Рішення № 90583071, 07.07.2020, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/145/2020

Справа № 679/125/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року м.Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Базарника Б.І.,

за участю секретаря судового засідання Дмітрієвої О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 Т ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у залі суду м.Нетішин цивільну справу № 679/125/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені і за дорученням якої діє відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» про поновлення строку давності звернення до суду, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року позивач звернувся до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені і за дорученням якої діє відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» про поновлення строку давності звернення до суду, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилається на те, що 22.05.1995 року згідно наказу ВП «Хмельницька АЕС» ДП НАЕК «Енергоатом» №856лс від 22.05.1995 року - ОСОБА_1 був переведений з посади заступника генерального директора з режиму на посаду начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру. Починаючи з 2014 року відповідно до наказу № 403 від 05.03.2014 року «Про забезпечення подання посадовими особами ВП «ХАЕС» декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру» адміністрація ВП «Хмельницької АЕС» стала вимагати від нього подання декларації про майно, доходи. Він, як начальник відділу організації підготовки персоналу НТЦ ВП «ХАЕС» був підпорядкований безпосередньо заступнику начальника НТЦ ВП «ХАЕС» з управління та якості, який в свою чергу був підпорядкований начальнику НТЦ ОСОБА_4 .

Стверджує, що організаційно-розпорядчих функцій в НТЦ ВП «ХАЕС» він не виконував, не виконував він таких функцій і у ВП «ХАЕС», так як такі функції були покладені на начальника НТЦ ОСОБА_4 , виконання ним наказу № 403 від 05.03.2014 року «Про забезпечення подання посадовими особами ВП «ХАЕС» декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру» не відповідало його обов`язкам закріпленим в Посадовій інструкції. Працюючи на ВП «ХАЕС», не виконував також функцій держави або місцевого самоврядування, не був посадовою особою юридичної особи ВП «ХАЕС» публічного права.

Зі змісту Закону України «Про запобігання корупції», який зобов`язував посадову особу подавати декларацію про доходи, в його посадову інструкцію в розділі «Посадові обов`язки начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру ВП «Хмельницька АЕС»» не було внесено у встановленому порядку змін щодо його обов`язку щорічно подавати декларацію відповідно до ст.45 Закону України «Про запобігання корупції». У зв`язку з цим він відмовився виконувати вищевказаний наказ, який суперечить, на погляд позивача щодо нього ст.60 Конституції України. Згідно ст.60 Конституції України: «Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».

Зазначає, що згідно його посадової Інструкції №0.ТП.5447.ИД-13, затвердженої генеральним директором ВП «ХАЕС» 12.07.2013 року, в його обов`язки як начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру входило виконувати завдання покладені на відділ, а саме: організаційне забезпечення навчання персоналу в НТЦ, на робочих місцях у структурних підрозділах і спеціалізованих навчальних закладах за межами ВП «ХАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», забезпечення функціонування системи документування підготовки персоналу і складання відповідної звітної документації, керувавання діяльністю групи супроводу навчання (ГНС) на ВП «ХАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», групи супроводу навчання (ГНС) за межами ВП «ХАЕС» ДП НАЕК «Енергоатом», що входили до складу підпорядкованого йому відділу щодо виконання покладених на відділ функцій.

21.06.2016 року відповідач видав наказ № 1257-к та звільнив його з 23.06.2016 року із займаної посади начальника відділу організації підготовки персоналу НТЦ згідно з п.3 ст.40 КЗПП України. Вказує, що в даному наказі зазначається: «За невиконання вимог наказу ВП «ХАЕС» від 10.02.2016 р. №255 в частині неподання декларації про доходи за 2015 рік в установлений термін ОСОБА_1 , начальнику відділу підготовки персоналу навчально-тренувального центру, наказом від 17.05.2016 № 986 оголошено догану. За неналежне виконання вимог «Посадової інструкції начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру» № 0.ТП.5447.ИД-13 наказом від 15.06.2016 №1221-к ОСОБА_1 оголошено догану вдруге. 15.06.2016 ОСОБА_1 відмовився від проходження перевірки знань, на підставі чого рішенням загальностанційної комісії №7 був складений протокол від 15.06.2016 №15/16. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9 та п.3.4.7 «Посадової інструкції начальника відділу організації підготовки персоналу НТЦ» в частині виконання п.4.1 «Кодексу корпоративної етики ДП НАЕК «Енергоатом» (п.4.17 таблиці 7.1 ПІ).

Стверджує, що відмова від проходження перевірки знань не могла бути підставою звільнення, оскільки існує процедура згідно з п.2.10 посадової інструкції: «Начальник відділу, котрий не прийшов чергової перевірки знань у встановлений термін чи отримав незадовільну оцінку, до роботи не допускається. Йому не пізніше ніж через місяць призначається повторна перевірка знань», яка не була виконана.

Також зазначає, що після звільнення його з роботи, адміністрація ВП «ХАЕС», а згодом Нетішинський відділ Шепетівської місцевої прокуратури Хмельницької області продовжували вимагати від нього подання декларації про його доходи за період з 01.01.2016 року по день звільнення 23.06.2016 року.

При цьому, незаконно звинуваченим, а згодом і звільненим головною підставою, якого фігурувало неподання декларації про доходи, він звертався зі скаргою до генерального прокурора України намагаючись довести, що він не був суб`єктом декларування, так як працюючи у ВП «ХАЕС», не виконував функцій держави або місцевого самоврядування, адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих функцій. Перед його звільненням з роботи 23.06.2016 року, звернення ОСОБА_1 з резолюцією щодо можливих порушень законодавства повторно було відправлене на адресу ДП НАЕК «Енергоатом» та залишилося повторно без належного реагування

В наказі про звільнення його з роботи 21.06.2016 року не вказано, що після його звільнення він був зобов`язаний подавати декларацію відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Після чого, 14.07.2017 року відносно нього було відкрите кримінальне провадження за статтею 366-1 КК України, декларування недостовірної інформації, а 18.09.2019 року Нетішинський відділ Шепетівської місцевої прокуратури Хмельницької області закрив дане кримінальне провадження закрив, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України, так як він не був суб`єктом декларування за що наказом № 1257-к від 21.06.2016 року був звільнений з роботи.

Щодо строків звернення до суду зазначає, що строк звернення до суду передбачений статтею 233 КЗпП України він пропустив з поважної причини, так як очікував результатів оскаржений через генерального прокурора України ним незаконного вимагання від нього відповідачем подання декларації.

Тому, на його думку ця обставина змушує позивача порушити питання про поновлення судом строку звернення до суду за захистом прав відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України: «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів».

Окрім цього зазначає, що з наказом № 1221-к від 15.06.2016 р. він ознайомлений не був, що підтверджується відсутністю його підпису в наказі про це. Також не був ознайомлений зі службовою запискою від 16.06.2016 р. № 59-1357 про порушення ним трудової дисципліни, яку було подано 16.06.2016 року після накладення на нього 15.06.2016 року дисциплінарного стягнення.

Зазначає, що стосується протоколу засідання адміністрації та цехового комітету НТЦ від 16.06.2016 року № 57 - то цей Протокол був виготовлений після накладення на нього 15.06.2016 року дисциплінарного стягнення, а відносно протоколу засідання профспілкового комітету ППО «ХАЕС» від 21.06.2016 року №218 то в наказі про звільнення не зазначається у зв`язку з чим мало місце таке засідання і причина такого засідання. Дійсно, засідання профспілкового комітету 21.06.2016 року мало місце. А на засіданні профкому як підстава для його звільнення обговорювався факт його відмови від подання декларації про доходи за 2015 рік, за що 17.05.2016 року наказом № 986 йому було оголошено догану.

Таким чином, вважає, що він не допустив систематичного порушення трудової дисципліни відповідно до п.3 статті 40 Кодексу Законів про працю України, а тому звільнення з роботи вважає незаконним.

Що стосується відмови від проходження перевірки знань, то вона мотивована незаконним відстороненям його начальником ІТТЦ ОСОБА_4 задовго до перевірки знань від виконання посадових обов`язків. Така відмова не може розглядатися, як порушення трудової дисципліни «враховуючи ступінь тяжкості», і тому не може бути підставою не тільки звільнення з роботи, але й накладення на нього дисциплінарного стягнення, рахуючи ступінь тяжкості такого порушення з огляду на п. 2.10 посадової інструкції.

За таких обставин, вважає наказ № 1257-к від 21.06.2016 року відносно нього не правильним, а звільнення незаконним.

Вважаючи своє звільнення незаконним бажає поновитися на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за один рік, а також шестимісячну грошову компенсацію. Крім матеріальної шкоди, незаконними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в порушенні законних прав на працю та отримання заробітної плати, матеріальне забезпечення своєї сім`ї.

04.03.2020 року представник відповідача ОСОБА_5 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що обґрунтування позовних вимог у даній справі обмежено лише часовими рамками починаючи з моменту відмови від проходження перевірки знань 15.06.2016 року та по момент прийняття наказу про звільнення до 21.06.2016 року. Натомість, позивач намагається обґрунтувати вимоги про скасування наказу про звільнення обставинами неподання декларацій у 2015-2016 роках та матеріалами кримінального провадження внесених в ЄРДР по вказаних фактах неподання декларацій.

В той же час звільнення позивача відбулося за факт відмови від проходження перевірки знань при наявних на той момент заходах дисциплінарного стягнення.

Тобто, причиною звільнення ОСОБА_1 є повторне дисциплінарне стягнення за невиконання трудових обов`язків.

Усі обставини викладенні у позовній заяви про події, що відбулись до 15.06.2016 року, ніяким чином не обґрунтовують позовних вимог, тому не належать до предмету доказування у даній справі, а докази наведені в якості додатків до позову №4-5, а саме: постанова прокурора та судове рішення Хмельницького апеляційного суду є неналежними доказами.

Вказані докази ніяким чином не стосуються факту відмови ОСОБА_1 від проходження перевірки знань та неспростовують факту наявності на момент вказаного дисциплінарного проступку доган за порушення трудової дисципліни. Також, позивач зазначає у позові, що відмова від перевірки знань мотивована відстороненням його від посади, а відтак вважає її такою, що не може розглядатись порушенням трудової дисципліни, враховуючи ступінь тяжкості. При цьому, позивач не заперечує самого факту відмови, а лише вважає її незначною. Вказує, що саме із вказаних вище мотивів "малозначності" порушення, позивач дійшов висновку, що і факту порушення не було.

Стверджує, що жоден із поданих доказів позивачем не вказує на малозначність відмови ОСОБА_1 від перевірки знань.

Таким чином, вважає висновки позивача про відсутність дисциплінарного проступку у зв`язку із його малозначністю є лише його припущеннями та не можуть оцінюватись судом як достовірний факт дійсності.

Вважає, що вимагаючи визнати наказ про звільнення незаконним від 21.06.2016 року №1257-к, позивач не наводить жодних міркувань щодо його незаконності та не вказує на жодну матеріально правову норму, що була порушена під час видання вказаного наказу. Позивач взагалі не оспорює процедуру прийняття наказу про звільнення, а лише вдається до переоцінки понять, передбачених чинним законодавством, щодо системності та малозначності порушення трудової дисципліни.

Отже, за відсутності будь-яких відомостей про сам факт порушення прав позивача, та без зазначення конкретної правової норми, що була порушена, позовні вимоги ОСОБА_1 слід вважати безпідставними.

Щодо пропущення строку позовної давності зазначає, що позивач не заперечує, що тримісячний строк позовної давності для звернення до суду про скасування наказу про звільнення від 21.06.2016 №1257-к минув, однак в обґрунтування поважності пропуску зазначеного строку посилається на обставини, що не є поважними для звернення до суду. Вважає, що розгляд кримінального провадження за події, що передували прийняттю наказу про звільнення, ніяким чином не обмежували позивача у можливості звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, сплив також і строк позовної давності щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

03.07.2020 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 подала додаткові письмові пояснення, в яких вказала, що наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 17.05.2016 року №986 за невиконання вимог наказу ВП «ХАЕС» від 10.02.2016 №255 в частині неподання декларації про доходи за 2015 рік у встановлений термін, ОСОБА_1 було оголошено догану. Наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 15.06.2016 року №1221-к на ОСОБА_1 вдруге було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання вимог Посадової інструкції начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру» №0.ТП.5447.ИД-13., яке полягало у невиконання позивачем завдання керівника та недотриманні вимог Кодексу корпоративної етики ДП НАЕК «Енергоатом».

Вказує, що своїм правом на оскарження дисциплінарних стягнень, в порядку визначеному главою XV КЗпПУ позивач не скористався, тобто ані через діючу у ВП «ХАЕС» комісію по трудових спорах, ані шляхом звернення до суду, накази від 17.05.2016 року №986, від 15.06.2016 року №1221-к про притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивач не оскаржував.

Приводом до звільнення за п.3 ст.40 КЗпП стало допущене в червні 2016 року ОСОБА_1 порушення трудових обов`язків, яке проявилось у тому, що згідно статті 35 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» №39/95-ВР від 08.02.1995 (із змінами та доповненнями) персонал підприємств, який виконує роботи, пов`язані з експлуатацією ядерних установок, об`єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, інших джерел іонізуючого випромінювання, зобов`язаний суворо дотримувати вимог норм, правил і стандартів з безпеки.

Спеціальним нормативним документом компанії ДП НАЕК «Енергоатом», який встановлює загальні вимоги до перевірки знань правил, норм і стандартів, інструкцій з технічної експлуатації, охорони праці, пожежної безпеки та з ядерної і радіаційної безпеки є «Положення про організацію роботи з персоналом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ПЛ-К.0.07.005-13. Пунктом 4.12.1 ПОРП-2013 визначено, що усі керівники, професіонали, фахівці, технічні службовці та робітники ДП НАЕК «Енергоатом» зобов`язані проходити перевірку знань, обсяг і періодичність яких встановлюються для кожної категорії працівників відповідними нормативними документами. Діючими у ВП «ХАЕС» «Правилами внутреннего трудового распорядка Обособленного подразделения «Хмельницкая АЭС» государственного предприятия «НАЭК «Энергоатом», визначені загальні обов`язки, правила та норми для роботодавця та працівників з метою забезпечення належної трудової виробничої та технологічної дисципліни, визначений обов`язок працівників проходити перевірку знань в об`ємі, встановленому посадовою інструкцією у відповідності до займаної посади (п.4.8. ПВТР-2004).

Посадовою інструкцією начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру» №0.ТП.5447.ИД-13 визначений обов`язок проходження перевірки знань для даної посади, зокрема, з ПТЕ (правил технічної експлуатації) та ППБ (правил пожежної безпеки). Порядок проведення перевірки знань у ВП «ХАЕС», зокрема з ПТЕ та ППБ, визначений «Положением о порядке проведения знаний норм, правил и стандартов по ядерной безопасности и технической эксплуатации» 0.ИГ.0044.ПЛ-14., вимоги якого розповсюджуються в повному обсязі на весь персонал підприємства, який підлягає перевірці.

Відтак, на підставі вищевказаних нормативних документів, начальник відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру ВП «ХАЕС» ОСОБА_1 зобов`язаний проходити чергову перевірку знань з ППБ, ПТЕ з періодичністю один раз в три роки в загальностанційній комісії №7, в обсязі розділу 7 посадової інструкції.

Враховуючи, що попередня перевірка знань була пройдена ОСОБА_1 05.06.2013 року, датою наступної чергової перевірки визначено 04.06.2016 року, про що ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис, про що свідчить Витяг з Журналу перевірки знань за період з 15.04.2013 року по 25.03.2015 року.

Станом на 04.06.2016 року, ОСОБА_1 чергову перевірку знань не пройшов, тим самим, не підтвердив своєї кваліфікації і готовності до виконання своїх виробничих обов`язків, як того вимагає п.4.12.9 ПОРП-2013.

Пункт 2.10 Посадової інструкції ОСОБА_1 №0.ТП.5447.ИД-13 визначає, що начальник відділу, який не пройшов чергової перевірки знань у встановлений термін до роботи не допускається.

Згідно пункту 4.10 «Положения о порядке проведения знаний норм, правил и стандартов по ядерной безопасности и технической эксплуатации» 0.ИГ.0044.ПЛ-14, особи, які не пройшли у встановлений строк чергову перевірку знань, негайно мають бути відсторонені від керівництва або самостійного виконання робіт до повторної перевірки знань, на підставі відповідного розпорядження керівника структурного підрозділу.

Відтак, Розпорядженням №77-а від 03.06.2016 ОСОБА_1 був відсторонений від виконання обов`язків начальника з 05.06.2016 року позивач був відсторонений лише від виконання управлінської функції та прийняття рішень, зокрема проведення інструктажів з ПТЕ та ППБ підлеглому персоналу, прийняття участі, в якості члена цехової комісії НТЦ з перевірки знань підлеглого персоналу з ПТЕ та ППБ (п. 3.4.2, п. 3.4.12 Посадової інструкції №0.ТП.5447.ИД-13). При цьому, доступ до робочого місця позивача не був обмежений, за ОСОБА_1 була збережена заробітна плата, про що свідчить довідка про заробітну плату ОСОБА_1

15.06.2016, з`явившись на засідання загальностанційної комісії з перевірки знань №7, ОСОБА_1 відмовився від проходження перевірки знань. Підтвердженням даного факту є протокол загальностанційної комісії №7 про відмову ОСОБА_1 від проходження перевірки знань від 15.06.2016 року №15/16, оформлений в Журналі протоколів перевірки знань 15.04.2015-06.11.2019.

На пропозицію начальника НТЦ Ісупова ОСОБА_7 .І надати письмові пояснення, позивач також відповів відмовою, про що 15.05.2016 року комісією був складений відповідний акт. Відмова у наданні письмових пояснень була висловлена у грубій нецензурній формі, що є порушенням принципів корпоративної етики, в частині шанобливого ставлення до колег та дотримання культури спілкування.

Підтвердженням факту вчинення позивачем порушення трудової дисципліни є службова записка начальника НТЦ ОСОБА_4 на ім`я генерального директора ВП «ХАЕС» від 16.06.2016 року №59-1357.

Відтак, відмовившись 15.06.2016 року від перевірки знань та вдавшись до неприпустимої форми спілкування, ОСОБА_1 було порушено вимоги п. 2.9 та 3.4.7 Посадової інструкції начальника відділу організації підготовки персоналу навчально- тренувального центру» №0.ТП.5447.ИД-13 в частині виконання п.4.1. Кодексу корпоративної етики ДП НАЕК «Енергоатом».

Наказом від 21.06.2016 року №1257-к, враховуючи порушення трудової дисципліни, яке було допущено ОСОБА_1 15.06.2016 року, а також систематичні порушення трудової дисципліни, які мали місце до цього, його було звільнено з посади на підставі пункту третього частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким, чином, підставою звільнення начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру ВП «ХАЕС» Олійника Д.А. стало неодноразове порушення трудових обов`язків, правил внутрішнього трудового розпорядку, що з урахуванням наявності двох попередніх чинних наказів про притягнення протягом року до дисциплінарної відповідальності та оголошення доган, свідчать про систематичне невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звільнення позивача відбувалось за згодою профспілкового комітету «ХАЕС», про що свідчить Витяг з протоколу №218 від 21.06.2016 року.

З Наказом про звільнення ОСОБА_8 від 21.06.2016 року №1257-к ознайомлений 23.06.2016 року, проте від підпису відмовився, про що свідчить складений комісією акт.

Відтак, звільнення згідно наказу від 21.06.2016 року №1257-к з 23.06.2016р. з посади начальника відділу організації підготовки персоналу НТЦ згідно з п.3 ст.40 КЗпП є правомірним, адже проведено з дотриманням усіх вимог трудового законодавства України, зокрема ст. 147-1, 148, 149 КЗпПУ.

Викладене підтверджується висновками Постанови Пленум Верховного Суду України, від 06.11.1992, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно п.22 якої «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпПУ, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпПУ правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника»

Окрім того, звертає увагу суду, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпПУ, відповідно до якої, у справах про звільнення працівник може звернутись до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Враховуючи, що згідно власноручного запису ОСОБА_1 в особовій картці про отримання 23 червня 2016 року трудової книжки та копії наказу про звільнення, строк звернення до суду сплинув 24 липня 2016 року.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що очікував результатів оскарження через генерального прокурора України незаконного вимагання подання декларації. Проте, зазначені обставини є формальними та суб`єктивними. Очікування результатів розгляду генеральної прокуратури впродовж більш ніж 3-х років з моменту звільнення, не є тією об`єктивною перешкодою, яка позбавляла позивача можливості своєчасної реалізації свого права на звернення до суду.

Вважає, що зазначені обставини пропуску строку звернення до суду не є поважними.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та доповненнях до неї.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з підстав наведених у відзиві та додаткових письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.ст.12, 13,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом за клопотанням учасників провадження. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справі не є обовязком суду. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються ; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 17.05.2016 року №986 за невиконання вимог наказу ВП «ХАЕС» від 10.02.2016 №255 в частині неподання декларації про доходи за 2015 рік у встановлений термін, ОСОБА_1 оголошено догану (а.с.113).

Наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 15.06.2016 року №1221-к на ОСОБА_1 вдруге було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконання вимог Посадової інструкції начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру» №0.ТП.5447.ИД-13., яке полягало у невиконання позивачем завдання керівника та недотриманні вимог Кодексу корпоративної етики ДП НАЕК «Енергоатом» (а.с.131).

Наказом про звільнення від 21.06.2016 року №1257-к, ОСОБА_1 звільнено 23.06.2016 року з посади начальника відділу організації підготовки персоналу НТЦ згідно з п.3 ст.40 КЗпП України (а.с.11).

З службової записки начальника НТЦ Ісупова В.І. від 16.06.2016 року №59-1357 вбачається, що ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9 та п.3.4.7 «Посадової інструкції начальника відділу організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру», а також п.4.1 Корпоративного кодексу етики ДП НАЕК «Енергоатом» (а.с.133).

Згідно з п.2.9 посадової інструкції начальника організації підготовки персоналу навчально-тренувального центру №0.ТП.5447.ИД-13 ОСОБА_1 , затвердженої генеральним директором Панащенком М.С. 12.07.2013 року (далі Інструкція) - чергову перевірку знань з ПТЕ, виробничих документів, ППБ і ПОП в обсязі розділу 7 ПІ начальник відділу проходить один раз в три роки в станційній комісії ЗГІПП, після подачі заявок до СВНіПБ (ВОП) за 5 днів до закінчення строку перевірки знань. Якщо термін перевірки знань збігається з відпусткою (вихідним, святковим днем), то перевірка знань повинна проводитись до виходу у відпустці (до вихідного, святкового дня) (а.с.148).

Відповідно до п.2.10 Інструкції, начальник відділу, котрий не пройшов чергової перевірки знань у встановлений термін чи отримав незадовільну оцінку, до роботи не допускається. Йому, не пізніше ніж через місяць, призначається повторна перевірка знань (а.с.148).

Також згідно з п.3.4.7 Інструкції, начальник відділу зобов`язаний дотримуватись особисто і здійснювати систематичний контроль за дотриманням підлеглим персоналом трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с.151).

Відповідно до п.4.1 Кодексу корпоративної етики ДП НАЕК «Енергоатом», працівники повинні під час виконання службових обов`язків: дотримуватись вимог нормативної, експлуатаційної, організаційно-розпорядчої та іншої документації; дотримуватись умов укладеного з ним трудового договору і відповідально виконувати свої обов`язки; керуватись загальновизнаними принципами порядності, честі та гідності; шанобливо ставитись до колег, дотримуючись культури спілкування, виконувати роботу відповідно до рівня компетенції; усвідомлювати особисту відповідальність за власне життя і здоров`я та за життя і здоров`я оточуючих, ймовірні наслідки шкідливих звичок (а.с.125).

Як видно із акту складеного начальником відділу кадрів ОСОБА_9 , інженером відділу кадрів ОСОБА_10 , інспектором з кадрів КГ Антонюк ОСОБА_11 , ОСОБА_1 в їхній присутності ознайомився з наказом від 21.06.2016 року №1257-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». При цьому, від підпису відмовився. Факт отримання копії наказу та трудової книжки засвідчив підписом в особовій картці ф.П-2 (а.с.144).

Згідно витягу з протоколу №218 від 21.06.2016 року, звільнення позивача відбувалось за згодою профспілкового комітету «ХАЕС» (а.с.135).

Згідно з ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу (ст.140 КЗпП України).

Згідно ст.147 цього Кодексу, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана , звільнення.

Зі змісту ст.147-1КЗпП України органом правомочним застосовувати дисциплінарні стягнення є орган, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України на працівника покладено обов`язок виконувати роботу, визначену угодою між ним та власником та дотримання внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Правила внутрішнього трудового розпорядку зобовязують працівників підприємства утримувати своє робоче місце, обладнання та устаткування у порядку та чистоті.

Статтею 40 КЗпП України наведено вичерпний перелік підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Отже, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: зокрема 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Таким чином, позивач порушував трудову дисципліну за які були накладені стягнення, що є підставою для його звільнення із займаної посади відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, оскільки вина позивача була встановлена та на законних підставах його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Суд критично відноситься до тверджень позивача про те, що останній не ознайомився з наказом про його звільнення, оскільки це спростовується дослідженими матеріалами справи.

Також суд не бере до уваги твердження позивача про те, що адміністрація ВП «ХАЕС», Нетішинський відділ Шепетівської місцевої прокуратури Хмельницької області вимагали від позивача подання декларації про його доходи за період з 01.01.2016 року по день звільнення 23.06.2016 року.

Водночас суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не оскаржував у судовому порядку накази про оголошення йому доган, що передували наказу про звільнення.

Отже, за встановлених обставин та вимог закону, суд дійшов висновку про те, що в порушення трудових обов`язків, правил внутрішнього трудового розпорядку, що з урахуванням наявності двох попередніх чинних наказів про притягнення протягом року до дисциплінарної відповідальності та оголошення доган, свідчать про систематичне невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, у зв`язку із чим його звільнення за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України є законним.

Поряд з цим, суд погоджується з твердженням представника відповідача ОСОБА_5 про те, що неналежними у даній справі є надані позивачем такі докази, як постанова про закриття кримінально провадження від 18.09.2019 року(а.с.14-17) та ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду від 17.12.2019 року(а.с.20-25), оскільки вони не стосуються предмета доказування, а тому такі відхиляються судом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що доказами є дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність певних обставин і які мають значення для вирішення справи, водночас у перелічених вище наданих позивачем доказах відсутні такі, оскільки вони стосуються іншого предмету доказування та виходять за часові межі обставин, які є предметом доказування.

Тому, дані докази визнаються судом неналежними так як вони не пов`язані з предметом доказування та не мають зв`язку з фактами, які входять в предмет доказування.

Суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки, у відповідності до ст.235 КЗпП України та п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами), стягнення середньомісячного заробітку можливе лише коли звільнення буде визнано незаконним, а таких обставин в судовому засіданні не встановлено.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 22-23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпПУ, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпПУ правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У відповідності з частиною першою статті 233 КЗпПУ працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За правилами, встановленими частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 255 цього Кодексу.

Частиною першою статті 254 ЦК України передбачено, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За змістом частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому згідно зі статтею 234 КЗпПУ у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що за вимогами про скасування наказу про звільнення, позовна давність закінчилася з огляду на таке.

Так, за позовом про скасування наказу від 21.06.2016 №1257-к позовна давність почалася 24.06.2016 року (наступного дня після ознайомлення з наказом) і закінчилася відповідно 23.09.2016 року.

Таким чином, оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов про скасування наказу від 21.06.2016 №1257-к, з порушенням вказаного строку, суд, керуючись приписами частини четвертої статті 267 ЦК України, вважає за необхідне у задоволенні цієї вимоги відмовити.

При цьому суд критично ставиться до причин порушення строку звернення до суду, які, на думку позивача, є поважними.

Суд вважає, що зазначені позивачем причини не мають ознак поважності у контексті дотримання позовної давності. Крім того, позивач жодним чином не довів наявність будь-яких перешкод для звернення до суду у вищевказаний період.

Що стосується стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 2, ч. 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

З урахуванням встановлених обставин та на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення із відповідача моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд знаходить позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд враховує вимоги ст. 141 ЦПК України та, зважаючи на відмову в позові, приходить висновку, що такі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У поновленні строку позивачу ОСОБА_1 для звернення до суду з позовом про поновлення строку давності звернення до суду, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені і за дорученням якої діє відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» про поновлення строку давності звернення до суду, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до ч.1 п.15 п.п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на період дії такого карантину.

Сторони у справі № 679/125/20:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені і за дорученням якої діє відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» (місцезнаходження: вул.Енергетиків, 20, м.Нетішин, Хмельницька область, 30100, код ЄДРПОУ 21313677).

Повний текст судового рішення складено 13.07.2020 року.

Суддя Б.І. Базарник