Рішення № 90594321, 20.07.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1655/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - Шипенка М.С., адвокат, довіреність від 03.07.2020 р.,

відповідача - Ліпейка В.І., самопредставництво, довіреність від 27.04.2020 р.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків

до Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради, м. Харків,

про стягнення коштів у розмірі 49 429 312, 24 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/1655/17

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Харківської області розглядається справа № 922/1655/17 за позовом комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради про стягнення 29 211 924, 30 грн. заборгованості, 18 214 970, 55 грн. - інфляційних втрат та 2 002 417, 39 грн. - 3 % річних за неналежне виконання зобов`язань за договорами № 9051 "Про постачання теплової енергії" від 01.11.2001 року, № 9051/12 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 26.01.2012 року, № 9051/13 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 18.01.2013 року, № 9051/13/1 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 31.10.2013 року, № 9051/14 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 08.01.2014 року, № 9051/14/1 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 20.10.2014 року, № 9051/14/2 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 05.12.2014 року за період з жовтня 2009 року по грудень 2014 року.

24 травня 2017 року, ухвалою господарського суду Харківської області (головуючий суддя Мамалуй О.О.), прийнято позовну заяву до розгляду. 03 липня 2017 року відповідачем скеровано до матеріалів справи, через канцелярію господарського суду Харківської області, відзив (вх. № 21592 від 03 липня 2017 року), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку із закінченням строку позовної давності. 26 липня 2017 року, ухвалю господарського суду Харківської області, провадження у справі № 922/1655/17 зупинено, призначено у справі № 922/1655/17 судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. Сплату витрат, пов`язаних зі здійсненням судової експертизи, до остаточного розгляду справи покладено на позивача - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі". 16 листопада 2017 року до господарського суду Харківської області від Харківського науково-дослідного інституту судових експертизи ім. Засл. проф. Бокаріуса М.С. супровідним листом (вх. № 2250 від 16 листопада 2017 року) надійшли матеріали справи № 922/1655/17 з повідомлення про зняття експертного провадження № 14428 з виконання, у зв`язку з несплатою вартості проведення експертизи. 16 листопада 2017 року, у зв`язку з призначенням суддею Верховного суду суддю Мамалуя О.О., проведено повторний автоматичний розподіл справи № 922/1655/17 та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2017 року, для розгляду справи № 922/1655/17 призначено головуючого суддю - Калініченко Н.В. 20 листопада 2017 року провадження у справі № 922/1655/17 поновлено. 04 грудня 2017 року, ухвалою господарського суду Харківської області, призначено у справі № 922/1655/17 судову економічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, покладено на позивача - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" витрати по оплаті вартості проведення судової експертизи, провадження у справі № 922/1655/17 зупинено до отримання висновку експерта. Через реалізацію позивачем права на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 04 грудня 2017 року, матеріали справи № 922/1655/17 повернулись до господарського суду Харківської області для подальшого скерування до Харківського апеляційного господарського суду. 12 лютого 2018 року, постановою Харківського апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 04 грудня 2017 року залишено без змін. На виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 04 грудня 2017 року, матеріали справи № 922/1655/17 були направлені до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса для проведення судової економічної експертизи. 25 квітня 2018 року до господарського суду Харківської області від Харківського науково-дослідного інституту судових експертизи ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса супровідним листом (вх. № 616 від 25 квітня 2018 року) надійшли матеріали справи № 922/1655/17 з повідомлення про зняття судової економічної експертизи № 24815/25450 з виконання, у зв`язку з несплатою вартості проведення експертизи. 27 квітня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, провадження у справі № 922/1655/17 поновлено, призначено справу № 922/1655/17 в порядку загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1655/17 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. 18 травня 2018 року відповідачем скеровано до матеріалів справи, через канцелярію господарського суду Харківської області, відзив (вх. № 14536 від 18 травня 2018 року), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку із закінченням строку позовної давності. 29 травня 2018 на адресу суду позивач направив відповідь на відзив (вх. № 15503). 04 червня 2018 року відповідач, в порядку статті 167 Господарського процесуального кодексу України, подав до матеріалів справи заперечення. 12 червня 2018 року позивачем звернувся до суду із клопотанням про призначення судової експертизи, яке ухвалою господарського суду Харківської області від 12 червня 2018 року задоволено, призначено у справі № 922/1655/17 судову економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса. Покладено на позивача - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" витрати по оплаті вартості проведення судової експертизи. 12 червня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, зупинено провадження у справі № 922/1655/17 на час проведення експертизи. 17 липня 2018 року позивач направив на адресу господарського суду Харківської області платіжне доручення № 8693 від 10 липня 2018 року про сплату вартості судової економічної експертизи по справі № 922/1655/17. 11 жовтня 2018 року до суду від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшов висновок судової комісійної економічної експертизи № 15245/21642 від 28 вересня 2018 року, у відповідності до якого встановлено, що в обсязі наданих на дослідження документів судовим експертам - економістам не надається можливим встановити стан взаєморозрахунків між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та Управлінням освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради. 22 жовтня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, провадження у справі № 922/1655/17 поновлено та ухвалою суду від 02 листопада 2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 03 грудня 2018 року. 03 грудня 2018 року позивач, реалізуючи право, надане статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, звернувся із клопотанням про призначення судової експертизи. 03 грудня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, клопотання Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" задоволено частково, а саме в частині призначення у справі судової економічної експертизи. Призначено у справі повторну судову економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса. Покладено на позивача - Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" витрати по оплаті вартості проведення судової експертизи. 03 грудня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, зупинено провадження у справі № 922/1655/17 на час проведення експертизи. 01 лютого 2019 року на адресу господарського суду Харківської області від Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса надійшло клопотання про узгодження строків проведення експертизи по справі № 922/1655/17 у термін більше ніж 90 календарних днів. 19 березня 2019 року провадження у справі № 922/1655/17 поновлено. 19 березня 2019 року клопотання Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса про продовження строку проведення експертизи задоволено. Погоджено строк проведення повторної судової економічної експертизи у справі № 922/1655/17, призначеної ухвалою господарського суду Харківської області від 03 грудня 2018 року - понад 90 днів. Зупинено провадження у справі № 922/1655/1 на час проведення експертизи. 13 квітня 2020 року до господарського суду Харківської області від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса супровідним листом (вх. № 563) надійшли матеріали справи № 922/1655/17 з висновком судової комісійної економічної експертизи № 29113/7420/7421 від 19 березня 2020 року в якому зазначено, що в обсязі наданих на дослідження документів, виходячи з проведеного дослідження встановлено, в обсязі наданих документів, визначити стан взаєморозрахунків та сальдо взаєморозрахунків між КП "Харківські теплові мережі" та Управлінням освіти адміністрації Київського району ХМР за договорами № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 року, договір № 9051/12 про закупівлю теплової енергій в гарячій воді за державні кошти від 26 січня 2012 року, договір № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року, договорі № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року, договорі № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року, договорі № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року, договорі № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року, договорі № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року не надається можливим в зв`язку з відсутністю в матеріалах справи бухгалтерського обліку сторін та в повному обсязі первинних документів складених за вказаними договорами. 21 квітня 2020 року провадження у справі № 922/1655/17 поновлено. 15 травня 2020 року на електрону пошту суду від представника позивача надійшло клопотання (вх .№ 1556) про призначення економічної експертизи, проведення якої доручити Харківському науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (61036, м. Харків, вул. Ковтуна, 32). Обґрунтовуючи підстави призначення експертизи позивач зазначає, що через недоброчесність дій з боку експертів Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. засл. професора М.С. Бокаріуса, не було досягнута мета проведення в даній справі економічної експертизи. 29 травня 2020 року від відповідача надійшла заява (вх. № 12126), в якій останній просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про призначення чергової (третьої) судової економічної експертизи, оскільки призначення чергової експертизи може призведе до затягування розумних строків розгляду даної господарської справи. Ухвалою суду від 30 червня 2020 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання (вх. № 1556 від 15 травня 2020 року) про призначення експертизи. Протокольною ухвалою суду від 30 червня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 липня 2020 року. Одночасно з цим, судом, у порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, надано можливість сторонам у справі подати додаткові пояснення щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи. 02 липня 2020 року позивачем до суду, засобами поштового зв`язку, скеровано до матеріалів справи пояснення, у порядку статті 161 ГПК України (вх. № 15145/20) у яких він зазначив про належність та допустимість доказів, що містяться в матеріалах справи, стан розрахунків між сторонами у справі, про застосування наслідків спливу строків позовної давності та щодо недобросовісної поведінки відповідача у справі. 03 липня 2020 року відповідачем до господарського суду Харківської області подано заяву (вх. № 15305/20) зміст якої зводиться до невизнання та заперечень проти обставин, викладених позивачем у заяві від 01 липня 2020 року. 06 липня 2020 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 15310) про надання додаткового строку для подання доказів у справі, а саме звітів про фактичний обсяг відпущеної теплової енергії за показниками приладів обліку за спірними договорами. На думку позивача, вказані докази, доведуть факт належного виконання умов договорів про постачання теплової енергії. 06 липня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, визнано причини неподання клопотання у підготовчому провадженні поважними, визнано поважними причини неподання позивачем доказів у даній справі у встановлений законом строк, встановлено позивачу додатковий строк, до 16 липня 2020 року, на подання доказів у даній справі. 15 липня 2020 року позивачем скеровано до матеріалів справи клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх. № 16215), додатком якого слугують відомості споживання енергіє по визначеним останнім об`єктам (усього 82 об`єкта). 20 липня 2020 року, присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заяві по суті справи. Представник відповідача повністю заперечує проти поданого позивачем позову, підтримує позицію, яка сформована у відзиві та запереченнях. У судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача та відповідача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

01 листопада 2011 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (енергопостачальна організація, позивач у справі) та Управлінням освіти (споживач, відповідач у справі) укладено договір № 9051 (далі по тексту - договір) про постачання теплової енергії, за умовами якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання поставити споживачеві теплову енергію в гарячої воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; технологічні потреби - відповідно з виробничої програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності (пункт 1.1., 2.1 договору). Як-то встановлено у пункті 6.1. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск - получення теплової енергії. Споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальної організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 6.2, 6.3 договору). Сторонами погоджено у розділі 7, що за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором винна сторона відшкодовує іншій задані збитки без зарахування неустойки. Згідно пункту 10.1. договору договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2002 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 договору). Додатком № 1 до договору обумовлено обсяги постачання теплової енергії споживачу (дата зняття споживачем показань приладів обліку - 25 число поточного місяця; подання звіту енергопостачальній організації - не пізніше 28-го числа поточного місяця; при відсутності даних по витраті тепла в означений термін, розрахунок буде виконано розрахунковим методом) та орієнтовну вартість теплової енергії, що постачається за поточний рік, відповідно до тарифі, діючих на момент договору. Також у додатку № 4 до договору визначений перелік об`єктів теплоспоживання. 12 липня 2006 року додатковою угодою сторони погодили викласти пункт 5.3 договору в новій редакції (а. с. 19, том 1) щодо обліку теплової енергії при наявності вузла обліку та експлуатація вузла обліку теплової енергії споживачем.

26 січня 2012 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (теплопостачальна організація, позивач у справі) та Управлінням освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради (споживач, відповідач у справі) укладено договір № 9051/12 (далі по тексту - договір 2) про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти, за умовами якого теплопостачальна зобов`язується у період дії цього договору поставити споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач - прийняти і оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію; гаряче водопостачання (пункт 1.1., 2.1 договору). Відповідно до пункту 3.1. договору 2 ціна цього договору становить 30 420 058,33 грн., ПДВ 6084011,67 грн., усього 36 504 070,00 грн. Як-то встановлено у пункті 4.1. договору 2 розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться шляхом перерахування коштів на рахунок теплопостачальної організації, вказаний в договорі, відповідно до встановлених тарифів діючих в період постачання теплової енергії та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України. Розрахунковим періодом є місяць, за результатам якого підписується акт виконаних робіт по відпуску теплової енергії (в 2-х примірниках). Споживач з 10 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим самостійно отримує від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактура, акт виконаних робіт по відпуску теплової енергії за період, акт звіряння розрахунків (пункт 4.2., 4.8. договору). Сторонами погоджено у розділі 7 договору 2, що у разі невиконання або неналежне своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. Розділом 10 договору 2 передбачено, що договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (5 робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини 2 статті 39 Закону) з дня повідомлення про акцепт та поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2012 року і діє у частині поставки теплової енергії до 31 грудня 2012 року включно (згідно частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України), а у частині розрахунків - до їх повного здійснення. Додатком № 1 до договору 2 обумовлено обсяги постачання теплової енергії споживачу по всім об`єктам тепло споживання та вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік. Також у додатку № 4 до договору визначений перелік об`єктів теплоспоживання.

У договорі № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року, договорі № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року, договорі № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року, договорі № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року, договорі № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року, договорі № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року сторонами було узгоджено умови, які тотожні умовам договору 2, окрім положення в частині строку дії договорів.

30 березня 2011 року до договору № 9051 від 01 листопада 2001 року, сторонами укладено додаткову угоду, у відповідності до якої доповнено пункт 6 підпунктом 6.7 в такій редакції: "Споживач, починаючи з моменту підписання цієї додаткової угоди, протягом 60 календарних місяців сплачує енергопостачальній організації заборгованість за надану теплову енергію у розмірі 3 178 047,00 грн., яка утворилась станом на 01 січня 2011 року за узгодженим графіком погашення заборгованості".

30 березня 2011 року до договору № 9051 від 01 листопада 2001 року, сторонами укладено додаткову угоду, у відповідності до якої доповнено пункт 6 підпунктом 6.7 в такій редакції: "Споживач, починаючи з моменту підписання цієї додаткової угоди, протягом 60 календарних місяців сплачує енергопостачальній організації заборгованість за надану теплову енергію у розмірі 6 713 385,01 грн., яка утворилась станом на 01 січня 2011 року за узгодженим графіком погашення заборгованості".

До матеріалів позовної заяви позивачем представлено акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії за жовтень-грудень 2009 року - січень-грудень 2010 року (а. с. 70-119, том 1). Також маються рахунки-фактури на сплату використаної теплової енергії за вересень 2009 - грудень 2010 року, за січень 2011 року по січень 2015 року (а. с. 122 - 252, том 1).

У відповідності до акту приймання-передачі актів звіряння за теплову енергію від 19 липня 2017 року, позивач передав відповідачу (на виконання вимог ухвали господарського суду Харківського суду) акти звіряння відпуску-отримання теплової енергії та розрахунки за її використання за 01 січня 2010 року по 01 липня 2017 року (а. с. 56, том 3).

За бухгалтерською довідкою відповідача № 720 від 12 липня 2017 року (а. с. 55, том 2) за період з 01 червня 2014 року до кінця 2014 року закладами Управління освіти спожито теплопостачання на суму 9 510 633,23 грн., сплачено за цей період 12 925 358,49 грн., з них реструктуризація за 2010 рік складає 921 445,00 грн.

До матеріалів справи було також скеровано акти звірки станом на 01 січня 2010 року (із дебіторською заборгованістю 3 843 826,15 грн.), станом на 01 січня 2011 року (із дебіторською заборгованістю 9 594 485,71 грн.), станом на 01 січня 2012 року (із дебіторською заборгованістю 16 879 687,94 грн.), станом на 01 січня 2013 року (із дебіторською заборгованістю 24 384 940,04 грн.).

Крім того, в матеріалах справи маються акти звірки за 2014 рік (тобто за період з січня 2013 року по грудень 2013 року) та 2015 рік (тобто за період з січня 2014 року по грудень 2014 року) (а. с. 45,46, том 3) за даними яких, станом на 01 січня 2014 року дебіторська заборгованість відповідача складає 28 949 292,89 грн. та станом на 01 січня 2015 року дебіторська заборгованість відповідача складає 29 211 924,30 грн. Відповідач зазначив, що за бухгалтерськими даними управління освіти адміністрації Київського району ХМР рахується заборгованість у сумі 3 554 145,00 грн. станом на 01 січня 2014 року, а станом на 01 січня 2015 року - 2 723 288,52 грн.

Також позивачем надано до справи акт звіряння станом на 01 листопада 2017 року із дебіторською заборгованістю 27 922 389,45 грн. (а. с. 108, том 3).

Як зазначає позивач, станом на час подачі даного позову загальна сума заборгованості відповідача за період з жовтня 2009 року по грудень 2014 року (включно) складає 29 211 924, 30 грн., у зв`язку із непогашенням якої останній звернувся до суду з позовом про її стягнення. Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідачу за неналежне виконання умов спірних договорів щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар нараховані інфляційні втрати у сумі 18 214 970, 55 грн. та 2 002 417, 39 грн. - 3 % річних.

Відповідач у відзиві (вх. № 21592 від 03 липня 2017 року та вх. № 14536 від 18 травня 2018 року) просив суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про що зробив відповідні заяви. У подальшому, відповідач, з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності, заперечив проти позову по суті зазначивши, що заборгованості перед позивачем за період червень-грудень 2014 року (період в межах трирічного строку до звернення позивача до суду) не має, оскільки за даними відповідача останнім у такий період спожито теплової енергії на загальну суму 9 510 633,23 грн., в той час як сплачено 12 925 358,49 грн., тобто на 2 493 280,26 грн. більше ніж спожито (а. с. 55-57, том 2). Відповідачем надано документи (акти виконаних робіт, платіжні доручення), які підтверджують отримання теплової енергії відповідачем за період червень-грудень 2014 року та здійснення оплат за вказаний період (а. с. 58- 146, том 2). Інших первинних документів, якими супроводжувалося оформлення договірних правовідносин між сторонами за період жовтень 2009 року - грудень 2014 року (включно) відповідачем не надано із вказівкою на закінчення терміну зберігання таких документів - 3 роки (пояснення вх. № 23686 від 24 липня 2017 року).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Аналогічний припис містить стаття 526 ЦК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання". Порядок постачання теплової енергії та взаємовідносин зі споживачами усіх форм власності регулюється спеціальним законодавством, що передбачає здійснення постачання (продаж) теплової енергії споживачу за договором про постачання теплової енергії.

Правовідносини в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Законом України Про теплопостачання, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 (далі Правила).

Позивач є монополістом, відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" та відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів (стаття 24 Закону України "Про теплопостачання"). Аналогічне положення закріплено у пункті 14 Правил.

Частиною 2 статті 275 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) визначено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Так, згідно з статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 Цивільного кодексу України - далі по тексту ЦК України).

Дослідивши умови договорів № 9051 "Про постачання теплової енергії" від 01 листопада 2011 року, № 9051/12 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 26 січня 2012 року, № 9051/13 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 18 січня 2013 року, № 9051/13/1 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 31 жовтня 2013 року, № 9051/14 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 08 січня 2014 року, № 9051/14/1 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 20 жовтня 2014 року, № 9051/14/2 "Про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти" від 05 грудня 2014 року, суд вважає, що вказані договори за своєю правовою природою є договором поставки та до яких повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Абзац 1 частини 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом відповідно до матеріалів справи встановлено, що на підтвердження факту належного виконання своїх зобов`язань за договорами, позивач посилається на акти виконаних робіт та рахунки на оплату теплової енергії за договором № 9051 від 01 листопада 2001 року за період: жовтень 2009 року - грудень 2011 року (а.с. 70- 149, том 1); рахунки-фактури на оплату теплової енергії за договором № 9051/12 від 26 січня 2012 року за період січень 2012 року-грудень 2012 року (а.с. 150- 181, том 1), дублікати яких направлялися на адресу відповідача (докази направлення в матеріалах справи (а.с.182-184, том 1); рахунки на оплату теплової енергії за договором № 9051/13 від 18 січня 2013 року за період січень 2013 року-грудень 2013 року (а.с. 185- 221, 225-234, том 1), договором № № 9051/13/1 від 31 жовтня 2013 року за листопад 2013 року (а.с. 222-224, том 1), дублікати яких разом із актами виконаних робіт направлялися відповідачу (докази направлення в матеріалах справи (а.с. 235-236,том 1); рахунки-фактури на оплату теплової енергії за договором № 9051/14 від 08 січня 2014 року за період січень 2014 року-грудень 2014 року (а.с. 237-252, том 1), дублікати яких разом із актами наданих послуг направлялися на адресу відповідача (докази направлення у матеріалах справи - а с. 252-253, том 1), акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії за договорами № 9051/14/1 від 20 жовтня 2014 року та № 9051/14/2 від 05 грудня 2014 року (а.с. 63, том 2), акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01 січня 2015 року (а.с. 19, том 3), акт звірки взаємних розрахунків станом на 01 листопада 2017 року (а.с. 108, том 3)

Суд поряд з цим зазначає, що 12 червня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області у справі № 922/1655/17, призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса, м. Харків. На вирішення експертів судово-економічної експертизи поставлено наступні питання: 1) яким є стан взаєморозрахунків та сальдо взаєморозрахунку між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та Управлінням освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради за договорами: - договір № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 року; - договір № 9051/12 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 26 січня 2012 року; - договір № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року.; - договір № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року; - договір № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року; - договір № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року; - договір № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року; 2) у випадку встановлення наявності заборгованості Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради перед Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі", якими є розміри суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат (виходячи з визначених позивачем періодів нарахування) в межах договорів: - за договором № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 року; - за договором № 9051/12 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 26 січня 2012 року; - за договором № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року; - за договором № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року; - за договором № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року; - за договором № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року; - за договором № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року.

У висновку судової комісійної економічної експертизи № 15245/21642 від 28 вересня 2018 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса (а.с. 21-33, том 4) зазначено, що в обсязі наданих на дослідження документів, виходячи з проведеного дослідження встановлено, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зворотно - сальдові відомості бухгалтерського обліку сторін тому судовим експертам - економістам не надається можливим встановити стан взаєморозрахунків та сальдо взаєморозрахунку між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" та Управлінням освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради за договорами: договір № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 року; договір № 9051/12 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 26 січня 2012 року; договір № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року; договір № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року; договір № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року; договір № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року; договір № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року.

Крім того, 03 грудня 2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області у справі № 922/1655/17, призначено у справі повторну судову економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Харківського науково-дослідного Інституту судових експертиз ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса, м. Харків та на вирішення експертів судово-економічної експертизи поставлені питання, які ставилися судом в ухвалі господарського суду Харківської області від 12 червня 2018 року.

У висновку експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, за результатами проведення судової економічної експертизи № 29113/7420/7421, складеного 24 грудня 2019 року (а.с. 110-118, том 4) зазначено, що в обсязі наданих на дослідження документів, виходячи з проведеного дослідження встановлено, в обсязі наданих документів, визначити стан взаєморозрахунків та сальдо взаєморозрахунку між КП "Харківські теплові мережі" та Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради за договорами № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 р.; договір № 9051/12 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 26 січня 2012 року; договір № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року; договір № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року; договір № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року; договір № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року; договір № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року - не надається можливим в зв`язку з відсутністю в матеріалах справи бухгалтерського обліку сторін та в повному обсязі первинних документів складених за вказаними договорами та відповідно підтвердити розмір заборгованості та в подальшому провести розрахунки сум 3 % річних та інфляційних втрат (виходячи з наведених позивачем періодів нарахування) в межах наведених договорів - не видається за можливе.

Тобто, у своїх висновках № 15245/21642 та № 29113/7420/7421 судові експерти Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса не надали відповіді на жодне з поставлених ухвалами господарського суду Харківської області від 12 червня 2018 року та від 03 грудня 2018 року питань.

При цьому у подальшому представником позивача до матеріалів справи, в порядку ст. 207 ГПК України, скеровано додаткові докази, а саме: інформацію про обсяги фактично спожитої теплової енергії відповідачем за період жовтень 2009 по грудень 2014 року; інформацію про нарахування та розрахунки за спожиту теплову енергію; відомості споживання теплової енергії по об`єктам: - ДНЗ № 108; ДДЗ № 413; гімназія № 55; дитячий садок № 464; ДДЗ № 119; дитячий садок № 373; школа № 62; школа № 166 "Вертикаль"; ДДЗ № 2 ОДОС "Лісний"; ДНЗ № 264; ДЮСШ № 2; дитячий садок № 109; ДНЗ № 4; Харківський технологічний ліцей № 9; дитячий садок № 410; ХОШ № 36; КДЮСШ № 2; гімназія № 55; СШ № 172; Харківський педагогічний ліцей № 4; СШ № 164; СШ № 165; середня школа № 96; дитячий садок № 136; ДЮСШ № 1; ДДЗ № 413; дитячий садок № 180; дитячий садок № 395; учбово-виробниче госп-во Київського району; дитячий садок № 87; середня школа № 100; школа № 62; ДДЗ № 242; середня школа № 110; ДДЗ № 74; середня школа № 52; центр технічної творчості школярів; середня школа № 52; школа № 5 учбовий корпус "Б"; школа № 5 учбовий корпус "А"; управління освіти адміністрації Київського р-ну; ДДЗ № 248; ДНЗ № 264; ДДЗ № 66; СШ № 164; дитячий садочок № 373; гімназія № 1; ХСШ № 17; дитячий садок № 374; КЗ "ЦДіЮТ"; Харківський ліцей мистецтв № 133; дитячий садок № 464; дитячий садок № 370; дитячий садок № 382; ДДЗ № 123; дитячий садок № 123; середня школа № 37; спец. загальноосвітня школа № 16; Київське РУО ДДЗ № 25; школа № 107; дитячий садок № 374; дитячий садок № 248; середня школа № 158; ДНЗ № 22; школа № 62; ДДУ № 36; середня школа № 158; дитячий садок № 248.

Суд констатує, що в силу частин 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, поміж іншого, письмовими доказами; висновками експертів.

Згідно частин 1,3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Критерії допустимості та достовірності доказів визначені статтями 77, 78 ГПК України, відповідно до яких належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

ГПК України так само виділяє докази за властивістю вірогідності, яка відповідно до стаття 79 передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до норм статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно частиною 1 статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Оцінюючи докази, надані сторонами у справі на предмет належності, допустимості, достовірності та вірогідності як в цілому, так і кожному доказу окремо, керуючись при цьому внутрішнім переконанням, суд зазначає таке.

Як зазначено Верховним Судом у Постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Надані позивачем докази (спірні договори, акти наданих послуг, рахунки на оплату, акти звірки взаємних розрахунків), що у подальшому було розшифровано відомостями про фактичні обсяги споживання теплової енергії відповідачем за період жовтень 2009 року - грудень 2014 року (включно) (окремо по кожному об`єкту відповідача та відповідним періодам), з урахуванням того, що саме на підставі таких відомостей складались акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії та виставлялися рахунки на оплату теплової енергії по кожному окремому періоду, за відсутності заперечень відповідача щодо отримання теплової енергії у спірному періоді, суд сприймає як такі, що доводять передумову позовних вимог позивача, а саме належне виконання позивачем умов спірних договорів.

В цьому контексті суд відхиляє доводи представника відповідача, висловлені у судовому засіданні 20 липня 2020 року, щодо невідповідності наданих позивачем документів вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як необґрунтовані із посиланням на абзац 9 частини 2 статті 9 цього ж Закону, оскільки, якщо дані документи і містять неістотні недоліки, то вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у їх складанні, та вони містять відомості про дату складання документа (у т.ч. і період за яких такі документи складені), назву підприємства, від імені якого складено документ (двосторонні відомості про обсяг спожитої теплової енергії) та містять відбитки печатки відповідача.

Щодо тверджень відповідача, викладених у запереченнях (вх. № 16006 від 06 червня 2018 року) про те, що акт звіряння відпуску отримання теплової енергії та розрахунків за її використання між КП "Харківські теплові мережі" та Управлінням освіти станом на 01 листопада 2017 року на суму заборгованості 27 922 389, 45 грн. підписаний зі сторони відповідача не уповноваженою особою - бухгалтером відповідача Борисовець М.М., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків (аналогічний правовий висновок викладено постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18).

Таким чином, посилання відповідача на підписання акту звірки звіряння відпуску отримання теплової енергії та розрахунків за її використання між КП "Харківські теплові мережі" та Управлінням освіти зі сторони відповідача не уповноваженою особою позбавлене правового обґрунтування, тому відхиляється судом.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У пункті 6.1. договору № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 року, встановлено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск-получення теплової енергії. Споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальної організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 6.2, 6.3 договору).

Крім того, пунктом 4.1. договорів про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться шляхом перерахування коштів на рахунок теплопостачальної організації, вказаний в договорі, відповідно до встановлених тарифів діючих в період постачання теплової енергії та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України. Розрахунковим періодом є місяць, за результатам якого підписується акт виконаних робіт по відпуску теплової енергії (в 2-х примірниках). Споживач з 10 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим самостійно отримує від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактура, акт виконаних робіт по відпуску теплової енергії за період, акт звіряння розрахунків (пункт 4.2., 4.8. договору).

Приписами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом при розгляді доводів позивача надана правова оцінка наявним у матеріалах справи доказам, а саме: умовам договору № 9051 про постачання теплової енергії від 01 листопада 2001 року, № 9051/12 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 26 січня 2012 року, № 9051/13 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 18 січня 2013 року, договору № 9051/13/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 31 жовтня 2013 року, договору № 9051/14 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 08 січня 2014 року, договору № 9051/14/1 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 20 жовтня 2014 року, договору № 9051/14/2 про закупівлю теплової енергії в гарячій воді за державні кошти від 05 грудня 2014 року, актам виконаних робіт по відпуску теплової енергії за жовтень-грудень 2009 року та за січень-грудень 2010 року (а.с. 70-119, том 1), рахункам-фактури на сплату використаної теплової енергії за вересень 2009 - грудень 2010 року, за січень 2011 року по січень 2015 року (а.с. 122- 252, том 1).

Доказів розірвання договорів, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при їх укладенні, або визнання їх недійсними внаслідок недодержання сторонами в момент їх вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Що стосується суми заборгованості за спірними договорами, судом на підставі аналізу відомостей про обсяг спожитої теплової енергії, актів виконаних робіт та виставлених рахунків, беручи до уваги наданий представником позивача загальний підсумок розрахунків з урахуванням додатково наданих документів (окремо за кожним із семи договорів та окремо за кожний із періодів поставки) як обґрунтований, враховуючи представлені позивачем дані про часткову оплату відповідачем за теплову енергію, за відсутності заперечень з боку відповідача щодо здійснення таких оплат та конкретних сум оплат, встановлено, що розмір заборгованості станом на час пред`явлення позову становить: за договором № 9051 від 01 листопада 2001 року - 8 415 221, 96 грн.; за договором № 9051/12 від 26 січня 2012 року - 8 828 788, 87 грн.; за договорами № 9051/13 від 18 січня 2013 року та № 9051/13/1 від 31 жовтня 2013 року - 6 469 105, 46 грн.; за договором № 9051/14 від 08 січня 2014 року - 2 381 557, 86 грн.; за договором № 9051/14/1 від 20 жовтня 2014 року - 70 грн.; за договором № 9051/14/2 від 05 грудня 2014 року - заборгованість відсутня; за додатковою угодою від 30 березня 2011 року до договору № 9051 від 01 листопада 2001 року - 3 178 047, 00 грн., а всього - 29 272 791, 20 грн. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні 20 липня 2020 року, розбіжність у сумі боргу що заявлений до стягнення - 29 211 924, 30 грн. та сума боргу у детальних розрахунках - 29 272 791, 20 грн. (60 866, 90 грн.) пов`язана із рахунковою помилкою позивача при формуванні позовних вимог на стадії пред`явлення позову у бік зменшення.

При цьому, враховуючи вищезазначене, суд в процесі оцінки доказів зазначає, що висновок судової комісійної економічної експертизи № 15245/21642 від 28 вересня 2018 р. та висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 29113/7420/7421 від 24 грудня 2019 року не містять відповідей на поставлені судом питання саме у зв`язку із відсутністю у матеріалах справи станом на час проведення судових експертиз первинних документів, однак які у подальшому були долучені до матеріалів справи та на підставі яких належним чином було проведено розрахунки, в результаті чого суд констатує, що такі висновки не мають доказового значення для правильного вирішення даної справи, відтак - відхиляються судом за вказаними мотивами.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи відсутність заперечень відповідача як щодо отримання теплової енергії у спірний період, так і щодо часткової оплати теплової енергії за спірними договорами, керуючись засадами повноти, всебічності, неупередженості розгляду справи, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 29 211 924, 30 грн. за спірними договорами, яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідно й позов в частині стягнення з відповідача основної заборгованості підлягає задоволенню у повному обсязі.

При цьому, не має під собою належного правового обґрунтування позиція відповідача щодо відсутності заборгованості перед позивачем, невірного розрахунку позивачем вартості та кількості теплової енергії отриманої у період жовтень 2009 року - грудень 2014 року (включно), з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів про те, що відповідач звертався до позивача з заявою про неправильне визначення обсягу спожитої теплової енергії в отриманих ним рахунках, тощо.

При цьому, враховуючи обставини даного спору та поведінку відповідача, який зайняв взаємовиключні правові позиції, а саме, з однієї сторони, на етапі досудового врегулювання спору, - визнання заборгованості перед позивачем (шляхом надіслання листів із вибаченнями за незручності та вказівки на наявність заборгованості), на етапі судового провадження - за відсутності заперечень проти позову по суті, вдається до необхідності застосування наслідків спливу строку позовної давності, а з іншої сторони - зазначає про відсутність заборгованості перед позивачем, більше того стверджуючи про наявність переплати (за період червень 2014 - грудень 2014 року), господарський суд доходить висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

У підсумку, з урахуванням всіх встановлених обставин справи, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінку правовим позиціям відповідача, господарський суд приходить до висновку про наявність у поведінці відповідача ознак недобросовісності та несправедливості, тому застосовуючи доктрину "заборони суперечливої поведінки", суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача відносно відсутності у останнього заборгованості перед позивачем за спірними договорами.

Щодо інших аргументів сторін у даній справі, суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; хоча судді мають можливість, а інколи зобов`язані вчиняти певні дії з власної ініціативи, судді повинні давати відповідь лише на належні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору (пункт 39); виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Дотримуючись вищевикладених норм та рекомендацій, суд вважає за можливе не надавати відповіді у рішенні на інші аргументи і доводи сторін у справі (в частині заявленої до стягнення основної суми заборгованості) оскільки вони не впливають на правильне вирішення спору.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 918/329/16.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 002 417,39 грн. та інфляційні нарахування на суму боргу 18 214 970,55 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 2 002 417,39 грн. та інфляційних нарахувань на суму боргу 18 152 185,90 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію по справі відповідач у відзивах на позовну заяву (вх. № 21592 від 03 липня 2017 року, вх. № 14536 від 18 травня 2018 року) заявив про застосування строку позовної давності до вимог, які викладені позивачем у змісті позовної заяви.

Враховуючи, що судом встановлено обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за договорами, які покладені в основу підстави позову, враховуючи заявленя відповідачем заяв про застосування строку позовної давності, суду необхідно, з урахуванням норм матеріального права, беручи до уваги конкретні обставини по даній справі, встановити наявність чи відсутність застосування до спірних правовідносин положень про позовну давність.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як зазначає відповідач, про можливі порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором 2001 року позивач дізнався або мав дізнатися 01 січня 2010 року. Строк позовної давності закінчився 01 січня 2013 року. Про можливі порушення відповідачем своїх обов`язків за договором 2010 року позивач дізнався або мав дізнатися 01 січня 2011 року. Строк позовної давності закінчився 01 січня 2014 року. Про можливі порушення відповідачем своїх обов`язків за договором 2011 року позивач дізнався або мав дізнатися 01 січня 2012 року. Строк позовної давності закінчився 01 січня 2015 року. Про можливі порушення відповідачем своїх обов`язків за договором 2012 року позивач дізнався або мав дізнатися 01 січня 2013 року. Строк позовної давності закінчився 01 січня 2016 року. Про можливі порушення відповідачем своїх обов`язків за договором 2013 року позивач дізнався або мав дізнатися 01 січня 2014 року. Строк позовної давності закінчився 01 січня 2017 року. Відтак вважає, що позивачем пред`явлено позов за межами строку позовної давності.

Позивач у свою чергу зазначав, що строк позовної давності неодноразово переривався, у зв`язку із вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання боргу.

Оцінюючи доводи сторін щодо можливості або неможливості застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (частина 1 статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено наступне.

У період з жовтня 2009 року по грудень 2011 року постачання позивачем теплової енергії відповідачу здійснювалось за договором № 9051 від 01 листопада 2001 року.

Між сторонами у справі 30 березня 2011 року були укладені дві додаткові угоди до договору № 9051 від 01 листопада 2001 року, в яких був зафіксований розмір заборгованості за договором станом на 01 січня 2011 року в загальному розмірі 9 891 432,01 грн. та встановлені нові строки оплати заборгованості помісячно починаючи з січня 2012 року в строк до 25 числа поточного місяця (а. с. 66-69, том 3).

Таким чином, суд зауважує, що по відношенню до заборгованості за період жовтень 2009 року- грудень 2010 року строк позовної давності переривався та почав свій перебіг заново з 26 січня 2012 року, відповідно мав закінчитися 26 січня 2015 року

Зміст листа № 855 від 19 квітня 2012 року (а.с. 70, том 3) свідчить, що відповідач повідомляє позивача, що у бюджеті на 2012 р. затверджено коштів лише для погашення заборгованості стосовно однієї додаткової угоди загальною сумою 6 713 385,01 грн. Через нестачу коштів можливості здійснювати оплату у 2012 році за додатковою угодою на загальну суму 3 178 047,00 грн. немає. (а.с. 70, том 3).

На переконання суду, такі дії відповідача свідчать про визнання ним боргу, тому строк позовної давності був перерваний і почав спливати заново 20 квітня 2012 р., а його закінчення припадало на 20 квітня 2015 року.

22 травня 2013 року відповідач листом № 1157 повідомив позивача про свою загальну заборгованість за спожиту теплову енергію станом на 01 травня 2013 року в розмірі 29 981 830,32 грн. (а.с. 71, том 3).

На переконання суду, такі дії відповідача так само свідчать про визнання ним боргу, тому строк позовної давності був перерваний і почав перебіг заново 23 травня 2013 року, а його закінчення припадало на 23 травня 2016 року.

З наявного у матеріалах справи листа № 68 від 29 січня 2015 року вбачається, що позивач запропонував здійснити погашення загального розміру заборгованості за всіма договорами, які є предметом позову у даній справі (29 211 924,30 грн.) та запропонував здійснити її погашення (а.с. 43, том. 2).

У відповідь відповідач листом № 297 від 03 лютого 2015 року (а.с. 42, том 2) зазначив, що оплата послуг за спожиту теплову енергію повністю залежить від бюджетного фінансування, з приводу недостатнього фінансування і існуючої заборгованості ним неодноразово відсилались листи до відповідних установ з проханням збільшити плани асигнувань.

Оскільки станом на дату складання листа 03 лютого 2015 року основний борг за спірними у даній справі договорами складав суму 29 211 924,30 грн., тому щодо зазначеної суми заборгованості 03 лютого 2015 року відбулося переривання строку позовної давності, перебіг якого заново розпочався 04 лютого 2015 року.

Крім того, матеріали справи містять лист відповідача № 1302/0/178-16 - 2077/0/179-16 від 22 серпня 2016 року (а.с. 44, том 2), яким відповідач повідомив позивача про те, що станом на 01.07.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 29 152 092, 26 грн. Існуюча заборгованість утворилася протягом 2010- 2014 років. Адміністрація Київського району та Управління освіти не мають можливості вирішити питання про ліквідацію існуючої заборгованості за спожите теплопостачання за 2011-2014 роки.

На переконання суду, такі дії відповідача свідчать саме про визнання ним боргу, тому строк позовної давності був перерваний і почав заново свій перебіг з 23 серпня 2016 р., відтак його сплив припадав на 23 серпня 2019 року.

Таким чином, всі вищезазначені листи відповідача, адресовані позивачу, суд сприймає як дії, що свідчать про визнання боргу відповідачем за всіма спірними договорами, які виразилися у повідомленнях боржника на адресу кредитора, яким боржник підтвердив наявність у нього заборгованості перед кредитором, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 березня 2020 року у справі № 916/299/19, від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, від 10 вересня 2019 у справі № 916/2403/18.

Враховуючи, що строк позовної давності щодо суми основної заборгованості востаннє перервався 23 серпня 2016 року, а його сплив припадав на 23 серпня 2019 року, пред`явлення позивачем позову 23 травня 2017 року відбулося в межах строку позовної давності, з огляду на що заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог не підлягає задоволенню.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 207-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради (61002, місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 02146274) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, місто Харків, вулиця Мефодіївська, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 31557119) 29 211 924,30 грн. заборгованості за неналежне виконання договірних відносин за період з жовтня 2009 року по грудень 2014 року включно, суму інфляційних втрат у розмірі 18 152 185,90 грн., суму 3% річних у розмірі 2 002 417,39 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 239 695,15 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/1655/17