Рішення № 90579746, 24.07.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6986/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 30.09.2019 року №Ф-3732-55У та від 10.03.2020 року №Ф-3732-55У.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС у Волинській області при прийнятті вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-55У від 30.09.2019 та №Ф-3732-55У від 10.03.2020 вийшло за межі повноважень встановлених Податковим кодексом України (далі — ПК України) та іншими законами України та прийняло рішення, яке суперечить законодавству, оскільки вкaзaнi вимoги ОСОБА_2 не oтpимyвaлa. У свою чергу, після ознайомлення з ними позивачу стало відомо, що у них вказано інший ідентифікаційний номер ніж той, який їй присвоєно.

ОСОБА_1 вказує, що з 15.04.1998 вона була зареєстрована, як суб`єкт підприємницької діяльності. Однак, у 2000 році підприємницьку діяльність було припинено, адже з 12.07.2000 її прийнято на посаду державного службовця та присвоєно 13 — й ранг державного службовця. Крім того вказує, що оскільки підприємницьку діяльність не здійснює, то в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про неї.

Також позивач зазначає, що ГУ ДПC у Волинській області порушені строки обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, оскільки таке обчислення повинно бути зроблене в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім того, позивач вказує, що оскаржувані вимоги не відповідають Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, адже містять інше прізвище ніж у позивача.

ОСОБА_1 звертає увагу, що не є суб`єктом підприємницької діяльності та не отримує від неї дохід, а з 19.04.2010 є самозайнятою особою – приватним нотаріусом, і сплачує єдиний соціальний внесок. А тому, на думку позивача, ГУ ДПС у Волинській області безпідставно нараховано єдиний внесок, що призвело до винесення протиправних вимог.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У свою чергу, проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_3 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПC у Волинській області з 16.06.1996. У зв`язку із тим, що станом на 31.01.2019 згідно з даними AIC « Податковий блок» в інтегрованій картці ОСОБА_4 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців, ГУ ДФC у Волинській області винесено та направлено на податкову адресу платника податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 № Ф3732-55 на суму 18 276,72 грн.

Щодо несвоєчасного направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки, оскільки така повинна була бути надіслана позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, наголошує, що вказані обставині з огляду на наявність у позивача обов`язку сплати єдиного внеску, не може бути самостійною підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною.

Стосовно міркувань платника податків щодо припинення підприємницької діяльності та відсутності щодо нього відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повідомляє, що відповідно до баз даних Державного реєстру фізичних осіб — платників податків ГУ ДПC у Волинській області ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження — Російська Федерація, Хабаровський край, Комсомольський район, с. Хурба; адреса проживання — АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Інформація про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 НОМЕР_2 (адреса проживання АДРЕСА_2 ) в базі даних Державного реєстру фізичних осіб — платників податків ГУ ДПC у Волинській області відсутня.

Разом з тим, повідомляє, що згідно бази даних ДПC України ОСОБА_5 ( НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в Луцькій ДПІ Луцького управління ГУ ДПC у Волинській області як платник податків з 15.04.1998 по даний час на загальній системі оподаткування. Станом на 10.06.2020 будь-яка інформація про припинення підприємницької діяльності відсутня. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив, представник позивача вказує, що долучений відповідачем безкоштовний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить останньої сторінки, де міститься інформація про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним 16.12.2013. Таким чином, ФОП ОСОБА_5 не є суб`єктом підприємницької діяльності, а отже нарахування ЄСВ за 2017-2019 роки є безпідставним, а оскаржувані вимоги незаконними.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 15.04.1998 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

30.09.2019 відповідачем було сформовано вимогу № Ф-3732-55У про сплату внеску в сумі 18276,72 грн., у свою чергу, 10.03.2020 було сформовано ще одну вимогу №Ф-3732-55 У про сплату єдиного внеску в сумі 26539,26 грн. Обидві вимоги сформовані щодо ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження платника ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

22.11.2019 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Борзовою Ю. С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60675603 про стягнення з ОСОБА_5 боргу по єдиному соціальному внеску на суму 18276,72 грн., на підставі вимоги про сплату боргу №Ф-3732-55У від 30.09.2019.

Крім того, 09.04.2020 державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Борзовою Ю. С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61738900 про стягнення з ОСОБА_5 боргу по єдиному внеску на суму 26539,26 грн., на підставі вимоги про сплату боргу №Ф-3732-55У від 10.03.2020.

Також, як вбачається з витягу є Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 внесено до онлайн бази даних про боржників через невиконані майнові зобов`язання за виконавчими провадженнями №61738900 та №60675603.

Вважаючи вищевказані вимоги протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №2464).

В силу вимог пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801 –VIII з 01.01.2017 року становила 3 200,00 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня – 3 723,00 грн. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року №2246-VIII.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року №2629-VIII мінімальна заробітна плата у 2019 році становила 4 173,00 грн

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4 173,00 грн. х 22%, де 4 173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

У свою чергу, згідно з частиною другою статті 25 цього Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою (пункт 2 Розділу VI Інструкції №449).

Як було встановлено судом, ОСОБА_6 15.04.1998 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Частиною четвертою статті 18 того ж Закону встановлено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , а саме в розділі «Дані про реєстраційні дії» зазначено: «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним; 16.12.2013 21981750000024326; ОСОБА_7 ; виконавчий комітет Луцької міської ради».

Отже, ще з 16.12.2013 виконавчим комітетом Луцької міської ради внесено запис про те, що Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 вважається недійсним.

Враховуючи те, що позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності у 1998 році, то суд зазначає наступне.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України до 01.01.2004 визначалися Законом України від 07.02.1991 № 698-XII «Про підприємництво» (далі Закон № 698-XII). Вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16.01.2003 № 436-IV.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абзац другий статті 2 Закону № 698-XII).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, крім об`єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Забороняється реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, найменування яких суперечать вимогам частини третьої статті 2 цього Закону. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно з частиною двадцятою статті 8 Закону № 698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Водночас відповідно до статті 11 Закону № 698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Отже, аналіз вказаних положень Закону України «Про підприємництво» вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас, закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.

У свою чергу, 01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-VI (далі - Закон № 755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до статті 3 Закону № 755-VI (в редакції станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону № 755-VI).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина перша статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 43 Закону № 755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Крім того, пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас суд зазначає, що Законом № 755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набула статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинила передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

01.07.2010 було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці» №2390-VI щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання».

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).

Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004, відповідно до пункту 3 Закону №2390-VI, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7).

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Водночас пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі Положення).

Пунктом 1.2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі невключені суб`єкти).

Відповідно до пунктів 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб`єктів (пункт 4.10 Положення).

Водночас пунктом 5 вищезазначеного наказу на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов`язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що починаючи з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI.

Враховуючи те, що позивач, будучи зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності у 1998 році, після набрання чинності цим Законом не пройшла передбачену процедуру державної реєстрації, тому відсутні підстави вважати, що вона набула статусу фізичної особи-підприємця. Водночас, ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

Доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем суду не надано.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач фактично не могла здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка, в той час як отримане під час державної реєстрації у 1998 році свідоцтво є недійсним.

Наведене спростовує твердження відповідача про те, що у період, за який нараховувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску, позивач вважалася фізичною особою-підприємцем та у зв`язку з цим зобов`язана нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки позивач такого статусу не набула, а тому не може визнаватися платником єдиного внеску відповідно до Закону № 2464-VI.

Як слідує з матеріалів справи зарахування позивача до переліку таких платників відповідач здійснив тільки починаючи з 2017 року у зв`язку із змінами до Закону № 2464-VI, що встановлювали обов`язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу.

Проте, відповідач не врахував ту обставину, що позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні положень Законів № 755-VI та № 2464-VI і в силу приписів Закону № 2390-VI втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності внаслідок визнанням недійсним відповідного свідоцтва про її державну реєстрацію. Відтак віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на неї обов`язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 суд вважає неправомірним.

Крім того, суд звертає увагу, що податковий орган не вчиняв жодних дій, як для внесення відомостей про позивача до Єдиного державного реєстру, що було передбачено Законом № 2390-VI, так і для припинення підприємницької діяльності позивача в судовому порядку з підстав неподання ним протягом року податкової звітності, що було передбачено до 01.01.2016 згідно з частиною другою статті 46 Закону № 755-VI, підпунктами 20.1.12 (20.1.37) пункту 20.1статті 20, пунктом 67.2 статті 67 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що оскаржувані вимоги винесені стосовно ОСОБА_5 , однак, прізвище ОСОБА_8 позивач отримала у зв`язку з укладенням 07.06.1997 шлюбу з ОСОБА_9 . Проте, 04.05.2000 даний шлюб було розірвано, у зв`язку з чим позивачем змінено прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_10 . Однак, оскаржувані вимоги ГУ ДФС у Волинській області формувало стосовно ОСОБА_5 .

Також суд зазначає, що згідно наказу Головного управління юстиції у місті Києві від 01.04.2010 №443/02 зареєстровано приватну нотаріальну діяльність по Київському міському нотаріальному округу Іващенко Н. В. Як вбачається з наданих позивачем індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, щомісяця починаючи з 2017 року по 2018 рік включно позивачем нараховувався та сплачувався єдиний внесок, в розмірі не нижче мінімального страхового внеску.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправними та скасування вимог ГУ ДПС у Волинській області від 30.09.2019 року №Ф-3732-55У та від 10.03.2020 року №Ф-3732-55У.

Крім того, згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути 840,80 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 16.05.2020 №6261-Н49С-Н510-336С (а.с.8).

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 12000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача подано до суду клопотання про приєднання доказів витрат на правничу допомогу, у якому просить у випадку задоволення позову стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн. У свою чергу, до вказаного клопотання додає договір про надання правової допомоги №2-01-19/1 від 28.01.2019 та додаткову угоду №1 до договору №28-01-19/1 про надання правової допомоги від 28.04.2020, у якій адвокат Мельничук І. В. зобов`язується надати послуги ОСОБА_1 щодо оскарження податкових вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-55У від 30.09.2019 та №Ф-3732-55У від 10.03.2020. Крім того, сторони погодили вартість послуг за виконання обов`язків, визначених у пункті 1 цієї угоди.

У свою чергу, представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказує, що розмір витрат на правову допомогу у даній справі не є співмірним. Крім того, контролюючий орган позбавлений можливості надання об`єктивної та детальної оцінки понесеним витратам на правничу допомогу, оскільки до позовної заяви платник податків не додав жодного доказу (докази переказу коштів, договір про надання правничої допомоги, детальний опис проведених робіт, докази ведення Книги обліку доходів та витрат) в підтвердження власної позиції. Відтак, вимога про стягнення з ГУ ДПС у Волинській області витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У клопотанні про приєднання доказів витрат на правничу допомогу, представником позивача перераховано надані послуги Іващенко Н. В., зокрема: надано консультацію щодо необхідності ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, необхідності їх оскарження, звернення до ДФС та Луцької МР із запитами про надання документів та інформації (1 шт.); надано консультацію щодо виконавчих дій, які вчинятимуться в ході виконавчих проваджень (1 шт.); складено та подано до суду позовну заяву про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-55У від 30.09.2019 та №Ф-3732-55У від 10.03.2020 – 5000,00 грн. (1 шт.); надіслано заяви про ознайомлення з виконавчими провадженнями №60675603 та №61738900 (2 шт.); надіслано запити до Луцької МР, Луцького ЦНАП з метою надання інформації та документів щодо реєстрації клієнта ФОП (2 шт.).

Суд звертає увагу, що в додатковій угоді №1 до договору №28-01-19/1 про надання правової допомоги від 28.04.2020 сторони вирішили, що в момент підписання даної угоди клієнт сплачує аванс в розмірі 6000,00 грн., остаточні розрахунки проводяться після набрання рішеннями законної сили. Проте, станом на день розгляду справи позивачем та його представником не надано суду документальне підтвердження оплати вартості наданих послуг на суму 6000,00 грн. Крім того, до суду не надано документів, підписаних обома сторонами, на підтвердження факту виконання умов вищевказаного договору, зокрема, не надано ні акту прийому-передачі послуг з надання правової (правничої) допомоги, ні звіту про виконання робіт або детального почасового опису робіт (наданих послуг), виконаних представником позивача, які б могли засвідчити обсяг правової (правничої) допомоги, наданої позивачу.

У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені документи мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, відтак не можуть бути задоволені судом, у зв`язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 30 вересня 2019 року №Ф-3732-55У та від 10 березня 2020 року №Ф-3732-55У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко