Рішення № 9059720, 12.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 квітня 2010 р.           Справа 7/22-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі", м. Калинівка Вінницької області

до: Вінницького обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Вінницяводоканал" в особі Калинівського відокремленого підрозділу водопровідно-каналізаційного господарства, м. Калинівка Вінницької області

про стягнення 119 851,88 грн..

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Вуйко С.Б - юрисконсульт, довіреність № 1-14-3073 від 01.01.10 року.

відповідача: Линник Л.Г. - юрисконсульт, довіреність № 11/301 від 15.02.2010 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з Калинівського відокремленого підрозділу водопровідно-каналізаційного господарства Вінницького обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Вінницяводоканал" на користь ВАТ "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"" інфляційних втрат в розмірі 103 486,62 грн. та 3 % річних у розмірі 16365,26 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання розмір якого встановлено рішенням господарського суду Вінницької області від 05.06.2006 року у справі № 6/132-06.

Ухвалою суду від 03.02.2009 року порушено провадження у справі № 7/22-09 та призначено до розгляду на 03.03.2009 року.

26.02.2009 року до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 109585,47 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 16901,10 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

03.03.2009 року позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача додатково понесених витрат у розмірі 100,56 грн. по оплаті інформаційних послуг понесених при отриманні довідок про перебування сторін в ЄДРПОУ (а.с.56, т.1).

Того ж дня до суду надійшов відзив відповідача в якому останній позов не визнає посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. При цьому відповідач посилається на те, що згідно постанов КМУ від 22.05.2006 року № 705 та від 25.04.2008 року № 440 було погашено заборгованість минулих періодів за електроенергію в розмірі 512000,00 грн. за рахунок коштів державного бюджету. Також відповідач вказує, що невиконання рішення суду у справі № 6/132-06 зумовлено тим, що господарська діяльність підприємства не дає змоги отримати прибуток в зв'язку з низьким розміром тарифу, що на думку відповідача свідчить про відсутність його відповідальності за пред'явленим позовом (а.с.59-60, т.1).

В судовому засіданні розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог суд прийняв її до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Ухвалою суду від 03.03.2009 року розгляд справи було відкладено до 31.03.2009 року в зв'язку з необхідністю витребування нових доказів та невиконанням сторонами вимог ухвали від 03.02.2009 року щодо надання доказів.

25.03.2009 року надійшла апеляційна скарга Калинівського ВП ВКГ на ухвалу від 03.02.2009 року про порушення провадження у справі, у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено, а справу направлено до Житомирського апеляційного суду.

Відповідно до ухвали Житомирського апеляційного суду від 31.03.2009 року у прийнятті апеляційної скарги було відмовлено, а справу повернуто до господарського суду Вінницької області.

15.04.2009 року справа № 7/22-09 надійшла до господарського суду Вінницької області.

Ухвалою від 17.04.2009 року провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 25.05.2009 року.

Однак 19.05.2009 року надійшла касаційна скарга Калинівського ВП ВКГ на ухвалу від 03.02.2009 року про порушення провадження у справі.

Ухвалою суду від 25.05.2009 року провадження у справі № 7/22-09 зупинено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.06.2009 року відмовлено в прийнятті касаційної скарги Калинівського ВП ВКГ, а справу повернуто до суду першої інстанції.

31.07.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області у зв'язку з чим провадження у справі було поновлено ухвалою суду від 04.08.2009 року та призначено до розгляду на 08.10.2009 року.

Однак 29.09.2009 року до господарського суду Вінницької області надійшла касаційна скарга Калинівського ВП ВКГ на ухвалу Вищого господарського суду України від 25.06.2009 року.

Беручи до уваги викладене провадження у справі в черговий раз було зупинено до закінчення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного суду України від 15.10.2009 року відмовлено у порушені касаційного провадження.

03.11.2009 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.

Враховуючи усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі ухвалою від 09.11.2009 року провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду на 17.12.2009 року.

Ухвалою суду від 17.12.2009 року розгляд справи було відкладено на 26.01.2010 року в зв'язку з неявкою в у судове засідання відповідача, невиконанням сторонами вимог суд щодо надання документів.

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 05.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 26.01.2010 року не відбувся.

Ухвалою суду від 05.02.2010 року справу було призначено до розгляду на 03.03.2010 року.

Як встановлено судом під час неодноразового перебування справи № 7/22-09 у вищих судових інстанціях до суду від сторін подано ряд клопотань та заяв, серед яких наступні.

Так, у письмовому поясненні долученому до супровідного листа від 26.03.2009 року № 1-01/317 позивач вказує на безпідставність заперечень відповідача викладених останнім у його відзиві посилаючись на те, що дія постанов КМУ № 705 та № 440 поширюється на заборгованість, яка утворилась за період з 01.01.2000 року по 01.12.2003 року в той час як визначене судовим рішенням у справі № 6/132-06 грошове зобов'язання включає в себе заборгованість, яка утворилась до 01.01.2000 року (а.с.112, т.1).

21.05.2009 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог згідно якої просить стягнути з відповідача 116740,72 грн. інфляційних втрат та 18214,79 грн. 3 % річних за прострочення грошових зобов'язань (а.с.145, т.1).

25.05.2009 року відповідачем подано до суду відзив в якому останній позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити посилаючись на укладення 17.04.2009 року між сторонами мирової угоди в процесі виконання судового рішення, яка затверджена ухвалою суду від 23.04.2009 року (а.с.148, т.1).

26.01.2010 року до суду надійшла заява позивача про зміну найменування відповідача в зв'язку із прийнятим 29.07.2009 року рішенням Вінницькою обласною радою з ВОКВП ВКГ "Вінницяводоканал" на КП "Вінницяоблводоканал" (а.с.74, т.2).

26.02.2010 року позивач подав заяву (від 25.01.2010 року № 1-01/240) в якій посилаючись на допущення арифметичних помилок при попередньому розрахунку просить стягнути з відповідача 121665,21 грн. інфляційних втрат та 18214,80 грн. 3 % річних за прострочення грошових зобов'язань за період з 05.06.2006 року по 17.04.2009 року (а.с.121, т.2).

В судовому засіданні 03.03.2010 року розглянувши заяву позивача (від 25.01.2010 року № 1-01/240), яка розцінена судом як заява про збільшення розміру позовних вимог суд прийняв її до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

В зв'язку з необхідністю витребування нових документів розгляд справи було відкладено до 07.04.2010 року.

Також в судовому засіданні 07.04.2010 року судом оголошувалась перерва до 12.04.2010 року.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

05.06.2006 року господарським судом Вінницької області винесено рішення у справі № 6/132-06 яким частково задоволено позов ВАТ "АК Вінницяобленерго" до ВОВКПВКГ "Вінницяводоканал" в особі Калинівського відокремленого підрозділу водопровідно-каналізаційного господарства. та стягнуто з останнього 203611,55 грн. боргу за активну електроенергію, 10393,87 грн. боргу за реактивну електроенергію, 223823,86 грн. інфляційних втрат та пені (а.с.7-8, т. 1).

На виконання вказаного вище рішення господарським судом Вінницької області 19.06.2006 року видано відповідні накази.

02.08.2006 року та 01.09.2006 року державним виконавцем відділу ДВС Калинівського РУЮ відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказів господарського суду від 19.06.2006 року (а.с.9-10, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи в ході примусового виконання вказаного вище рішення з боржника стягнуто 3700,00 грн. з яких 2700,00 грн. в погашення боргу по реактивній електроенергії (а.с. 11, т. 1) та 1000,00 грн. в погашення боргу по активній електроенергії (а.с. 12, т. 1).

Таким чином непогашеними залишаються 202611,55 грн. боргу за активну електроенергію (203611,55-2700,00) та 7693,87 грн. боргу за реактивну електроенергію (10393,87-2700,00), 223823, 86 грн. пені та інфляційних втрат.

Також судом встановлено, що в процесі виконання судового рішення у справі № 6/132-06 сторони уклали мирову угоду від 17.04.2009 року, яка була затверджена господарським судом Вінницької області 23.04.2009 року (а.с. 149-154, т.1, а.с.92-97, т.2).

Слід вказати, що в тексті мирової угоди сторони підтвердили наявність боргу у розмірах вказаних вище.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Відповідно до приписів ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду в господарських справах (постанова від 28.03.2006 року у справі № 2-4/1319-2004, постанова від 30.09.2008 року).

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків із врахуванням заяви позивача від 25.01.2010 року № 1-01/240 судом встановлено наступне.

Так, позивач заявив до стягнення 121665,21 грн. інфляційних втрат за період з 05.06.2006 року по 17.04.2009 року проводячи обрахунок окремо стосовно заборгованості по активній та реактивній електроенергії із врахуванням оплат, які були здійснені відповідачем (1000,00 грн. - 27.11.2007 року по активній електроенергії, 2700,00 грн. - 08.02.2007 року по реактивній електроенергії).

Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди вказані позивачем із врахуванням взятих для обрахунку сум заборгованостей судом отримано 121454,91 грн. інфляційних втрат.

Отримання меншого значення при проведенні перерахунку пояснюється допущеними позивачем помилками в обрахунку (в періоді з грудня 2007 року по квітень 2009 року як по активній так і по реактивній електроенергії).

Також, позивачем заявлено до стягнення 18214,80 грн. 3 % річних за період аналогічний тому, який визначено позивачем при обрахунку інфляційних втрат.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок судом встановлено наявність у ньому помилок, які полягають в тому, що позивачем при обрахунку 3 % річних не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366 внаслідок чого змінюється значення розміру 3 % річних за один день із врахуванням того, що для розрахунку береться неокруглене значення цього показника.

Провівши перерахунок 3 % річних з врахуванням виявлених судом помилок отримано менше значення 3 % річних ніж заявив позивач, а саме 18197,51 грн..

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення більший розмір інфляційних втрат та 3 % річних ніж отримано судом вказані вимоги задовольняються в межах тих значень, які отримані судом, а в стягненні 210,30 грн. інфляційних втрат та 17,29 грн. 3 % річних суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Посилання відповідача викладені у його відзиві в якому він заперечує проти позовних вимог оцінюються судом критично, оскільки є непереконливими та спростовуються як матеріалами справи так і нормами законодавства.

При цьому суд зауважує, що посилання відповідача на проведення розрахунку згідно постанов КМУ від 22.05.2006 року № 705 та від 25.04.2008 року № 440 на суму 512000,00 грн. по заборгованості минулих періодів за електроенергію в якості належного виконання зобов'язання за рішенням суду у справі № 6/132-06 є необґрунтованим та безпідставним виходячи з такого: по-перше, перерахування грошових коштів в сумі 512000,00 грн. не зменшило заборгованість відповідача за рішенням суду у справі № 6/132-06, що вбачається із тексту мирової угоди укладеної між сторонами в квітні 2009 року; по-друге, дія вказаних вище постанов КМУ поширюється на заборгованість різниці в тарифах, що утворилася у період з 01.01.2000 року по 31.12.2008 року, в той час як з матеріалів справи слідує, що станом на 31.12.2009 року сальдо на користь позивача становило 382783,02 грн. (а.с.118-123, т.1).

Апелювання відповідача до того, що господарська діяльність підприємства не дає змоги отримати прибуток не є підставою для звільнення від відповідальності виходячи із приписів ч.1 ст.625 ЦК України.

Укладення в процесі виконання судового рішення у справі № 6/132-06 мирової угоди також не може бути розцінено судом як підстава для звільнення від відповідальності, оскільки вказане не спростовує наявності факту прострочення грошового зобов'язання за період з моменту прийняття рішення у вказаній справі до затвердження у ній мирової угоди. До того ж аналіз тексту мирової угоди не свідчить про те, що сторони обумовили при її укладенні припинення зобов'язань, які існували до її укладення (в т.р. і вимог стосовно відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог від 25.01.2010 року та часткової відмови в стягненні інфляційних втрат та 3 % річних.

Приймаючи рішення судом взято до уваги заяву позивача від 25.01.2010 року № 1-01/75 про зміну найменування відповідача в зв'язку із прийнятим 29.07.2009 року рішенням Вінницькою обласною радою з ВОКВП ВКГ "Вінницяводоканал" на КП "Вінницяоблводоканал", яка задовольняється судом.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 49 ГПК України виходячи з того, що нова ціна позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог складає 139880,01 грн..

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив мито в більшому розмірі ніж було потрібно (1700,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 13.01.2005 року № 39, тоді як ціна позову при подачі позовної заяви складала 119851,88 грн., а згідно останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог - 139880,01 грн.).

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 1398,80 грн..

Разом з тим, суд не вправі повернути позивачу надмірно сплачене державне мито виходячи із приписів ч.2 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито" згідно якої повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

На звороті платіжного доручення від 13.01.2005 року № 39 міститься запис про те, що держмито в повній сумі перераховано в бюджет 13.01.2005 року.

Крім того суд, розглянувши клопотання позивача від 03.03.2009 року № 1-01/225 про відшкодування витрат в розмірі 100,56 грн. понесених на оплату послуг при отриманні довідок у Головному управлінні статистики у Вінницькій області прийшов до висновку про його відхилення в повному обсязі виходячи з того, що приписи ГПК України не відносять до судових витрат подібні вказаному в клопотанні позивача суми.

При цьому судом також враховано припис, який міститься в п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому зазначається, що відповідно до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

За письмовим клопотанням сторін 12.04.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, ч. 2 ст. 35, ст.ст. 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49 ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Вінницяоблводоканал" (код ЄДРПОУ-03339012) в особі Калинівського відоокремленого підрозділу водопровідно –каналізаційного господарства (м. Калинівка-2 Вінницької обл., код ЄДРПОУ-23108029) на користь Відкритого акціонерного товариства "АК „Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі", (м. Калинівка, вул.Промислова, 14, Вінницької обл., код ЄДРПОУ 25510222) - 121454 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 18197 грн. 51 коп. 3% річних, 1396 грн. 52 коп. відшкодування витрати на держмито та 117 грн. 81 коп. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 19 квітня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Промислова, 14, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.

4 - відповідачу - м. Калинівка - 2, Калинівський район, Вінницька область, 22400.