Рішення № 90568940, 15.07.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/9011/19

2/214/1015/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 липня 2020 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді – Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Фастовець Ю.Ю.,

представника відповідача – Літовченко Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 214/9011/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаної з виконанням трудових обов`язків, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаної з виконанням трудових обов`язків, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на її користь 160 000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів

В обґрунтування позовних вимог, зазначила, що стаж її роботи на підприємстві відповідача становить 27 років. Вона працювала у відповідача на шахті «Родіна», у відділі капітального будівництва, з 02.08.1979 р. робочою, потім машиністом конвеєра та грохотовщиком.

11.08.2006 року вона була звільнена від відповідача в зв`язку із виходом на пенсію.

Рішенням Науково-дослідного інституту промислової медицини в 2006 році їй ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за діагнозом: радікулопатія шийна і попереково-крижева з вираженими порушеннями біомеханіки хребта, стійким больовим і м`яло – тонічним синдромом часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічним проявом і вигляді двохсторонього плечелопаточного періартрозу, деформуючого артрозу ліктьових та колінних суглобів. Доказом в підтвердження зазначеного є акт розслідування профзахворювання та трудова книжка.

Як до встановлення профзахворювання так і після нього вона проходила лікування, але стан її здоров`я не покращувався і її 12.10.2006 року вперше медико-соціальною експертною комісією було визнано інвалідом 3 групи з 50% втрати працездатності.

Неодноразові курси лікування стан її здоров`я не відновили і її медико-соціальною експертною комісією в 2007 році було визнано інвалідом 3 групи з 50 % безстроково.

У 2007 році їй лікарями було визначено, що вона потребує у додаткових видах допомоги, санаторне-курортне лікування, медкомплекси, массажи, напівжорсткий корсет, ціпок.

Через поганий стан свого здоров`я від профзахворювання вона переносе моральні страждання. Які посилені тим, що її визнано інвалідом 3 групи безстроково, від втрати працездатності, від рекомендацій лікарів в постійному лікуванню, та інших негативних наслідків визваних професійним захворюванням. Моральну шкоду оцінює грошовою сумою в розмірі 160 000 гривень, які вона просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2019 року по справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін (а.с.30).

30 січня 2020 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого вони просять відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на наступне, так зазначають, що позивачем не надано суду висновків медичних органів, які підтверджують факт перенесення позивачем моральних страждань, тому факт спричинення моральної шкоди є недоведеним. У свою чергу документи на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу заподіяння моральної шкоди, зокрема: акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, довідки МСЕК та медична документація, є лише документами, що підтверджують виникнення професійного захворювання, проте останні жодним чином не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння моральної шкоди позивачу.

Відзначають, що позивач, будучи ознайомлений з наявністю шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, та усвідомлюючи їх можливий негативний вплив на здоров`я, все одно реалізував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці. Крім того, позивач не лише знав про шкідливі умови, без яких неможлива конкретна робота на гірничому підприємстві, але й свідомо продовжував працювати на таких умовах і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я. За роки праці у шкідливих умовах позивач з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах з власної волі виконувала дану роботу, що і призвело до втрати її здоров`я. Вищенаведене свідчить проте, що саме позивач свідомо порушував законодавство у сфері охорони праці, що виразилося у недбайливому ставленні позивача до свого здоров`я, так як наслідок і спричинило виникнення у неї професійного захворювання. Жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв`язку з небезпекою для здоров`я, або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку з невиконанням підприємством законодавства про охорону праці від позивача не надходило. Тому відповідальність за виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 лежить безпосередньо на ній самій. (а.с.39-41).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справ в її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача Літовченко Т. ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 02.08.1979 по 11.08.2006 рік працювала робочою, згодом машиністом конвеєра 2 розряду та грохотовщиком шахти «Родіна» (а.с. 22-23).

ДУ «Український НДІ промислової медицини» в 2006 році ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання за діагнозом: радікулопатія шийна і попереково-крижева з вираженими порушеннями біомеханіки хребта, стійким больовим і м`яло – тонічним синдромом часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічним проявом і вигляді двохсторонього плечелопаточного періартрозу, деформуючого артрозу ліктьових та колінних суглобів.

13 вересня 2006 року на підприємстві відповідача проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 ,, про що складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затверджений В.О. Головного лікаря Саксаганської райСЕС. Згідно вказаного акту зазначено, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло внаслідок тривалого стажу роботи у мовах важкої фізичної праці. А саме ОСОБА_1 працюючи на шахті «Родіна» ВАТ «КЗРК» машиністом конвеєра дробарко-сортувальної фабрики (ДСФ) з 01.09.2002 р. по 11.08.2006 р. та з 18.01.1994 р. по. 01.02.2001 р., а також грохотником з 01.02.2001 р. по 01.09.2002 р., згідно з професійними обов`язками, виконувала роботи, які з – за того, що не завжди була можливість застосувати засоби малої механізації, внаслідок обмеженості робочого простору, були пов`язані з підйомом та переміщуванням вантажів вагою, яка перебільшувала граничну допустиму норму (а.с. 5-6).

Відповідно до довідки МСЕК Серії ДНА -02 №020393 від 16.10.2007 позивачу ОСОБА_1 повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково (а.с. 7-8).

Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, пов`язаного з виробництвом, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.

У відповідності зі ст.ст. 23,1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати нею професійної працездатності в розмірі 50%, який встановлений безстроково, встановлення третьої групи інвалідності, потребувала в проходженні курсів лікування у медичних закладах, а також період праці на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці, та період праці на інших підприємствах, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 40000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 23,1167 ЦК України, Законом України «Про охорону праці», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,141, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаної ї виконанням трудових обов`язків – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в зв`язку з ушкодженням здоров`я пов`язаної з виконанням трудових обов`язків (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів) в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відомості про сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», ЄДРПОУ 00191307, юридична адреса: 50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Сімбірцева, 1а.

Повний текст судового рішення складено 22.07.2020 року.

Суддя А.В. Ткаченко