Ухвала суду № 905938, 05.06.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

05.06.2007№К-18901/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),

БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників позивача:СидоренкоН.Д., КолесникаО.В та

відповідача: ДзюбиЛ.М., КлименкоМ.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛОН» на постанову Київського апеляційного господарського суду від01.03.2006 посправі№6/241а

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛОН»

до                   Державної податкової інспекції у м.Чернігові

про                            визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від19.07.2005 №0001022650/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 15000грн., в т.ч.10000грн. основного платежу та 5000грн. штрафних (фінансових) санкцій, яке винесене на підставі проведеної позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ за період з 01.01.2003 по 31.05.2005, та за результатами якої складено Акт від18.07.2005 №42/26-210/30042207 про заниження ПДВ за січень 2003року на 10000грн., що призвело до порушення позивачем пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Постановою Господарського суду Чернігівської області від28.11.2005 у справі №6/241а позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПДВ не додається до номіналу векселя, та відповідно не може формуватися податковий кредит у платника ПДВ, який отримує такий вексель за борговими зобов'язаннями за поставлену продукцію.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі №6/241а, рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції не підтримав висновок суду першої інстанції зазначивши, що 10.01.2003 між позивачем та ПППарфененкоС.М. укладено договір купівлі-продажу текстильного товару №1, оплата товару передбачалась шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця на протязі 10 днів з моменту відвантаження товару. Загальна вартість договору встановлена сторонами у 50000грн., виконання якого підтверджено накладною від10.01.2003 №1 та податковою накладною від10.01.2003 №1 про передачу товару на загальну суму 50000грн. ( в т.ч. ПДВ 8333,38грн.).

14.01.2003 сторони внесли зміни до п.2.1 договору №1 і визначили розрахунок простим векселем, емітованим концерном "Чексіл", від14.02.2002 №85354567368 на суму 50000грн., який був переданий за актом приймання передачі векселя.

Тому враховуючи особливості розрахунку за товар, пославшись на п.1.19, п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.3.1.1 п.3.1 ст.3; п.4.1 ст.4; пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд апеляційної інстанції зазначив базу оподаткування операцій з поставки товарів, і обґрунтував свою позицію пп.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», де зазначається у яких випадках операції з цінними паперами не є об'єктом оподаткування, а саме операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та постановки а кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів місцевого самоврядування відповідно до закону; цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з правління активами.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції передача векселів в рахунок погашення зобов'язань за отриманий товар до таких операцій не відноситься, а тому вексель, в рахунок погашення заборгованості за отримані матеріальні цінності, виступає товаром, а не грошовими коштами і на цій підставі податкове повідомлення-рішення визнано законним.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач (далі-ТОВ) подав касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скарга обґрунтовано тим, що рішення було прийнято судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням матеріального права п.3.2.4 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.4.1.1 ст.4 Закону «Про прибуток», недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, так як відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» - вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму коштів власнику векселю (векселеотримувачу), а тому такі операції не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Сама природа векселя, на думку скаржника, не передбачає тлумачення відповідно до включення в його вартість податку на додану вартість Тому податок, який нараховується на вексель, не є непрямим, а оскільки джерелом його погашення може бути тільки прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, то це не є ПДВ. Такий податок зменшує фінансовий результат діяльності підприємства, і це є принципом прямого оподаткування Неправомірне нарахування ПДВ на вексель без фактичного отримання доданої вартості - це повторне нарахування податку на додану вартість, який раніше нараховувався при реалізації товарів (робіт, послуг), оскільки додана вартість створюється на стадії матеріального виробництва, виконання робіт, надання послуг та їх реалізації.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не надав. В судовому засіданні проти скарги заперечив і просив судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом1.6 ст.1 Закону України від28.12.1994 №334 «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону №283 від22.05.1997 визначено, що товари - матеріальні та матеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь сих операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Тобто, на противагу заперечень скаржника, вексель підпадає під ознаки товару в розумінні ст.1 Закону Україні «Про оподаткування прибутку підприємств».

І як встановлено п.1.31 ст.1 вказаного Закону - продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів, тому суд апеляційної інстанції правомірно послався в даному випадку на п.1.19 ст.1 цього Закону, яким визначено поняття бартеру ((товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунки і товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які іди заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається рахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Таким чином розраховуючи базу оподаткування операцій з поставки товарів (п.4.1 ст.4 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість») по даному договору купівлі-продажу, необхідно врахувати визначення терміну «об’єкт оподаткування», зазначеного в пп.3.1.1 п.3.1 ст.3цього Закону. Із чого можна зробити висновок, що свої міркування щодо законності винесеного податкового повідомлення-рішення суд апеляційної інстанції правомірно обґрунтував пп.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» в якій зазначається у яких випадках операції з цінними паперами не є об'єктом оподаткування:

випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене суд касаційної інстанції погоджується із правовою позицією суду апеляційної інстанції, що передача векселів в рахунок погашення зобов'язань за отриманий товар, до таких операцій не відноситься. І посилання суду першої інстанції на те, що вексель є валютною цінністю, як то визначено ст.1 Декрету Кабінету Міністрів від19.02.1993 №15 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є помилковим, оскільки даний Декрет установлює порядок проведення валютних операцій, вичерпний перелік яких даний в п.2 ст.1 вказаного Декрету. Передача веселів в рахунок погашення зобов'язань за отриманий товар між резидентами на території України до таких операцій не відноситься.

Відповідно вексель, переданий в рахунок погашення заборгованості за отримані матеріальні цінності, підпадає під визначення товару в розумінні п.1.6 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а не грошових коштів, і відповідно суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що в порушення пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем занижено чисту суму податкових зобов'язань по ПДВ за січень2003року на 10000грн. Дана сума визначена як різниця між сумою податкових зобов'язань, що виникли протягом періоду, що перевірявся, та сумою податкового кредиту перевіряємого періоду, з врахуванням даних декларацій з ПДВ, наданих ТОВ.

Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, відповідно постанова Київського апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі№6/241не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЛОН» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від01.03.2006 по справі№6/241 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                       А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров