Рішення № 90564971, 03.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2020Справа № 910/250/20

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Червоноградтеплокомуненерго"доАкціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"прозобов`язання документального оформлення актів приймання-передачі фактично спожитого газуПредставники сторін: від позивача:Дмуховський С.М. - директор від відповідача:Остапенко В.М. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.01.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Червоноградтеплокомуненерго" з вимогами до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов`язання документального оформлення актів приймання-передачі фактично спожитого газу, відповідно до якої позивач просить суд:

- зобов`язати відповідача вжити заходів для врегулювання небалансів в межах укладеного договору про постачання природного газу у 2016-2017 роках № 5144/1617-ТЕ-21 від 30.09.2016 шляхом підписання актів приймання-передачі природного газу за зазначеним договором за період: жовтень 2016 року - 688,717 тис. куб. м. та березень 2017 року - 1576,246 тис. куб. м.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про постачання природного газу у 2016-2017 роках № 5144/1617-ТЕ-21 від 30.09.2016 не підтвердив позивачу планових обсягів (номінацій) природного газу у жовтні 2016 року та березні 2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/250/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.02.2020.

06.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 13.02.2020 суд, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 23.03.2020.

У судовому засіданні 23.03.2020 судом оголошено перерву до 27.04.2020 для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів, про що сторін повідомлено ухвалою від 23.03.2020.

У судовому засіданні 27.04.2020 судом оголошено перерву до 28.05.2020 для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів, про що сторін повідомлено ухвалою від 27.04.2020.

25.05.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

28.05.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 28.05.2020 судом оголошено перерву до 03.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 суд повідомив про надання можливості позивачу прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням програми Microsoft Teams.

25.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судове засідання 03.07.2020 з розгляду справи по суті з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті справи.

Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких у повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечив проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 03.07.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2016 між Комунальним підприємством "Червоноградтеплокомуненерго" (споживач за договором) та Публічним акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник за договором) укладено договір постачання природного газу № 5144/1617-ТЕ-21 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується проставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з пунктом 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 27 000 тис. куб. метрів у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів):

жовтень - 2 500;

листопад - 4 000;

грудень - 5 500;

ІV кв. 2016 року - 12 000;

січень - 5 500;

лютий - 4 500;

березень - 5 000;

І кв. 2017 року - 15 000.

Пункт 3.1. договору встановлює, що постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ газу до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відпоівдно до пункту 3.4. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами пункту 3.5. договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС. Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (в т.ч. згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печаткою споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Згідно з пунтом 3.6. договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу

Відповідно до підпункту 4 пункту 7.2. договору споживач зобов`язаний самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі порушення строків оплати за договором про постачання природного газу; в разі відсутності або недостатносчті підтвердженого обсягу природного газу, виділеного споживачу; у разі перевитрат добової норми та/або місячного підтвердженого обсягу природного газу без узгодження з постачальником з урахуванням положень пункту 2.3. цього договору; інших випадах, передбачених цим договором та законодавством.

Згідно з підпунктом 1 пункту 7.3. договору постачальник має право припинити або обмежити постачання природного газу споживачеві в разі, зокрема, несанкціонованого відбору природного газу або втручання в роботу комерційних вузлів обліку; відстуності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу для забезпечення об`єктів газоспоживання споживача; відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу без відповідного обгрунтування.

31.03.2017 між Комунальним підприємством "Червоноградтеплокомуненерго" (споживач за договором) та Публічним акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник за договором) укладено додаткову угоду № 2 (далі - додаткова угода) до договору постачання природного газу від 30.09.2016 № 5144/1617-ТЕ-21.

Відповідно до пункту 2.1. додаткової угоди постачальник передає споживачу з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) газ обсягом до 2 400 тис. куб. метрів у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів):

квітень - 400;

травень - 400;

червень - 400;

ІІ кв. 2017 року - 1200;

липень - 400;

серпень - 400;

вересень - 400;

І кв. 2017 року - 1200.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1. договору в редакції додаткової угоди).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання пункту 3.5. договору позивач направив відповідачу акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року та за березень 2017 року.

Листом від 14.12.2016 № 26-8946/1.2-16 відповідач повернув акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року, обґрунтовуючи це наявною у позивача перед відповідачем заборгованістю, низьким рівнем розрахунків, який становить нижче 90 %, відсутністю у жовтні 2016 року графіка погашення заборгованості, а також відсутністю підтвердженого планового обсягу номінації на жовтень 2016 року.

Також, листом від 19.04.2017 № 26-3578/1.2-17 відповідач повернув акти приймання-передачі природного газу за березень 2017 року, з огляду на те, що у зв`язку з невиконанням умов пункту 17 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 підприємству не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу за березень 2017 року, з огляду на що компанія не здійснювала постачання газу позивачу у вказаному періоді.

Серед іншого, відповідач в даних листах зазначає, що не здійснював постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам/організаціям.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач стверджує, що отримав обсяг спожитого газу, а саме 2 264, 963 куб. метрів у жовтні 2016 року та березні 2017 року, відтак, відповідач протиправно та умисно ухиляється від документального оформлення фактично поставленого та спожитого позивачем обсягу природного газу, що суперечить умовам договору, нормам чинного законодавства, та створює ризик заподіяння позивачу збитків шляхом штучного утворення небалансу газу та виставлення підприємству рахунку на газ за завищеною ціною. Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку із наявною заборгованістю виробника теплової енергії за газ перед Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", виробник теплової енергії позбавлений можливості придбавати газ у іншого постачальника.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що відсутність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача виключає можливість здійснення поставки природного газу такому споживачу навіть за наявності укладеного договору поставки. Також, відповідач стверджує, що позивачем не було виконано вимоги пункту 17 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, у зв`язку з чим підприємству не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу за березень 2017 року, з огляду на що компанія не здійснювала постачання газу позивачу у вказаному періоді. Крім того, у зв`язку із наявною заборгованістю за спожитий за минулі періоди природний газ, низьким рівнем розрахунків, відповідач не мав правових підстав підтверджувати позивачу планові обсяги природного газу у жовтні 2016 року та березні 2017 року, відтак, відповідач не здійснював постачання природного газу позивачу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір постачання природного газу від 30.09.2016 № 5144/1617-ТЕ-21, за яким Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визнано постачальником, а Комунальне підприємство "Червоноградтеплокомуненерго" визнано споживачем.

Отже, спір щодо зобов`язання документального оформлення актів приймання-передачі фактично спожитого газу між позивачем та відповідачем виник із договірних відносин.

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс) (в редакції, чинній на момент укладення договору), підтверджена номінація - підтверджений оператором газотранспортної системи обсяг природного газу замовника послуг транспортування, який буде прийнятий від замовника в точках входу до газотранспортної системи та переданий замовнику в точках виходу з газотранспортної системи у відповідний період, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності), а підтверджений обсяг природного газу - обсяг (об`єм) природного газу споживача (у тому числі прямого споживача), погоджений оператором газотранспортної системи на відповідний розрахунковий період із ресурсу постачальника споживача, що включений до підтвердженої номінації цього постачальника.

Згідно з положеннями пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу номінація - заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності).

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору та норм чинного законодавства України номінація надається постачальником оператору газотранспортної системи, а з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" - до початку опалювального сезону 2016/17 років.

За приписами статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Стаття 6 Закону України "Про теплопостачання" передбачає принципи державної політики у сфері теплопостачання, зокрема: забезпечення захисту прав та інтересів споживачів, забезпечення технологічної безпеки функціонування систем теплопостачання під час припинення газопостачання.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 р. № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.

Отже, на підставі вказаного розпорядження, яке є обов`язковим до виконання, на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальників природного газу покладено обов`язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" ще на початку опалювального сезону.

Разом з тим, при укладанні договору від 27.10.2016 № 2556/1617-БО-33 постачання природного газу сторони керувались Законом України "Про ринок природного газу", постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", іншими нормативно-правовими актами.

Так, у вказаному договорі відсутнє посилання на те, що він укладений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії".

Як вбачається із матеріалів справи, акти приймання-передачі за жовтень 2016 року та березень 2017 року відповідачем не підписувались, мотивована відмова від підписання таких актів полягала у наявною у позивача перед відповідачем заборгованістю, низьким рівнем розрахунків, який становить нижче 90 %, відсутністю у жовтні 2016 року графіка погашення заборгованості, відсутністю підтвердженого планового обсягу номінації на жовтень 2016 року, а також невиконанням позивачем умов пункту 17 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, у зв`язку з чим підприємству не були підтверджені планові обсяги (номінації) природного газу за березень 2017 року, з огляду на що компанія не здійснювала постачання газу позивачу у вказаному періоді.

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс) (в редакції, чинній на момент укладення договору) несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу: за відсутності по суб`єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період.

Таким чином, відсутність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача на законодавчому рівні виключала можливість здійснення як поставки природного газу такому споживачу, так й розподіл природного газу навіть за наявності укладеного договору поставки природного газу.

Суд зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для документального оформлення обсягів природного газу спожитих позивачем у жовтні 2016 року та березні 2017 року, відтак, відповідач не здійснював поставку газу позивачу у зазначених періодах, а транспортне підприємство (оператор ГТС) не мало права здійснювати транспортування природного газу відповідача позивачу без отримання номінацій.

Відповідно до пункту 7.2 договору споживач зобов`язаний, зокрема, самостійно припинити (обмежувати) використання природного газу за відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу, виділеного споживачу.

При цьому, пунктом 3.1. договору визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Крім того, договором передбачено право позивача на використання природного газу поза межами переходу права власності на нього після фактичного підписання сторонами актів приймання-передачі, що передбачено пунктом 3.1 договору.

Акти за жовтень 2016 року та березень 2017 року за договором не підписано, мотивована відмова відповідача від підписання таких актів мала місце, наявна станом на 26.09.2019 та станом на 26.02.2017 заборгованість за спожитий природний газ позивачем не заперечувалась та вбачається з матеріалів справи.

Отже, право власності на природний газ, безпідставно та несанкціоновано використаного позивачем, до позивача не переходило.

Судом встановлено, що обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб`єктивного права з боку відповідача, оскільки позивачем не доведено наявність у нього права на використання придбаного за договором від 30.09.2016 № 5144/1617-ТЕ-21 природного газу для виробництва теплової енергії. Таким чином, наявність заборгованості за спожитий газ та повернення актів приймання - передачі газу без підписання зі сторони відповідача визнано позивачем і зазначені обставини є такими, що не потребують доказування.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд відхиляє посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 у справі № 826/16697/17, якою, за твердженнями позивача, встановлено та підтверджено факт постачання природного газу відповідачем позивачу у жовтні 2016 року та березні 2017 року, з огляду на те, що постановою Верховного суду від 18.05.2020 № 826/16697/17 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 у справі № 826/16697/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилання позивача на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2020 у справі № 914/1943/19, яким, зокрема, встановлено, що постачальником спожитого позивачем у спірному опалювальному сезоні 2016/17 року природного газу у загальній кількості 6'046,860 тис. куб. м. необхідно вважати Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" незалежно від того, що останнім не підписано з відповідачем акти приймання-передачі природного газу за спірні періоди 2016/2017 років, а відтак, зазначене спірне споживання природного газу не може бути кваліфіковане як несанкціонований відбір природного газу, відхиляються судом з огляду на те, що вказане рішення не набрало законної сили, у зв`язку із поданням Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.

У розумінні положень зазначеного Закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, через зазначені положення Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (п. 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17).

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Крім того, судом була взята до уваги правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 по справі № 910/1389/19, згідно з якою оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

У даній справі позивачем заявлено вимогу про зобов`язання відповідача вжити заходів для врегулювання небалансів в межах укладеного договору про постачання природного газу у 2016-2017 роках № 5144/1617-ТЕ-21 від 30.09.2016 шляхом підписання актів приймання-передачі природного газу за зазначеним договором за період: жовтень 2016 року - 688,717 тис. куб. м. та березень 2017 року - 1576,246 тис. куб. м., який вже спожито і його не існує в природі, тобто у періоді, який на час звернення до суду з позовом минув, а договорами поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до споживача після підписання актів приймання-передачі, а відтак така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню у господарському процесі.

Отже, заявлено вимогу, спрямовану на визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема за вимогою, спрямованою на ефективний захист прав або законних інтересів позивача, які можуть бути реалізовані. Натомість вимога про зобов`язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року та березень 2017 року, який вже спожито і його не існує в природі, тобто визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, однак сама по собі ефективним способом захисту не є. При цьому, між сторонами відсутній спір про право.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Зважаючи на зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що фактично такі вимоги не відповідають встановленим законом способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції господарського суду, який, як орган державної влади, зобов`язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Червоноградтеплокомуненерго".

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог (постанова Вищого господарського суду України від 30.07.2013 по справі № 910/743/13).

Тобто, вимоги позивача про встановлення юридичних фактів можуть бути досліджені та встановлені лише під час вирішення спору про право, відтак, зазначені вимоги не можуть виступати самостійним предметом спору і, відповідно, належним способом захисту.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про зобов`язання документального оформлення актів приймання-передачі фактично спожитого газу визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства "Червоноградтеплокомуненерго" з вимогами до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов`язання документального оформлення актів приймання-передачі фактично спожитого газу відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 08.07.2020

Суддя Н.Б.Плотницька