Рішення № 90579919, 23.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року Справа № 160/2044/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіона,6, м. Київ, 01601) про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, у якій позивач просить зобов`язати співробітників Державної казначейської служби України виконати виконавчий лист з виконання судового рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.06.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем направлено до Державної казначейської служби виконавчий лист з виконання судового рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.06.2018 року, проте, відповідачем не виконано виконавчий лист, чим завдано позивачу моральний збиток, у зв`язку з чим позовні вимоги просить задоволити у повному обсязі.

Ухвалю Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіона, 6, м. Київ, 01601) про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків та зобов`язано позивача надати до суду належним чином завірені копії додатків до позову для суду та для сторін.

На виконання умов ухали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року позивачем подано заяву, в якій зазначено, що документи подані до позовної заяви є достовірними, що підтверджується підписом позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання умов Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 23 березня 2020 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року на адресу суду від відповідача 09.06.2020 відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиву відповідачем зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено спеціальну програму КПКВК 3504030, за якою передбачено 50,00 млн гривень.

Також, зазначено на виконанні у казначействі за бюджетною програмою обліковуються виконавчі документи на загальну суму понад 155,83 млн грн, які надійшли раніше ніж виконавчий лист позивача, станом на 10.02.2020 року порядковий номер черговості виконання за виконавчим листом становить - 277.

У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Проте, 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року», яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодекс законів про працю тощо.

Суд звертає увагу на те, що вказаним законом доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Враховуючи наведене, судом продовжено розгляд справи до 23.07.2020 року з метою повного та всебічного розгляду судом поданих документів та надання їм належної оцінки.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Верховним Судом 14.08.2019 року розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.06.2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2018 року до Нікопольської місцевої прокуратури, прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховним Судом 14.08.2019 року касаційну скаргу задоволено частково, а саме:

- заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.06.2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог;

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 450 000 грн .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови Верховного Суду від 14.08.2019 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області Вітько Д.О. 16.09.2019 року видано виконавчий лист № 182/6496/17.

Листом від 10.02.2020 року № 5-11-11/2859 Державна казначейська служба України повідомила ОСОБА_1 , що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється за черговістю надходження таких рішень до органів Казначейства. Тобто, встановленого обсягу коштів в законі про державний бюджет України на відповідний рік недостатньо для погашення заборгованості за виконавчим листом.

Не погодившись з відповіддю відповідача позивач звернувся даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

За приписами ч.ч. 1-2 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).

Згідно з п. 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до п.п. 38-39 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Рішенням Верховним Судом 14.08.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 450 000 грн. На виконання постанови Верховного Суду від 14.08.2019 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області Вітько Д.О. 16.09.2019 року видано виконавчий лист № 182/6496/17.

За змістом ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цим Законом закріплені гарантії щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, в яких боржниками є державні органи, державні підприємства, установи, організації, а також юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.

Зі змісту резолютивної частини рішення Верховного Суду від 14.08.2019 року слідує, що на користь позивача стягнуто 450 00 грн відшкодування моральної шкоди за рахунок Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку

Суд звертає увагу на те що, як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, що провадить досудове розслідування, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює Державна казначейська служба України, проте цього не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними.

Обов`язок держави відшкодувати шкоду (за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду») виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов`язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Державну казначейську службу України, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь Державної казначейської служби України у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що і зумовлює участь Державної казначейської служби України у виконанні таких судових рішень.

У випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд - матеріальна шкода, право на відшкодування якої передбачає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Крім того, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними бюджетними програмами, що поряд з наведеним вище також підтверджує доводи відповідача про те, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава, відрізняється, і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.

Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 року у справі № 826/17656/16, постанові від 30.04.2020 року у справі №804/2076/17 (адміністративне провадження №К/9901/53148/18).

З матеріалів справи вбачається, що Державна казначейська служба України зверталась до Міністерства фінансів України з листами про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504030 та КПКВК 3504040, а саме: 10.10.2019 року 25.09.2019 року, 03.09.2019 року.

Подання ж відповідачем Міністерству фінансів України пропозицій у відповідності до п. 39 Порядку №845 свідчить про використання наданих йому повноважень задля виконання судового рішення.

Відтак, твердження позивача про безпідставне невиконання відповідачем виконавчий лист № 182/6496/17 не підтверджені під час розгляду справи.

Таким чином, у суду відсутні законні підстави для зобов`язання відповідача винити дії, які просить позивач, оскільки відповідач і так їх виконує відповідно до вимог Порядку і коли настане черга позивача - кошти будуть виплачені.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі не стягуються.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіона,6, м. Київ, 01601) про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук