позивачем адвокатських послуг (акту виконаних робіт із їх детальним описом) та оплату ним витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанцій, платіжних доручень із відміткою банку або інших банківських документів), позивачем суду не надано.

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

При цьому відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується, витрати позивача у сумі 1536,80 грн, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, 40), що виявились у призначенні ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії з 21.01.2019, а не з наступного дня після звільнення зі служби, а саме: з 03.02.2017.

3.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, 40) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років з наступного дня після звільнення зі служби, а саме: з 03.02.2017.

4.Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя Харченко С.В.