Рішення № 90581955, 23.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року справа № 580/2077/20

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 02.06.2020 виплачувати ОСОБА_1 , пенсію у розмірі 60 % від розміру чинної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Черкаської області від 01.06.2020 №18-417вих20, а саме у розмірі 21241,57 грн. без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між належними до сплати та фактично виплаченими сумами;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати у розмірі 5 000 грн., що складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 30.06.2004 до 29.05.2020 перебувала на публічній службі в органах прокуратури. Позивачу з 15.04.2020 безтерміново встановлена ІІ група інвалідності. Згідно з довідки прокуратури Черкаської області від 04.05.2020 №11-277вих 20, стаж роботи позивача в органах прокуратури станом на 04.05.2020 складає 15 років 10 місяців 05 днів. Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.06.2020 №232730007588 позивачу перерахована пенсія по інвалідності за положеннями ч. 2, 9, 20 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, виходячи з розміру чинної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Черкаської області від 01.06.2020 №18-417вих20, а саме у розмірі 21 241, 57 грн. (35 402, 61 грн./100х60). Проте, відповідно до протоколу перерахунку від 04.06.2020 пенсію позивача обмежено розміром десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 02.06.2020 – 16380 грн., з 01.07.2020 – 17120 грн., з 01.12.2020 – 17690 грн. Дії Відповідача щодо обмеження виплати призначеної їй пенсії максимальним розміром позивач вважає протиправними, як такі, що вчиненні не на підставі, у межах повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, поза метою, для якої такі повноваження надані, з порушенням засад добросовісності та розсудливості. У разі задоволення позову, просила стягнути з відповідача на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що положення ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», якими запроваджено обмеження призначених пенсій максимальним розміром, не визнані такими, що не відповідають Конституції України, а тому підлягають застосуванню. В частині розподілу судових витрат, зазначив, що до позовної заяви не додано доказів на підтвердження факту понесення позивачем судових витрат, обсягу наданих послуг, їх вартості, не доведено чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. А тому, вважає, що підстав для стягнення з нього витрат позивача на професійну правову допомогу не вбачається.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 30.06.2004 до 29.05.2020 перебувала на публічній службі в органах прокуратури. Позивачу 15.04.2020 безтерміново встановлена ІІ група інвалідності. Згідно з довідки прокуратури Черкаської області від 04.05.2020 №11-277вих 20, стаж роботи позивача в органах прокуратури станом на 04.05.2020 складає 15 років 10 місяців 05 днів.

Частиною 9 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII визначено, що прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

У відповідності до частини 2 цієї ж статті, пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Позивачу призначено пенсію по інвалідності на підставі ч. 9 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Наказом прокурора Черкаської області від 06.05.2020 позивача призначено на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Черкаської області.

Згідно з наказом прокурора області №180к від 29.05.2020 позивача звільнено з органів прокуратури з посади начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Черкаської області з 01.06.2020.

Згідно з довідки прокуратури Черкаської області від 01.06.2020 №18-417вих20 чинна заробітна плата позивача за відповідною посадою начальника відділу прокуратури Черкаської області становить 35 402, 61 грн.

02.06.2020 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з заявою про перерахунок пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.06.2020 №232730007588 позивачу перерахована пенсія по інвалідності, згідно з положеннями ч. 2, 9, 20 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Внаслідок перерахунку розмір пенсії склав 21241, 57 грн. (35 402, 61 грн. - розмір заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Черкаської області від 01.06.2020 №18-417вих20х60%).

Згідно з протоколу перерахунку від 04.06.2020 пенсію позивач обмежено розміром десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та сума до виплати вказана: з 02.06.2020 – 16380 грн., з 01.07.2020 – 17120 грн., з 01.12.2020 – 17690 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; організація і діяльність прокуратури (п.п. 6, 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, зокрема, на службі в органах прокуратури (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У п. 2.1 рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, Конституційним Судом обґрунтовано, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (стаття 1, частина перша статті 2 Конституції України). В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Далі у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 судом зазначено, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що висновки Конституційного Суду України у вказаній справі не мають значення для вирішення спірних правовідносин, оскільки статтею 8 Конституції України проголошено визнання в Україні принципу верховенства права та найвищу юридичну силу Конституції України. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Тому гарантується звернення до суду безпосередньо на підставі положень ст. 17 Конституції України, виходячи із розуміння цієї норми, що викладене в зазначеному рішенні Конституційного Суду України.

Суд також враховує, що у Бордоській декларації «Судді та прокурори у демократичному суспільстві», ухваленої спільно Консультативною Радою європейських суддів та Консультативною Радою європейських прокурорів 8 грудня 2009 року, зазначено, що належне виконання різних, але взаємодоповнюючих функцій суддями та прокурорами є необхідною гарантією справедливого, неупередженого та ефективного відправлення правосуддя. Судді та прокурори мають бути незалежними у здійсненні своїх повноважень, а також діяти незалежно один від одного. Належні організаційні, фінансові, матеріальні та людські ресурси повинні бути надані у розпорядження національної системи правосуддя. Правоохоронні та, де це прийнятно, дискреційні повноваження прокуратури на етапі досудового слідства потребують, щоб статус прокурорів був гарантований законом на якомога вищому рівні, подібно до статусу суддів. Вони повинні бути незалежними і самостійними у процесі прийняття рішень та здійсненні своїх функцій справедливо, об`єктивно та неупереджено.

Пунктом 5 частини 1 статті 16 ЗУ «Про прокуратуру», належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпеченням прокурора, визначено як одну із гарантій його незалежності.

З цих міркувань, належне пенсійне забезпечення прокурора є обов`язком, який взяла на себе держава, задля забезпечення неупередженості та ефективності відправлення правосуддя.

Суд враховуючи висновки, викладені Конституційним Судом України у рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016, вважає, що матеріальне забезпечення прокурорів, діяльність яких аналогічно спрямована на забезпечення ефективного відправлення правосуддя, не є особистим привілеєм, а засобом, який надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду за справедливим, неупередженим та незалежним правосуддям.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини (надалі – ЄСПЛ) у попередніх рішеннях наголошувалось, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (зокрема, п. 31 рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року, заяви № 68385/10 та 71378/10).

Правова позиція щодо співмірності втручання у право особи на мирне володіння майном викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6 - 2510 цс 15, прийнятій на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах. Згідно з якої ВСУ зазначив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Досліджуючи питання щодо легітимності мети та пропорційності втручання у право позивача на мирне володіння майном, суд приходить до наступних висновків.

Серед принципів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначено обов`язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Тобто, страхування працюючих осіб є обов`язковим, та спрямоване на формування їх зацікавленості у матеріальному забезпеченні на пенсії.

У відповідності до положень частини 2 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», базою для обрахунку пенсії прокурорів є ті доходи, з яких сплачено страхові внески.

А отже, призначення даної пенсії та її розмір обумовлено сплатою пенсіонером страхових внесків.

Конституційний Суд України у рішенні від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 зазначив, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі.

В свою чергу розмір страхових внесків обумовлено розміром заробітної плати працівника, на яку впливають складність, умови виконуваної роботи, результати праці, тощо.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість прогонозувати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

З цих міркувань, суд приходить до висновку, що працівник, який досягає вищої посади, виконує більш складні завдання, чи проявляє іншу успішність у праці, що обумовлює збільшення його заробітної плати, правомірно очікує, що це, в тому числі, відобразиться на його подальшому пенсійному забезпеченні. Натомість, при зрівнянні всіх пенсій у межах максимального розміру, такі правомірні очікування не отримують реалізації. Що по-перше, знецінює попередню трудову діяльність працівника, а по-друге порушує засади прогнозованості у реалізації його прав.

Тому суд приходить до висновку, що обмеження всіх пенсій працівників прокуратури єдиним розміром, критерію справедливості не відповідає та покладає на зацікавлених осіб особистий надмірний тягар. Позаяк для обрахунку пенсії працівника прокуратури враховуються його доходи, з яких страхові внески сплачені повністю, без застосування жодних пільг та переваг. Таким чином порушується баланс між правами та обов`язками особи, що на думку суду є неприпустимим.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертався до аксіоми «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права» (до прикладу постанова Верховного Суду від 22.05.2019, справа № 234/3341/15-ц; від 05.02.2020 № 461/5171/18; від 22.08.2019 справа № 9901/826/18; від 31.10.2018 справа № 202/4494/16-ц).

Подібні висновки щодо незастосування до працівників прокуратури граничних розмірів пенсійних виплат сформовано у постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, справа № 420/2722/20, від 24 червня 2020 року, справа № 420/2676/20, Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, справа № 340/562/19.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з поданим позовом ОСОБА_1 вказано попередній розрахунок витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн., які очікує понести у зв`язку з розглядом справи та у встановлений судом строк надала суду з одночасним направленням відповідачу докази на підтвердження понесених витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи, надано договір про надання правової допомоги від 15.06.2020 №28/2020, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «ВІБ ЕНД КОМПАНІ»; додаткову угоду №1 до нього, згідно з якою визначено, що вартість послуг (гонорару) з надання правової допомоги Замовнику щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності органів Пенсійного фонду України з питань обмежень призначеної Замовнику пенсії максимальним розміром із вчиненням усіх процесуальних дій (прийняттям процесуальних рішень), у яких може виникнути необхідність, в межах розгляду справи судом першої інстанції, становить 5 000 (п`ять тисяч) гривень, що може бути розраховано як 500 гривень за кожну годину роботи адвоката; рахунок адвокатського об`єднання, наданий ОСОБА_1 на суму 5 000 грн; квитанція АТ «Укргазбанк» №50014856 від 25.06.2020 про сплату коштів на суму 5000 грн., згідно з якою платником ОСОБА_1 , отримувач - адвокатське об`єднанням «ВІБ ЕНД КОМПАНІ», акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг) від 02.07.2020, здійснений адвокатом Лучинович І.В. на виконання умов договору про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 2,3 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд вважає, що додані докази доводять факт надання позивачу правової допомоги при розгляді справи за даним позовом, розмір заявлених витрат щодо надання правової допомоги саме у цій справі, визначений договором про надання правової допомоги в редакції додаткової угоди №1. Факт їх сплати підтверджується банківською квитанцією. Опис наданих послуг сформований адвокатом у відповідності до положень ст. 134 КАС України.

З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача про не доведення факту понесення позивачем судових витрат, обсягу наданих послуг, їх вартості, та пов`язаності їх з розглядом справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (ч. 7 ст. 134 КАС України). З викладеного вбачається, що суд вправі зменшувати розмір витрат на правову допомогу, але лише в разі заявлення іншою стороною клопотання про їх неспівмірність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.03.2018, справа №907/357/16, від 22.11.2019, справа №902/347/18).

А тому суд приходить до переконання про необхідність покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, 18000, ЄДРПОУ 21366538) з 02.06.2020 виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію у розмірі 60 % від розміру чинної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Черкаської області від 01.06.2020 №18-417вих20, а саме у розмірі 21241,57 грн. без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між належними до сплати та фактично виплаченими сумами.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, 18000, ЄДРПУО 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» та п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко