Ухвала суду № 906103, 13.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/скарга №К-18350/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2007 р. Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Конюшка К.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Бойченко Ю.П.

За участю представників сторін:

Позивача: не зявився.

Відповідача-1: Стахнюк Я.К.

Відповідача-2:Колодія О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Господарського суду м.Києва від 16.11.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р.

у справі№ 33/145-29/348

за позовом Вишгородської міської ради

до 1. Державної податкової адміністрації у Київській області,

2. Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, з врахуванням уточнених вимог, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000262620/2 від 07.10.2003 р. та №0000262620/3 від 17.12.2003 р. ДПІ у Вишгородському районі та рішення ДПА у Київській області №7683/10/25-333/88 від 06.10.2003 р.

Постановою Господарського суду м.Києва від 16.11.2005 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р., позов задоволено повністю.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Вишгородському районі Київської області, у якій ставиться питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав, його представник у судовому засіданні касаційної інстанції просив касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем-2 проведена перевірка щодо правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість, за період з 01.06.2000 р. по 01.04.2003 р., за результатами якої складено акт №045/26-2/3-1/04054866 від 19.06.2003 р.

На підставі акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення №0000262620/0 від 07.07.2003 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 70663,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 34619,00 грн.

В результаті адміністративного узгодження, рішенням ДПА у Київській області №7683/10/25-333/88 від 06.10.2003 р. податкове повідомлення-рішення №0000262620/0 від 07.07.2003 р. ДПІ у Вишгородському районі Київської області скасовано, прийнято рішення про застосування до позивача на підставі п.15 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» штрафні (фінансові) санкції в розмірі 84795,74 грн. У звязку з чим ДПІ у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000262620/2 від 07.10.2003 р., яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 84795,74 грн.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, повязані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як встановлено у справі, позивач протягом 1999-2003 р. укладав договори оренди земельних ділянок з фізичними та юридичними особами, що підтверджується витягом з реєстру реєстрації договорів оренди земельних ділянок, даний факт сторонами не заперечується. Кошти, отримані від оренди земельних ділянок, податком на додану вартість не оподатковував.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктом оподаткування, відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Відповідно до пп.5.1.17 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняються від оподаткування операції з передачі земельних ділянок, що знаходяться під об'єктами нерухомості або незабудованої землі у разі коли така передача дозволена згідно з положеннями Земельного кодексу України.

Рішенням Конституційного суду України у справі про офіційне тлумачення терміна «передача», який вживається у пп.5.1.17 п.5.1. ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що в даному підпункті немає застережень щодо конкретних операцій з передачі земельних ділянок і міститься відсилання до Земельного кодексу України.

Згідно ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Суб'єктами права власності на землю, згідно ст.80 цього Кодексу є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Як передбачено ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. При цьому, орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації,в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до ст.124 Земельного кодексу України, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст.125 Земельного кодексу України).

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст.126 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктами оренди, відповідно до ст.3 цього Закону, є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (ст.21 Закону України «Про оренду землі»).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з оренди земельних ділянок відповідно до пп.5.1.17 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що особи, що підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.Центральний орган державної податкової служби України веде реєстр платників податку.

Згідно ст.15 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» у разі, коли особа, яка зобовязана зареєструватись як платник податку на додану вартість, не здійснює таку реєстрацію протягом строків, визначених законодавством, орган податкової служби застосовує санкції, зокрема, у разі здійснення такою особою після закінчення граничного строку, встановленого для реєстрації її як платника податку на додану вартість, оподаткованих операцій з продажу товарів (робіт, послуг) без нарахування податку на додану вартість - штраф у розмірі податку на додану вартість, нарахованого на загальну суму такого продажу, але не менше як 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, без права включення до податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до складу валових витрат такого платника податку або підлягає амортизації, а в разі здійснення продажу таких товарів (робіт, послуг) з оплатою готівкою або кредитними дебетовими картками додатково фінансові санкції, передбачені законодавством за порушення правил здійснення та обліку результатів такого готівкового продажу.

Оскільки позивач не є платником податку на додану вартість з операцій оренди земельних ділянок в силу пп.5.1.17 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на які розповсюджується дія п.2.1 ст.2 цього Закону не здійснював, у нього відсутній обовязок реєструватись в якості платника податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не беруться до уваги, оскільки вони не узгоджуються з вищевикладеною позицією.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно оцінивши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права прийняли правильне рішення, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м.Києва від 16.11.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р. без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді К.В.Конюшко

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

О.І.Степашко

Повний текст ухвали складено 16.06.2007 р.