Рішення № 90565269, 20.07.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2020 р. Справа № 911/1046/20

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1»

про стягнення 658294,04 грн

без виклику учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулось Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – позивач, НАК «Нафтогаз України») з позовом до Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» (далі – відповідач, КП «ВУЖКГ-1») про стягнення 658294,04 грн, з яких: 137286,81 грн пені, 103737,49 грн 3% річних та 417269,74 грн інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу від 03.10.2016 № 1674/1617-ТЕ-17 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.04.2020 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи) та встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій у справі.

Через канцелярію суду 01.07.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що позивач не врахував норми закону про застосування строків позовної давності. На думку відповідача, загальний строк пред`явлення позову закінчився 28.03.2020, а щодо нарахування штрафних санкцій (пені) – у період 30.11.2017-28.03.2018.

Водночас відповідач зауважує, що навіть за умови дотримання позивачем закону про строки звернення до суду з вимогами про стягнення санкцій у межах строків давності, відповідач наполягав би на зменшенні розміру пені, яка підлягає до стягнення, на 99% із врахуванням майнового стану відповідача. В даному випадку, як вважає відповідач, слід врахувати добросовісну поведінку КП «ВУЖКГ-1», з огляду на те, що кошти сплачені за договором ще 18.03.2018, тобто за два роки до відкриття провадження у даній справі.

Також відповідач звертає увагу на те, що КП «ВУЖКГ-1» є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчою від її собівартості. За словами відповідача, сплата штрафних санкцій в повному обсязі, у даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання м. Узин.

Через канцелярію суду 06.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив від 03.07.2020 № 14/4-4362-20, у якій НАК «Нафтогаз України» зазначає, що відповідачем жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. Позивач зауважує, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, позивач звертає увагу суду на те, що при укладенні договору постачання природного газу, сторони в добровільному порядку погодили збільшену позовну давність.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та КП «ВУЖКГ-1» (споживач) 03.10.2016 укладено договір постачання природного газу № 1674/1617-ТЕ-17 (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору).

За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 1220 тис. куб. метрів (один мільйон двісті двадцять тисяч куб. метрів), у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): жовтень – 80; листопад – 190; грудень – 260; січень – 290; лютий – 220;березень – 180.

Згідно з п. 3.4. Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами п. 5.2. Договору ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 5930,40 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4. Договору).

Пунктом 6.1. Договору обумовлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Згідно з п. 8.2. Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором (п. 8.3. Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1. Договору).

Між сторонами також було укладено додаткову угоду від 23.01.2017 № 1 до Договору, якою сторони змінили та доповнили певні умови Договору.

На виконання умов Договору постачальник передав споживачу у власність природний газ на загальну суму 6230484,18 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 30.11.2016 на суму 1733936,28 грн; від 31.12.2016 на суму 1360214,34 грн; від 31.01.2017 на суму 1689446,42 грн; від 28.02.2017 на суму 1446887,14 грн. Зазначені акти приймання-передачі оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств.

Між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації, КП «ВУЖКГ-1» та НАК «Нафтогаз України» з метою погашення взаємної заборгованості укладено Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (далі – Спільні протокольні рішення), предметом яких є організація проведення Сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі – Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20), а також якими передбачено, зокрема, що перераховані на користь КП «ВУЖКГ-1» з бюджету грошові кошти підлягають перерахуванню на користь НАК «Нафтогаз України» в якості оплати за природний газ за 2016-2017 роки згідно з договором від 03.10.2016 № 1674/1617-ТЕ-17 а саме:

- № 324 від 19.01.2017 про взаєморозрахунки, у тому числі на суму 86630,33 грн;

- № 870 від 13.02.2017 про взаєморозрахунки на суму 672950,00 грн;

- № 1739 від 16.03.2017 про взаєморозрахунки на суму 1468800,00 грн;

- № 2450 від 21.04.2017 про взаєморозрахунки на суму 596700,00 грн;

- № 3379 від 21.08.2017 про взаєморозрахунки на суму 286800,00 грн (269070,29 грн – за природний газ за 2016 рік; 17729,71 грн – за природний газ за 2017 рік);

- № 3698 від 19.10.2017 про взаєморозрахунки на суму 83000,00 грн;

- № 4024 від 20.11.2017 про взаєморозрахунки на суму 204700,00 грн;

- № 4443 від 18.12.2017 про взаєморозрахунки на суму 1523700,00 грн.

З наявних у матеріалах справи копій банківських виписок по рахунку позивача вбачається, що КП «ВУЖКГ-1» на підставі вказаних Спільних протокольних рішень здійснено перерахування на рахунок НАК «Нафтогаз України» грошових коштів в загальному розмірі 4923280,33 грн, а саме:

- 26.01.2017 – 1278300,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 324 від 19.01.2017, у тому числі 86630,33 грн за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 03.10.2016 № 1674/1617-ТЕ-17;

- 28.02.2017 – 672950,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 870 від 13.02.2017;

- 12.04.2017 – 1468800,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 1739 від 16.03.2017;

- 13.09.2017 – 596700,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 2450 від 21.04.2017;

- 14.09.2017 – 286800,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 3379 від 21.08.2017;

- 01.11.2017 – 83000,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 3698 від 19.10.2017;

- 30.11.2017 – 204700,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 4024 від 20.11.2017;

- 22.12.2017 – 1523700,00 грн на підставі Спільного протокольного рішення № 4443 від 18.12.2017.

Крім того відповідач здійснював оплату вартості поставленого позивачем природного газу за рахунок власних коштів: 20.10.2017 – 2000,00 грн та 537000,00 грн; 31.10.2017 – 76000,00 грн; 06.02.2018 – 184000,00 грн; 08.02.2018 – 61000,00 грн; 09.02.2018 – 34500,00 грн; 12.02.2018 – 303716,32 грн; 27.02.2018 – 60000,00 грн; 14.03.2018 – 28000,00 грн;

З банківських виписок також вбачається, що КП «ВУЖКГ-1» здійснено на користь НАК «Нафтогаз України» платежі з призначенням платежу згідно з договором № 1089/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, а саме: 01.11.2017 – 9250,23 грн; 03.11.2017 – 461,57 грн; 10.11.2017 – 820,44 грн; 14.11.2017 – 716,89 грн; 16.11.2017 – 940,07 грн; 17.11.2017 – 2209,83 грн; 20.11.2017 – 500,65 грн; 21.11.2017 – 440,42 грн; 22.11.2017 – 400,00 грн; 23.11.2017 – 2341,26 грн; 24.11.2017 – 2369,94 грн; 27.11.2017 – 536,23 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, КП «ВУЖКГ-1» звернулось до НАК «Нафтогаз України» з листом від 27.11.2017 № 07-02/428, у якому просило вирішити наступне: у платіжному доручені № 1626427411 від 01.11.2017 були перераховані кошти на НАК «Нафтогаз України» за природний газ по договору № 1089/16-ТЕ-17 в сумі 9250,23 грн, у зв`язку з чим КП «ВУЖКГ-1» просило вважати вірним наступне призначення платежу: по договору №1674/1617-ТЕ-17 на суму 9250,23 грн. Також КП «ВУЖКГ-1» просило НАК «Нафтогаз України» вважати вірнім призначення платежу за природний газ згідно договору № 1674/1617-ТЕ-17 по платіжних дорученнях: № 1879420311 від 03.11.2017 на суму 461,57 грн, № 2935305011 від 10.11.2017 на суму 820,44 грн, № 3466308411 від 14.11.2017 на суму 716,89 грн, № 3771729111 від 16.11.2017 на суму 940,07 грн, № 3943799911 від 17.11.2017 на суму 2209,83 грн, № 4143939611 від 20.11.2017 на суму 500,65 грн, № 4511984811 від 21.11.2017 на суму 440,42 грн, № 4679744211 від 22.11.17 на суму 400,00 грн, № 4844335411 від 23.11.2017 на суму 2341,26 грн, № 4986732211 від 24.11.2017 на суму 2369,94 грн.

Листом від 28.11.2017 № 07-02/437 КП «ВУЖКГ-1» звернулось до НАК «Нафтогаз України», у якому зазначало, що у платіжному доручені № 5617972911 від 27.11.2017 були перераховані кошти на НАК «Нафтогаз України» за природний газ по договору № 1089/1б-ТЕ-17 в сумі 536,23 грн та просило вважати вірним наступне призначення платежу: по договору № 1674/1617-ТЕ-17 на суму 536,23 грн.

З наявної у матеріалах справи довідки «Операції по підприємству «ВУЖГГ-1 КП» вбачається, що позивач здійснив корегування призначення платежів у вказаних платіжних дорученнях та зарахував відповідні оплати в якості погашення заборгованості за отриманий природний газ на підставі договору № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016.

Підсумовуючи здійснені КП «ВУЖКГ-1» на користь НАК «Нафтогаз України» оплати, суд встановив, що вартість поставленого позивачем природного газу за договором № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016 сплачена відповідачем у повному обсязі в сумі 6230484,18 грн, що визнається обома сторонами.

Підставами пред`явлення даного позову, за словами позивача, стало порушення відповідачем обумовлених Договором строків розрахунків за поставлений позивачем природний газ.

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що господарські правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 6.1. Договору.

У зв`язку з порушенням відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за Договором, позивачем, враховуючи часткові оплати заборгованості відповідачем, нараховано та заявлено до стягнення з останнього 137286,81 грн пені, 103737,49 грн 3% річних та 417269,74 грн інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Наведене регулювання було визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (чинною під час дії спірних правовідносин). Цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами (далі – субвенція).

Відповідно до п. 7 Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, Для проведення розрахунків відповідно до цього Порядку всі учасники відкривають рахунки в органах Казначейства, крім енергопостачальних компаній, державного підприємства «Енергоринок», які проводять розрахунки за спожиту електроенергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб`єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Спір, що виник між сторонами, стосується стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем природного газу відповідно до укладеного між ними договору постачання природного газу № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016.

Судом встановлено, що впродовж 2017 року між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області та Департаментом фінансів Київської ОДА були підписані Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. В розділі 1 зазначених спільних протокольних рішень, предметом таких визначено – організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субвенцій та компенсацій». При цьому вказано, що отримані з державного бюджету кошти призначені для перерахування відповідачем позивачу за природний газ, у тому числі за 2016-2017 роки згідно з договором № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016.

Зі змісту Порядку від 11.01.2005 № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі – ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок від 11.01.2005 № 20.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Підписавши зазначені спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування боргу відповідача здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку. Тобто сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

Судом встановлено, що частина розрахунків за спожитий природний газ за періоди листопада-грудня 2016 року та січня-лютого 2017 року в загальній сумі 4923280,33 грн проводилися відповідачем у порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, тобто в іншому порядку, ніж той, що був передбачений сторонами у договорі.

Даний факт не заперечується позивачем, який у відповідних розрахунках розміру штрафних санкцій відобразив відповідні оплати як такі, що проведені на підставі ПКМУ № 20.

Так, вартість спожитого відповідачем природного газу у листопаді-грудні 2016 року сплачена КП «ВУЖКГ-1» у повному обсязі в сумах 1733936,28 грн та 1360214,34 грн, відповідно, за рахунок грошових коштів, отриманих з державного бюджету на підставі Спільних протокольних рішень. Вартість спожитого природного газу у січні 2017 року оплачена відповідачем частково за рахунок бюджетних коштів на суму 1053458,89 грн, у лютому 2017 року – частково в розмірі 775670,82 грн.

Решта вартості спожитого природного газу у січні 2017 року в розмірі 635987,53 грн та у лютому 2017 року в розмірі 671216,32 грн сплачена відповідачем з посиланнями у призначеннях платежів на договір № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016, тобто грошовими коштами, що не були предметом регулювання за Спільними протокольними рішеннями.

В першу чергу суд вважає за необхідне дослідити позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 137286,81 грн.

З наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій вбачається, що пеня розрахована наступним чином:

- 66229,83 грн пені за зобов`язаннями січня 2017 року від заборгованості в розмірі 635987,53 грн за період з 28.02.2017 по 27.08.2017;

- 71056,98 грн пені за зобов`язаннями лютого 2017 року від заборгованості в розмірі 671216,32 грн за період з 28.03.2017 по 27.09.2017.

Водночас судом встановлено, що позивач не нараховував пеню на грошові кошти, які сплачені відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Аналізуючи розрахунок позивача в сукупності з наявними у матеріалах справи банківськими виписками, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у періоди, які вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За умовами п. 8.2. Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати у січні та лютому 2017 року є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 8.2. Договору.

За приписом ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Надаючи оцінку положенням п. 8.2. Договору суд зазначає, сторони вправі визначати розмір пені у розмірі 21% річних, що відповідає положенням ст. 549 Цивільного кодексу України. Пеня за цією формулою може бути обчислена у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Суд також враховує, що облікова ставка НБУ, яка використовується, в тому числі як обмеження для обрахунку максимального розміру пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, є за своєю природою відсотковою ставкою, що має вираження у вигляді процентів річних.

Судом перевірено та встановлено, що розмір пені погоджений сторонами в п. 8.2. Договору є меншим від подвійної облікової ставки НБУ, що в свою чергу не призводить до застосування приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за яким обмеження розміру пені в вигляді подвійної облікової ставки НБУ застосовується лише у випадку нарахуванні пені в більшому розмірі. Таким чином при обрахунку пені, суд виходить з порядку розрахунку, визначеному сторонами у договорі.

Перевіривши за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон» нарахування позивачем пені, виходячи з умов п. 8.2. Договору та приписів ст. 231 Господарського кодексу України, суд встановив, що розмір пені за зобов`язаннями січня 2017 року складає 66229,82 грн, за зобов`язаннями лютого 2017 року – 71056,98 грн. Отже вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 137286,80 грн.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 103737,49 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Нарахування 3% річних проведено позивачем наступним чином:

- за зобов`язаннями листопада 2016 року від суми боргу в розмірі 1733936,28 грн 3% річних за період з 27.12.2016 по 11.04.2017 склали 12185,16 грн;

- за зобов`язаннями грудня 2016 року від суми боргу в розмірі 1360214,34 грн 3% річних за період з 26.01.2017 по 13.09.2017 склали 19477,32 грн;

- за зобов`язаннями січня 2017 року від суми боргу 1689446,42 грн 3% річних за період з 28.02.2017 по 21.12.2017 склали 37192,46 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2017 року від суми боргу 1446887,14 грн 3% річних за період з 28.03.2017 по 13.03.2018 склали 34882,55 грн.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 3% річних нараховані позивачем і на суми коштів, які були перераховані відповідно до постанови КМУ № 20 від 11.01.2005.

У пункті 8.3. сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Проте свобода договору не може мати абсолютний характер, законом можуть передбачені певні обмеження свободи договору, в тому числі і свободи сторін щодо визначення умов договору.

Суд зазначає, що позивач та відповідач, підписавши та виконавши Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, фактично погодились здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодились із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений природний газ за договором постачання природного газу № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач не міг вплинути на процес здійснення розрахунків, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, у тому числі враховуючи порядок вчинення дій за спільними протокольними рішеннями, оскільки, в даному випадку оплата за отриманий природний газ залежить від своєчасності вчинення дій всіх суб`єктів спільних протокольних рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 08.10.2019 у справі № 922/83/19, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 01.10.2018 у справі № 904/9145/17, від 04.12.2018 у справі № 927/276/18, від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 13.03.2018 у справі № 926/33/17.

В даному випадку суд зауважує, що для застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків.

Доказів, які підтверджують, що перерахування коштів у зазначені вище періоди було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених Порядком № 20 суду не надано.

Отже підставою для нарахування 3% річних за порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, є наявність прострочки оплати основного боргу, що не був предметом регулювання за Спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, та який був несвоєчасно оплачений відповідачем.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та дослідивши наявні в матеріалах справи банківські виписки щодо здійснених відповідачем оплат за отриманий газ, суд дійшов висновку, що 3% річних підлягають нарахуванню на суми боргу, що не були предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, та які були несвоєчасно оплачені відповідачем, а саме:

- за зобов`язаннями січня 2017 року нарахуванню підлягають 3% річних на суму боргу в розмірі 635987,53 грн, яка була сплачена відповідачем з порушенням термінів оплати в період з 28.02.2017 по 26.11.2017, розмір 3% річних за розрахунком суду складає 12338,85 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2017 року нарахуванню підлягають 3% річних на суму боргу в розмірі 671216,32 грн, яка була сплачена відповідачем з порушенням термінів оплати в період з 28.03.2017 по 13.03.2018, розмір 3% річних за розрахунком суду складає 17732,79 грн.

Таким чином вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню в розмірі 30071,64 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 73665,85 грн трьох процентів річних слід відмовити, оскільки вказані 3% річних нараховані на борг, який був предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків.

Предметом позовних вимог також є стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 417269,74 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні нарахування здійснені за зобов`язаннями кожного місяця окремо, при цьому суму боргу за окремі зобов`язання позивач збільшував на індекс інфляції попереднього місяця. Крім того інфляційні втрати нараховані позивачем і на суми коштів, які були перераховані відповідно до Постанови КМУ № 20 від 11.01.2005.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 905/1306/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 зазначена правова позиція, відповідно до якої нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Разом з тим, позивач неправомірно здійснив інфляційні нарахування на кошти, отримані відповідно до Постанови КМУ № 20 від 11.01.2005, оцінку чого суд вже надавав у цьому рішенні щодо нарахування 3% річних.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить:

- за зобов`язаннями січня 2017 року від суми заборгованості в розмірі 635987,53 грн (період нарахування березень-жовтень 2017 року) – 51344,14 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2017 року від суми заборгованості в розмірі 671216,32 грн (період нарахування квітень 2017 року – лютий 2018 року) – 63578,91 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 114923,05 грн. Решта інфляційних нарахувань в сумі 302346,69 грн не підлягають задоволенню, оскільки нараховані на грошові кошти, що були сплачені відповідачем на підставі спільних протокольних рішень.

Відносно аргументів відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 вказаної норми Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 10.3. Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Суд зазначає, що звернення позивача з даним позовом до суду у квітні 2020 року (22.04.2020 – дата згідно з конвертом, у якому НАК «Нафтогаз України» направлено позовну заяву до суду) про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 27.12.2016 по 13.03.2018, відбулось у межах строків позовної давності, встановленої за домовленістю сторін.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів відповідача щодо спливу строку позовної давності.

Також у відзиві відповідач зазначав, що навіть за умови дотримання позивачем закону про строки звернення до суду з вимогами про стягнення санкцій у межах строків давності, відповідач наполягав би на зменшенні розміру пені, яка підлягає до стягнення, на 99% із врахуванням майнового стану відповідача.

Обгрунтовуючи клопотання про зменшення пені відповідач зазначає, що заборгованість за природний газ, отриманий від позивача, виникла через несплату споживачами заборгованості за використану теплову енергію, різницю в тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і які з державного бюджету відповідачу не відшкодовані.

Відповідач стверджує, що на даний час підприємство перебуває у критичному фінансовому становищі, маючи наступну поточну заборгованість: Київоблгаз – 464452,24 грн; Київська обласна ЕК – 233970,15 грн; із заробітної плати – 524213,04 грн.

До відзиву на позов відповідач додав: оборотно-сальдову відомість рахунку 631 по контрагенту Київоблгаз БЦФЕГГ ПАТ (розподіл газу) за період з 01.01.2020 по 23.06.2020; оборотно-сальдову відомість рахунку 631 по контрагенту Київська обласна ЕК ТОВ Білоцерківське ВОК за період з 01.04.2020 по 23.06.2020; аналіз рахунку 66 (заробітна плата) КП «ВУЖКГ-1» за період з 01.01.2020 по 23.06.2020

За змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Слід зазначити, що докази існування у КП «ВУЖКГ-1» поточної заборгованості перед контрагентами та з виплати заробітної плати надана відповідачем односторонньо та не підтверджена відповідними доказами. Крім того надані відомості, за висновком суду, не підтверджують збиткову господарську діяльність відповідача і реальну неможливість здійснення оплати за поставлений позивачем природний газ у спірний період.

Відповідач також не надав суду доказів та не довів, що заявлена до стягнення сума пені 137286,81 грн є надмірно великою у порівнянні зі збитками кредитора, виходячи із загальної суми поставки за договором – 6230484,18 грн.

Отже надані відповідачем докази не можуть беззаперечно свідчити про вкрай тяжкий фінансовий стан у спірний період та про відсутність вини у відповідача щодо проведення своєчасних розрахунків з позивачем.

Так, відповідачем не надано доказів об`єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, у тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості у примусовому порядку тощо.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи з позивачем договір № 1674/1617-ТЕ-17 від 03.10.2016, відповідач взяв на себе зобов`язання своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу (підпункт 6 пункту 7.2. Договору) в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.

За наведених обставин суд вважає необґрунтованим та не підтвердженим належними доказами клопотання відповідача про зменшення пені до 1%, а відтак у задоволенні цього клопотання відповідача суд відмовляє

Враховуючи все викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення: 137286,80 грн пені, 30071,64 грн 3% річних та 114923,05 грн інфляційних втрат, в іншій частині позов не підлягає задоволенню з підстав, наведених вище.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Лесі Українки, буд. 20А; код ЄДРПОУ 35088890) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; код ЄДРПОУ 20077720): 137286 (сто тридцять сім тисяч двісті вісімдесят шість) грн 80 коп. пені, 30071 (тридцять тисяч сімдесят одну) грн 64 коп. 3% річних, 114923 (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот двадцять три) грн 05 коп. інфляційних втрат та 4234 (чотири тисячі двісті тридцять чотири) грн 22 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін