Рішення № 90594633, 27.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 липня 2020 р. Справа № 120/1855/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 Західного територіального управління Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1, позивач) до військової частини 3008 Західного територіального управління Національної гвардії України (далі - військова частина 3008, відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови в нарахуванні та виплаті середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня 2019 року по 16 квітня 2020 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня 2019 року по 16 квітня 2020 року в сумі 167 159, 03 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у НГ та в квітні 2019 року його виключено із списків особового складу. Однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати компенсації за неотримане речове майно в день звільнення. 16.04.2020 р. на картковий рахунок надійшла компенсація за неотримане речове майно, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 19.05.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

03.06.2020 р. надійшов відзив в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення, відтак за невиплату такої не може бути застосована відповідальність визначена ст.117 КЗпП України.

15.06.2020 р. надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що фактично розрахунок із позивачем проведено 16.04.2020 р., відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку.

06.07.2020 р. ухвалою суду витребувано додаткові докази у відповідача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини 3008 №91 від 25.04.2019 р. припинено (розірвано) контракт та виключено із списків особового складу військової частини ОСОБА_1 .

22.04.2019 р . ОСОБА_1 подано рапорт про виплату компенсації за неотримане речове майно. Однак, компенсацію позивачу в сумі 38 890, 68 грн. виплачено лише 16.04.2020 р., що підтверджується випискою по картковому рахунку.

У зв`язку із чим , позивач звернувся 21.04.2020 р. до військови частини із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні.

За наслідком розгляду якої 22.04.2020 р. листом за вих.№50/08/33-1160 повідомлено про те, що норми трудового законодавства не поширюються на військовослужбовців Національної гвардії України та що постановою КМУ №704 від 30.08.2017 р. не передбачено здійснювати розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців.

Не погоджуючись із такою позицією суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 р. № 704.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці кори стосуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військо військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина четверта даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із процитованих норм видно, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, Положенням № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідна правова позиція викладена в постанові ВС від 31.01.2019 р.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням, а саме грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, оцінюючи вимоги щодо визнання протиправними дій щодо не виплати середньомісячного заробітку, суд вказує на таке.

Згідно загальних засад права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. В свою чергу, дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Як встановлено, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток, тобто не вчинив дії.

Відтак, в частині визнання протиправними дій щодо відмови в нарахуванні та виплаті середнього заробітку, позов задоволенню не підлягає, оскільки жодних дій відповідачем не вчинялось.

При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".

Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем при виключенні позивача з списків особового складу 25.04.2019 р. не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум не було виплачено компенсацію за речове майно, яку мав отримати позивач.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні 25.04.2019 р. остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

Щодо вимоги про зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 167 159, 03 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей По рядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством ви плати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування ви плат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що згідно розрахунку, наданого відповідачем, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 456, 80 грн. (26951, 50 грн. (сума грошового забезпечення за останні два місяці служби)/59 днів (календарні відпрацьовані дні)), відповідно кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 25 квітня 2019 року по 16 квітня 2020 року складає 358 календарних дні, у зв`язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 163 534,40 грн.(456, 80 грн. (середньоденна заробітна плата) x358 днів(дні затримки виплати))

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням, а саме грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 Західного територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня 2019 року по 16 квітня 2020 року.

Зобов`язати військову частину 3008 Західного територіального управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 квітня 2019 року по 16 квітня 2020 року у сумі 163 534,40 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні 40 копійок) (з відповідними відрахуваннями загальнообов`язкових платежів).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина 3008 (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08803572)

Повний текст рішення сформовано : 27.07.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна